Відкрити головне меню

Берегуйфалу

село в Україні, в Берегівському районі Закарпатської області

Берегуйфалу (до 1991 року — Нове Село; угор. Beregújfalu) — село в Україні, в Берегівському районі Закарпатської області, центр сільської ради. Населення — 1926 осіб (на 2001 рік).

село Берегуйфалу
Beregujfalu gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Рада/громада Берегуйфалівська сільська рада
Код КОАТУУ 2120487201
Облікова картка [1] 
Основні дані
Засноване 1242 рік
Населення 1 926 чоловік (на 2001 рік)
Площа 2,85 км²
Густота населення 675,79 осіб/км²
Поштовий індекс 90240
Телефонний код +380 3141
Географічні дані
Географічні координати 48°16′36″ пн. ш. 22°48′28″ сх. д. / 48.27667° пн. ш. 22.80778° сх. д. / 48.27667; 22.80778Координати: 48°16′36″ пн. ш. 22°48′28″ сх. д. / 48.27667° пн. ш. 22.80778° сх. д. / 48.27667; 22.80778
Середня висота
над рівнем моря
135 м
Місцева влада
Адреса ради с. Берегуйфалу, вул. Ф. Ракоці, 103
Карта
Берегуйфалу. Карта розташування: Україна
Берегуйфалу
Берегуйфалу
Берегуйфалу. Карта розташування: Закарпатська область
Берегуйфалу
Берегуйфалу
Мапа

ІсторіяРедагувати

Поблизу села розташовані кургани VI–IV ст. до н. е.

Населений пункт Берегуйфалу виник внаслідок монголо-татарської навали на село Береги після 1242 року. Люди, що вижили, ховалися в тутешніх лісах, надійно захищених болотами Чорного мочара та непрохідними чагарниками. Так вони збудували нове поселення — Березьке Нове Село (угорською — Берегуйфалу).

Перша писемна згадка про село Берегуйфалу датується 1378 роком в розповіді Рудольфа Мочолаї.

У XIV ст. село Берегуйфалу належало до Мукачівської домінії, а власниками села завжди були господарі Мукачівського замку: родина Гуняди, угорські королі та трансільванські князі, а з 1728 року — родина графа Шенборга.

Більшість мешканців села були кріпаками. Ці землі належали до угорської корони. Ними володіли різні феодали: Янош Холловші, Єлизавета Сіладі, Чакторняї, Бюлі, Саполяї.

1566 року Берегуйфалу зазнало спустошливого набігу кримських татар, частину мешканців забрали в рабство.

1595 року мешканці села прийняли реформатську віру. Дуже часто навідувався сюди трансільванський князь Ференц II Ракоці. У навколишніх лісах він любив полювати на ведмедів, кабанів, вовків, лисиць, козуль, ланів, зайців, фазанів, адже місцеві ліси багаті на флору і фауну, про що ще 1870 року писав відомий етнограф Закарпаття Тіводор Легоцький.

З 1796 року в селі діяла церковна школа.

Мешканці села підтримали та взяли активну участь у визвольній війні 17031711 років під прапором Ференца II Ракоці та в революції 18481849 років під проводом Лайоша Кошута.

Станом на 1816 рік у селі нараховувалось 515 мешканців та 96 будинків. 1829 року збудована сучасна церква, яка була передана общині 1876 року.

Згідно з переписом 1881 року з 853 мешканців села письменними були 423 особи.

У військових діях Першої світової війни взяли участь 300 місцевих мешканців, які воювали в Австро-Угорській армії, 28 з них загинули.

З 1920 року село відійшло до новоутвореної Чехословаччини, у складі якої перебувало до 2 листопада 1938 року. Згідно з Першим Віденським арбітражем з 1938 по 1944 року Берегуйфалу — знову в складі Угорського Королівство.

У жовтні 1944 року встановлено радянську владу, яка тривала до прийняття незалежності України.

Восени 1944 року чоловіки угорської національності віком від 18 до 45 років були вивезені в сталінські концентраційні табори.

З 1946 по 1991 роки населений пункт називався Нове Село.

У повоєнні роки в селі знаходилася бригада колгоспу імені Леніна, яка мала рільничо-тваринницький напрям. Переважна більшість сільськогосподарських угідь господарства знаходилась на осушувальних землях Чорного мочара.

1991 року в селі встановлено пам'ятник жертвам сталінських репресій, а також пам'ятний знак партизанському загону Усти Дюли та Червоній армії.

21 вересня 1991 року згідно з указом Президії Верховної Ради України селу повернуто історичну назву Берегуйфалу.[1]

Сьогодні село розташоване на північно-східній частині Берегівського району, на етнічному кордоні, тобто є останнім угорськомовним населеним пунктом у цьому напрямку на Закарпатті.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати