Я́ноші — село в Берегівській громаді Берегівського району Закарпатської області України, в 6 км від Берегова.

село Яноші
Janoshi герб.gif
Герб
ЯНОШI - церква2.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Громада Берегівська громада
Код КОАТУУ 2120485201
Основні дані
Засноване 1321
Населення 2030
Площа 3,8 км²
Густота населення 534,21 осіб/км²
Поштовий індекс 90233
Телефонний код +380 03141
Географічні дані
Географічні координати 48°15′09″ пн. ш. 22°37′53″ сх. д. / 48.25250° пн. ш. 22.63139° сх. д. / 48.25250; 22.63139Координати: 48°15′09″ пн. ш. 22°37′53″ сх. д. / 48.25250° пн. ш. 22.63139° сх. д. / 48.25250; 22.63139
Середня висота
над рівнем моря
111 м
Місцева влада
Адреса ради 90233, с.Яноші, вул. Шевченка, 41
Карта
Яноші. Карта розташування: Україна
Яноші
Яноші
Яноші. Карта розташування: Закарпатська область
Яноші
Яноші
Мапа

CMNS: Яноші у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Село Яноші розташоване на рівнині, що простягається від південних схил Карпатських гір-Полонини Боржава на південь, в напрямку до Середньодунайської низини Угорщини. Через село проходить шосейна дорога, яка з'єднує західні області України, через Верецький перевал, з містами області — Берегсово, Хустом і веде в Угорщину. Ця дорога виникла в глибокій давнині вздовж долини річки Латориця і по ній, по всій імовірності, здійснювалося переселення народів, а в першому тисячолітті нашої ери нашестя гуннів (IV ст.) угрів (IX ст.), монголо-татар (1241 р.), пізніше по ній здійснювались воєнні походи різних правителів на південь та на північ.

Історія археологічних дослідженьРедагувати

Початок заселення людьми території Берегівського району, в тому числі і села Яноші, яке перебувало на шляху переселення народів, зародилося в глибокій давнині, про що свідчать археологічні розкопки (палеоліту і неоліту-5-2 тисячі років до нашої ери), знайдені на окраїнах міста Берегово (Мала гора), мідного та бронзового віків, знайдені на окраїні міста Берегово (Берегсас), селах Дийда, Яноші, Кідьош, Мужай, Боржава, а також розкопки древньослав'янського періоду VII—III віків до нашої ери із сіл Велика Бийгань, Дийда, Яноші та Берегово.

Про це згадується в працях археологів Є. А. Балагурі та ст. І.Пеняка "Закарпаття-земля Слов"янська".(Видавництво «Карпати», Ужгород,1976.

Про археологічні дослідження Закарпатської області, в тому числі і Берегівського району, є в наявності багата література, видана археологами. Так, наприклад, про археологічні розкопки, знайдені на окраїнах вище названих населених пунктів та самого міста Берегсас, згадується в таких працях:

1 Лехоцкі Тіводор: Адаток хозанк археологіаяхоз, I,II, (1892—1912)

2. Лехоцкі Тіводор-Берегвармедє монографіяйо, II.

3.Фердинанд Лесек, Правік Подкарпатської Русі, Ужгород, 1922.

4. Др. Айзнер Ян, Латенске паматкі на Словенску а в Подкарпатске Русі. Обзор,1922, та ін.

Але, найцінніші для нас матеріали експедиції Інституту археології АН УРСР, які опублікував в районній газеті «Вереш Засло» -«Червоний прапор» 1 вересня 1984 р. кандидат історичних наук С.Пеняк за назвою «Нові старожитності Берегівщини».

«На околиці Чорного Мочару, на південний схід від села Іванівка нами були виявлені сліди давньоруського поселення IX—X ст. В таких природних умовах давньоруське поселення знайдено вперше…»

На південній околиці сала Іванівка (тепер Яноші), у підніжжя Ардівської гори, виявлено два поселення першої половини I тисячоліття н. е. Але чи не найцікавіші поселення I тисячоліття нашої ери знайдено в тому місці, де Верке перетинає газопровід. Встановлено, що правий і лівий берег річки в давнину був густо заселений. З метою вивчення пам'яток та запобігання її знищенню, експедиція в цьому місці провела розкопки. Було досліджено житлові, господарські та виробничі об"єкти III—IV, V—VI і наступних століть нашої ери. Під час розкопок здобуто уламки від горшків, мисок ліпного і гончарного виробництва. Особливо привертає своєю формою, орнаментацією гончарно сіра кераміка III—V ст. н. е.,тут же розкопано напівземлянкові житла підквадратної форми з печами-кам"янками та стовповою конструкцією стін, заповнені ліпною керамікою так званого празького типу. Ці типи жител і кераміка, на нашу думку, є пам'ятками матеріальної культури ранніх слов"ян, які вкінці V-го, на початку VI-го століття заселити Закарпаття. Таким чином, нашими розкопками на березі Венке розпочато вивчення ще одної сторінки історії слов"ян - заселення ними Карпатського басейну".


Історія селаРедагувати

Село Яноші з теперішнім адміністративним центром Яношівською сільською радою, складається з двох населених пунктів Яноші та Балажер, які в минулому належали різним феодалам, тому й історичні документи свідчать про кожен з них окремо.

В минулому село Балажер (Балаше) простягнулося по березі річки Верке (вул. Руська, вул. Гагаріна, вул. Угорська). В кінці вулиці Руської був водяний млин, про який згадується вже в 1429 році, коли оновлений млин силою відняла поміщиця Керестурі Гелеле від Чарнавадаі Петра. Недалеко від цього місця і археологом Т.Лехоцьким в 1909 році були знайдені предмети бронзової епохи.

Про село Балажер в «Берегвармедє моногрфіяйо» Т.Лехоцького згадується, що воно в кінці сімдесятих років XIX століття (1880) мало 1557 гольдів земельних угідь, 82 жилих будинків та 500 жителів, які розмовляли на українській (орос) та угорській мовах.

За документами, в 1348 році село Балажер за присутністю королівського намісника та єгерського капітула було поділено між синами поміщиків Лазара та Чарнавадаі. Міжусобиці феодалів, що тривали понад 200 років, закінчились кровопролиттям та захватом рухомого і нерухомого майна. Тому, селом часто володіли все нові поміщики, що тяжким ярмом лягало на плечі кріпосних селян.

В 1566 році село було розграбовано татарами (під правлінням турецького султана Сулеймана I Кануні), а через рік, в 1567 році королівські війська короля Мікши Кароля (1564—1576) під керівництвом Борнемісси Яноша і Салаї Ференца знову спустошили село, вісім господарств спалено.

На завершення, в 1569 році, управляючий Мукачівським замком Сентбенедекі Янош з Сентйанош Лайошом, керуючи озброєними селянами міста Берегсас, напали на володіння Шурані Ласло в селі Балажер, багатьох селян взяли в полон, забравши їх з собою, за що Шурані подав в суд.

Дальше в Монографії розповідається, кому в подальшому в володіння переходило село. Так, наприклад, в 1651 р.за рішенням короля Фердінанда III (1637—1657) у володіння село отримали сім"ї поміщиків Перені та Б. Калоі, в 1687 році половина села перейшла у володіння поміщику Петру Мартину, який володів ним та ще й такими селами: Кальником, Пацканьовом, Бистрим, Шурань, Попі, Астей, та ін.

Через кілька десятиліть в селі Балажер з'явились нові землевласники, такі як Погань Пал, затім його дружина Погань Етелка, яка ще й при Чехословацькій республіці здавала землі в оренду. В кінці другої світової війни вона виїхала в Угорщину. В селі Балажер від її володінь залишилась садиба, яка й до сьогодні існує, в даний час вона, за рішенням сесії Яношівської сільської ради, в 2000 році перейшла у власність Балажерської реформатської релігійної громади, які здали її в довгострокову оренду Закарпатській реформатській релігійній громаді. Садиба розквітла, в результаті довгочасних реставраційних та ремонтних робіт, тут проводяться релігійні заходи, літнє таборування дітей, тощо.

До 1770 року село Балажер мало свій реформатський приход та священика. Приход мав свою круглу печатку «A balazséri református egyházközség pecsétje — 1558», (Печатка Балажерської реформатської релігійної громади — 1558).З 1773 року Балажерські реформати належали до Яношівської реформатської релігійної громади (приходу), вони мали свою часовню, яку в 1911 році розібрали на будівельні матеріали з такою метою, що почнуть з нього будувати свою церкву. В селі були й католики, вони теж належали до Яношівського релігійного приходу. В 1897 році греко-католики села Балажер збудували собі церкву і мали свого священика до 1953 року. З цієї дати вони належали до Яношівського греко-католицького приходу.

Культурних закладів (бібліотек, клубу, школи) село не мало. В селі, в будинках дяків функціонували дві школи (реформатів і греко-католиків), в яких дітей навчали кантори -дяки. Навчання було платним, тому вчилися тільки діти з багатих сімей. Початкова школа на державному утриманні була відкрита тільки за часів Чехословацької республіки, в 1926 році. Учні 5-6 класів навчалися в Яношівській початковій школі. З приходом радянської влади в селі були засновані 2 початкові школи, одна з українською, інша — з угорською мовою навчання, був відкритий клуб, бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт.

В першій світовій війні з села брало участь 50 чоловік, 5 з них загинули.

В «Монографії…» Т.Легоцького згадується, що с. Яноші — угорсько-руське(орос) село, воно в 1870 році мало 136 будинків,778 жителів та 3108 гольдів земельних угідь. Село старе, воно вже на початку XIV століття мало свій церковний приход та священика. В 1364 році воно називалось селом Яноші і перебувало у володінні королеви Ержебет (мати або донька короля Надь Лайоша). З 1484 року воно належало до Мукачівського замку. Як і село Балажер було опустошено кочовими племенами татар у 1556 році. В 1649 р. у поміщиці Лорандфі Жужанни були 33 кріпосних селян, серед них 2 сейкелі-драбанти (тілохранителі), 3 каменотьоси, 2 майстри по виробленню черепиці, 224 голів рогатої худоби, 42 вівці, 225 свиней та 54 солом"яні вулики бджіл.

Згадується і про церкву, яка була побудована в XIV столітті в готичному стилі. Проте ця церква в 1748, 1779, 1799 роках добудовувалась, а в 1912 році була зведена башня, тому первинний стиль будівлі на сьогодні не зберігся. Церква належить реформатам.

В 1728 році австрійський імператор подарував землі графу Шенборну Бухейму, якому в с. Яноші належала ферма (майор) «Чакі». Назва цього майору, по всій імовірності, походить від феодала-родича королівської сім"ї Чак Мате, який в 1301—1308 р.р. володів північною частиною Угорщини та Закарпаттям. Крім вище названої церкви, в селі була дерев"яна греко-католицька церква(по вулиці Церковній) яка в 1818 році, разом з фарою, згоріла. Тоді згоріла і більша частина села. Замість неї, в 1828—1834 р.р.побудована нова церква. Будівля церковнї фари була побудована 1904 року, в ній з 1945 року розміщена сільська рада, з 1949 року семирічна, а потім восьмирічна школа.

В ході ознайомлення з історичними матеріалами доктора історичних наук, професора УжДУ М. В. Трояна «Мукачівський замок», ми узнаємо, що Мукачівський замок часто піддавався руйнуванню, опустошенню сіл, які перебували у його підпорядкуванні, тому доля села Яноші була трагічною, бо селяни, котрі тут жили, змушені були звикнути до міжусобиць та війн, що тут відбувалися, як учасники бойових дій та селянських повстань (повстання Ю.Дожи, повстання Ф.Раковці, та ін.).

В 1873 році село Яноші, як і багато інших сіл Закарпаття посягнуло велике горе- більшість жителів померли від холери. Багато селянських хат залишились безхазяйними.

Розкріпачення селян в селі розпочалось з шістдесятих років XIX століття. Селяни отримали наділи землі і пасовища в загальних угіддях, проте швидко почалось розмежування селян і більшість з них залишились без землі.

Від бідності та злиднів, починаючи з 1900 року до початку першої світової війни(1914), юнаки та дівчата, піддавшись агітації агентів по набору робочих, емігрували в Канаду, Аргентину, Бразилію. Таким чином, за словами очевидців, третина молоді села виїхала в Америку. За архівними документами, з Берегівського району тоді виїхало 1112 чоловік. Багато з них, в тому числі і мешканці села Яноші, загинули в шахтах, на перевалочних базах, фабриках.

Деякі з них повернулися й розказали про тяжкий труд у капіталістів (Югас Пал, Кіш Лукач, Гнатик Янош, Попович Пал, Гочан Дюла та ін.).

Шосейна дорога капітально була побудована в 1932 році. Жителі села, як і за часів Австро-Угорщини, так і за часи Чехословаччини, не мали в селі ні клубу, ні бібліотеки.

До 1896 року, як і всюди по Закарпаттю, в селі Яноші функціонувала церковна школа, в якій дітей навчав дяк. Навчалися тут діти заможних селян за власним бажанням, платно. Державна школа була заснована в 1896 році (вчитель Гаваші Янош). За часів Австро-Угорщини в школі працювали 2-3 вчителі .За часів Чехословацької Республіки їх вже налічувалося 3-4, навчання проводилось на угорській мові.

В перших роках Радянської влади в селі була відкрита початкова школа(директор Сабов Гейза)В школі працювало 4 вчителі, навчання проводилось на угорській мові. Одночасно діти вивчали і російську мову. З 1949 року відкрилася тут семирічка, в 1977 році в селі відкрито новозбудовану середню школу з навчанням на українській та угорській мовах. Через 3 роки у селі почала працювати міжрайонний навчальний комбінат, де молодь села та району могла засвоїти професію водія, тракториста, то що. З 1996 року комбінат переорганізували в ліцей, у якому зокрема професії, учні можуть отримати свідоцтво про середньої освіти.

На сьогодні національний склад населення такий: угорці-85 %, українці-8 %,інші-7 %.

Архітектура та цікаві пам’ятникиРедагувати

Перша церква в селі була збудована в XIV столітті в готичному стилі. В 1566 р. вона була зруйнована під час татарського набігу, відбудована в 1595 р. в якості реформатського храму. В подальшому церква реконструювалась в 1748, 1779,1799 рр., нинішній вигляд отримала в 1912 р. із побудовою вежі.  Попри численні реконструкції, церква зберегла характерний стиль  XIII–XVI ст. Храм  є пам’ятником місцевого значення

Церква Покрови пр. богородиці. 1830.

Парохію утворили в 1743 р. У 1748 р. руська громада, яка налічувала 40 осіб, розпочала будівництво першої церкви. В 1775 р. згадують церкву з дерев’яними стінами без іконостаса, а чаша в ній була з олова.

У 1797 р. Іванівка була парохією з філіями в селах Гомок, Балажово (Балажер), Дідово, Гать, Велика Бейґань, Мала Бейґань, Косини і Барабаш (тепер в Угорщині). Тоді в селі були 152 греко-католики і в філіях – 290. Церква була дерев’яна, в поганому стані, фара також дерев’яна під соломою. Теперішню муровану однонавну базиліку спорудили за священика Федора Медвецького і спочатку присвятили Вознесінню Господньому. Над входом вказано дату спорудження – 1834 р. та дату останнього ремонту – 1976 р., на бароковому завершенні викладено дату перекриття бляхою в 1924 р.

У 1991 р. церкву повернули греко-католикам.

Позаду церкви знаходиться церковна фара (будинок священика), початку 20-го століття

 
Реформатська церква, 1912 р.

Перша греко-католицька церква в селі була зведена з дерева в 1733 р. Вона згоріла в 1818 р. разом із фарою, в пожежі загинула й більшість будинків села. Нова, кам’яна церква в неокласичному стилі була побудована протягом 1828 – 1839 рр. В 1924 р. дах був перекритий бляхою, останні реставраційні роботи проводилися в 1976 р.  Церковна фара біля храму була зведена в 1904 р., в період з 1945 по 1949 рр. в ній розміщалась сільська рада, з 1949 р. – школа, на даний час – дитячий садок.  

 
Грекокатолицька церква


В сквері сільської ради, біля готелю «Гелікон» зберігся радянський пам’ятник на честь односельчан-добровольців Радянської Армії.   Виготовлений з залізобетону, він був встановлений в 1972 р. скульптором І. Бровді та архітектором Л. Бровді.

 
Пам’ятник на честь односельчан-добровольців Радянської Армії, 1972 р.


Неподалік знаходиться дерев’яна скульптура Ференца Ракоці ІІ, створена в 2010 р. угорським скульптором Тібором Шароші. Позаду скульптури – меморіальний пам’ятник на честь односельчан, репресованих після 2-ї Світової війни,  встановлений в 1991 р.

На сільському стадіоні в 1996 р. зведений пам’ятний стовп на честь ь футболіста  Барна Дьєрдє, роботи скульптора Жужанни  Ортутай.

Біля "Будинку вина" в центрі села знаходиться остов трактору "Універсал", який вважається першим трактором, завезеним на Берегівщину після 2-ї світової війни (орієнтовно в 1947 р.), хоча цей факт не є однозначно доведеним.

ДжерелаРедагувати




 
Остов трактора "Універсал", орієнт. 1947 р.