Спалення

вид смертної кари

Спалення — метод смертної кари шляхом живого спалення на вогнищі, відомий ще з античності. Про нього згадують Геродот[1], Плутарх[2] та Сенека[3]. Це покарання застосовувалося з античності, упродовж Середньовіччя та до XIX століття. Спосіб виконання кари полягав у прив'язуванні засудженого до стовпа, складанні купи деревини та підпалі.

Спалення на вогнищі Яна Гуса (1415)

Іноді трупи засуджених, яких страчували іншими способами, наприклад повішенням чи задушенням, спалювали на вогнищі. Це означення є вузьким, оскільки враховує спалення живої людини (на відміну від кремації, коли спалюють тіло померлого, часто також на кострі).

Люди, спалені на вогнищіРедагувати

Засудженими були християни, яких звинувачували в єресі (єретики), інакомислячі та жінки, що мали справу з магією (відьми), євреї. Окрім того, це покарання застосовували до невдалих прокурорів[4] та звичайних злочинців (наприклад, фальшивомонетників).

Деякі люди, засуджені до спалення на вогнищі:

Кремація та спаленняРедагувати

Спалення тіла померлої людини, або кремація, застосовували та продовжують це робити в деяких культурах та релігіях, наприклад в індуїзмі. Це давня індоєвропейська практика, тому її практикували і слов'яни. Широко поширене і сьогодні[5].

У багатьох культурах (наприклад, в Індії) було прийнято добровільно спалювати вдову на вогнищі з тілом свого чоловіка — в Індії цей звичай називають саті (заборонений з 1829 року). Вдова найчастіше заходила на вогнище з власної волі, оскільки культура не передбачала для неї жодної ролі після смерті чоловіка.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Геродот. Історії в дев'яти книгах. Книга І: Кліо. www.ae-lib.org.ua. Процитовано 2021-03-31. 
  2. Markoe, Glenn (2000-01-01). Phoenicians (en). University of California Press. ISBN 978-0-520-22614-2. 
  3. O pokoju ducha 11.
  4. List Gajusza Cezara do Aleksandryjczyków, Papirus Geruzji, P. Giss. univ. 46, ok. 150–200 rok n.e. [+ P.Yale 1385, II w. n. e.]
  5. Kremacja w Polsce, a kremacja na świecie – daleko za Czechami, jeszcze dalej za Japonią [dostęp: 16.03.2016]