Четфалва — село в Берегівській громаді Берегівського району Закарпатської області України. Відстань до райцентру становить близько 20 км і проходить автошляхом E58. Поблизу села протікає річка Тиса, за якою розташована Угорщина.

село Четфалва
Chetfalva s.png
Герб Четфалви
Дзвіниця Протестанської церкви в Четфолво.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Громада Берегівська громада
Код КОАТУУ 2120489201
Облікова картка Четфалва 
Основні дані
Засноване 1260
Населення 755
Площа 1,26 км²
Густота населення 599,21 осіб/км²
Поштовий індекс 90262
Телефонний код +380 3141
Географічні дані
Географічні координати 48°07′34″ пн. ш. 22°47′39″ сх. д.H G O
Водойми р. Тиса
Відстань до
обласного центру
85,2 км
Відстань до
районного центру
20,9 км
Найближча залізнична станція Вилок
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради Четфалва, вул. Петефі, 92
Сільський голова Папп Йосип Альбертович
Карта
Четфалва. Карта розташування: Україна
Четфалва
Четфалва
Четфалва. Карта розташування: Закарпатська область
Четфалва
Четфалва
Мапа

CMNS: Четфалва у Вікісховищі

Колишня назва — Четово. Уперше згадується у 1341 році під назвою Villa Chet. За припущенням істориків, назва походить від прізвища засновника села Чета. Назва Четфалва походить з 1408 року від власного імені. За легендою село дістало назву від свого засновника Чета.

Першими його відомими власниками були члени родини Szécsi. У 1418 році у власності Пала Сейчі та його сина Якуба що отримали його від короля Сигізмунда як королівський подарунок. У 1498 році члени родини Tarczy отримали село у часткове право власності. У 1513 році Lónyay Albert та його дружина придбали село у Сари, вдови Яноша Тарчі, за вічною ціною.

Наприкінці XV ст. в селі Chedfalwa діяла митниця, була збудована католицька церква. В 1566 р. Четові було спустошене під час татарського набігу.

У 1600 році власниками поселення були: Rákóczi Zsigmond, Lónyay István, Réthey Péter, Mikolay István, Anarcsi Péter, Báthory István, Melith Pál.

В останні роки 1800-х років власниками селища були: сім'ї Abonyi, Buday, Csató, Lónyay, Pogány.

1904 р. Міністерство внутрішніх справ Угорщини затвердило герб селища, базований на давній печатці Четфалви XVI століття: на срібному тлі - зелений пагорб, увінчаний шляхетською короною, з якої проростають чотири хлібні колоски.

У 1645 році в місцевій хроніці йдеться про міцну реформатську громаду, якій належав простої форми храм XV сторіччя, що давніше був католицьким. Храм вимуровано з каменю, зовні й всередині стіни поштукатурено і побілено. Наву накрито високим двосхилим дахом, п’ятигранне приміщення вівтаря значно менше і вужче, відділене від нави стрілчастою аркою. Південно-західний кут зміцнено контрфорсом.

Кам'яний храм походить, за останніми даними, ще з XV століття, а дзвіницю поставили біля його фасаду у XVIII столітті.Дзвіницю могли збудувати у 1753 році, коли відбулася значна перебудова храму. Вхід до церкви веде через нижній ярус дзвіниці, крізь закриту галерею, сполучену з входом на західному фасаді.

Церкву й дзвіницю ідеально відреставровано у кінці 1990-х років: дзвіницю оббито новим ґонтом, стіни церкви побілено, а металеве покриття дахів замінено ґонтовим.

Кам'яний готичний храм XV століття, що складається з абсиди і нава, обривається високим трикутним фронтоном. Храм побудований з каменю на вапняному розчині, зовні і зсередини обштукатурений і побілений. У плані пам'ятник являє однонавову базиліку з п'ятигранними хором, відокремленим від нави аркою стрілчастої форми. Південно-західний кут укріплений кам'яним контрфорсом, перекритий двосхилим дахом крутого ухилу. Хори розташовані у західній і північної стін на дубових різьблених стовпчиках. Дерев'яна стеля розбита на кесони.

Впритул до західної стіни церкви прилягає дзвіниця, побудована в XVIII столітті. За своїми архітектурними формам дзвіниця нагадує оборонні вежі Чехії, Німеччини минулих століть. Дерев'яна, квадратна в плані, каркасної конструкції, двох'ярусна. Перший ярус оточує опасання на стовпчиках з розкосами, обшите дошками. Перший ярус виконує роль вхідної брами. Другий ярус виконаний у вигляді високої вежі з підсябиттям, прикрашеним по низу різьбленням і аркадою-голосниць вгорі. Нижній ярус вежі ширший ніж верхній і відокремлений від нього похилим дахом. В оборонних вежах такий дах мав функціональне призначення, від нього відскакували кидані на обложників крізь отвори в підлозі галереї різні предмети. У дзвіниці галерея-підсябиття і похилий дах мають вже суто декоративний характер. Дзвіницю перекривають чотирьохскатний дах, що переростає в високий гранований шпиль, покритий лемешем. Висота шпиля майже дорівнює висоті вежі.

Дзвіниця у Четфалві — шедевр теслярського мистецтва.

Майже 30-метрова дзвіниця вважається чи не найвищою серед своїх посестер на Закарпатті. Її каркасна конструкція не має собі рівних серед дерев'яних споруд подібного роду в Україні. Щоб у цьому переконатися, варто лише увійти під її покров і подивитися на її «скелет», що складається з шістнадцяти несучих опор і незліченних розкосів і зв'язків. Щоб звести таку будівлю, необхідно було мати не тільки великий досвід, але і величезну художню фантазію. Сучасні математичні обчислення довели, що інженерне рішення цієї дзвіниці, яке забезпечило її стійкість, бездоганно. Вежа стоїть прямо на землі, у неї немає ні вкопаних паль підстави, ні фундаментів. Замість них по периметру будівлі розташовано ряд каменів, а на них - обв'язка з колод, на яку поставлені несучі стовпи. Висота дзвіниці не перевищує 30-ти метрів. Вона має прості короткі пропорції (її вінчання і власне дзвіниця мають відношення 1:1), але в просторовому сприйнятті здається, ніби завершення нижче. Низ цієї споруди являє собою відкритий каркас, захищений від дощів широким опасанням. Над ним піднімається струнка вежа з декоративним підсябиттям, кінці дощок обшивки якого, мають фігурні вирізи, створюють візерунчастий малюнок. Над підсябиттям проходить аркатура з трилопатевих арок, шатрова покрівля якої за пружною кривої переходить в височенний шпиль гострого малюнка. У підстави шпиля дзвіниці розташовані чотири мініатюрні башточки з маленькими шпилями. Ці башточки створюють контраст, візуально збільшують масштаб центрального шпиля і надають вінчанню надзвичайну ошатність.

Кам'яний храм розташований посеред великого села з щільною забудовою. Поруч з ним стоїть дерев'яна дзвіниця у вигляді оборонної вежі. Однонавовий кам'яний храм XVIII століття має грановану абсиду. Найбільший інтерес представляє його інтер'єр, вірніше декоративні розписи його стелі. Бо сам він скромний: білі стіни, в наві — лавки, у вівтарі — звичайний стіл замість престолу. Північні стіни нави й святилища не мають вікон, південні стіни прорізано вузькими готичними вікнами. Розписи перекриття храму — одне з чудових творів народного мистецтва. Стелі дерев'яні. Майстер Шандор Ференц виконав теслярські роботи, а безіменний майстер — мальовничі. Ці розписи становлять великий інтерес не тільки як унікальний пам'ятник монументального декоративного живопису, але і як свідчення творчих зв'язків українського та угорського мистецтва.

Мурований готичний храм ховає у своїх стінах справжнє диво, яке, знову таки, не має аналогів в Україні. Дерев'яна стеля нави розділена на дещо нерівні за розмірами і формою квадрати, по 10-ть штук у довжину та 6-ть — в ширину. Всі ці 60 кесонів заповнені яскравими орнаментальними композиціями, з яких повторюються лише дві.

Як свідчить дата в одному з кесонів, стелю оздоблено у 1753 році. Теслярські роботи виконав майстер Шандор Ференц, розмалював стелю або він, або інший, невідомий майстер. Квадратні щити із дощок, прикрашені живописом, вже в готовому вигляді без певного порядку змонтовані на стелі. Ймовірно, роботи велися таким чином, спочатку все поле щита зафарбовували білою або вохристо-коричневою або чорною фарбою. Потім, залежно від кольору тла, майстер виконував на ньому орнамент у певній гамі: на темному тлі — світлих тонів, а на світлому — яскравих і інтенсивних. Стеля в абсиді розписана на 20-ть років пізніше і відрізняється за орнаментами і колоритом. Ця розписна стеля — неповторний витвір народного декоративного мистецтва.

Стеля

Кесони трохи відрізняються розмірами один від іншого, завдяки чому в розбивці відсутня сухість і шаблон. Всі шістдесят кесонів заповнені декоративними орнаментальними композиціями. В одному з них поміщена дата — 1753 рік, а в іншому — зроблено напис, в якій повідомляється ім'я жертводавця і виконавця — Шандора Ференца і зображений теслярський інструмент — рубанок.

Рослинна орнаментація в кожному кесоні являє собою абсолютно самостійну композицію. Одні з них — їх вісім — побудовані по двох осях симетрії, інші — їх дев'ятнадцять — по одній, нарешті, одна композиція абсолютно не має осей симетрії. Розпис стелі в цілому справляє враження величезної української плахти, в якій за малюнком в шашку компонуються окремі квадрати. Оригінальне перекриття нави сприймається як строкатий килим, витканий руками народних умільців.

Особливу красу розпису надає матова поверхня живопису, а також фони квадратів: білий, глибокий оксамитовий, чорний і вохристо-коричневий. Червоні, білі, жовті, зелені, охристо-рожеві, сіро-блакитні і ніжно-жовті орнаменти вражають своєю різноманітністю і неповторністю. Їх малюнки мають аналогії не тільки з мотивами прикрас Євангелія XVII століття з Негровця, але і з розписами українських хат, а також мисників, скринь, посуду і інших предметів ужитку. Це вказує на джерела, якими користувався і якими надихався прекрасний художник-декоратор, який оформив стелю храму в Четфалві.

Розписи стелі у вівтарі виконані по світлому тлу і не мають того монументального характеру, як розписи нава, вони сухіші і свідчать про те, що декоративне мистецтво у XVIII столітті починає занепадати.

Католицький храм Святого Духа 1998—2001 рр.

в модерністських формах, який почергово використовують римо-католицька і греко-католицька громади села. . Культова споруда не лише відрізняється оригінальною геометрією, але й дуже вдало вписується в ландшафт, створюючи із старовинною реформатською церквою вдалу композицію. Таким чином, окрім іншого, підкреслюється відсутність розбіжностей та розбрату між християнськими конфесіями. В 2009 році біля храму був зведений пам’ятник Святій Марії.

Інтер’єр храму прикрашають різьблені розп’яття, чаші, свічники та амвон. інтер'єр костелу-церкви: з боків вівтарної частини - вишуканих кольорів іконостас, а посередині - розкішне різбленне розп'яття. Виноградна лоза пнеться від сонму святих у підніжжя Древа життя вгору, до голуба в ореолі, символу святого духа.

- в широкому міжвуличному просторі (сквері) в 2000 році встановлений дерев’яний пам’ятник королю Святому Іштвану.

- В 1989 році на сільському цвинтарі був встановлений могильний камінь жертвам сталінського режиму, в 2001 р. – монумент в пам’ять загиблих у Другій світовій війні.


Відомі люди:

Szaplonczai Szaplonczay Manó dr. (Четфалво, 11 жовтня 1856 - Kaposvár, 3 вересня 1916) - Угорський лікар, головний лікар округу Somogy, «Великий фанат озера Балатон, творець рекреаційної зони Бейлателеп». Організатор правил купання на озері Балатон, на честь нього названо набережну в регіоні Fonyód


В 1847 р. під час будівельних робіт з регулювання річки Тиси, село відвідав видатний державний діяч Угорщини, граф Іштван Сечені.

З цього приводу на стіні будівлі фельдшерського пункту в 1999 р. Товариством угорської культури Закарпаття встановлено пам’ятну табличку із написом угорською: «Граф Іштван Сечені, 1791-1860, 1847. IX. 9. пароплав Паннонія на р. Тисі на території с. Четфалва попав у скрутне становище, на другий день "найвидатніший угорець" відвідав наше село».

В першій половині ХХ-го сторіччя навколишні місця відвідував видатний угорський письменник Жигмонд Моріц, збирав тут народний фольклор, робив малюнки внутрішнього інтер’єру місцевого реформатського храму.

Пам'яткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати