Четфалва

село в Закарпатській області, Україна

Четфалва — село в Берегівській громаді Берегівського району Закарпатської області України. Відстань до райцентру становить близько 20 км і проходить автошляхом E58. Поблизу села протікає річка Тиса, за якою розташована Угорщина.

село Четфалва
Герб Четфалви
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Берегівський район
Громада Берегівська громада
Код КАТОТТГ UA21020030150099443
Облікова картка Четфалва 
Основні дані
Засноване 1260
Населення 755
Площа 1,26 км²
Густота населення 599,21 осіб/км²
Поштовий індекс 90262
Телефонний код +380 3141
Географічні дані
Географічні координати 48°07′34″ пн. ш. 22°47′39″ сх. д.H G O
Водойми р. Тиса
Відстань до
обласного центру
85,2 км
Відстань до
районного центру
20,9 км
Найближча залізнична станція Вилок
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради Четфалва, вул. Петефі, 92
Сільський голова Папп Йосип Альбертович
Карта
Четфалва. Карта розташування: Україна
Четфалва
Четфалва
Четфалва. Карта розташування: Закарпатська область
Четфалва
Четфалва
Мапа
Мапа

CMNS: Четфалва у Вікісховищі

Колишня назва — Четово. Уперше згадується у 1341 році під назвою Villa Chet. За припущенням істориків, назва походить від прізвища засновника села Чета. Назва Четфалва походить з 1408 року від власного імені. За легендою село дістало назву від свого засновника Чета.

Першими його відомими власниками були члени родини Szécsi. У 1418 році у власності Пала Сейчі та його сина Якуба що отримали його від короля Сигізмунда як королівський подарунок. У 1498 році члени родини Tarczy отримали село у часткове право власності. У 1513 році Lónyay Albert та його дружина придбали село у Сари, вдови Яноша Тарчі, за вічною ціною.

Наприкінці XV ст. в селі Chedfalwa діяла митниця, була збудована католицька церква. В 1566 р. Четові було спустошене під час татарського набігу.

У 1600 році власниками поселення були: Rákóczi Zsigmond, Lónyay István, Réthey Péter, Mikolay István, Anarcsi Péter, Báthory István, Melith Pál.

В останні роки 1800-х років власниками селища були: сім'ї Abonyi, Buday, Csató, Lónyay, Pogány.

1904 р. Міністерство внутрішніх справ Угорщини затвердило герб селища, базований на давній печатці Четфалви XVI століття: на срібному тлі - зелений пагорб, увінчаний шляхетською короною, з якої проростають чотири хлібні колоски.

Храми

ред.

У 1645 році в місцевій хроніці йдеться про міцну реформатську громаду, якій належав простої форми храм XV сторіччя, що давніше був католицьким. Храм вимуровано з каменю, зовні й всередині стіни поштукатурено і побілено. Наву накрито високим двосхилим дахом, п’ятигранне приміщення вівтаря значно менше і вужче, відділене від нави стрілчастою аркою. Південно-західний кут зміцнено контрфорсом.

Кам'яний храм походить, за останніми даними, ще з XV століття, а дзвіницю поставили біля його фасаду у XVIII столітті.Дзвіницю могли збудувати у 1753 році, коли відбулася значна перебудова храму. Вхід до церкви веде через нижній ярус дзвіниці, крізь закриту галерею, сполучену з входом на західному фасаді.

Церкву й дзвіницю ідеально відреставровано у кінці 1990-х років: дзвіницю оббито новим ґонтом, стіни церкви побілено, а металеве покриття дахів замінено ґонтовим.

Кам'яний готичний храм XV століття, що складається з абсиди і нава, обривається високим трикутним фронтоном. Храм побудований з каменю на вапняному розчині, зовні і зсередини обштукатурений і побілений. У плані пам'ятник являє однонавову базиліку з п'ятигранними хором, відокремленим від нави аркою стрілчастої форми. Південно-західний кут укріплений кам'яним контрфорсом, перекритий двосхилим дахом крутого ухилу. Хори розташовані у західній і північної стін на дубових різьблених стовпчиках. Дерев'яна стеля розбита на кесони.

Впритул до західної стіни церкви прилягає дзвіниця, побудована в XVIII столітті. За своїми архітектурними формам дзвіниця нагадує оборонні вежі Чехії, Німеччини минулих століть. Дерев'яна, квадратна в плані, каркасної конструкції, двох'ярусна. Перший ярус оточує опасання на стовпчиках з розкосами, обшите дошками. Перший ярус виконує роль вхідної брами. Другий ярус виконаний у вигляді високої вежі з підсябиттям, прикрашеним по низу різьбленням і аркадою-голосниць вгорі. Нижній ярус вежі ширший ніж верхній і відокремлений від нього похилим дахом. В оборонних вежах такий дах мав функціональне призначення, від нього відскакували кидані на обложників крізь отвори в підлозі галереї різні предмети. У дзвіниці галерея-підсябиття і похилий дах мають вже суто декоративний характер. Дзвіницю перекривають чотирьохскатний дах, що переростає в високий гранований шпиль, покритий лемешем. Висота шпиля майже дорівнює висоті вежі.

Дзвіниця у Четфалві — шедевр теслярського мистецтва.

Майже 30-метрова дзвіниця вважається чи не найвищою серед своїх посестер на Закарпатті. Її каркасна конструкція не має собі рівних серед дерев'яних споруд подібного роду в Україні. Щоб у цьому переконатися, варто лише увійти під її покров і подивитися на її «скелет», що складається з шістнадцяти несучих опор і незліченних розкосів і зв'язків. Щоб звести таку будівлю, необхідно було мати не тільки великий досвід, але і величезну художню фантазію. Сучасні математичні обчислення довели, що інженерне рішення цієї дзвіниці, яке забезпечило її стійкість, бездоганно. Вежа стоїть прямо на землі, у неї немає ні вкопаних паль підстави, ні фундаментів. Замість них по периметру будівлі розташовано ряд каменів, а на них - обв'язка з колод, на яку поставлені несучі стовпи. Висота дзвіниці не перевищує 30-ти метрів. Вона має прості короткі пропорції (її вінчання і власне дзвіниця мають відношення 1:1), але в просторовому сприйнятті здається, ніби завершення нижче. Низ цієї споруди являє собою відкритий каркас, захищений від дощів широким опасанням. Над ним піднімається струнка вежа з декоративним підсябиттям, кінці дощок обшивки якого, мають фігурні вирізи, створюють візерунчастий малюнок. Над підсябиттям проходить аркатура з трилопатевих арок, шатрова покрівля якої за пружною кривої переходить в височенний шпиль гострого малюнка. У підстави шпиля дзвіниці розташовані чотири мініатюрні башточки з маленькими шпилями. Ці башточки створюють контраст, візуально збільшують масштаб центрального шпиля і надають вінчанню надзвичайну ошатність.

Кам'яний храм розташований посеред великого села з щільною забудовою. Поруч з ним стоїть дерев'яна дзвіниця у вигляді оборонної вежі. Однонавовий кам'яний храм XVIII століття має грановану абсиду. Найбільший інтерес представляє його інтер'єр, вірніше декоративні розписи його стелі. Бо сам він скромний: білі стіни, в наві — лавки, у вівтарі — звичайний стіл замість престолу. Північні стіни нави й святилища не мають вікон, південні стіни прорізано вузькими готичними вікнами. Розписи перекриття храму — одне з чудових творів народного мистецтва. Стелі дерев'яні. Майстер Шандор Ференц виконав теслярські роботи, а безіменний майстер — мальовничі. Ці розписи становлять великий інтерес не тільки як унікальний пам'ятник монументального декоративного живопису, але і як свідчення творчих зв'язків українського та угорського мистецтва.

Мурований готичний храм ховає у своїх стінах справжнє диво, яке, знову таки, не має аналогів в Україні. Дерев'яна стеля нави розділена на дещо нерівні за розмірами і формою квадрати, по 10-ть штук у довжину та 6-ть — в ширину. Всі ці 60 кесонів заповнені яскравими орнаментальними композиціями, з яких повторюються лише дві.

Як свідчить дата в одному з кесонів, стелю оздоблено у 1753 році. Теслярські роботи виконав майстер Шандор Ференц, розмалював стелю або він, або інший, невідомий майстер. Квадратні щити із дощок, прикрашені живописом, вже в готовому вигляді без певного порядку змонтовані на стелі. Ймовірно, роботи велися таким чином, спочатку все поле щита зафарбовували білою або вохристо-коричневою або чорною фарбою. Потім, залежно від кольору тла, майстер виконував на ньому орнамент у певній гамі: на темному тлі — світлих тонів, а на світлому — яскравих і інтенсивних. Стеля в абсиді розписана на 20-ть років пізніше і відрізняється за орнаментами і колоритом. Ця розписна стеля — неповторний витвір народного декоративного мистецтва.

Стеля

Кесони трохи відрізняються розмірами один від іншого, завдяки чому в розбивці відсутня сухість і шаблон. Всі шістдесят кесонів заповнені декоративними орнаментальними композиціями. В одному з них поміщена дата — 1753 рік, а в іншому — зроблено напис, в якій повідомляється ім'я жертводавця і виконавця — Шандора Ференца і зображений теслярський інструмент — рубанок.

Рослинна орнаментація в кожному кесоні являє собою абсолютно самостійну композицію. Одні з них — їх вісім — побудовані по двох осях симетрії, інші — їх дев'ятнадцять — по одній, нарешті, одна композиція абсолютно не має осей симетрії. Розпис стелі в цілому справляє враження величезної української плахти, в якій за малюнком в шашку компонуються окремі квадрати. Оригінальне перекриття нави сприймається як строкатий килим, витканий руками народних умільців.

Особливу красу розпису надає матова поверхня живопису, а також фони квадратів: білий, глибокий оксамитовий, чорний і вохристо-коричневий. Червоні, білі, жовті, зелені, охристо-рожеві, сіро-блакитні і ніжно-жовті орнаменти вражають своєю різноманітністю і неповторністю. Їх малюнки мають аналогії не тільки з мотивами прикрас Євангелія XVII століття з Негровця, але і з розписами українських хат, а також мисників, скринь, посуду і інших предметів ужитку. Це вказує на джерела, якими користувався і якими надихався прекрасний художник-декоратор, який оформив стелю храму в Четфалві.

Розписи стелі у вівтарі виконані по світлому тлу і не мають того монументального характеру, як розписи нава, вони сухіші і свідчать про те, що декоративне мистецтво у XVIII столітті починає занепадати. Католицький храм Святого Духа 1998—2001 рр.

храм Святого Духа 1998—2001 рр.

в модерністських формах, який почергово використовують римо-католицька і греко-католицька громади села. . Культова споруда не лише відрізняється оригінальною геометрією, але й дуже вдало вписується в ландшафт, створюючи із старовинною реформатською церквою вдалу композицію. Таким чином, окрім іншого, підкреслюється відсутність розбіжностей та розбрату між християнськими конфесіями. В 2009 році біля храму був зведений пам’ятник Святій Марії.

Інтер’єр храму прикрашають різьблені розп’яття, чаші, свічники та амвон. інтер'єр костелу-церкви: з боків вівтарної частини - вишуканих кольорів іконостас, а посередині - розкішне різбленне розп'яття. Виноградна лоза пнеться від сонму святих у підніжжя Древа життя вгору, до голуба в ореолі, символу святого духа.

- в широкому міжвуличному просторі (сквері) в 2000 році встановлений дерев’яний пам’ятник королю Святому Іштвану.

- В 1989 році на сільському цвинтарі був встановлений могильний камінь жертвам сталінського режиму, в 2001 р. – монумент в пам’ять загиблих у Другій світовій війні.

Колишній орган місцевого самоврядування - Четфалвівська сільська рада.

Відомі люди:

ред.

- народився Саплончай Емануель Szaplonczai Szaplonczay Manó dr. (Четфалво, 11 жовтня 1856 - Kaposvár, 3 вересня 1916) - Угорський лікар, головний лікар округу Somogy, «Великий друг озера Балатон, творець рекреаційної зони Бейлателеп». Організатор правил купання на озері Балатон, на честь нього названо набережну в регіоні Fonyód


- В 1847 р. під час будівельних робіт з регулювання річки Тиси, село відвідав видатний державний діяч Угорщини, граф Іштван Сечені. З цього приводу на стіні будівлі фельдшерського пункту в 1999 р. Товариством угорської культури Закарпаття встановлено пам’ятну табличку із написом угорською: «Граф Іштван Сечені, 1791-1860, 1847. IX. 9. пароплав Паннонія на р. Тисі на території с. Четфалва попав у скрутне становище, на другий день "найвидатніший угорець" відвідав наше село».

- В першій половині ХХ-го сторіччя навколишні місця відвідував видатний угорський письменник Жигмонд Моріц, збирав тут народний фольклор, робив малюнки внутрішнього інтер’єру місцевого реформатського храму.

Туристичні місця

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.