Вікіпедія

Феміністичні секс-війни

колективні дебати 1970-80-х щодо питань порнографії, проституції, садомазохізму та трансжінок у лесбійському середовищі

Феміністичні секс-війни (англ. Feminist sex wars), також відомі як лесбійські секс-війни, сексуальні війни чи порно-війни — колективні дебати серед феміністок другої хвилі щодо питань жіночої сексуальності та сексуального насильства. Розбіжності глибоко поляризували феміністичний рух наприкінці 1970-х — початку 1980-х і продовжують впливати на феміністичний дискурс донині.[1]

Andrea Dworkin
Catherine MacKinnon
Андреа Дворкін та Кетрін Маккіннон

Сторони поділились на антипорнографічну (за тілесну автономію, культуру згоди, боротьбу з порноіндустрією та проституцією як формами чоловічого насильства проти жінок) та порно-позитивну (включаючи порнографію, еротику, проституцію, участь трансгендерних жінок у лесбійському співтоваристві, садомазохізм та інші сексуальні перверсії).

В результаті цих дебатів фемрух був глибоко розділений.[2][3][4][5][6] Багато історикинь розглядають феміністичні секс-війни як закінчення другої хвилі феміністичної ери (яка почалася прибл. 1963) і вісника третьої (розпочалася на початку 1990-х).[7]

Історія ред.

Антипорнографічні феміністки ред.

У 1976 році Андреа Дворкін організувала демонстрації проти фільму «Snuff» у Нью-Йорку, але спроби створити організацію для продовження феміністичної антипорнографічної кампанії зазнали невдачі. Зусилля були більш успішними в Лос-Анджелесі, де у 1976 р. у відповідь на Snuff було засновано Жінки проти насильства над жінками; вони провели кампанію проти альбому Rolling Stones 1976 року «Black and Blue».[8] Американський антипорнографічний рух зміцнився завдяки заснуванню «Жінки проти насильства в порнографії та ЗМІ» (WAVPM) у 1977 році в Сан-Франциско, після конференції 1976 року про насильство проти жінок, проведеної місцевими жіночими центрами. Членками стали Сьюзен Гріффін, Кетлін Баррі та Лора Ледерер.

WAVPM організувала першу національну конференцію з порнографії в Сан-Франциско в 1978 році, яка включала акцію «Поверни ніч».[9] Конференція призвела до організації феміністок проти порнографії в Нью-Йорку в 1979 р. Під прапором «Жінки проти порнографії» (WAP),[10] а також до подібних організацій та зусиль, що створюються по всій території США. У 1983 р. Пейдж Мелліш, член WAVPM і WAP, заснувала «Феміністки, які борються з порнографією», щоб зосередитись на політиці, що прагне законодавчих змін для обмеження порноіндустрії.

У жовтні 1980 року Національна організація жінок визначила те, що стало відомим як «велика четвірка», заявивши, що «педерастія, порнографія, садомазохізм та публічний секс» стосуються експлуатації, насильства або вторгнення в приватне життя", а не «сексуальних уподобань чи орієнтації».[11] Одне з найбільш пам'ятних зіткнень між просексуальними та антипорно-феміністками відбулося на Барнардській конференції 1982 року щодо сексуальності. Антипорнографічних феміністок виключили з комітету з планування заходів, тому вони влаштовували мітинги біля конференції, щоб продемонструвати свій протест.[12]

Секс-позитивні феміністки ред.

До ранніх секспозитивних груп належали Гейл Рубін і Пет Каліфія, а також лесбійська секс-мафія, заснована Дороті Елісон і Джо Арноне в Нью-Йорку в 1981 році.[13] Феміністична робоча група проти цензури (FACT) створена в 1984 році Еллен Уілліс у відповідь на Указ Дворкін-Маккіннон[14] в 1989 році — Феміністки проти цензури, сформована у Великій Британії, члена якої, включаючи Аведон Керол та Феміністок за вільне вираження, сформовані у США в 1992 році Марсією Паллі, членми-засновницями були Надін Строссен, Джоан Кеннеді Тейлор, Вероніка Віра та Кандида Рояль.

Суть дебатів ред.

Цей розділ потребує доповнення.

Радикально-феміністична частина феміністок, стала називатись антипорнографічними феміністками, а решта секс-позитивними.

Антипорнографічні феміністки ред.

Радикальний фемінізм як основа феміністичної теорії бачив основу патріархатного утиску в сексуальній експлуатації жінок: сексуальному насильстві у шлюбах і на вулицях, існуванні проституції та порноіндустрії, що рекламує її. Андреа Дворкін та Кетрін Маккіннон прагнули, щоб цивільні закони обмежували порнографію, і з цією метою підготували Антипорнографічний указ про громадянські права[15], також відомий як Указ Дворкін-Маккіннон.

Секс-позитивні феміністки ред.

 
Терміни просексуальний фемінізм і секс-позитивний фемінізм були натхненні Елен Вілліс.[16]

З 1979 року журналістка-феміністка Елен Вілліс критикувала антипорнографічних феміністкок за ніби-то сексуальний пуританізм, моральний авторитаризм та загрозу свободі слова. Її есе 1981 року «Похотливі горизонти: чи є жіночий рух просексним?» започаткувало термін «просексуальний фемінізм».[16] Реакція на антипорнографічний фемінізм з боку секс-позитивних феміністок була такою, що пропагувала секс як спосіб задоволення жінок, розглядаючи позиції антипорнографії як узгоджені з війною політичного правого крила з рекреаційним сексом та порнографією.[17]

Фемінізм третьої хвилі ред.

Феміністичні праці третьої хвилі пропагують особисті, індивідуалізовані погляди на гендерні проблеми. Такі предмети, як садомазохізм, порнографія, проституція, які фемінізм другої хвилі визнав інструментами утиску, тепер проголошуються інструментами емпаверменту, бо не використовуються виключно чоловіками, а також жінками.[18]

Критикиня Тереза де Лауретіс розглядає сексуальні війни не з точки зору поляризованих сторін, а як відображення фемінізму третьої хвилі, який за своєю суттю втілює різницю, яка може включати суперечливі та конкуруючі потяги.[19][20] Тим часом критик Яна Савіцкі відкидає обидві поляризовані позиції, шукаючи третій шлях, який не є ні морально догматичним, ні некритично лібертарійським.

Наслідки секс-воєн ред.

Поляризація феміністської ідеології під час сексуальних воєн мала широкі наслідки. Наприклад, сучасна «плутанина в тлумаченні визначення торгівлі людьми є наслідком протилежних феміністичних поглядів на проституцію».[21]

Цей розділ потребує доповнення.

Список літератури ред.

Посилання ред.

  1. ↑ Atmore, Chris (2002). Sexual Abuse and Troubled Feminism in Snakes and Ladders: Reviewing feminists at the centuries end. Routeledge. с. 92. ISBN 978-0415197991.
  2. ↑ Duggan, Lisa; Hunter, Nan D. (1995). Sex wars: sexual dissent and political culture. New York: Routledge. ISBN 978-0-415-91036-1.
  3. ↑ Hansen, Karen Tranberg; Philipson, Ilene J. (1990). Women, class, and the feminist imagination: a socialist-feminist reader. Philadelphia: Temple University Press. ISBN 978-0-87722-630-7.
  4. ↑ Gerhard, Jane F. (2001). Desiring revolution: second-wave feminism and the rewriting of American sexual thought, 1920 to 1982. New York: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-11204-8.
  5. ↑ Leidholdt, Dorchen; Raymond, Janice G (1990). The Sexual liberals and the attack on feminism. New York: Pergamon Press. ISBN 978-0-08-037457-4.
  6. ↑ Vance, Carole S. Pleasure and Danger: Exploring Female Sexuality. Thorsons Publishers. ISBN 978-0-04-440593-1.
  7. ↑ As noted in:
  8. ↑ Bronstein, Carolyn (2011). Battling Pornography: The American Feminist Anti-Pornography Movement 1976-1986. Cambridge University Press. с. 88—97. ISBN 978-0521879927.
  9. ↑ Currens, Elizabeth Gail (2007). Performing Gender, Enacting Community. с. 50. ISBN 978-0549268703.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  10. ↑ McBride, Andrew. The Sex Wars, 1970s to 1980s. Архів оригіналу за 24 червня 2012. Процитовано 6 грудня 2011.
  11. ↑ Promiscuous Affections: A Life in the Bar. Процитовано 1 лютого 2013.
  12. ↑ McBride, Andrew. Lesbian History. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 24 березня 2008.
  13. ↑ About us. lesbiansexmafia.org. Lesbian Sex Mafia. Процитовано 4 листопада 2015.
  14. ↑ Boffin, Tina (1996). Stolen Glances in Lesbian Subjects: A Feminist Studies Reader. Indiana University Press. с. 121. ISBN 978-0253330604.
  15. ↑ Demaske, Chris (2011). Modern Power and Free Speech: Contemporary culture and issues of equality. Lexington Books. с. 140. ISBN 978-0739127841.
  16. ↑ а б Ellen Willis, Lust Horizons: The 'Voice' and the women's movement [Архівовано 2015-05-18 у Wayback Machine.], Village Voice 50th Anniversary Issue, 2007. This is not the original «Lust Horizons» essay, but a retrospective essay mentioning that essay as the origin of the term. Accessed online 7 July 2007. A lightly revised version of the original «Lust Horizons» essay can be found in No More Nice Girls, pp. 3–14.
  17. ↑ Johnson, Meri Lisa (2007). Third Wave Feminism and Television. I.B. Taurus. с. 70. ISBN 978-1845112462.
  18. ↑ Crawford, Bridget J. (1 березня 2010). The third wave's break from feminism. International Journal of Law in Context. 6 (1): 100. doi:10.1017/S1744552309990346.
  19. ↑ Code, Lorraine (2003). Encyclopaedia of Feminist Theories. Rroutledge. с. 445. ISBN 978-0415308854.
  20. ↑ de Lauretis, Teresa (Nov 1990). Feminism and Its Differences (PDF). Pacific Coast Philology. 25 (1/2): 22—30. Процитовано 7 лютого 2013.
  21. ↑ Liu, Min (2011). Human trafficking and feminist debates: Feminist debates on human trafficking. У Liu, Min (ред.). Migration, prostitution, and human trafficking the voice of Chinese women. New Brunswick, New Jersey: Transaction Publishers. с. 37—39. ISBN 978-1-4128-4554-0. Preview.
В іншому мовному розділі є повніша стаття Feminist sex wars(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
  • Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
  • Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Феміністичні_секс-війни&oldid=42250842