Відкрити головне меню

Бруталізм

течія в архітектурі періоду 1950-х — 1970-х років
Театр Марії Карреньо, Каракас

Бруталі́зм (від фр. béton brut — «цементне покриття без оздоблення»[1]) — напрям у дизайні та архітектурі з використанням простих геометричних форм з неприкрашеного бетону. Виник в середині XX століття та набув найбільшого розвитку в 1970-і роки.

Історія виникненняРедагувати

Виник в середині 1950-х рр. у Великій Британії і пов'язаний з іменами архітекторів Алісон і Пітером Смітсонамі, авторами терміну, утвореного від французького виразу «Bеton brut», — «необроблений бетон». Архітектори-бруталісти всіляко підкреслювали грубу фактуру бетону, яку не вважали за потрібне приховувати ні штукатуркою, ні облицюванням, ні фарбуванням. Віддавали перевагу нарочито важким, монотонним, прямолінійним формам («будинки-коробки»). Бруталізм набув найбільшого поширення у Великій Британії (особливо в 1960–70-і рр.) і в СРСР (особливо в 1980-і рр.) Багато прихильників цього стилю сповідали соціалістичні погляди, виділяючи серед його переваг не тільки дешевизну будівництва (особливо актуальну в перші післявоєнні роки), але і безкомпромісну антибуржуазність і «чесність» цього стилю.

Головні представникиРедагувати

 
Королівський національний театр, Лондон

У Великій Британії:

Смітсони, Алісон і Пітер

Безіл Спенс 

Ерно Голдфінгер 

Денис Ласдан

Джеймс Стірлінг

Джон Бенкрофт; та ін 

В інших країнах:  

 
Будівля УкрДорЗв'язку в Києві. Архітектор А. Мілецький, 1971—1976

Ле Корбюзьє (Франція) 

Вітторіано Вігано (Італія) 

Альфонсо Рейді (Бразилія) 

Пауло Мендес да Роха (Бразилія) 

Пол Рудолф (США) 

Луїс Кан (США) 

Марсель Брейер (США) 

Вільям Перейра (США) 

І. М. Виноградський (СРСР) 

Кендзо Танге (Японія) 

Кісі Курокава (Японія) 

Куніо Маекава (Японія); 

Райне Короп (Естонія) та ін

ПриміткиРедагувати