Відкрити головне меню

Мужієво (угор. Nagymuzsaly; колишня назва Мужай) — село в Україні, в Берегівському районі Закарпатській області. Розташоване за 7 км на південний схід від районного центру — міста Берегового і за 2 км від залізничної станції Боржава. Населення — 2 086 (станом на 2001 рік).

село Мужієво
Muzhievo gerb.gif
Герб
сільська рада
сільська рада
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Рада/громада Мужіївська сільська рада
Код КОАТУУ 2120486401
Облікова картка Сайт ВРУ 
Основні дані
Перша згадка 1114
Населення 2 086 чоловік
Площа 11,2 км²
Густота населення 1862,5 осіб/км²
Поштовий індекс 90260
Телефонний код +380 03141
Географічні дані
Географічні координати 48°10′49″ пн. ш. 22°42′21″ сх. д. / 48.18028° пн. ш. 22.70583° сх. д. / 48.18028; 22.70583Координати: 48°10′49″ пн. ш. 22°42′21″ сх. д. / 48.18028° пн. ш. 22.70583° сх. д. / 48.18028; 22.70583
Середня висота
над рівнем моря
118 м[1]
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Боржава
Відстань до
залізничної станції
2 км
Місцева влада
Адреса ради с. Мужієво, вул. Вузька, 1/а
Сільський голова Фіцай Василь Іванович
Карта
Мужієво. Карта розташування: Україна
Мужієво
Мужієво
Мужієво. Карта розташування: Закарпатська область
Мужієво
Мужієво
Мапа

CMNS: Мужієво на Вікісховищі

Зміст

ІсторіяРедагувати

Поблизу Мужієва виявлено поселення пізнього палеоліту (близько 20—15 тисяч років тому), знайдено два скарби бронзових виробів епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.).

Перша письмова згадка про Мужієво сягає 1114 року. Поселення належало Угорському королівству і неодноразово змінювало власника — феодала та закладалося за борги[2].

У 1566 році село піддалося спустошливому нападу кримських орд; в 1657 році його розорили війська польської шляхти під керівництвом князя Любомирського[3].

З кінця березня по 21 квітня 1919 року в селі існувала радянська влада. У 1921 році створена організація КПЧ, під керівництвом якої робітники-виноградарі брали активну участь в страйковій боротьбі в 1925, 1929, 1936 роках.

Після відвоювання села у нацистських окупантів 26 жовтня 1944 року 8 його жителів добровільно вступили до лав Червоної Армії, всі вони за бойові заслуги удостоєні урядових нагород.

Станом на початок 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба садово-виноградарського радгоспу «Мужіївській», за яким було закріплено 2 315 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1 289 га орної землі, 517 га виноградників, 276 га саду. У селі було розміщено три виноградарські і рільнича бригади радгоспу-заводу. За бригадами було закріплено 1 188,7 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 357,5 га виноградників, 75 га саду і 15 га ягідників. Виробничим напрямком було виноградарство і садівництво. Вирощували також зернові (в основному ячмінь, пшеницю, кукурудзу) та овочеві (переважно помідори, огірки, капусту) культури. За вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур багато передовиків були нагороджені орденами і медалями СРСР, в тому числі орденом Леніна — робочі радгоспу-заводу М. Б. Варга, П. І. Матей, М. І. Петер.

На території Мужієва працювали середня школа (42 вчителя та 469 учнів), будинок культури (з залом на 250 місць), стаціонарна кіноустановка, бібліотека (книжковий фонд її становив 9,6 тисяч примірників), дільнична амбулаторія, сім магазинів, ресторан, кафе, будинок побуту, дитячий сад, відділення зв'язку та аптека.

У первинній партійній організації перебувало на обліку 36 комуністів, у комсомольській — 116 членів ВЛКСМ. Організації були створені в 1944 році.

Центр золотовидобуванняРедагувати

Історичні дані свідчать, що в Мужієво добували золото ще кельти, римляни, німці, турки, угорці, українці. Турки у середньовіччі вивезли близько 20 тонн за 200 років. Добували на той час примітивно, — це було кайло, світильник, грабарка. Золотошукачі слідували за жилами, що знаходились в м'якому каоліні. Вони занурювались углиб не більше, як на 200 метрів. З цього ж каоліну за часів Австро-Угорщини виготовляли знамениту на увесь світ віденську порцеляну. Система старих штолень дуже акуратна й логічно завершена. А в деяких місцях залишені були навіть купки руди, готової до промивання.

З 1999 року в Мужієво діяв рудник. Глибина залягання руди — 180 метрів. В середньому з 1 тонни руди отримували 6 г золота. Рудник був одним з найперспективніших в Україні, але постійно зростаючий показник смертності місцевих жителів від онкологічних, серцево-судинних та захворювань шлунково-кишкового тракту пов'язували з роботою рудника. Аналізи питної води показали, що вміст свинцю перевищував норму у 23 рази, кадмію у 8,2, до того ж був присутній надлишок марганцю, заліза, цинку та інших важких металів. Аналогічні результати показали аналізи ґрунту. В квітні 2010 року підприємство оголосили банкрутом.

Запаси руди на початок XXI століття такі:

СучасністьРедагувати

Село перебуває на стадії розвитку. У зв'язку з розвитком сільського туризму на території Мужієва з'являються садиби з комфортними умовами проживання, місцеві мешканці організовують тури по околицях Берегівського району.

В селі працює загальноосвітня школа в якому є українські і угорські класи навчання, і через це із сусідніх селищ також організовується транспорт для учнів які бажають учитися у школі.

Пам'яткиРедагувати

 
Костел з дзвіницею
 
Руїни костелу Святого Іоанна Хрестителя

Біля в'їзду в село з правого боку за 200 м від шосе знаходяться руїни костелу Івана Хрестителя (1117 рік). На початку 1920-х років на стінах костелу були сліди фресок, над аркою можна було розрізнити лик Спасителя, а по боках — лики святих. В наш час[коли?] слідів фресок вже немає. Архітектурна пам'ятка є раннім прикладом кам'яного готичного будівництва на Закарпатті. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761. руїни  костелу Йоана Хрестителя занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як Пам'ятка архітектури національного значення.

У центрі села, на схилі гори стоїть костел XIV—XV ст. Стіни костелу укріплені контрфорсами. Привертає увагу витончений декор стрілчастих вікон на південній стороні. Поруч із костелом стоїть двоярусна дерев'яна дзвіниця каркасної конструкції, перекрита шатровим верхом зі шпилем. Її верх і широке опасання вкриті бляхою[4]. Дзвіниця занесена до реєстру Пам'яток архітектури місцевого значення.

До 1950-х років в селі існував палац місцевого поміщика з родини Гуняді. Це була двоповерхова будівля в стилі бароко, зведена в 17-му столітті. На жаль, в другій половині 20-го ст. її було розібрано на будівельні матеріали для потреб місцевого колгоспу.  Від палацу залишилась тільки цікава пам’ятка, пов’язана з родиною Гуняді – надмогильний знак, під яким похований кінь. В 1717 р. кримські татари разом із молдавськими гайдуками вдерлися в Угорщину. В ході того набігу були захоплені та пограбовані кілька містечок та сіл Закарпаття.  Для захисту Берегсасу була мобілізована місцева знать разом із своїми людьми. В їх числі був і мужієвський поміщик з роду Гуняді. В одній із невеликих за масштабами битв татари оточили його та поранили, однак кінь вирвався з оточення та виніс свого з бою свого господаря. Вдячний за порятунок поміщик Гуняді все життя дбав про найліпші умови для свого коня, а як той помер, поховав тварину у парку свого палацу, і поставив надмогильний знак – тригранний, видовжений як стовбур, камінь. Цей знак і тепер можна побачити за парканом консервного заводу.

 
Надмогильний знак, під яким похований кінь (18 ст.)


Гарною будівлею є колишня садиба графа Карої, нині в ній знаходиться дитячий садок. Приміщення зазнало внутрішньої перебудови, але зовнішній вигляд непогано зберігся. Дата побудови будівлі не встановлена. Відомо, що у 1825 р. поміщик з родини Карої заснував в селі підприємство з виготовлення квасців із місцевого галунного каменю, які застосовувались як барвники для тканин.  

 
Дитячий садок в колишній садибі Карої


ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати