Городенка

місто в Івано-Франківській області

Городе́нка — місто на історичному Покутті, центр Городенківської міської громади, до 2020 року центр колишнього Городенківського району Івано-Франківської області, місце перебування будівлі Городенківської районної ради.

Городенка
COA of Horodenka.png
Герб Городенки
Городенка.Костел Непорочного Зачаття Діви Марії.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Код КОАТУУ: 2621610100
Засноване 1195
Магдебурзьке право 1668
Статус міста з 1940 року
Населення 9277 (01.01.2017)[1]
Площа 56 км²
Густота населення 168 осіб/км²
Поштові індекси 78100
Телефонний код +380-3430
Координати 48°40′03″ пн. ш. 25°30′01″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 280 м
Водойма річка Ямгорів
День міста 28 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Городенка-Місто, Городенка-Завод
До обл./респ. центру
 - фізична 63 км
 - залізницею 106 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 408 км
 - автошляхами 482 км
Міська влада
Рада Городенківська міська рада
Адреса м. Городенка, вул. Шевченка, 77

Commons-logo.svg Городенка у Вікісховищі

Карта
Городенка. Карта розташування: Україна
Городенка
Городенка
Городенка. Карта розташування: Івано-Франківська область
Городенка
Городенка

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської области» увійшло до складу Городенківської міської громади [2]

ІсторіяРедагувати

Заснування. Походження назвиРедагувати

 
Пам'ятний знак заснуванню Городенки

Вважається, що назва міста походить від слова «город» — укріплення з частоколу та зрубів. Повість временних літ подає, що у 993 році Великий князь Київський Володимир Святославич пішов походом на білих хорватів, що населяли сучасну територію Галичини. Саме тоді сучасна Городенківщина увійшла до складу Київської Русі. На карті Птолемея приблизно на місті Городенки позначене місто Carrodunum. Подібність назв дає підстави припускати давність існування Городенки. Щоправда, Птолемей розмістив Carrodunum на лівому березі Дністра, але науковці знають, що він завжди помилявся у визначенні широти міст, розміщаючи їх дещо північніше істинного місця.

ФеодалізмРедагувати

Уперше в літописах Городенка згадується під 1195 роком. Це було поселення землеробів та ремісників. З 1349 року Галичина — під владою Польської корони. У XV столітті на урвищі над річкою Ямгорів збудовано замок, і Городенка перетворилася в типову феодальну резиденцію.

Позаяк протягом XVXVI століть Покуття було спірною територією між Польщею і Молдовським князівством, а впроовж XVIXVII століттях зазнавало спустошливих нападів турків і татар, городенківська твердиня стала певною мірою стратегічною.

1491 року господар Молдови Штефан III під час походу на Покуття спалив Снятин, Городенку, Коломию і дійшов до Галича. У 1497 році, після невдалого походу на Волощину, військо польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм його спустошило. Поблизу Городенки у 1509 році великий гетьман коронний Миколай Каменецький вщент розбив молдовське військо (можливо, саме в пам'ять про це долина річки Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Червоною). Катастрофічним був похід на Покуття 33-тисячного війська молдовського господаря Петра IV Рареша (Петрила) у 1531 році.

В 1620—1630 роках, на місці попереднього укріплення, було перебудовано Городенківський замок.

1648 року під впливом Хмельниччини в Галичині спалахнуло повстання під проводом Семена Височана. Селяни Чернятина, Заболотова, Олеші та Любківців напали на Городенківський замок (який тоді належав Янові Жулчинському (Стшемеському[3]), роззброїли його залогу, а будівлі спалили. Власник врятувався втечею.

Отримання Магдебурзького праваРедагувати

Виборним актом короля Яна II Казимира від 13 лютого 1668 року Городенка отримала Магдебурзьке право. Тоді місто входило до складу Галицької землі Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної частини, а належало до Коломийського староства.

Надання Городенці міського самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі, що зумовило наплив переселенців — переважно вірменів та євреїв.

З кінця XVII століття, Городенка стає значним релігійним центром Покуття, де окрім монастиря Василіян, який мав 2 церкви на середмісті та передмісті діяло 9 церков. У 1706 році в місті постав монументальний вірменський костел.

«Столиця» ПотоцькихРедагувати

з 1599 року Городенка перейшла у власність магнатського роду Потоцьких.

Головним будівничим міста в XVIII столітті, був граф Микола Василь Потоцький. Сам граф мав бажання створити в Городенці «магнатську столицю». За період життя дідича в Городенці, було збудовано палац (не зберігся), Велику синагогу, монастир місіонерів, латеранську каплицю, костел Непорочного Зачаття Діви Марії, церкву Успіння Діви Марії, мурований триарковий міст «Три мости», місто було місцем постійного перебування щорічного польсько-турецького ярмарку, що надзвичайно сприяло його розвитку, як торгового центру.

Частина селян-кріпаків, яка була приписана до монастиря місіонерів, утворювала "Монастирський кут", у народній вимові - "Монкут".

У 1739 році москалі пограбували місто[4].

1807 року маєток в Городенці у батька Теодора придбав полковник[5] Адам Потоцький (1776—1812; син белзького воєводи та Кароліни з Сапєгів), у якому часом мешкав до початку війни польсько-австрійської у 1809 р.[6]. Після чого Городенка з околицями була продана барону вірменського походження Йогану Ромашкану, потомки якого контролювали місто до початку 20 століття.

Під владою ГабсбургівРедагувати

1772 року (після першого поділу Речі Посполитої) Городенківщина в складі Галичини дісталася Габсбургам. Під час правових, освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він здійснював у дусі європейського просвітництва, у 80-х роках XVIII століття було ліквідовано обидва городенківські монастирі. У 1788 році відкрито першу світську школу з німецькою мовою навчання.

У місті діяла українська приватна ґімназія педагогічного товариства «Рідна школа», у якій протягом 8-ми років був директором Антін Крушельницький.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб[7].

Західноукраїнська Народна РеспублікаРедагувати

3 листопада 1918 року в Городенківському повіті було встановлено владу Української держави — ЗУНР[8], яка пізніше об'єдналася з Великою Україною, але, на жаль, ненадовго.

Польська РеспублікаРедагувати

В часі ІІ Речі Посполитої Городенка була центром повіту Станіславівського воєводства.

Також у місті знаходився комісаріат прикордонної служби (Straży Celnej "Horodenka").

У вересні 1939 р. розміщувалися 216-та і 217-та ескадрильї польських бомбардувальників.

Німецька окупаціяРедагувати

Між груднем 1941 р. і вереснем 1942 р. в Городенці існувало єврейське гетто, до якого переміщувалися євреї з околиць, а також з Угорщини. Гетто було ліквідовано шляхом переміщення євреїв у табір смерті у Белжеці. За підрахунками, загинуло 3250 євреїв, що мешкали у Городенці [9].

СРСРРедагувати

17 вересня 1939 року радянська 23-тя танкова бригада зайняла місто і захопила 6 польських літаків[10].

25 березня 1944 р. місто було заняте Червоною армією. Після цього до червня 1944 р. значні бомбардування німецькою авіацією зазнав район цукрового заводу. Жителі призовного віку були мобілізовані до Червоної армії.

1945 р. польське населення міста було депортоване до Польщі. Було проведено колективізацію, утворено колгоспи.

15 вересня 1949 року шляхом розчленування м. Городенка було створено с. Котиківка, с. Монкут (Монастирський кут), с. Родниківка, решта кварталів міста зформували саме м. Городенка.[джерело?].

17 жовтня 1951 року облвиконком рішенням № 744 передав у Городенківському районі хутір Якубівку з Родниківської сільської ради до Рашківської сільської ради.

31 липня 1952 року Городенківський райвиконком рішенням № 368 ліквідував Родниківську і Монастирську (Монкут) сільради з приєднанням їх до Городенківської міськради.

Вересень 1979 року було ліквідовано Котиківську сільську раду і повернуто с. Котиківка до складу м. Городенка.

Період відновлення Української державностиРедагувати

У 1995 році відзначалося 800-річчя першої письмової згадки про місто.

За часів Незалежності у Городенці відновилася у своїх правах українська мова, а також було створено пряме залізничне сполучення зі столицею України Києвом.

3 грудня 1999 року, вкотре відроджено село Котиківка, та сільська рада села Котиківка, на цей раз вже рішенням ВРУ.

СучасністьРедагувати

ЕкономікаРедагувати

У місті працює ряд промислових підприємств — ТОВ «Цукровий завод Городенка»[11], ПАТ «Городенківський сирзавод», птахофабрика «Авангард», філія «Перспектив» ПАТ «Зернопродукт» МХП, Цегельний завод, діє три елеватори (концерн «Мрія», ППА «Вільхівці», «Зернопродукт МХП»), ТОВ «Ласощі». Працюють підрозділи «Укртелеком», дві залізничні станції, мережа торгових підприємств, ковальські майстерні, ПАТ «Будівельник», виробництво будівельного каменю, вапна, асфальту та інше.

ТранспортРедагувати

Через територію міста Городенка пролягає залізнична лінія Коломия — Стефанешти, на якій в межах міста розташовані зупинний пункт Городенка-Місто та станція Городенка-Завод. З 14 січня 2021 року через станцію знову прямує фірмовий пасажирський потяг «Гуцульщина» № 357/358 сполученням Київ — Рахів.

Освіта і культураРедагувати

 
Фото: "до" та "після" зведення водограю в центрі Городенки

Функціонують дві середні школи, гімназія, сільськогосподарський ліцей, Центр дитячої творчості учнівської молоді (ЦДТУМ), спортивна та музична школи, самодіяльний театр «Сучасник», існують понад 10 народних самодіяльних художніх колективів.

28 серпня 2021 року в центрі Городенки під час святкування храмового свята та 30-річчя відновлення Незалежності України, був запущений водограй.

 
Запуск водограю "Перлина Покуття"

Національні громадиРедагувати

УкраїнціРедагувати

Українці — корінне населення Городенки. Українцями є переважна більшість мешканців міста.

ПолякиРедагувати

ВірмениРедагувати

Із XVII століття в місті селилися вірмени, які понад сто років утримували в своїх руках майже всю місцеву торгівлю. Про впливовість і заможність вірменської громади свідчить побудова у 1706 році великого вірменського костелу — найдавнішої збереженої пам'ятки міста.

ЄвреїРедагувати

Єврейська громада з'явилася тут іще у XVI столітті, але справжній їх наплив почався після надання Городенці Магдебурзького права. У 1743 році Миколою Потоцьким дарував їм привілеї у торгівлі та ремеслі, виділив місця під будівництво синагоги і кіркуту. Упродовж XVIII століття євреї витіснили з городенківської торгівлі вірмен і посіли в ній панівне становище: торгували зерном, лісом, сіллю, виготовляли алкогольні напої, зокрема вино й пиво, тримали корчми, були орендарями та управителями маєтків. У середині XVIII століття серед місцевих євреїв з'явилися послідовники пізнього саббатіанства та франкізму. У 1760-х роках виникла група прихильників хасидизму (одним з них був Нахман із Городенки).

Станом на 1775 рік у місті мешкали 863 єврейські родини. Упродовж XIX століття їхня чисельність невпинно зростала і у 1900 році склала 4255 осіб (36,64 % населення міста). Євреям належало близько половини місць у муніципальному управлінні.

Протягом 18981914 років у місті діяло єврейське училище, фінансоване фондом барона Моріса де Гірша. У 1907 році відкрито реформований хедер, викладання у якому велося виключно на івриті. Під час Першої світової війни городенківські євреї постраждали від російської окупації — їх будинки було підпалено, дев'ять євреїв повісили за звинуваченнями у шпигунстві. У 1921 році єврейське населення міста налічувало 3048 чоловік (з 9907 жителів), багато хто протягом 192030-х років емігрував до США, Канади, Південної Америки, Палестини.

Під час Голокосту єврейська громада була переважно знищена, а ті, що вціліли, були змушені назавжди емігрувати. Тож згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, євреї в Городенці не мешкають. З назвою міста пов'язане виникнення єврейських прізвищ Ороденкер (англ. Orodenker) та Городенчик. Окрім Великої синагоги, з єврейських пам'яток збереглися бейт-мідраш та частково кіркут.

Пам'яткиРедагувати

Назва Споруджено Зображення
Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та монастир театинців 17431769  
Церква Успіння Пресвятої Діви Марії 1763  

Відомі людиРедагувати

УродженціРедагувати

Пов'язані з ГороденкоюРедагувати

Парламентські посли від ГороденкиРедагувати

  • Гриць Процак — український селянин з Городенківщини, посол до Галицького сейму у 1861—1866 роках.[13]

ІншеРедагувати

Так звані «Городенківські ріжки» ймовірно були названі на честь міста[14]. У Городенці, як в найпівденнійшій території Польщі 1920-30х років, було дуже популярне трояндове варення (розове, ружі) основний оригінальний інгредієнт, який робить особливим саме цей десерт.[джерело?]

ГалереяРедагувати

Історичні фотоРедагувати

Сучасні фотоРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 2021-11-12. 
  3. Каспер Несецький вказував, що Кшиштоф Стшемеський мав сина Яна в другому шлюбі
  4. S. Barącz. Horodenka… — S. 85
  5. Potoccy (03) Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  6. Z.Zacharewicz. Potocki Adam (1776—1812) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — 625—831 s. — S. 749—750 (пол.)
  7. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  8. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  9. Холокост на территории СССР: Энциклопедия, Москва, 2009, ​ISBN 978-5-8243-1296-6​ с. 229-230.
  10. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
  11. Замість 100-літнього цукрозаводу в Городенці — «марсіанське жахіття». ФОТО. — «Вікна», 2019-09-02
  12. «Історія перемог вільних українців»: цікаві факти про фільм «ЮКІ». Нове українське кіно (uk). 2020-12-07. Процитовано 2020-12-14. 
  13. Ігор Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с.; іл. — С. 103—104.
  14. Цвєк, Дарія (1973). До святкового столу. с. 68. 

ДжерелаРедагувати