Відкрити головне меню

Єліза́ров Ві́ктор Дми́трович (7 (20) серпня 1911, Веньовський район[d], Росія — 20 лютого 1995(1995-02-20), Київ, Україна)[1], с. Пашково Веньовського району Тульської області — 20 лютого 1995, Київ) — український радянський архітектор, заслужений архітектор УРСР (1970), народний архітектор СРСР[ru]1973).

Єлізаров Віктор Дмитрович
Єлізаров Віктор Дмитрович.jpg
Народження 7 (20) серпня 1911Веньовський район[d], Веньовський повіт[d], Тульська губернія, Російська імперія
Смерть 20 лютого 1995(1995-02-20) (83 роки)Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Московський архітектурний інститут
Діяльність архітектор
Праця в містах Київ
Найважливіші споруди станція метро «Хрещатик», аеропорт Жуляни, готель «Дніпро», готель «Київ», Пам'ятник Леніну (Київ), Батьківщина-Мати (Київ)
Містобудівні проекти повоєнна забудівля Хрещатику
Нагороди
Орден Жовтневої Революції — 1971Орден Трудового Червоного Прапора — 1958Орден «Знак Пошани»  — 1966
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975
Медаль «Ветеран праці»
Премії
Ленінська премія — 1984
Звання
Народний архітектор СРСР
Заслужений архітектор Української РСР
Автограф Єлізаров Віктор Дмитрович автограф.png

Джерела:
  • Велика радянська енциклопедія, 1969—1978[d]

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 7 (20) серпня 1911(19110820) року в с. Пашково, тепер Веньовського району Тульської області. У 1937 році закінчив Московський архітектурний інститут, навчався у академіка Івана Фоміна, професорів Івана Рильського та Миколи Марковникова[ru], був помічником в академіка архітектури Івана Жолтовського. Керівником дипломного проекта був архітектор Олександр Власов, з яким буде пов'язана подальша праця Віктора Єлізарова.

Після закінчення інституту Віктор Єлізаров працював на Донбасі (робота над експериментальними проектами селищних і сільських житлових будинків), згодом — у Москві, де спільно з Олександром Власовим молодий архітектор працював над проектом Головного ботанічного саду АН СРСР, брав участь у проектуванні будівель Центрального парку культури і відпочинку ім. Горького[ru].

Під час Другої Світової війни Єлізаров працює в Москві, проектуючи та керуючи будівництвом оборонних споруд міста.

З 1944 року Віктора Єлізарова призначено керівником архітектурних майстерень (згодом — проектний інститут «Київпроект») і заступником головного архітектора міста Києва. Він очолював роботи з реконструкції площі Богдана Хмельницького, розробив проект і керував реконструкцією бульвару Тараса Шевченка. Протягом 1949–1957 років був одним із розробників проекту відновлення й забудови Хрещатика (у співавторстві з Олександром Власовим, Анатолієм Добровольським, Борисом Приймаком та ін.).

На вул. Хрещатик, 26 за проектом митця у 1952 року також збудована будівля Телевізійного центру, у 1955 року у співавторстві з Л. Куликовим, Олексієм Осмером, Миколою Шилом і Генріхом Кульчицьким Віктор Дмитрович спроектував будівлю колишнього Міністерства сільського господарства УРСР (вул. Хрещатик, 24). Віктор Єлізаров є одним із співавторів станції метро «Хрещатик» (1960).

Завдяки клопотанню Єлізарова під час реконструкції та відбудови головної вулиці Києва до кінця XX століття на Хрещатику не зносили вцілілу після війни будівлю старого поштамту (вул. Хрещатик, 5). Під час реконструкції у 1955–1958 роках у цьому будинку, який виступав за «червону лінію», було влаштовано пішохідну галерею. На жаль, цей будинок був знесений на початку 2000-х років задля зведення на його місці «хмарочосу». У 1964 році у співавторстві з Наталією Чмутіною та іншими архітекторами Віктор Дмитрович спроектував готель «Дніпро» (вул. Хрещатик, 1/2).

У співпраці з колегами Єлізаров спроектував чимало споруд у Києві, серед них: комплекс нового Київського аеропорту «Жуляни» (1946–1949), клуб залізничників у Дарниці (1950), комбінат друку на Брест-Литовському проспекті (нині — проспект Перемоги, 1958–1965). Архітектор взяв активну участь в розробці проекту генерального плану Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині — Національний комплекс «Експоцентр України») та її виставкових павільйонів, зокрема, Павільйону зернових та олійних культур (1957).

Наукові дослідження та проектні розробки Віктора Дмитровича стали поштовхом для введення в широку практику нових типів житлових будинків, зокрема, комплекс великоблокових будинків у Жданові (сучасний Маріуполь) (1952–1955); експериментальні житлові будинки в Харкові (1955–1956); великопанельні споруди на Олексіївській вулиці (1957–1961) та п'яти- і дванадцятиповерхові великопанельні експериментальні будинки на житлових масивах Києва (1961–1965).

У 1953 року Віктор Дмитрович захистив дисертацію «Тонкостінна кераміка в архітектурі житлових будинків»[2], у 1963 році захистив докторську дисертацію[3]. Серед наукових праць, що стали класичними в архітектурі, були «Будівельна семирічка України» (1960), «Пути дальнейшего развития индустриализации, улучшения качества и снижения стоимости жилищно-гражданского строительства в г. Києве» (1962), «Строительство и архитектура. Жилые дома» (1964), «Массовое жилищное строительство» (1966).

У 1948–1963 роках Віктор Єлізаров працює в Академії архітектури УРСР (з 1950 року був обраний членом-кореспондентом Академії архітектури, після її реорганізації — дійсним членом Академії будівництва і архітектури Української РСР (1958), від 1961 року — її віце-президентом, а у 1992 році — почесним членом Української академії архітектури). Він керував науковою діяльністю інститутів Академії в галузі розробки нових прогресивних типів житла, зокрема діяльністю Київського інженерно-будівельного інституту (нині — Київський національний університет будівництва і архітектури), НДІ архітектури споруд, інститутів — «Київпроект» і «Діпромісто». З 1964 по 1975 роках Єлізаров був заступником, а згодом — першим заступником голови Держбуду УРСР.

У 1973 році Віктор Дмитрович розробив проект двадцятиповерхового готелю «Київ» (вул. Михайла Грушевського, 26/1). На час зведення це був найвищий будинок в Україні.

На початку 1970-х років розпочинається будівництво меморіального комплексу «Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» (нині — Національний музей історії України у Другій світовій війні). Його форпроект розробили скульптор Євген Вучетич і архітектор Євген Стамо. Віктор Єлізаров керував творчою групою провідних архітекторів Києва й Москви. Архітектор впорався з завданням, і, починаючи з 9 травня 1981 року, Київ уже не уявляється без музею історії України у Другій світовій війні та монументу «Батьківщина-мати». За вагомий внесок у створення меморіального комплексу Віктора Єлізарова та інших учасників проекту було нагороджено Ленінською премією (1984).

Під час будівництва музею на схилах Дніпра було створено Печерський ландшафтний парк. На його території проклали доріжки, облаштували майданчики для відпочинку, розбили газони і квітники. Наприкінці 1980-х років у центральній частині парку було створено Співоче поле.

Помер Віктор Єлізаров 20 лютого 1995 року.

Основні спорудиРедагувати

НагородиРедагувати

ЗображенняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дата народження — згідно з БСЭ. В УРЕ вказана інша дата — 25 липня (7 серпня) 1911.
  2. Елизаров В. Д. Тонкостенная керамика в архитектуре жилых домов: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. архитектури / В. Д. Елизаров; науч. рук. Н. П. Северов; Акад. архитектуры УССР, Ин-т архитектуры сооружений. — К.: Изд-во Акад. архитектуры УССР, 1953. — 20 с. (рос.)
  3. Елизаров В. Д. Научно-творческая работа: (материалы, представляемые на соискание ученой степени доктора архитектуры) / В. Д. Елизаров; Акад. стр-ва и архитектуры УССР. — К.: [б. и.], 1963. — 118 с.: ил. (рос.)

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати