Берегівський район
Бе́регівський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця у південно-західній частині Закарпатської області. Населення становить 51 842 (на 1.08.2013). Площа — 635 км². Адміністративний центр — місто Берегове, яке не входить до складу району.
| Берегівський район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Район на карті регіону | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна: |  Україна
| ||||
| Регіон: | Закарпатська область | ||||
| Код КОАТУУ: | 2120400000 | ||||
| Утворений: | 1953 р. | ||||
| Населення: | ▼ 50 340 (на 01.01.2020) | ||||
| Площа: | 635 км² | ||||
| Густота: | 79.5 осіб/км² | ||||
| Тел. код: | +380-3141 | ||||
| Поштові індекси: | 90210—90264 | ||||
| Населені пункти та ради | |||||
| Районний центр: | Берегове | ||||
| Селищні ради: | 1 | ||||
| Сільські ради: | 30 | ||||
| Смт: | 1 | ||||
| Села: | 42 | ||||
| |||||
| Мапа району | |||||
| Районна влада | |||||
| Адреса: | 90200, Закарпатська обл., м. Берегово, вул. Мукачівська, 6 | ||||
| Вебсторінка: | Берегівська РДА Берегівська районна рада | ||||
| Голова РДА: | Петрушка Іштван Шімонович[1] | ||||
| Голова ради: | Шін Йосиф Бейлович | ||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
|
| |||||
ГеографіяРедагувати
На півночі він межує з Мукачівським районом, на сході — з Іршавським та Виноградівським, на заході — з Ужгородським районом, на півдні і південному заході проходить кордон України з Угорською Республікою.
| Ужгородський район | Мукачівський район | Іршавський район |
 Угорщина
|
Виноградівський район | |
| Угорщина
|
Угорщина
|
Поверхня Берегівського району має переважно рівнинний рельєф, який на сході переходить в масиви Карпат. По території, району протікають річки Боржава, Тиса, канали Верке та Чорний Мочар. З корисних копалин тут є поліметалічні руди, барити, алуніти, вугілля, будівельні матеріали, зокрема перліти.
Район вкрито густою сіткою шосейних шляхів, серед них E58 та E81. Територією району також проходить залізнична лінія Чоп-Батьово-Виноградів.
ІсторіяРедагувати
Територія району заселена з давніх-давен. Виявлено багато стоянок, найдавніші з яких датовані понад 12 тис. років тому. З приходом угорських племен в Х ст. на території району засновуються нові укріплені поселення. В ХІ ст. засновано м. Лампертсас, яке пізніше одержало назву Берегсас. У 1241 році територію району спустошили орди хана Батия. Після навали місто та навколишні поселення почали заселяти нові переселенці. Землі мали багато привілеїв. 1271 року місто стає центром Березької жупи.
1347 року місту надано статут королівського міста, воно одержало свою печатку. На початку XVIII ст. Берегівщина стає одним з центрів визвольної війни угорців під проводом Ференца ІІ Ракоці проти Габсбургів. Після розгрому повстання 1711 року місто стає власністю австрійського графа Шенборна—Бухгейма. Основним заняттям населення в ті часи було землеробство та виноградарство. Після першої світової війни територія району, як і Закарпаття ввійшла до складу Чехословаччини.
1938 року угорські війська захопили територію Берегівського району. У жовтні 1944 року радянські війська зайняли територію району. В 1946 році був утворений Берегівський округ з центром в Берегові. В 1953 році утворений Берегівський район.
Адміністративний устрійРедагувати
Адміністративно-територіально район поділяється на 1 селищну раду та 30 сільських рад, які об'єднують 43 населені пункти та підпорядковані Берегівській районній раді. Адміністративний центр — місто Берегове, яке не входить до складу району[2].
НаселенняРедагувати
На території району розташовано 43 населених пунктів, підпорядковані 30 сільським та 1 селищній радам. Районний центр — місто Берегове. Станом на 5 грудня 2001 року чисельність населення району становила 54,0 тис. осіб, тобто 4,3 % від загальної чисельності населення області.
Розподіл населення за віком та статтю (2001)[3]:
| Стать | Всього | До 15 років | 15-24 | 25-44 | 45-64 | 65-85 | Понад 85 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 25 703 | 5487 | 4198 | 8073 | 5825 | 2062 | 58 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Жінки | 28 359 | 5318 | 4111 | 7974 | 6733 | 4019 | 204 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національний склад населення району за переписом 2001 року[4]
| національність | чисельність | частка |
|---|---|---|
| угорці | 41163 | 76,2 % |
| українці | 10185 | 18,8 % |
| цигани | 2211 | 4,1 % |
| росіяни | 361 | 0,7 % |
| білоруси | 25 | 0,0 % |
| німці | 13 | 0,0 % |
| словаки | 12 | 0,0 % |
Історична динаміка національного складу Берегівського району за даними переписів населення[5]
| 1959 | 1989 | 2001 | |
|---|---|---|---|
| українці | 16,6 % | 19,5 % | 18,8 % |
| угорці | 80,3 % | 75,6 % | 76,2 % |
| цигани | 3,2 % | 4,1 % | |
| росіяни | 0,8 % | 1,2 % | 0,7 % |
Етномовний склад населених пунктів район (рідні мови населення)[6]
| угорська | українська | російська | |
|---|---|---|---|
| Берегівський район | 80,2 | 18,8 | 0,8 |
| смт Батьово | 64,6 | 32,9 | 2,0 |
| с. Батрадь | 77,2 | 21,8 | 1,0 |
| с. Горонглаб | 79,1 | 19,8 | 1,1 |
| с. Великі Береги | 87,4 | 11,7 | 0,6 |
| с. Бадалово | 98,2 | 1,3 | 0,3 |
| с. Вари | 98,1 | 1,6 | 0,2 |
| с. Боржава | 95,1 | 4,6 | 0,3 |
| с. Велика Бійгань | 87,5 | 11,9 | 0,5 |
| с. Мала Бійгань | 95,6 | 3,7 | 0,5 |
| с. Галабор | 98,1 | 1,6 | 0,3 |
| с. Гут | 95,8 | 3,8 | 0,4 |
| с. Гать | 94,2 | 5,5 | 0,2 |
| с. Чікош-горонда | 27,5 | 71,3 | |
| с. Геча | 88,6 | 10,4 | 0,7 |
| с. Велика Бакта | 31,2 | 60,7 | 6,6 |
| с. Чома | 88,0 | 11,5 | 0,6 |
| с. Кідьош | 86,9 | 12,6 | 0,3 |
| с. Дийда | 83,4 | 16,1 | 0,5 |
| с. Шом | 95,2 | 4,4 | 0,2 |
| с. Каштаново | 1,2 | 97,3 | 1,5 |
| с. Бене | 90,6 | 8,5 | 0,8 |
| с. Запсонь | 94,3 | 5,2 | 0,4 |
| с. Яноші | 91,5 | 8,1 | 0,2 |
| с. Балажер | 90,3 | 9,3 | 0,4 |
| с. Квасово | 5,7 | 93,1 | 1,2 |
| с. Косонь | 96,1 | 2,9 | 0,8 |
| с. Мочола | 80,2 | 18,4 | 1,0 |
| с. Астей | 87,3 | 11,7 | 0,7 |
| с. Гуняді | 2,8 | 97,2 | |
| с. Мужієво | 82,3 | 16,4 | 1,2 |
| с. Нижні Ремети | 0,8 | 97,8 | 1,2 |
| с. Верхні Ремети | 1,0 | 98,0 | 1,0 |
| с. Берегуйфалу | 82,2 | 17,6 | 0,2 |
| с. Оросієво | 95,1 | 4,5 | 0,3 |
| с. Попово | 98,0 | 1,4 | 0,5 |
| с. Гетен | 98,6 | 0,9 | 0,1 |
| с. Мале попово | 97,1 | 2,9 | |
| с. Рафайново | 96,4 | 2,6 | 0,9 |
| с. Свобода | 33,6 | 64,9 | 1,2 |
| с. Бадів | 0,6 | 98,7 | 0,7 |
| с. Бакош | 49,7 | 49,1 | 1,0 |
| с. Данилівка | 3,5 | 95,1 | 1,2 |
| с. Четфалва | 97,4 | 2,4 | 0,3 |
ПолітикаРедагувати
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Берегівського району було створено 36 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 40,04 % (проголосували 16 255 із 40 600 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 73,77 % (11 911 виборців); Юлія Тимошенко — 5,76 % (936 виборців), Михайло Добкін — 5,06 % (822 виборців), Олег Ляшко — 3,52 % (572 виборців), Анатолій Гриценко — 1,93 % (314 виборців), . Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,60 %.[7]
КультураРедагувати
Мережа установ культури і мистецтва Берегівського району складається: з 44 закладів клубного типу, 41 бібліотеки, 4 дитячих мистецьких шкіл, Угорського драматичного театру ім. Д.Іейша, 4 музеїв на громадських засадах.
Відродження народного мистецтва, розвиток художньої самодіяльності та організацію дозвілля населення району забезпечують Районний центр культури і довкілля, міський будинок культури «Геолог», 2 сільських будинки фольклору (с. Великі Береги, Квасово), Центр дозвілля (с. Берегуйфалу), 12 сільським будинків культури, 4 міським та 19 сільським клубів, 4 клуби-бібліотеки.
У закладах культури клубного типу працює 60 чоловік, з яких 54 забезпечують культурно-освітню діяльність. В клубних установах району працюють 365 клубних формувань з кількістю учасників 4313, з них 229 — гуртки художньої самодіяльності, в тому числі 101 дитячих. Три колективи носять звання «народний». Клубними закладами організовуються культурно-масові заходи з нагоди відзначення державних, релігійних, традиційних свят та урочистостей. Щорічно проводяться фестиваль «Бережський тиждень», осінній фестиваль «Золота осінь», народні свята винозбирання, свята урожаю, Міжнародний конкурс дитячої художньої творчості «Природа очима дітей» до дня пам'яті Чорнобильської катастрофи, обласний фестиваль виконавців угорської пісні.
ПерсоналіїРедагувати
- Бращайко Михайло Михайлович — український політичний діяч Закарпаття, Голова конституційно-правничої комісії Сойму Карпатської України. Народився у селі Балажер.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Розпорядження Президента України від 12 листопада 2019 року № 387/2019-рп «Про призначення І.Петрушки головою Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області».
- ↑ Адміністративно-територіальний устрій Берегівського району на сайті Верховної Ради України
- ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Закарпатська область (осіб) - Регіон, 5 рiчнi вiковi групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком...2001].
- ↑ Molnár József — Molnár D. István: Kárpátalja népessége és magyarsága a népszámlálási és népmozgalmi adatok tükrében (II. Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola, Matematika és Természettudományi Tanszék, Beregszász, 2005)
- ↑ Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
- ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць
- ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 2018-02-27. Процитовано 2016-02-21.
ПосиланняРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Берегівський район |
- Берегівський район — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)