Бруталізм

течія в архітектурі періоду 1950-х — 1970-х років

Бруталі́зм (від фр. béton brut — «цементне покриття без оздоблення»[1]) — напрям у дизайні та архітектурі з використанням простих геометричних форм з неприкрашеного бетону. Виник в середині XX століття та набув найбільшого розвитку в 1970-і роки.

Театр Марії Карреньо, Каракас

Історія виникненняРедагувати

Виник в середині 1950-х рр. у Великій Британії і пов'язаний з іменами архітекторів Алісон і Пітером Смітсонамі, авторами терміну, утвореного від французького виразу «Bеton brut», — «необроблений бетон». Архітектори-бруталісти всіляко підкреслювали грубу фактуру бетону, яку не вважали за потрібне приховувати ні штукатуркою, ні облицюванням, ні фарбуванням. Віддавали перевагу нарочито важким, монотонним, прямолінійним формам («будинки-коробки»). Бруталізм набув найбільшого поширення у Великій Британії (особливо в 1960–70-і рр.) і в СРСР (особливо в 1980-і рр.) Багато прихильників цього стилю сповідали соціалістичні погляди, виділяючи серед його переваг не тільки дешевизну будівництва (особливо актуальну в перші післявоєнні роки), але і безкомпромісну антибуржуазність і «чесність» цього стилю.

Головні представникиРедагувати

 
Королівський національний театр, Лондон

У Великій Британії:

В інших країнах:

 
Будівля УкрДорЗв'язку в Києві. Архітектор А. Мілецький, 1971—1976

ПриміткиРедагувати