Вікіпедія

Лесбійська література

література, що звертається до лесбійських тем

Лесбійська література (англ. Lesbian literature) — піджанр літератури, що стосується лесбійських тем. Включає поезію, п'єси, художню літературу, що стосуються лесбійських персонажок, та нехудожню літературу на теми, що цікавлять лесбійок.

«У дні Сафо», Джона Вільяма Годварда, (1904). Сапфо дала терміну «лесбійка» конотацію еротичного бажання між жінками.

Фантастика, що потрапляє до цієї категорії, може бути будь-якого жанру, наприклад, історичної, наукової фантастики, фентезі, жахів та романтики. Нерідко лесбійство досліджує феміністична наукова фантастика.

Огляд ред.

Лесбійська література включає твори лесбійських авторок, а також твори гетеросексуальних авторок(-ів) на лесбійську тематику. Твори лесбійських письменниць, які не торкаються лесбійських тем, також часто вважаються лесбійською літературою. З іншого боку, твори гетеросексуальних письменників(-ць), які трактують лесбійські теми, навпаки, нечасто розглядаються як лесбійська література.

Фундаментом лесбійської літератури є поезії Сапфо з Лесбосу[1].

Рання література ред.

Античність ред.

На додаток до робіт Сапфо[2], історикиня літератури Жанетт Говард Фостер включає «Книгу Рут»[3][4] та античну міфологічну традицію як найраніші приклади лесбійства в літературі. У грецьких історіях про божеств часто згадуються жіночі фігури, чиї доброчесність і незайманість є незмінними, які цікавляться чоловічою діяльністю і за якими стежить віддана група дівчат. Фостер цитує Каміллу та Діану, Артеміду, Каллісто, Іфіс та Іанту як приклади жіночих міфологічних фігур, що демонструють схильність до жінок або кидають виклик традиційним жіночим гендерним ролям[5]. Це також пов'язано з поширенням греками історії про міфологічну расу жінок-воїтельок, амазонок. Енхедуана, месопотамська жриця, що присвятила себе шумерській богині Інанні, має честь підписати першу лесбійську поезію в історії, де називає себе дружиною Інанни[6].

 
«Особлива дружба» в монастирі: La Religieuse de Diderot, написана близько 1780 року

Середньовічна християнська містика ред.

В європейському Середньовіччі не було спеціального терміну для лесбійок, але середньовічні французькі тексти під впливом арабської літератури того часу містили літературні зображення кохання та сексуального бажання жінок. Такі висловлювання містяться в богослужбових текстах до Діви Марії або в агіографії Іди Лувен, бегінок, або в роботах християнських містикес, включаючи Гільдеґарду Бінгенську, Хадевейх, Марджері Кемпе, Мехтільду Маґдебурзьку та Маргариту Порете[7]. В очах письменників-чоловіків лесбійство довгий час негативно описувалося як аномалія, викликана ув'язненням жінок, у мусульманському гаремі, як уявляли Жан Шарден і Монтеск'є, або в монастирі, зображеному Дідро в «La Religieuse»[8][9].

ХІХ століття: попередниці ред.

На початку дев'ятнадцятого століття китайська поетеса Ву Дзао завоювала популярність своїми лесбійськими віршами про кохання[10]. За словами поета Кеннета Рексрота, її пісні «співали по всьому Китаю»[11].

Хоча лесбійська література ще не перетворилася на окремий жанр англійської мови в XIX столітті, такі лесбійські письменниці, як есеїстка Вернон Лі[en][12], або як її кохана Емі Леві[en], що писала любовні вірші жінкам від особи гетеросексуального чоловіка[13], іноді натякали на лесбійські підтексти у своїх роботах.

 
Портрет Анни Лістер

Починаючи з 1806 року, англійська поміщиця та альпіністка Анна Лістер тридцять чотири роки вела розлогі щоденники, що включали деталі її лесбійських стосунків та спокус, розділи з подібним контекстом вона записувала в секретному коді. Щоденники не публікувались до 1980-х років[14]. У 2010 році вони стали основою для телевізійного серіалу Бі-бі-сі «Таємні щоденники міс Анни Лістер»[15].

Письменниця та редакторка ХХІ століття Сьюзан Коппельман уклала антологію під назвою «Дві подруги та інші американські історії лесбійок 19-го століття: американські письменниці»[16], що включає історії Констанції Фенімор Вулсон[en], Октав Тане[en], Мері Елеонор Вілкінс Фрімен[en], Кейт Шопен та Сари Орн Джеветт, які спочатку публікувались у періодичних виданнях свого часу.

 
«Тоді на лікоть вона сперлася. І на ліжку злегка піднялася. Для того, щоб на Джеральдіну поглянути». З «Крістабель»

З 1970-х років дослідники лесбійської літератури почати аналізували лесбійські стосунки, які не були б позначені як такі в XIX столітті через різні концепції інтимності та сексуальності. Наприклад, вірш Крістіни Росетті 1862 року «Ринок гоблінів» розглянули як розповідь про лесбійство, хоча на перший погляд ідеться про сестринську любов[17]. Вчені побачили лесбійський потенціал у таких персонажок, як Маріан Халкомб у романі Вілкі Коллінза «Жінка в білому» 1859 року. Маріан описується як маскулінна і неприваблива, її мотивацією протягом історії є любов до зведеної сестри Лори Ферлі[18].

 
Сьюзен Гілберт Дікінсон, невістка Емілі Дікінсон

Крім того, вчені брали участь у квір-читаннях романів Шарлотти Бронте, зокрема «Шерлі» та «Вільєтт», де головні героїні вступають у тісні або навіть одержимі стосунки з іншими жінками. Деякі припускають, що авторка, можливо, була закохана у свою подругу Елен Нассі. Віта Секвілл-Вест назвала листи між цими двома «любовними листами чистими і простими»[19]. Роман Емілі Бронте «Буремний перевал» трактується професоркою університету Нью-Гемпшир Джин Кеннард як лесбійський текст. Вона інтерпретує «подвоєння Гіткліфа і Кетрін Ерншоу як проєкцію амбівалентності Емілі Бронте з приводу її сексуальної інверсії, а розповідні моделі подібності та відмінності в романі ― як конфлікт між гомо- і гетеросексуальністю»[20][21]. З публікацією Стіві Девіс «Емілі Бронте: Єретик» («Emily Brontë: Heretic») в 1983 році, відкрилася нова дискусія про можливість того, що Емілі не цікавили стосунки з чоловіками[22]. У книзі Девіс стверджує, що вірить в те, що Бронте насправді була лесбійкою, і обговорює її близькі стосунки з однокласницею Луїз де Бассомп'єр і можливий зв'язок зі знаменитою лесбійкою-аристократкою Анною Лістер[23]. Подібним чином вчені припускають, що американська поетеса ХІХ століття Емілі Дікінсон могла мати романтичні почуття до своєї невістки Сьюзан Гілберт[24].

Майкл Філд — псевдонім, який використовували дві британки, Кетрін Бредлі та Едіт Купер, разом пишучи вірші та віршовані драми. Бредлі була тіткою Купер, вони жили разом як коханки з 1870-х років до смерті в 1913 і 1914 рр.[25]

Деякі автори-чоловіки XIX століття також включали лесбійські теми у свої роботи. В Європі лесбійство поступово стало майже винятковим об'єктом французької літератури другої половини XIX ст., заснованим в основному на чоловічих фантазіях і бажанні справити враження на моралістичні цінності в скандальноій формі[26]. Оноре де Бальзак (автор «Людської комедії») в оповіданні «Дівчина з золотими очима» (1835) використав лесбійство, щоб розповісти історію трьох головних героїнь, прекрасні приклади для його опису «виродження», з яким швидко зіткнувся Париж. Він рівномірно повторив сюжет спочатку в «Серафіті», а потім в «Кузині Бетт» (1846). Ця робота, в свою чергу, сильно вплинула на роман Теофіля Готьє «Мадемуазель де Мопен», що містить перший фізичний опис лесбійської типології: «висока, з широкими плечима, вузькими стегнами і сильним атлетичним ухилом»[27].

 
Ілюстрація з «Кармілли» Шерідана Ле Фаню

Французькому поету Шарлю Бодлеру довелося пройти превентивну цензуру семи віршів, включених у перше друковане видання «Квітів зла» (1857) через явний лесбійський зміст[28].

На початку ХХ століття Семюель Тейлор Колрідж опублікував незакінчену розповідну поему «Крістабель». Вчені інтерпретували взаємодію між головною персонажкою та незнайомкою на ім'я Джеральдіна у вірші як лесбійську[29]. Алджернон Чарлз Свінберн став відомим за темами, які вважалися скандальними, включаючи лесбійство та садомазохізм. У 1866 році він опублікував «Вірші та балади», де були поезії «Anactoria» та «Sapphics», що стосуються Сапфо та явно мають лесбійський зміст[17]. Генрі Джеймс зобразив «бостонський шлюб», що вважається ранньою формою лесбійських стосунків, між феміністичними персонажками Олів Чанцелор та Веріною Таррант у романі «Бостонці» 1886 року[17].

Однією з найбільш чітко виражених лесбійських робіт XIX століття є готична повість Джозефа Шерідана Ле Фаню «Кармілла», вперше опублікована у вигляді серії в 1871-72 роках. Твір оповідає історію стосунків невинної Лори та вампірки Кармілли. Ця історія надихнула багато інших творів на тематику лесбійського вампіризму[30]. «Кармілла» також була адаптована до вебсеріалу YouTube з однойменною назвою, що стартував 2014 року[31].

Сучасна історія ред.

1900—1950: початок ред.

 
Наталі Барні влаштовувала салон у Парижі на початку 20 століття, який відвідували лесбійки.

Першим романом англійською, визнаним лесбійським, є «Криниця самотності»[en] (1928) Редкліфф Голл, який британський суд визнав непристойним, оскільки він змальовував «неприродну практику між жінками». Книга була заборонена у Великій Британії протягом десятиліть. Так само під цензуру потрапив роман «Коханець леді Чаттерлей», який теж висвітлював тему трансгресивної жіночої сексуальності, хоча і гетеросексуальної. У США «Криниця самотності» пережила юридичні виклики в Нью-Йорку та Митному суді США[32][33].

У 1923 році Ельза Гідлоу[en], що народилася в Англії, опублікувала перший у США том відкрито лесбійської любовної поезії під назвою «На сірій нитці»[34][35].

На початку ХХ століття все помітнішим ставало лесбійське товариство в Парижі, яке зосереджувалося на літературних салонах, організованих французькими лесбійками, а також емігрантками, такими як Наталі Барні та Гертруда Стайн, що створювали твори на лесбійську тематику французькою та англійською, включаючи «Nightwood» Джуни Барнс, «Сафічну Ідилію» Ліани де Пужі, поезію Рене Вів’єн[en], власні епіграми Барні, поезію та кілька творів Стайн. Редкліфф Голл також проводила час у Парижі в салоні Барні і моделювала одну із її персонажок у «Криниці самотності»[36].

 
Роман авторки Редкліфф Голл 1928 року «Криниця самотності» зазнав цензури в США та Великій Британії.
 
Фото Нобуко Йосія, кінець 1930-х

Японська письменниця Нобуко Йосія була на початку ХХ століття важливою авторкою історій про інтенсивні романтичні стосунки між молодими жінками[37].

Роман Вірджинії Вулф «Орландо» (1928) року про високодуховного поета/поетесу, що жив/жила століттями, який, як стверджувалося, базується на її коханій Віті Секвілл-Вест, був переглянутий в 1970-х як «підривний» лесбійський текст[38][39].

Інші приклади лесбійської літератури 1920-х включають вірші Емі Ловелл про її партнерку Аду Дуаєр Рассел, які зустрічалися понад десять років[40]. Ловелл хотіла присвятити свої книги Дуаєр, але цього не сталося, оскільки вони були змушені приховувати характер своїх стосунків[41]. Вірші Ловелл про Дуаєр називали найвиразнішою та найвишуканішою лесбійською поезією за часів між давньою Сапфо та поетками 1970-х[42]. На жаль, більшість первинних документів про романтичні листи спілкування між ними були знищені Дуаєр на прохання Ловелл, залишивши багато невідомого про деталі їх спільного життя[43].

Американська література 1930-х, 40-х та початку 50-х років зображала лесбійське життя як трагедію, закінчуючись або самогубством лесбійської персонажки, або її переходом у гетеросексуальність[44]. Це було потрібно, щоб влада не визнавала літературу непристойною. Наприклад, «Кам'яна стіна» — лесбійська автобіографія з нещасливим кінцем, опублікована в 1930 році під псевдонімом Мері Казал[45], була однією з перших лесбійських автобіографій. Проте вже в 1939 році Френсіс В. Руммелл, вихователька і викладачка французької в коледжі Стівенса, опублікувала першу явно лесбійську автобіографію, в якій дві жінки щасливо залишаються разом, під назвою «Діана: дивна автобіографія»[46]. Ця автобіографія була опублікована з приміткою, в якій сказано: «Видавці бажають розуміння, що це справжня історія, перша у своєму роді, що коли-небудь пропонувалася широкій читацькій публіці»[46]. Однак літературознавці відтоді називають автобіографію «вигаданою»[47].

Єдиний роман Джейн Боулз[en] «Дві серйозні дами», опублікований у 1943 році, розповідав про стосунки між жінкою вищого класу та повією у запущеному панамському портовому місті[48].

1950—1970: бульварна проза і не тільки ред.

 
Лесбійська целюлозна фантастика, така як «Весняний вогонь» від Він Пакер (Маріан Мікер, 1952), була популярна в 50-60-ті роки.

Лесбійська проза англійською пережила величезний вибух інтересу з появою дешевих масових журналів. Лесбійська бульварна література стала окремою категорією художньої літератури в 1950-х і 60-х[49], хоча значна кількість авторів цього жанру були чоловіками, які використовували чоловічий або жіночий псевдонім. Тересці Торрес приписують перший лесбійський роман «Жіночі казарми» — белетристичну розповідь про жінок у Силах Вільної Франції під час Другої світової. Книга 1950 року розійшлася тиражем у 2 мільйони копій за перші п'ять років[50]. Однією з найвідоміших авторок бульварного читва про лесбійок, яка пізніше зробила камінг-аут як лесбійка, була Енн Беннон, що створила серію книжок про Бібо Брінкер.

«Ціна солі» Патриції Гайсміт вважається першим лесбійським романом зі щасливим кінцем, він став новаторським, оскільки вперше жодна з пари не страждає нервовим зривом, не помирає трагічно, не стикається з одиноким майбутнім, не здійснює самогубство і не повертається до чоловіка. Рукопис відхилив видавець Harper & Brothers і опублікував у твердій палітурці Coward-McCann в 1952 році під псевдонімом «Клер Морган».

  Але головне, про що я не згадала і що нікому не спало на думку, це що гармонія і згода між двома чоловіками або двома жінками можуть бути абсолютними й ідеальними, такими, якими вони ніколи не будуть між чоловіком і жінкою, і, можливо, комусь хочеться саме цього, в той час як іншим — того більш мінливого і невизначеного, що відбувається між чоловіком і жінкою.  

— «Ціна солі», Патриція Гайсміт

У 1950-х частини роману французької письменниці Віолетт Ледюк «Руйнування» піддали цензурі, оскільки в них містилися відверто лесбійські уривки[51].

«Desert of the Heart» Джейн Рул став був один з небагатьох романів, що стосуються лесбійської тематики, який вийшов у твердій обкладинці. Роман був адаптований у фільмі 1985 року «Серця пустелі».

Публікуючи свій роман «Місіс Стівенс чує спів русалок» в 1965 році, письменниця Мей Сартон побоювалася, що відверта розповідь про лесбійство призведе до зниження раніше встановленої цінності її робіт[52].

Першою сучасною англійською письменницею, що виступила в ролі лесбійки, була Морін Даффі[en], чия книга 1966 року «Мікрокосм» досліджувала субкультури лесбійських барів[53].

З 1970 до сьогодні: фемінізм другої хвилі, широке визнання і диверсифікація ред.

 
Лесбійка та феміністка Одрі Лорд написала кілька книг з 1970-х до 1990-х років.

Феміністичний рух наприкінці 1960-х та на початку 1970-х бачив розвиток більш політизованого голосу в лесбійській літературі та більшу загальноприйнятність літератури на лесбійську тематику, відхід від теми «трагічної лесбійської долі», що домінувала в попередніх роботах. Новаторським автобіографічним романом цієї ери став крутійський роман «Рубінові джунглі»[en] 1973 року Ріти Мей Браун, який став національним бестселером[54][55]. Джилл Джонстон аргументувала лесбійський сепаратизм у книзі «Лесбійські нації» 1973 року.

 
Уругвайська письменниця Кристіна Пері Россі писала про еротизм лесбійських стосунків.

У 70-х почало лунати більше голосів американських кольорових лесбійок, включаючи роботи Одрі Лорд, Джуелл Гомес, Поли Ганн Аллен, Шеррі Морага та Глорії Анзальдуа. У Франції Монік Віттіг видала «Les Guérillères» («Жінки-воїни»), про світ, в якому панують лесбійки. Подібно до цього роман Джоанни Расс «Жіночий чоловік» 1975 року містить альтернативний всесвіт, населений виключно лесбійками. У 1970-ті також з'явилися феміністичні та ЛГБТ-видавництва, такі як Naiad Press, та літературні журнали, такі як «Sinister Wisdom»,[56] та «Conditions»[57], які публікували лесбійські твори. Адрієнн Річ та Джуді Гран були важливими поетками та есеїстками тієї епохи. Новела «Терпіння і Сара», написана Альмою Рутсонг, була опублікована під псевдонімом «Ізабель Міллер» у 1971 році та досліджувала історичні рамки роману між двома жінками XIX століття у «Бостонському шлюбі»[58].

Після народження відвертої лесбійської літератури в 1970-х роках, наступні десятиліття спостерігався колосальний підйом її виробництва. У 1980-х, з появою сексуально-позитивного фемінізму, кілька лесбійських літературних журналів почали спеціалізуватися на більш явно еротичних роботах, таких як «On Our Backs», сатиричному посиланні на феміністичний журнал 1970-х «Off Our Backs»[59]. Заснування в 1988 році літературної премії «Лямбда» з кількома лесбійськими категоріями сприяло збільшенню популярності ЛГБТ-літератури[60].

У 80-ті та 90-ті лесбійська література диверсифікувалась на жанрову, включаючи фентезі, містичну, наукову фантастику, романтику, графічні романи та підліткову[61].

Вплив фемінізму кінця ХХ століття та більш широке сприйняття ЛГБТ-праці також відчувалося в Мексиці, з появою таких поеток-лесбійок, як Ненсі Карденас, Магалі Алабау, Мерседес Роффе та інших. В Аргентині та Уругваї Алехандра Пісарник та Кристіна Пері Россі поєднували лесбійський еротизм із мистецькими та соціально-політичними проблемами[62].

 
Сара Волтерс, сучасна авторка успішних романів на лесбійську тематику.

В Азії сингапурська драматургиня Елеонора Вонг та тайванська письменниця Цю Мяоцзінь писали про лесбійські стосунки, як і китайські письменниці Лін Бай та Чен Ран[63]. «Spinning Tropics» Аски Мочідзукі, «Краса і смуток» Кавабата Ясунарі, «Quicksand» (卍 Манджі) Джунічіро Танідзакі та «Реальний світ» Кіріно Нацуо — всі ці романи досліджують лесбійське кохання в Японії[64]. Індійська новелістка Абха Давезар у 2006 році за твір «Babyji» удосьоїлась нагороди «Стоунволл» та премії «Лямбда».

У XXI столітті лесбійська література стала жанром в арабомовних країнах, і деякі романи, такі як «Ana Hiya Anti» («Я є ти») Ельхама Мансура, отримали статус бестселера[65][66][67]. Це століття також привернуло більше уваги до африканських літературних творів та авторок, таких як камерунська белетристка Фріда Екотто та ганська письменниця Крістіна Ата Айдо[68][69][70].

Тим часом англомовні романи, що включають лесбійських персонажок або стосунки, продовжують отримувати національні нагороди та загальноприйняте визнання критиків, як-от «Барва пурпурова» (1982) Еліс Вокер, «Bastard out of Carolina» (1992) Дороті Елісон, «Години» (1998) Майкла Каннінгема, «Тонка робота»(2002) Сари Вотерс та «Lost and Found» (2006) Керолін Паркхерст[71][72].

У міру того, як література, що включає лесбійських персонажок і їхні стосунки, стає все популярнішою в панівному західному суспільстві, деякі письменники(-ці) та літературні критики/ні задаються питанням, навіщо взагалі потрібна окрема категорія для лесбійської літератури. «Я ніколи не розуміла, чому художня література повинна бути для всіх, але все, що має гомосексуальний характер або включає гомосексуальний досвід, призначене тільки для гомосексуалів(-ок)», зазначила Джанет Вінтерсон, авторка бестселера 1985 року «Oranges Are Not the Only Fruit»[73][74]. Інші наголошували на постійній потребі в літературі на тему ЛГБТ, особливо для молодих ЛГБТ-читачів та читачок[75].

Підліткова література ред.

1970-ті ред.

У «Рубі» (1976) Рози Гай головна героїня — дівчина із Вест-Індії. Роман розповідає історію її стосунків з іншою дівчиною. Інші янг-едалт романи із лесбійськими персонажками та темами, опубліковані в цей період, включають «Щасливі закінчення всі схожі» (1978) Сандри Скоппеттон.

Часто книги, опубліковані в 1970-х, пояснюють гомосексуальність як «фазу» або в них для гомосексуальних людей не існує «щасливих кінців» і вони, як правило, мають важке життя[76].

 
Джуді Блум — каталізаторка включення «заборонених» тем, включаючи гомосексуальність, у дитячі та юнацькі книги

Американська письменниця Джуді Блум вважається каталізаторкою включення «заборонених» тем, включаючи гомосексуальність, у дитячі та юнацькі книги.

1980-ті ред.

Новела «Annie on My Mind» (1982) Ненсі Гарден розповідає історію двох школярок, які закохуються. Роман ніколи не виходив з друку і був кроком вперед у літературі на лесбійську тематику для підлітків[77]. Він публікувався у твердій обкладинці та у великій пресі. У книзі гомосексуальність розглядається як щось постійне, що підлягає дослідженню, а не «фаза».

У Канзасі міністр очолив публічне спалення книги «Annie on My Mind» після того, як її подарували шкільній бібліотеці[78].

1990-ті ред.

Протягом десятиліття кількість опублікованих лесбійських романів для підлітків зросла. Ненсі Гарден опублікувала два романи з головними героїнями-лесбійками «Жайворонок вранці» (1991) та «Добрий місяць, що сходить», і отримала позитивні продажі та відгуки.

2000-ті ред.

90-ті стали поворотним моментом для підліткових романів, які досліджували лесбійські проблеми, а з 2000-го величезна кількість таких книг вийшла на ринок. Ставлення громадськості до лесбійських тем у літературі для підлітків стало більш прийнятним.

У 2000 році «Шкільний бібліотечний журнал» включив «Annie on My Mind» до списку 100 найвпливовіших книг століття.

Популярний роман для підлітків 2012 року «Неправильне виховання Камерон Пост» Емілі М. Денфорт розповідає історію 12-річної дівчинки, яку відправляють у табір репаративної терапії в Монтані[79].

Україна ред.

 
37-річна Ольга Кобилянська (ліворуч) із на сім років молодшою Лесею Українкою. Фото 1901 року

Листування українських письменниць Ольги Кобилянської та Лесі Українки часто розглядається як інтимне[80]. Літературознавиця та культурологиня Тамара Гундорова визначає почуття двох видатних українських діячок як «лесбійську платонічну любов»[81].

У новелі Кобилянської 1898 року «Меланхолійний вальс» йдеться про дівочу дружбу й ніжну приязнь, про те, що вони «залюблювалися» одна в одній, як у чоловіках[80].

У 2008 році у видавництві «Факт» вийшла повість української письменниці Катерини Бабкіної «Лілу після тебе», де йдеться про чи то любов, чи то дружбу двох дівчат із елементами еротизму[82].

У книгах Марії Матіос та Юрія Андруховича можна зустріти згадки про лесбійок[83].

У 2013 році вийшла книга Наталки Сняданко «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» про гомосексуальну любов вчительки музики й заробітчанки Христини, що переплітається з осмисленням пострадянського. Цього ж року опублікований роман Анни Малігон «Навчи її робити це», в якому героїнь Лізу і Марту пов'язують інтимні стосунки[84].

Між підлітками-школярками Даркою та Ленцею з книги 2014 року «Дівчатка» Оксани Забужко відбувається інтимний зв'язок.

У книзі 2016 року «Лінія зусилля» Таіс Золотковська розповідає три історії про боротьбу за щастя, у одній з яких йдеться про кохання двох жінок[85]. Авторка уточнює: «Я хотіла зробити любов цих двох жінок яскравою, але не кричущою для читача. Ця книга не про одностатеве кохання, а про щирі полум'яні почуття».

У 2017 році скандал спровокувала дитяча книжка обсягом у 64 сторінки «Майя і дві її мами» про розмаїття українських родин, і дівчинку з лесбійської сім'ї зокрема[86]. Видавництво виклало на сайт електронну версію книги, що пізніше була завантажена понад 50 тис. разів[86].

На початку 2021 року Міністерство культури України та Державна установа «Український інститут книги» придбали 1240 примірників книги «Принцеса+принцеса: довго і щасливо» (авторка О'Нілл Кейт, 2019 р.), що видана у вигляді коміксу на тему романтичних стосунків між дівчатами[87]. Дітям від 5 років пропонують історію про двох дівчат, яка закінчується їхнім весіллям.

У 2024 році українська письменниця Анастасія Джабер випустила роман "За волею долі", який розглядає тему лесбійських стосунків та пристрасті. Цей дебютний роман розповідає про кохання двох жінок, що кидає виклик соціальним стереотипам та упередженостям. Головна героїня, безстрашна 20-річна журналістка Крістен, заплуталась у смертельно небезпечних стосунках із холоднокровною 40-річною шефинею газети Валері. Між ними спалахує заборонена пристрасть, що може коштувати їм життя.

Цей роман є важливим кроком у заповненні прогалини в українській літературі щодо квір-орієнтованих романів. Авторка сподівається, що її твір вплине на українське суспільство та сприятиме більшій толерантності та прийняттю.

Визначні твори ред.

Визначні авторки (за алфавітом) ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Foster, Jeannette H. (1985). Sex Variant Women in Literature, Naiad Press. ISBN 0-930044-65-7, p. 18.
  2. ↑ Сапфо — персонажка багатьох творів, написаних як анонімними, так і відомими авторами, такими як Джон Донн, Олександр Поуп, П'єр Луї, котрі інтерпретували свої відносини як з чоловіками, так і з жінками. Її фігура використовувалася як уособлення гомосексуального бажання. (Castle, Terry, ed. (2003). The Literature of Lesbianism: A Historical Anthology from Ariosto to Stonewall , Columbia University Press . ISBN 0-231-12510-0, с. 125, 208, 252, 319, 566.)
  3. ↑ Foster, Jeannette H. (1985). Sex variant women in literature (вид. 1st Naiad Press ed). Tallahassee, FL: Naiad Press. с. 22—23. ISBN 0-930044-65-7. OCLC 12039326.
  4. ↑ Castle, Terry (2003). The literature of lesbianism : a historical anthology from Ariosto to Stonewall. New York: Columbia University Press. с. 108. ISBN 0-231-12510-0. OCLC 51251592.
  5. ↑ Foster, Jeannette H. (1985). Sex variant women in literature (вид. 1st Naiad Press ed). Tallahassee, FL: Naiad Press. с. 24—27. ISBN 0-930044-65-7. OCLC 12039326.
  6. ↑ Norton, Rictor (1997). The myth of the modern homosexual : queer history and the search for cultural unity. London. с. 189. ISBN 0-304-33891-5. OCLC 36470238.
  7. ↑ Amer, Sahar (2008). 1. Crossing Disciplinary Boundaries: A Cross-Cultural Approach to Same-Sex Love Between Women. Crossing Borders: Love Between Women in Medieval French and Arabic Literatures (вид. 1st). University of Pennsylvania Press. с. 9—11. ISBN 978-0812240870.
  8. ↑ Martin, Christophe. Possession. Au sujet de La Religieuse. « Raconter d’autres partages ». Littérature, anthropologie et histoire culturelle. ENS Éditions.
  9. ↑ Auroux, Sylvain; Bourel, Dominique; Porset, Charles (1991). L'Encyclopédie Diderot, l'esthétique. doi:10.3917/puf.aurou.1991.01.
  10. ↑ Meredith Miller, Historical Dictionary of Lesbian Literature, Scarecrow Press, 2006
  11. ↑ Kenneth Rexroth, Women Poets of China, New Directions Publishing, 1972, p. 135
  12. ↑ Violet Paget Archives – The Paris Review. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 вересня 2020.
  13. ↑ Naomi Hetherington, Nadia Valman, Amy Levy: Critical Essays Ohio University Press, Apr 6, 2010
  14. ↑ The life and loves of Shibden Hall's Anne Lister, BBC News, BBC, 25 травня 2010, архів оригіналу за 13 грудня 2021, процитовано 13 вересня 2020
  15. ↑ BBC Two announces brand new drama: The Secret Diaries Of Miss Anne Lister. BBC Press Office. BBC. 11 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 13 вересня 2020.
  16. ↑ Koppelman, Susan H., ред. (1994). Two Friends and Other 19th-century American Lesbian Stories: by American Women Writers (вид. 1st). New York: Meridian Books. ISBN 978-0452011199.
  17. ↑ а б в The Literature of Lesbianism: A Historical Anthology from Ariosto to Stonewall. Ed. Terry Castle. New York: Columbia University Press 2003.
  18. ↑ Heller, Tamar. Dead Secrets: Wilkie Collins and the Female Gothic. New Haven, CT: Yale University Press, 1992
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 13 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. ↑ Kennard, Jean (Summer of 1996). Lesbianism and the Censoring of ‘Wuthering Heights’, Vol. 8, No. 2 (англ.). NWSA Journal. с. 17—36.
  21. ↑ Emily Brontë: The Lesbian Dimension - Wuthering Heights. Mara Marietta (амер.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  22. ↑ Davies, Stevie (1994). Emily Brontë : Heretic (англ.). London: Women's.
  23. ↑ JULY 30: Emily Brontë (1818-1848). 365 DAYS OF LESBIANS. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  24. ↑ Mason, Janet. «The American Sappho: In Pursuit of a Lesbian Emily Dickinson». Harrington Lesbian Fiction Quarterly, 3(3), Sept. 2002, p. 91.
  25. ↑ Donoghue, Emma. We Are Michael Field. Bello 2014
  26. ↑ Faderman, Lillian (1981). Surpassing the love of men : romantic friendship and love between women from the Renaissance to the present (вид. First Morrow Quill paperback edition). New York. с. 264, 268. ISBN 0-688-00396-6. OCLC 6861958.
  27. ↑ Foster, Jeannette H. (1985). Sex variant women in literature (вид. 1st Naiad Press ed). Tallahassee, FL: Naiad Press. с. 51—65. ISBN 0-930044-65-7. OCLC 12039326.
  28. ↑ Castle, Terry (2003). The literature of lesbianism : a historical anthology from Ariosto to Stonewall. New York: Columbia University Press. с. 435. ISBN 0-231-12510-0. OCLC 51251592.
  29. ↑ Grossberg, Benjamin Scott (10 липня 2001). Making Christabel: Sexual Transgression and Its Implications in Coleridge's 'Christabel'. Journal of Homosexuality. 41 (2): 145—165. doi:10.1300/J082v41n02_08. PMID 11482425.
  30. ↑ Jones, David J. Sexuality and the Gothic Magic Lantern: Desire, Eroticism and Literary Visibilities from Byron to Bram Stoker. Basingstoke: Palgrave Macmillan 2014
  31. ↑ Pfeiffer, Dean (8 листопада 2017). 'Carmilla': From web series to film, a review. East Tennessean. 1961623865. Архів оригіналу за 13 вересня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  32. ↑ Smith, David. Lesbian novel was 'danger to nation'. The Guardian. Архів оригіналу за 24 липня 2008. Процитовано 13 вересня 2020.
  33. ↑ Machlin, Sherri. Banned Books Week: The Well of Loneliness by Radclyffe Hall. New York Public Library. Архів оригіналу за 17 квітня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  34. ↑ Rumble, Walker. Publishing Elsa: Will Ransom's Grey Thread. Printing History. American Printing History Association. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  35. ↑ Troy, Gil. How the American Sappho Published the First Book of Lesbian Love Poetry. The Daily Beast. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  36. ↑ Nicole G Albert, «De la topographie invisible à l'espace public et littéraire: les lieux de plaisir lesbien dans le Paris de la Belle Époque».
  37. ↑ Suzuki, Michiko (August 2006). Writing Same-Sex Love: Sexology and Literary Representation in Yoshiya Nobuko's Early Fiction. The Journal of Asian Studies. 65 (3): 575—599. doi:10.1017/S0021911806001148.
  38. ↑ Popova, Maria (11 жовтня 2013). How Virginia Woolf's Orlando Subverted Censorship and Revolutionized the Politics of LGBT Love in 1928. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  39. ↑ Eileen Barrett, Virginia Woolf: Lesbian Readings, NYU Press, Jul 1, 1997
  40. ↑ Castle, Terry (13 грудня 2005). The Literature of Lesbianism: A Historical Anthology from Ariosto to Stonewall. Columbia University Press. с. 649. ISBN 0231125119. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  41. ↑ Bradshaw, Melissa; Munich, Adrienne (9 лютого 2004). Amy Lowell, American Modern. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. с. 62. ISBN 0813533562. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  42. ↑ Karami, Siham (July–August 2016). In the Manner of Amy Lowell (PDF) (англ.). The Gay & Lesbian Review Worldwide. с. 39. Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  43. ↑ Rollyson, Carl E. (2013). Amy Lowell anew : a biography. Lanham, MD. ISBN 978-1-4422-2394-3. OCLC 852158459.
  44. ↑ Diana Frederics: Diana, A Strange Autobiography, 1939 [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.]. OutHistory (2010-09-26). Retrieved on 2010-11-30.
  45. ↑ Diana Frederics: Diana, A Strange Autobiography, 1939. Архів оригіналу за 26 грудня 2012. Процитовано 12 квітня 2021.
  46. ↑ а б History Detectives. Investigations – Diana. Архів оригіналу за 30 липня 2010. Процитовано 12 квітня 2021.
  47. ↑ Miller, Meredith (27 березня 2017). Historical Dictionary of Lesbian Literature. Scarecrow Press. ISBN 9780810849419 — через Google Books.
  48. ↑ The Madness of Queen Jane. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  49. ↑ Grier, Barbara (1973). The Lesbian in Literature. [Naiad Press], 1973.
  50. ↑ Smallwood, Christine. Sapphic soldiers. Salon. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 14 вересня 2020.
  51. ↑ Stockinger, Jacob (4 February 2006). «Leduc, Violette». glbtq: An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture
  52. ↑ Journal of a Solitude, 1973, pp. 90-91.
  53. ↑ Bindel, Julie (7 серпня 2008). A literature of our own. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 14 вересня 2020 — через The Guardian.
  54. ↑ Kim Emery, The Lesbian Index: Pragmatism and Lesbian Subjectivity in the Twentieth-Century United States, SUNY Press, 2002
  55. ↑ A Study Guide for Rita Mae Brown's "Ruby Fruit Jungle". Gale Cengage Learning. 12 липня 2016. ISBN 9781410357069.
  56. ↑ Nelson, Emmanuel S. (14 липня 2009). Encyclopedia of Contemporary LGBTQ Literature of the United States (англ.). ABC-CLIO. с. 203. ISBN 9780313348600.
  57. ↑ Busia, Abena P. A. Theorizing Black Feminisms: The Visionary Pragmatism of Black Women, Routledge, 1993, ISBN 0-415-07336-7, p. 225n.
  58. ↑ Castle, Terry (2003). The literature of lesbianism : a historical anthology from Ariosto to Stonewall. New York: Columbia University Press. ISBN 0-231-12510-0. OCLC 51251592.
  59. ↑ Josh Sides, «Erotic City: Sexual Revolutions and the Making of Modern San Francisco», Oxford University Press US, 2009, ISBN 0-19-537781-8, p.219
  60. ↑ Dewey, Charlsie. Lambda Literary Foundation marks 25 years of LGBT writers. Windy City Times. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 15 вересня 2020.
  61. ↑ George Haggerty, Bonnie Zimmerman Encyclopedia of Lesbian and Gay Histories and Cultures, Taylor & Francis, Sep 2, 2003
  62. ↑ Bonnie Zimmerman, Encyclopedia of Lesbian Histories and Cultures, Routledge, Aug 21, 2013, p. 439
  63. ↑ Leng Lin Leung Ping-kwan. lesbianism in literature. Encyclopedia of Contemporary Chinese Culture. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 15 вересня 2020.
  64. ↑ (Japanese) Lesbian Literature Recommendations. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 15 вересня 2020.
  65. ↑ Samir Habib. The Historical Context and Reception of the First Arabic-Lesbian Novel, I Am You, by Elham Mansour (PDF). Brunel University London. Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2018. Процитовано 15 вересня 2020.
  66. ↑ Al-Ghafari, Iman (1 січня 1970). The Lesbian Subjectivity in Contemporary Arabic Literature: 'An Absent Presence' Disciplined by the Gaze. Al-Raida Journal: 6—18. doi:10.32380/alrj.v0i0.89.
  67. ↑ Guardi, Jolanda (2014). Female Homosexuality in Contemporary Arabic Literature. DEP. 25: 17—30.
  68. ↑ Diabate, Naminata; Ekotto, Frieda (January 2009). From Women Loving Women in Africa to Jean Genet and Race: A Conversation with Frieda Ekotto. Journal of the African Literature Association. 4 (1): 181—203. doi:10.1080/21674736.2009.11690138.
  69. ↑ A Look at LGBT Literature in sub-Saharan Africa. 6 квітня 2012. Архів оригіналу за 12 березня 2018.
  70. ↑ Miller, p. 3
  71. ↑ Parkhurst, Carolyn (2007). Lost and Found. Back Bay Books. ISBN 978-0-316-06639-6.
  72. ↑ Savage, Guy. Carolyn Parkhurst: Lost and Found. MostlyFiction Book Reviews. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 15 вересня 2020.
  73. ↑ Is there still a need for novels to be categorised as lesbian?. the Guardian (англ.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  74. ↑ Oranges Are Not The Only Fruit. Jeanette Winterson (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  75. ↑ Lesbian, Gay, Bisexual, Transgender, and Questioning (LGBTQ)-Themed Literature for Teens: Are School Libraries Providing Adequate Collections?" (PDF) (англ.). Volume 16, 2013. Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  76. ↑ Murphy, Julia. 'Targeted' young adult fiction: the need for literature speaking to gay/lesbian and African-American youth. crowbold.com. Архів оригіналу за 8 жовтня 2007. Процитовано 13 вересня 2020.
  77. ↑ Jenkins, Christine A. (1 червня 2003). Annie on Her Mind: Edwards Award–winner Nancy Garden's groundbreaking novel continues to make a compelling case for sexual tolerance. School Library Journal. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007.
  78. ↑ Books in Trouble: Annie on My Mind. National Coalition Against Censorship. May 1996. Архів оригіналу за 18 листопада 2010.
  79. ↑ Sittenfeld, Curtis (8 лютого 2012). The Best Novel About a "De-Gaying Camp" Ever Written. Архів оригіналу за 11 лютого 2019. Процитовано 13 вересня 2020 — через Slate.
  80. ↑ а б Лесбійські фантазії Ольги Кобилянської. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  81. ↑ Леся Українка і Ольга Кобилянська: «щось таке, чому назви нема в людській мові». Збруч (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  82. ↑ Лілу після тебе. www.goodreads.com.
  83. ↑ «Видавництво Анетти Антоненко». anetta-publishers.com. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  84. ↑ Мій загнаний і ніжний звір: ЛГБТ-герої в сучасній українській літературі. www.chytomo.com (укр.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021.
  85. ↑ Книга Лінія зусилля (Таіс Золотковська) - 978-617-7384-31-0. www.yakaboo.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 22 березня 2021.
  86. ↑ а б «У нас про таке не говорять»: історія розвитку ЛГБТ-літератури в Україні. www.chytomo.com (укр.). Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 22 березня 2021.
  87. ↑ Мінкульт закупив комікси про лесбійок для шкільних бібліотек в Україні. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 22 березня 2021.

Література ред.

Див. також ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лесбійська_література&oldid=42367122