Відкрити головне меню
Школа 518, Москва, 1932–1936, арх. І. А. Звездин

Постконструктиві́зм — назва для стилю радянської архітектури 30-х років XX століття, коли під впливом політичних і ідеологічних чинників відбувався перехід від конструктивізму до сталінського ампіру. В цю ж епоху багато будівель, що були спершу побудовані у стилістиці конструктивізму, перепроектовані у новому декоративному вирішенні.

Деякі дослідники розглядають його не як постконструктивізм, а як радянський різновид стилю Ар Деко.

ПередумовиРедагувати

На початку 1930-х років творче життя вСРСР було точним відбиттям тих процесів, які відбувалися в суспільстві в цілому. 28 лютого 1932 року було видано постанову «Про організацію роботи по остаточному укладанню проекту Палацу Рад».

Також, очевидним є вплив на становлення стилю постконструктивізму європейських зразків адміністративної (муніципальної) архітектури, що поєднав у цілому утилітарно-спрощені форми з деякими елементами ар-деко[1].

ОсобливостіРедагувати

Панівна у період конструктивізму тенденція в творчості архітекторів — прагнення до помірного збагачення зовнішнього вигляду будівель, подолання аскетизму архітектури авангарду. В постконструктивістських будівлях зберігають деякі елементи конструктивістського стилю: прямокутні парапети на дахах, вертикальні скляні сходові клітки.

Вплив на інші стиліРедагувати

Постконструктивізм, поряд з неокласицизмом та ар-деко, став одним з джерел сталінської архітектури. Його вплив на пластичне рішення об'ємів будівель прослідковується у низці будівель аж до 1950-их років.

ГалереяРедагувати

МоскваРедагувати

ЛенінградРедагувати

Свердловськ і КуйбишевРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. А. Селиванова. «Право на монументальность»: постконструктивизм в советской архитектуре http://www.kapitel-spb.ru/index.php/component/content/article/20--2011/69--l-r-(рос.)[недоступне посилання з липень 2019]