Відкрити головне меню

Вулиця Дорошенка (Львів)

Ву́лиця Петра́ Дороше́нка — одна з центральних вулиць міста Львова у Галицькому районі. Сполучає проспект Свободи з вулицею Степана Бандери, утворюючи перехрестя з вулицями Словацького, Бібліотечною та площею Шашкевича. Прилучаються вулиці Банківська, Костюшка та Каменярів.

Вулиця Дорошенка
Львів
Вул. Дорошенка у Львові
Вул. Дорошенка у Львові
Місцевість Історичний центр Львова, Новий Світ
Район Галицький, Залізничний
Назва на честь Дорошенка Петра Дорофійовича
Колишні назви
Мікульчиньська, Міхелькунчовська, Сикстуська (Сікстускенґассе),
Сикстуська, Оборони Львова (част.), Сикстуська (част.),
Жовтнева, Сикстуська, Сикстусштрассе, Сикстуська, Жовтнева
польського періоду (польською) Mikulczyńska, Michelkunczowska, Sykstuska (Sixtusken Gasse),
Sykstuska, Obrony Lwowa (cz.), Sykstuska (cz.)
радянського періоду (українською) Жовтнева, Сикстуська, Жовтнева
радянського періоду (російською) Октябрьская, Сикстуская, Октябрьская
Загальні відомості
Протяжність 910 м
Координати початку 49°50′25″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8404611° пн. ш. 24.0277111° сх. д. / 49.8404611; 24.0277111Координати: 49°50′25″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8404611° пн. ш. 24.0277111° сх. д. / 49.8404611; 24.0277111
Координати кінця 49°50′05″ пн. ш. 24°01′04″ сх. д. / 49.8349444° пн. ш. 24.0179583° сх. д. / 49.8349444; 24.0179583
Поштові індекси 79000[1]
Транспорт
Автобуси № 9, 45; приміський — № 114, 138[2]
Трамваї № 1, 2[2]
Маршрутні таксі № 15, 24, 48[2]
Зупинки громадського транспорту «Вул. Петра Дорошенка»[2]
Рух односторонній, нижня частина частково двостороння для громадського транспорту
Покриття бетон, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 1,5,6,9,11,14,15,16,
17,19,22,23,26,29,31,
32,34,41,45,47,49,51,
53,55,57,59,61,73,77[3]
Поштові відділення ВПЗ № 1 (вул. Словацького, 1)[1]
Забудова історизм, сецесія, конструктивізм 1930-1970-х років
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Дорошенка (Львів) на Вікісховищі

НазваРедагувати

  • початок ХVI — ХVI століття — Мікульчиньська, оскільки того часу ця дорога вела до маєтку пані Мікулинській, що розташовувався у верхній частині сучасної вулиці Дорошенка;
  • ХVI століття — 1535 — Міхелькунчовська;
  • 1535 — 1871 — Сикстуська або Сікстускенґассе, на честь Еразма Сикста, доктора медицини, відомої постаті середньовічного Львова, його фільварок був біля костелу Святої Марії Магдалени;
  • 1871 — 1938 — Сикстуська;
  • 1938 — 1941 — Оборони Львова (верхня частина);
  • 1938 — 1940 — Сикстуська (нижня частина);
  • 1940 — серпень 1941 — Жовтнева, на честь жовтневої революції (перевороту) 1917 року;
  • серпень — листопад 1941 — Сикстуська;
  • листопад 1941 — липень 1944 — Сикстусштрассе;
  • липень — грудень 1944 — Сикстуська;
  • грудень 1944 — 1992 — Жовтнева;
  • з 1992 — Петра Дорошенка, на честь гетьмана Петра Дорошенка, визначного українського військового, політичного та державного діяча.[4][5]

ІсторіяРедагувати

Історія вулиці Дорошенка починається з 1470 року. У документах того часу згадується якийсь «лан Зиндріха». Це була ділянка землі у верхній частині вулиці, яка належала пані Мікулинській, або Мікулині. Дорога, що вела до цього маєтку, й послужила основою теперішньої Дорошенка.
Із 1535 вулиця існує як Сикстуська або Сікстускенґассе. Назва походить від прізвища Еразма Сикста, доктора медицини, відомої постаті середньовічного Львова, його фільварок був біля костелу Святої Марії Магдалени. Вулиця називалася Сикстуською незмінно з 1871 року. Перед другою світовою війною, у 1938 році, її ділянка від Головної пошти до вулиці Леона Сапєги (сучасна Степана Бандери) отримала назву Оборони Львова.

 
Наріжний будинок на вулиці Дорошенка, 20 та вулиці Костюшка, 1 у Львові

У грудні 1940 року вулиця отримала назву Жовтнева. Ще і зафіксовано такий факт: коли в 1944 році було проведено часткове перейменування вулиць, Жовтневої в списках не було.

У верхній частині вулиці в XVII столітті були побудовані арсенал Сенявських і монастир домініканок з костелом Святої Магдалени, які утворили фортифікаційну ділянку на захід від міських укріплень. У XVIII столітті верхня частина вулиці належала князю Августу Чарториському: тут знаходився його палац, у якому в листопаді 1792 року зупинявся Тадеуш Костюшко. Від давніх володінь князя Чарториського залишився тільки арсенал Сенявських, збудований 1639 року відомим інженером-фортифікатором П. Ґродзицьким. На початку XIX ст. споруду придбала родина Баворовських. Наприкінці століття граф Віктор Баворовський розмістив у давньому арсеналі свою унікальну бібліотеку та колекцію мистецтва, сьогодні тут є відділ мистецтв Бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

До кінця XVIII століття нижню частину вулиці займали багнисті місця і болота, де львів'яни полювали на диких качок. Ці ділянки почали швидко забудовуватися в середині XIX століття після знесення міських стін та формування майбутніх площі Міцкевича та проспекту Свободи.

У XIX столітті верхня частина Сікстуської вважалася далекою від міста, сюди приїжджали на відпочинок. Велика ділянка землі непарної сторони вулиці разом із садом займав костел і монастир домініканок, а після ліквідації ордену в 1792 році цю нерухомість посіла греко-католицька духовна семінарія.

 
Комплекс будинків на вулиці Дорошенка, 45,47,49 у Львові

Частину цієї ділянки у 1890 році зайняли будівля Головпоштамту та новий будинок семінарії. Вдало були виконані житлові будинки № 45-61 (архітектор Якуб Менкер) та № 60-71 (архітектор Вітольд Мінкевич), які утворили лінію одностільних будинків з яскравими індивідуальними рисами. Комфортабельність цих будинків (зручне планування, висота стелі, співвідношення житлової і функціональної площі) зумовило те, що після остаточного приєднання Львова до УРСР у 1944 році значну частину житла тут зайняли обласні керівники високого рангу.

У 1894 році по нижній частині Сікстуській проклали лінію електричного трамваю від залізничного вокзалу до Гетьманських валів, звідки вона розгалужувалася до Галицької крайової виставки на Софіївці та через площу Ринок на Личаків.

До 1939 року на вулиці Сікстуской перебувало кілька польських видавництв і редакцій газет: офіційні газети «Wiadomości Gminne», «Gazeta kościelna» і «Głos prawa», газети «Wschód», «Zorza nowa».

Під час другої світової війни дві будівлі в нижній частині вулиці були зруйновані через бомбардування. Ділянка, що звільнилася, стояла пусткою, частково була зайнята будівлею — «пеналом» офісної будівлі, де розташовані служби Львівської філії ПАТ «Укртелеком» та трамвайної зупинкою. За радянських часів у верхній частині вулиці було побудовано також будівлю Львівського медичного училища.

Досі зберігається привабливість запрограмованого архітекторами європейського рівня комфорту — і вважались ці помешкання чи не найпрестижнішими та найбільш комфортними. Понині надалі їхня ціна залишається досить високою.

В літературіРедагувати

У романі сучасної української письменниці Ганни Медвідь «Маґда, батькова дочка» єдиною точною географічною локацією можна вважати кафе на вулиці Жовтневій (радянська назва вулиці Дорошенка):[6]

« Зимового вечора, сидячи в маленькому затишному кафе на вулиці Жовтневій, Микола дивився на мене якось особливо. »

БудинкиРедагувати

  • № 1 — житловий триповерховий будинок з торговими приміщеннями (магазинами) на першому поверсі. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 88-М.
  • За брамою кам'яниці № 6 починався колишній Пасаж Гаусмана (тепер це проїзд Крива Липа).
  • № 7 — Кам'яниця, збудована у 1914 році за проектом архітектора Юзефа Авіна, майже позбавлена зовнішнього оздоблення, віщуючи прихід у наступних десятиріччях епохи функціоналізму.
  • № 9 — Одна з перших львівських сецесійних кам'яниць збудована за проектом Альфреда Захаревича або Івана Левинського для Германа Бака у 1899-1900 роках. За проектом 1927 року. надбудовано третій поверх. Тут внизу була відома за радянських часів кнайпа «Рубці по-львівськи». Сюди приходили поласувати «львівською екзотикою» — флячками. Потім її переобладнали на популярний бар «Гарячі бутерброди», який весною 2008 року закрився.
 
«Дім Шопена»
  • № 11 — «Дім Шопена», споруджений у 1898 році для Сабіни Гершелес за проектом архітектора Карела Боубліка. Будинок прикрашає погруддя Фридерика Шопена (автор ймовірно скульптор Броніслав Солтис[7]), що було не лише виразом уподобань власників кам'яниці, але й своєрідною рекламою фірми фортепіано та музичних інструментів Гошелеса. Навпроти був теж великий магазин музичних інструментів який провадила фірма Йозефа Векслера. Цій фірмі належали теж музичні магазини на центральних вулицях Кракова і Варшави. А в попередній кам'яниці, на місці якої збудували «Дім Шопена», у 1843 році був перший у Львові салон фотографії (дагеротипії) Йосифа Польмана.
  • № 14 — житловий будинок, побудований у 1911-1912 роках для адвоката Адольфа Менкеса за проектом 1911 року архітектора Генрика Сальвера. Статичний розрахунок конструкцій у 1912 році виконав архітектор Юзеф Авін, скульптурний декор — Зигмунт Курчинський. За Польщі тут працювала крамниця ювелірних виробів і годинників та купівля золота, срібла та дорогоцінних каменів Генрика Ґуттермана.[8] У 1940-1950-х роках тут містилася бібліотека Академії наук УРСР.[9] У 2019 році у межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями, цього для будинку виготовлено нову браму, за проектом розробленим спільно архітекторами ЛКП «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» та майстром-реставратором Ростиславом Малецьким. Нова брама встановлена на місці неавтентичної брами, що була виготовлена у радянський період на заміну автентичній.[10]
  • № 15 — наріжний житловий будинок з вулицею Банківською, у периметральній забудові вулиці. Кам'яниця збудована для Юзефа Гаусмана у 19061907 роках за проектом архітектора Зиґмунта Кендзєрського та Міхала Уляма, в деяких публікаціях автором проекту зазначають архітектора Тадеуша Обмінського. На першому поверсі будівлі містились популярна кав'ярня «Сан-Сусі» та крамниця гатантереї братів Пастернаків.[11] Яскравий приклад львівської житлової архітектури початку ХХ століття, одна з найкращих сецесійних будівель міста.
  • № 16 — житловий будинок у периметральній забудові вулиці збудований у 1890-х роках. Автор проекту невідомий. В будинку мешкав у 1910-1912 роках відомий єврейський художник Вільгельм Вахтель.
  • № 17 — житловий будинок у периметральній забудові вулиці збудований 1895 року. Автор проекту невідомий. Власником будинку від 1905 року був відомий політик Давид Абрагамович (у 1907—1909 роках — міністр справ Галичини). В будинку мешкав також відомий колекціонер та охоронець львівського історичного музею Станіслав Заревич.
  • № 19 — Будинок збудували в 1909 році у необароковому стилі з елементами модерну за проектом Володимира Підгородецького для банкіра Едварда Ландау. Шість скульптур із штучного каменю на фасаді виконав скульптор Петро Війтович. Це алегоричні зображення «Війни», «Миру», «Науки», «Мистецтва», «Праці» і «Торгівлі». Авторство Війтовича встановлене завдяки обстеженню, проведеному у 1990-х роках. Попередній будинок на цьому місці був споруджений 1888 року за проектом Якуба Кроха.[12] У 1940-1950-х роках тут містилася типографія львівської залізниці.[13]
  • На розі вулиць Дорошенка № 20 та Костюшка, 1 розташована сецесійна будівля колишнього готелю — «Народна Гостиниця». Його збудували у 1904—1906 роках за проектом Тадеуша Обмінського.
  • № 22 — житловий будинок у периметральній забудові вулиці збудований 1927 році, з незначним відступом від червоної лінії. Побудований за проектом 1925 року архітектора Соломона Кайля для Бернарда Тайна. За проектом архітектора Юзефа Авіна надбудований четвертий поверх.
  • № 23 — житловий будинок в периметральній забудові вулиці збудований 1846 pоку. Будинок перебудований за проектом 1889 року. Портал входу частково зберіг декоративне оздоблення з часу побудови будинку. У 1894 році проведено реконструкцію склепових порталів за проектом архітектора Альфреда Каменобродського. Наступна реконструкція склепових порталів відбулася у 1936 році за проектом архітектора Антонія Графа. У старому будинку, який стояв на цьому місці, від 1843 року працювало одне з перших львівських львівських фотоательє майстра дагеротипів, хіміка та рисувальника Юзефа Польмана. У той самий час тут була розташована Головна пошта, що функціонувала до побудови у 1887 — 1889 роках теперішньої споруди Головного поштамту на вулиці Словацького, 1. У 19071939 роках на першому поверсі будинку містилися склад та крамниця керамічної фабрики кахлів «Мунд та брати», що виготовляла кахлі та облицювальні плитки для оздоблення багатьох кам'яниць Львова.[14] Від початку 1950-х років на першому поверсі містився обласний архів та бюро записів актів цивільного стану Ленінського району міста,[15] тепер — обласний відділ державної реєстрації актів цивільного стану[16] та архівний відділ виконавчого комітету ЛМР.[17] За радянських часів в будинку також містилося ательє мод 1-го розряду.[18] та діяла фотографія львівського обласного відділу республіканського тресту «Укрфото»[19]
  • № 26 — будинок, побудований 1926 року за проектом архітектора Євгена Червінського для «Польської акційної телефонної спілки», де за радянських часів розташували АТС-72. У 1970-х роках від вулиці Юрія Дрогобича споруджене триповерхове приміщення для потреб АТС, де крім ЛАЦу, техприміщень станції, розташували також й інформаційно-довідкову службу львівської МТМ (тепер Львівської філії ПАТ «Укртелеком»), а на вулиці Дорошенка, 26, розташований центр обслуговування споживачів Львівської філії ПАТ «Укртелеком».
  • № 29 — житловий будинок у периметральній забудові вулиці. Побудований в 18991900 роках за проектом архітектора Івана Левинського для Зигмунта Райнгольда на місці триповерхового будинку з 1826 року, зведеного за проектом архітектора Юзефа Землера. Проект пристосування офіцин виконаний архітектором Філемоном Левицьким. У 1932 році реконструйовано балкони на першому і другому поверхах. Характерний приклад львівської житлової архітектури кінця XIX століття. За Польщі тут містилася винярня «Італія» Карла Перантоні.[20] Тут від радянських часів працює ательє хутряних виробів.
  • № 30 — житловий будинок у стилі функціоналізму, споруджений за проектом Фердинанда Касслера.[21] Тут була розташована єврейська народна школа «Mitet»,[22] а також містився склад графічних фарб та лаків торуньської фабрики «Атра».[11]
  • № 31 — житловий триповерховий будинок, збудований у 1873 році в стилі історизму для Арона Філіпа. За проектом архітектора Альфреда Каменобродського у 1890 році добудована триповерхова прибудова. У 19201934 роках власником будинку був Якуб Ландау. 1934 року проведена реконструкція склепових порталів (архітектор Януш Граф). У 1935-1936 роках проект реконструкції склепових порталів виконав архітектор Саломон Кайль. Відомо, що в цьому будинку був магазин фірми «D. Frushtman» (1911) та цукерня «Lebrose».[23] Тепер на першому поверсі будинку міститься інформаційний центр ПАТ «Львівгаз».
  • № 32 — чотириповерховий житловий будинок, споруджений у 19071908 роках за проектом архітектора Артура Шлеєна у стилі орнаментального модерну.[24] У 19331934 роках за проектом архітектора Генрикa Зандігa проведено реконструкцію порталів магазинів. До 1939 року в будинку працювала художня друкарня «Ars».[25]
  • № 34 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1908 році у стилі модерну з елементами неокласицизму. 1936 року за проектом архітектора Антонiя Ґрафа реконструйовано перший поверх будинку.[26]
  • № 36 — триповерховий житловий будинок (колишня адреса — вул. Словацького, 12)[27], перший поверх якого за Польщі займала аптека «Під Фемідою», заснована 1901 року Фредериком Девехою, у радянські часи — аптека № 33, а 1996 року аптеці повернена історична назва — «Під Фемідою».[28] 2015 року приміщення аптеки продане приватним підприємцям, які 2017 року відкрили там магазин жіночої білизни «Victoria’s secret».[29]
  • № 37 — В будинку, збудованому у 1892—1894 роках за проектом Яна Томаша Кудельського для фабриканта горілок та лікерів Леопольда Бачевського, знаходилась редакція часопису «Всхуд» («Wschód»), а також кав'ярня «Максим», яку ще називали шинком Самуеля Менашеса. Тут теж були представництва корабельних компаній «Cunard Line» та «White Star Line», яким подорожували до Америки галицькі емігранти. В цьому будинку мешкав до своєї смерті у 1903 році архітектор львівського Великого міського театру Зиґмунт Ґорґолевський.
  • № 39 (інша адреса — вул. Словацького, 1) — будівля львівської головної пошти, що стала у листопаді 1918 року місцем героїчної оборони Української Галицької армії проти наступу поляків.[30] Будинок реконструйовано у 1923 році за спільним проектом архітекторів Євгена Червінського та Альфреда Захаревича.[31] Від радянських часів в цій частині будинку діяв міжміський телефонний переговорний пункт.[32]
  • № 41 — Нові корпуси Греко-католицької духовної семінарії збудовані у 1889 році за проектом Сильвестра Гавришкевича, нині ці будівлі займає географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. 2016 року під час ремонту в одній з аудиторій під шаром тиньку знайдено фреску із зображенням голуба в синьому колі. Фрески, ймовірно, є і в інших приміщеннях.[33]
  • № 43 — будівля, яку нині займають служби Львівської філії ПАТ «Укртелеком». Споруджена у 1970 роках. Проект створений 1967 року у київській філії Діпрозв'язку. Архітектори В. Дубок, В. Мазепа, інженер І. Таубін.[34]
  • № 45 — житловий будинок, збудований 1938 року за проектом архітектора Саломона Кайля у стилі функціоналізму на замовлення Юзефа Мінцера.[35]
  • № 47 — будинок збудований 1936 року за проектом архітектора Генрика Зандіга, на замовлення Юзефа та Станіслави Раухів. З приходом радянської влади у будинок засилилася комуністична еліта, оскільки цей район вважався престижним у Львові.
  • № 48 — сюди, як то кажуть у Галичині, на «кавалєрку» (залицяння) приходили не хто інші як Лев Шепарович, Андрій Мельник та Євген Коновалець. Останні двоє в стануть співзасновниками Української Військової Організації та майбутні голови ОУН. Саме тут мешкав Степан Федак, дочки якого Ольга та Софія стануть дружинами відповідно Євгена Коновальця та Андрія Мельника.[36]
  • № 51, 53, 55, 57, 59 — жилові будинки у стилі функціоналізму, збудовані у 19341937 роках за проектами архітекторів Ришарда Гермеліна, Якуба Менкера, Генрика Зандіга, Саломона Кайля[37].
  • № 54 — триповерхова кам’яниця споруджена у 18851886 роках за спільним проектом архітекторів Міхала Ковальчука та Івана Левинського на замовлення Францішека та Теклі Кучинських. 1897 року Кучинські продали свою кам’яницю Альфреду та Гелені Дзіковським. У статусі домовласників Дзіковські перебували лише кілька років: за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 1903 року будинок за цією набув лікар Владислав Лечинський. 15 червня 1909 року спадкоємці Лечинського продали будинок Лідії Доміцеллі Мюнц. У другій половині 1909 року на замовлення нової власниці будівничий Саломон Рімер реалізував проект добудови офіцини (флігеля), облаштувавши на північній межі ділянки допоміжні сходи, а на місці старої сходової клітки — кімнатки для прислуги.[38]
  • № 64. Прибутковий дім, зведений 1881 року за проектом архітектора Альбіна Загурського.[39] У цьому будинку мешкав архітектор Альфред Позняк.[40]
  • № 70 — у 1940-х-1950-х роках тут діяла львівська фельдшерсько-акушерська школа.[41] З метою покращення середньої медичної освіти в Україні у липні 1954 року середні медичні школи реорганізовано у медичні училища. З початку 1955 року медичне училище стає базовим середнім медичним навчальним закладом на Львівщині, у жовтні 1955 року до нього приєднали Львівське медичне училище № 3. Училище почало свою діяльність, маючи профілі: фельдшерський, акушерський, фельдшерсько-лаборантський, санітарно-фельдшерський, медсестринський; у 1963 році відкрито фармацевтичне, у 1975 році зуботехнічне відділення. У 1970 році зданий в експлуатацію чотириповерховий навчальний корпус, де розташовані п’ятнадцять аудиторій, двадцять один кабінет, двадцять п’ять лабораторій, бібліотека з читальним залом, спортивний зал. 24 березня 1993 року Львівському медичному училищу рішенням Міжгалузевої акредитаційної комісії Міністерства освіти України надано статусу медичного коледжу з правом здійснення освітньої діяльності за І-ІІ освітньо-кваліфікаційними рівнями (з підготовки молодших спеціалістів і бакалаврів). 26 липня 2001 року Львівському державному медичному коледжу присвоєно ім‘я першого ректора Андрея Крупинського. 30 вересня 2015 року наказом Львівської обласної ради Львівський медичний коледж дістав статус ВНКЗ ЛОР «Львівський інститут медсестринства та лабораторної медицини імені Андрея Крупинського».[42]
  • № 73 — вілла, що початково належала видавцю і журналісту Людвику Масловському, у 1840-1870-х роках — графині Марії Фредро. Перебудована у 1872 і у 18891890 роках. Останню перебудову здійснено за проектом Тадеуша Мюнніха у неороманському стилі з використанням нетинькованої червоної цегли.[43]
  • № 77 — колишній прибутковий будинок Альфреди Залевської збудований у 1910-1911 роках за проектом архітектора Збіґнєва Брохвіча-Левинського у стилі модернізованого класицизму.[44]

Відомі мешканціРедагувати

  • В будинку під № 16 у 1910-1912 роках мешкав відомий польський художник єврейського походження Вільгельм Вахтель.
  • В будинку під № 52 мешкав останній довоєнний президент міста Львова та майбутній Президент Польщі у вигнанні Станіслав Островський.
  • В будинках під № 45-61 мешкала львівська комуністична еліта; на будинку під № 51 у 1971 році, з нагоди 50-річчя від дня народження редактора українського літературного журналу «Жовтень» Юрія Мельничука встановлено меморіальну таблицю, яка, повідомляє, що «В цьому будинку 1959—1963 рр. жив і працював український радянський письменник Ю. С. Мельничук».[45]
  • В будинку під № 48 мешкав визначний галицький український громадський діяч, філантроп, адвокат Степан Федак (1861—1937), який у 1918 році був державним секретарем харчових справ уряду ЗУНР. На цьому ж будинку 22 червня 1971 року встановлена меморіальна таблиця (скульптор В. Липовий), яка, повідомляє, що «22 червня 1941 року біля цього будинку загинули від фашистської бомби українські письменники-комуністи Олександр Гаврилюк та Степан Тудор».[46]
  • В будинку під № 77 мешкав львівський архітектор Тадеуш Обмінський.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-поштамт
  2. а б в г Маршрути громадського транспорту м. Львова
  3. Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 20
  5. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 46-47
  6. Медвідь Г. Маґда, батькова дочка. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007. — С. 41.
  7. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 168. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  8. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 57.
  9. Дудыкевич... — С. 127.
  10. Пищула Г.Для будинку на вул. Дорошенка, 14 виготовили нову дерев’яну браму
  11. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 56.
  12. Сьомочкін І. Невідомі твори Петра Війтовича на одній з Львівських кам'яниць // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1997. — № 8. — С. 114—117.
  13. Дудыкевич... — С. 124.
  14. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 53.
  15. Дудыкевич... — С. 140.
  16. Департамент державної реєстрації та нотаріату
  17. Львівська міська рада ЛМР. Архівний відділ
  18. Вулиця Дорошенка, 23
  19. Дудыкевич... — С. 170.
  20. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 14.
  21. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 534. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  22. Chwila. — 13 вересня 1919. — № 241 (пол.)
  23. Харчук Х. Вул. Дорошенка, 31 — житловий будинок
  24. Архітектура Львова… — С. 474.
  25. Харчук Х. Вул. Дорошенка, 32 — житловий будинок
  26. Харчук Х. Вул. Дорошенка, 34 — житловий будинок
  27. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 21.
  28. Старі аптеки Львова. zaxid.net. 17 лютого 2010. Процитовано 5 травня 2019. 
  29. Львівська міськрада розірвала договір продажу історичної аптеки «Під Фемідою». 032.ua. 15 лютого 2019. Процитовано 5 травня 2019. 
  30. Петра Дорошенка вул. Головна пошта (№ 39)
  31. Архітектура Львова… — С. 548.
  32. Дудыкевич... — С. 109.
  33. А на стелі — голуб з німбом // Львівські новини (додаток до газети Експрес). — 1 серпня 2016. — С. 14.
  34. Автоматическая междугородная телефонная станция // Строительство и архитектура. — 1967. — 10. — С. 11.
  35. Харчук Х. Вул. Дорошенка, 45 — житловий будинок
  36. Родина, що об'єднала Євгена Коновальця та Андрія Мельника
  37. Архітектура Львова… — С. 534, 563.
  38. Жук І. Вул. Дорошенка, 54 — житловий будинок
  39. Бірюльов Ю. О. Заґурський Альбін // Енциклопедія сучасної України. — К : Поліграфкнига, 2010. — Т. 10. — С. 95. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  40. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 28.
  41. Дудыкевич... — С. 122.
  42. Історія навчального закладу
  43. Архітектура Львова… — С. 351.
  44. Архітектура Львова… — С. 488.
  45. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, с. 243
  46. З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 158.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати