Леонтина Саган

австро-угорська театральна режисерка і акторка

Леонти́на Сага́н (нім. Leontine Sagan, при народженні — Леонтина Шлезінгер (нім. Leontine Schlesinger); 13 лютого 1889, Будапешт або Відень, Австро-Угорщина — 20 травня 1974, Преторія, ПАР) — австро-угорська театральна режисерка і акторка єврейського походження[2]. Найбільш відома за кінострічкою «Дівчата в уніформі», поставленою у 1931 році разом з Карлом Фреліхом за п'єсою Крісти Вінслое «Учора і сьогодні».

Леонтина Саган
нім. Leontine Sagan
Леонтина Саган.jpg
Леонтина Саган, 1918
Ім'я при народженні Леонтина Шлезінгер
Дата народження 13 лютого 1889(1889-02-13)
Місце народження Будапешт, Австро-Угорщина
Дата смерті 20 травня 1974(1974-05-20) (85 років)
Місце смерті Преторія, ПАР[1]
Громадянство Flag of South Africa (1928–1994).svg ПАР
Flag of Austria.svg Австрія
Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Професія режисер
IMDb ID 0755985
Commons-logo.svg Леонтина Саган у Вікісховищі

Фільми Саган зосереджені на жіночому досвіді та переживаннях, часто із зображенням еротизму. Її фільми були серед перших, що зображували лесбійську тему в кіномистецтві.

ЖиттєписРедагувати

Народилася 13 лютого 1889 року у Будапешті (за іншими даними у Відні), Австро-Угорщина. 1899 року, у віці 10 років, переїхала з родиною до Південної Африки.

Отримала освіту в німецькомовній школі в Йоганнесбургу[3]. Режисерської майстерності навчалася у Макса Рейнгардта[4], найбільш знаного за детально розроблені та образні декорації та театральні ефекти.

Чи була сама Саган лесбійкою, невідомо[5]; книга Women Film Directors називає її «лесбійською кінорежисеркою» за постановку п'єси Вінслоу з лесбійськими темами[6]. У пізніші свої роки одружилася з видавцем та письменником Dr. Victor Fleischer; дітей в союзі не мала[6][7].

Померла Леонтина Саган 20 травня 1974 року в Преторії (ПАР) у віці 85 років[6].

Кар'єраРедагувати

У юності Саган працювала театральною акторкою в Німеччині та Автрії. З'являлася в таких стрічках, як «Der heilige Berg» (1926), «Der grosse Sprung» (1927), «Der Weisse Rausch» (1930), «Die Nacht der Regisseure» (1994)[8]. У 1931 перемістилась поза лаштунки, унаслідок чого заслужила міжнародну увагу після постановки власних кінокартин.

Саган зрежисувала три фільми, кожен з яких став видатним. Найбільш знана вона за перші два, а особливо за дебютний.

  • Перша стрічка «Дівчата в уніформі» (1931) за п'єсою Крісти Вінслое (відомою також як баронеса фон Гатвані) «Учора і сьогодні», з виключно жіночим акторським складом, була беспрецедентною не тільки зображенням лесбійської любові та педагогічного еросу, сміливих навіть для Веймарської Німеччини, а й фінансовими договорами про співпрацю у виробництві фільму та поділ прибутку від нього: це перший фільм в Нічеччині з колективним продюсуванням (знімальною групою та акторками)[9]. Драма про життя закритої постдамської школи для офіцерських дочок зі збіднілих аристократичних сімейств знімалася під керівництвом Карла Фреліха, одного з найдосвідченіших на той час німецьких режисерів.

У режисерському дебюті Саган описувала зародження підліткової чуттєвості — теми, яка з'явиться у кінотворах набагато пізніше[10][11]. Одне з перших зображень лесбійства у кіно показує дівчат, що тримаються за руки, вдягаються та роздягаються, а в одній сцені дві жінки цілуються в губи. Головна героїня фільму, 14-річна Мануела, протягом стрічки проживає закоханість у свою вчительку Fräulein von Bernburg, що відбивається на її успішності в класі цієї педагогині та постановці шкільного театру[6]. Якогось разу Мануела має публічний нетверезий зрив, де зізнається в любові своїй коханій, після чого Мануелу карає директорка, але підтримують учениці. Директорка забороняє Fräulein von Bernburg бачитися чи говорити з Мануелою. Дівчина майже вбиває себе, але її знаходять і рятують. Картина досліджує різноманітні емоційні та фізичні тиски, спричинені авторитаризмом влади та мілітаризмом прусської директорки[6]. Фільм вважається анти-фашистською критикою прусської освітньої системи. Багато критиків та критикинь також сходяться в думці, що картина транслює феміністичні переконання, оскільки жінки-персонажки відкрито виражають свої емоції та сексуальні орієнтації[12]. Попри критику від наці як «декадентська», стрічка була впливовою на фестивалях жіночого кіно в 1970-х роках і залишила знаний слід в історії через своє зображення жінок та анти-мілітаристичні теми[8].

«Дівчата в уніформі» користувалися величезним успіхом в аудиторії, проте сильно цензурувалися аж до 1970-х. В Німеччині вважалися найкращим фільмом року, в Америці всі критики зустріли їх із захопленням[13]. За зняття цензури зі фільму у Штатах висловлювалась вдячність Елеонорі Рузвельт: він був продемонстрований з аутентичної відео-стрічки з англійськими субтитрами у 1994 році в США та у 2000 у Британії. У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеного Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів та експерток, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[14][15]

  • Услід за випуском дебютного фільму Саган емігрувала до Англії[16].[17], де поставила фільм «Чоловіки завтрашнього дня» (1932, Men of Tomorrow) про оксфордське студентство та працювала з Александром Корда на його кіностудії[18].
  • Пізніше працювала театральною продюсеркою в Манчестері. Також була першою жінкою-продюсеркою в London's Drury Lane, де успішно керувала рядом мюзиклів Айвора Новело у Вест-Енді: Glamorous Night (1935), Careless Rapture (1936), Crest of the Wave (1937), The Dancing Years (1939) та Arc de Triomphe (1943)[7]. Популярність цих шоу убезпечила Drury Lane від потенційного закриття у 1930-х.
  • Незадовго до закінчення кар'єри Саган переїхала до Південної Африки, де стала впливовою театральною режисеркою та співзасновницею Національного театру у Йоганнесбурзі[18].
  • У лютому 1948 року Саган зрежисувала першу створену в Англії (NTO) версію Dear Brutus авторства J.M. Barrie, із продовженням — An Inspector Calls. Поставлена в Theatre Street для East Rand Theatre Club у 1950 році. (Leontine Sagan — ESAT. N.p., n.d. Web. 12 Dec. 2016.)

ФільмографіяРедагувати

Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки
1931 Дівчата в уніформі Mädchen in Uniform з Карлом Фреліхом
1932 Чоловіки завтрашнього дня Men of Tomorrow і авторка сценарію
1946 Gaiety George

КнигиРедагувати

  • Lights and Shadows: The autobiography of Leontine Sagan. — Johannesburg, 1996.
  • Michael Eckardt (ed.): Leontine Sagan. Licht und Schatten. Schauspielerin und Regisseurin auf vier Kontinenten — Berlin: Hentrich & Hentrich, 2010.ISBN 978-3-941450-12-7

НагородиРедагувати

Нагороди та номінації Леонтини Саган[19]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1932 Приз за найкращу технічну досконалість Дівчата в уніформі Нагорода
Приз Кінема Дзюмпо
1934 Найкращий фільм іноземною мовою Дівчата в уніформі Нагорода

ПриміткиРедагувати

  1. Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #116743581 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bernard Sachs. South African Personalities and Places. Kayor Publishers, Johannesburg, 1959. Excerpt [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
  3. «Leontine Sagan profile [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]». esat.sun.ac.za. Перевірено 29 червня 2018.
  4. Reinhardt, Max. (n.d.). Retrieved May 2, 2015, from http://www.anb.org/articles/18/18-03777.html?from=../18/18-03329.html&from_nm=Dietrich [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.], Marlene
  5. lespress.de «vermutlich lesbische Regisseurin» («можливо режисерка-лесбійка»)
  6. а б в г д Foster, G. (1998). Women Filmmakers and Their Films, pp. 361-62. Detroit: St. James Press. ISBN 9781558623576
  7. а б «Historical Papers, Wits University» [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.]. www.historicalpapers.wits.ac.za. Перевірено 29 червня 2018.
  8. а б Leontine Sagan profile [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.], filmdirectorssite.com. Перевірено 29 червня 2018.
  9. Acker, A. (1991). Reel women: Pioneers of the cinema, 1896 to the present (pp. 320-22). New York: Continuum.
  10. Лотте Айснер. Демонический экран. — М. : Rosebud Publishing, Пост Модерн Текнолоджи, 2010. — С. 196. — 2000 прим. — ISBN 978-5-904175-04-7.
  11. Клод Бейли. Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб : Академический проект, 1998. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.
  12. Knight, Julia (1992). Women and the New German Cinema [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]. Verso. pp. 4–5. ISBN 9780860915683.
  13. Зігфрід Кракауер. Глава 19. Робкое инакомыслие // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 241. — 10 000 прим.(рос.)
  14. The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ). 15.06.2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 16.03.2016. 
  15. Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ). 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016. 
  16. Foster, Gwendolyn Audrey (1995), Women Film Directors: An International Bio-Critical Dictionary, Greenwood Press, p. 322, ISBN 0-313-28972-7
  17. Hitler Comes to Power. (n.d). Retrieved May 8, 2015, from http://www.ushmm.org/outreach/en/article.php?ModuleId=10007671 [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.]
  18. а б Foster, G. (1998). Women filmmakers & their films (pp. 361—362). Detroit: St. James Press.
  19. Нагороди та номінації Леонтини Саган на сайті IMDb(англ.)

ПосиланняРедагувати