Ба́традь (до 1946 року — Бовтрадь) — село в Україні, у Берегівському районі Закарпатській області, центр сільської ради. Розташоване за 26 км від районного центру і за 3,5 км від залізничної станції Батєво на лінії Ужгород—Солотвино. Через село проходить автошлях Берегове—Чоп. Населення — 1 846 чоловік.

село Батрадь
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Громада Батівська селищна громада
Код КОАТУУ 2120480401
Облікова картка Батрадь на сайті ВРУ 
Основні дані
Перша згадка 1320 рік
Населення 1 846 чоловік
Площа 2,52 км²
Густота населення 732,54 осіб/км²
Поштовий індекс 90213
Телефонний код +380 03141
Географічні дані
Географічні координати 48°19′22″ пн. ш. 22°24′45″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
103 м[1]
Відстань до
районного центру
26 км
Найближча залізнична станція Батєво
Відстань до
залізничної станції
3,5 км
Місцева влада
Адреса ради с. Батрадь, вул. Коштель, 7
Сільський голова Марков Іван Іванович
Карта
Батрадь. Карта розташування: Україна
Батрадь
Батрадь
Батрадь. Карта розташування: Закарпатська область
Батрадь
Батрадь
Мапа

CMNS: Батрадь у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Назва походить від потічка, який протікав на межі  села, і це, ймовірно, слово слов'янського походження. Перша згадка про поселення,  під назвою Болтраґ,  з’являється в 1270, пізніший запис датується 1320 р.

1270: Bolterag (ÁÚO. 8: 260), Boltragh (GYÖRFFY 1: 535), 1381: Voltrah (DocVal. 291), 1400: Bolthrag (ZsigmOkl. 2/1: 788), 1520: Boltragh (Csáky 1/2: 545), 1530: Boltragh (Conscr. Port.), 1541: Boltragh (uo.), 1543: Boltragÿ (uo.), 1550: Boltrad (uo.), 1570: Boltraģ (uo.), 1678: Boltragy (Úriszék 973), 1773: Bótrágy (LexLoc. 48), 1808: Bótrágy (LIPSZKY: Rep. 73), 1851: Botrágy (FÉNYES 1: 160), 1864/65: Bótrágy (PESTY 448), 1877: Botrágy (Hnt.), 1913: Bótrágy (Hnt.), 1925: Botrad’, Podhradi, Bótrágy, 1930: Boutrad’ (ComBer. 15), 1944: Bótrágy (Hnt.), 1983: Батрадь (ZO).

У 1566 році село піддалося спуштошливому набігу кримських орд. Після кількох попередніх власників з часів середньовіччя і до початку 20-го ст. землі села перебували у власності дворянської родини Лоняї.  В першій половині XVI ст. населення перейшло в реформатську віру. В 1595 р. згадується в записах як процвітаюче село із церквою.

З початку березня по 21 квітня 1919 в селі існувала радянська влада. У 1934 році була заснована організація Комуністичної партії Чехословаччини. У період окупації хортистською Угорщиною в 1938—1944 роках за антинацистську діяльність три жителя села були кинуті у в'язницю, 30 — відправлено до трудових таборів.  

Після звільнення села від нацистських окупантів 27 жовтня 1944 року 12 жителів села добровільно вступили до лав Червоної армії, два з них загинули, дев'ять — за бойові заслуги удостоєні урядових нагород.

У повоєнні часи у селі знаходилася центральна садиба багатогалузевого колгоспу «Перемога», за яким було закріплено 2 948 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2 080 га орної землі. Основним напрямом господарства було виробництво зерна і молочно-м'ясної продукції. З підсобних підприємств діяли сувенірний і плодоконсервний цехи. З соціальної сфери діяли восьмирічна і початкова школи, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок. Працювали будинок побуту, кілька магазинів. ресторан, швейна майстерня, відділення зв'язку.


Нова Батрадь

Нова Батрадь - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом ТБатрадь рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Тут живуть переселенці з інших районів Закарпаття.

- Місцева школа знаходиться там де була колишня панська садиба Клемпі та Оденал з відповідними баштами та шпилями. Як розповідають старожили, будівля вже відзначила свій 100-річний ювілей. Це підтверджує хоча б той факт, що під час капітального ремонту даху було знайдено дерев’яну дощечку з підписами теслярів, датовану 1911 роком.

- ще одна будівля в присілку колись належала держсекретарю Австро-Угорської монархії на прізвище Потокі.

в присілку  діє православний храм

Архітектурні пам’яткиРедагувати

Цікавою архітектурною пам’яткою (наразі не занесеною до списків охоронних об’єктів) є невеликий одноповерховий палац із декоративною баштою, що належав угорській дворянській родині Лоняї. Це був літній особняк представника родини Лоняї, збудований, згідно знайдених артефактів, в 1910-1912 рр. В чехословацький період в палаці мешкав державний чиновник, який керував процесом переселення до села слов’янських родин з гірських регіонів. Під час Другої світової війни в палаці була влаштована  ветеринарна клініка. Після націоналізації майна в радянський час в садибу були заселені бідні сім’ї з хутора, так званого «Боґойсалаш» («Совине гніздо»). Пізніше тут була влаштована сільська рада, потім - дитячий садок, з 1960 р. – основна будівля  місцевої початкової школи. В цьому статусі, одного з чотирьох корпусів Батрадівської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів, колишній палац знаходиться й зараз, в оточенні невеликому гарного парку.

 
Колишня садиба родини Лоняї, ніні корпус № 1 Батрадівської ЗОШ

Численні перебудови не дали змоги зберегти внутрішні інтер’єри споруди, сьогодні від них залишилися хіба що фрагменти. Не можна вважати вдалою й зовнішній ремонт, проведений на кінці 1990-х років. Будівля, яка була виконана в елегантному сірому кольорі, була наполовину розфарбована в недолугий штучно-зелений колір. Оригінальне покриття даху також було замінено на новий покрівельний матеріал, який не гармонізує із загальним стилем палацу.

Реформатська церква в центрі села початково була католицькою, і збудована в XV ст.. в готичному стилі. Згодом стала реформатською, в 1912 р. перебудована в неоготичний стиль,  в основному на кошти односельчан, які мігрували за океан.  Реставрована в 1995 р.

 
Реформатська церква

Навпроти церкви розмістилася парохія (будинок священика), у якій була організована місцева церковна школа, час будівництва – 1890-ті роки. Школа використовувалась за своїм призначенням і при чехословацькій владі, і зараз є корпусом № 2 з чотирьох частин місцевого навчального закладу.

Цей корпус (знаходиться на відстані одного кілометра від основного) розташований по вул. Сечені, 71. За даним архіву — це «Церковна мадярська реформатська 1 класова народна школа» (згідно записів 1928/1929 навчального року від 28.V.1929 р.).» Згідно архівних записів, «Школа знаходиться в центрі села в будинку кальвіністської церкви. Будинок дуже старий. Одна велика кімната 11м х 10м х 35м. Двір великий. Є кімната для вчителя. В школу записано 28 учнів — 12 хл. та 16 дів. Державний церковний учитель: Олександр Лазар — викладає такі предмети як числення, географія, читання, граматика. Навчання відбудеться кожного дня з IX—VІ місяці. Заняття закінчуються о 14.00. Ученича бібліотека: 47 книг, прочитано учнями близько 85 книг. Вчительська бібліотека має 76 томів серед яких фахові книги, які вчитель використовує для підготовки до уроків».

 
Колишня церковна школа, ніні корпус № 2 Батрадівської ЗОШ

Третій корпус школи розташований в будинку 1920-х рр., на глиняному фундаменті. При побудові воно складалося воно з двох навчальних кімнат, канцелярії та вчительської квартири.  Корпус №3 (знаходиться на відстані 1,5 кілометра від основного корпусу) розташований по вул. Івана Франка, 2. Згідно з архівними даними «Шкільний округ Берегово, за навч. рік 1928/29. Державна мадьарська 2 класна народна школа, мішана з державним учителем). Зовнішній стан школи: Школа знаходиться на південно західній частині на периферії села, знаходиться в державному будинку, що складається з двох добрих навчальних приміщень, одної канцелярії та вчительської квартири (2 кімнати, кухня, комора). Будинок знаходиться в доброму стані, адже недавно побудований на «багнистом» фундаменті. Подвір’я недостатньо загороджене".

Четвертий корпус нинішньої школи  знаходиться на відстані двох кілометрів від основного. Це колишній будинок, що належав державному секретарю, і був побудований близько ста років тому.   Після ІІ світової війни тут була розташована контора МТС (машинно-тракторна станція), яка обслуговувала 9 сіл. Після розформування МТС тут почала працювала берегівська «Сільгосптехніка», потім колгоспний цех, після чого до 1977 року тут була колгоспна контора. Після 1977 року тут проживали сім’ї військовослужбовців, які несли службу в регіоні.

У 1946—1950 рр. за дозволом радянської влади в селі було споруджено католицький храм, який через два роки ця ж влада відібрала та використовувала в якості складу мінеральних добрив. Після повернення костелу у 1989 році його довелось розібрати (міндобрива роз'їли не тільки стіни, але й частково фундамент) та збудувати на цьому місці новий. Спорудження храму завершили 1995 року. Зі старої святині залишився лише хрест, який зараз знаходиться поряд із вівтарним образом.

В селі діють новозбудовані церкви католицької та православної громад.

Церква православної громади знаходиться в присілку Нова Батрадь.

На околиці Батраді розміщалася ще одна садиба палац Фюзешері.  На жаль, він прийшов в повний занепад,  і в 2003 р., враховуючи його аварійний стан, палац був повністю розібраний. Лишився тільки гарний парк, з дубів та хвойних дерев, який сьогодні вже має ознаки лісу з галявиною.

На іншій околиці Батраді раніше знаходилося єврейське кладовище. Сьогодні це місце повністю заросло чагарником.

В 1985 р. при в’їзді до села в полі встановили залізобетонний пам’ятник радянським воїнам,  роботи І. Баранича та В. Роговського. Пам’ятник відрізняється великими розмірами. Неподалік розмістився сучасний меморіальний знак, встановлений в 1990 р. на честь місцевих мешканців, загиблих під час 2-ї Світової війни та від сталінських репресій 1944-1945 рр.

 
Пам’ятник радянським воїнам,  роботи І. Баранича та В. Роговського

АрхеологіяРедагувати

На території села розташовані три кургани епохи ранньої бронзи (кінець III тисячоліття до н. е.), а на околиці знайдений скарб бронзових знарядь праці епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.).

ЛюдиРедагувати

Шепа Василь Васильович — український агроном-економіст, Народний депутат України.

Ликович Ірина Миколаївна — українська письменниця та журналістка.

Василь Гринь (1997 р.н.) - боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув у російсько-українській війні 7 січня 2018 р.

Михайло Кушнір (1993 р.н.) - боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув у російсько-українській війні 12 грудня 2017 р.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати