Відкрити головне меню


Яготи́н — місто в Україні, на Придніпровській низовині, розташоване над річкою Супоєм, районний центр Київської області. 20 051 мешканців (2016).

Яготин
Yahotyn-gerb.png Yahotyn prapor.png
Герб Яготина Прапор Яготина
Train station in Yahotyn2.jpg
Залізничний вокзал в Яготині
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район Яготинський район
Код КОАТУУ 3225510100
Засноване 1552[1]
Статус міста з 1957 року
Населення 20 051 (01.01.2016)[2]
 - повне 20 051 (01.01.2016)[2]
Площа 57,5 км²
Поштові індекси 07700 — 07705
Телефонний код +380-4575
Координати 50°15′25″ пн. ш. 31°46′54″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 129 м
Водойма р. Супій (Великий, Малий), Ржавець, Мирська
День міста 21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Яготин
До обл./респ. центру
 - залізницею 101 км
 - автошляхами 115 км
До Києва
 - залізницею 101 км
 - автошляхами 115 км
Міська влада
Адреса 07700, Київська обл., Яготинський р-н, м. Яготин, вул. Незалежності, 67
Веб-сторінка Яготинська міська рада
Міський голова Дзюба Наталія Миколаївна

CMNS: Яготин на Вікісховищі

Карта
Яготин. Карта розташування: Україна
Яготин
Яготин
Яготин. Карта розташування: Київська область
Яготин
Яготин

Зміст

ІсторіяРедагувати

Достовірної та точної дати початку будівництва в м. Яготин польської фортеці немає. На погляд деяких місцевих істориків будівництво відбулось у 1620-х рр., оскільки є письмова згадка про заснування містечка лише у 1616 р. На картах Гійома де Боплана 1648 та 1650 рр. Яготин позначений, як Jahotyn — місто фортифіковане, складається з двох частин — фортеці та замку.

Місто Яготин складається з колись двох різних населених пунктів: власне Яготина і Лісняків. Колишнє селище Лісняки — це південна частина (за площею більша) сучасного Яготина, що простяглася від невеличкого (досі зберігся) яру що виходить на вул Шевченка між автобусними зупинками «Нова» і «Маслозавод» та пролягає до Супою через рєпнінський парк і аж до сучасного Лісняківського базару. Містечко Лісняки засноване приблизно на 100 років раніше від Яготина переселенцями з чернігівських лісів (звідки і назва). Так само як і Яготин, Лісняки було козацьким містечком Переяславського полку, а з 1802-го селище Пирятинського повіту. Під час франко-російської війни був місцем формування 6-го козацького полку[3]. Залізнична станція та цукровий завод, що були побудовані в 1899—1902 роках, отримали назву волосного містечка, яким на ту пору був Яготин. В 1925—1957 роках Лісняки мали свою окрему селищну раду, яка розташовувалася в будинку (Стара аптека) на розі сучасних вулиць Шевченка і Дарницької В 1957-му внаслідок об'єднання цих селищ і було утворено місто.

     Перша згадка про Яготин датована 1616 роком, а поселення над Супоєм згадується у "Повчанні дітям" Володимира Мономаха[джерело?].

За деякими даними[який?] назва походить від хана Яголдая (Яголтин — Яготин).

Яготин заснований у 1552, з 16481781 — сотенне містечко Переяславського полку. Від 1654 року в складі Лівобережної України приєднано до Росії. З 1861 — волосне містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії, з 1925 — районний центр, з 1957 — місто. Радянську владу вперше встановлено в лютому 1918 року.

 
Пам'ятник Тарасові Шевченку

В Яготин приїздив Т. Г. Шевченко (липень 1843), з жовтня 1843 по січень 1844 року (з перервами) він жив у маєтку М. Г. Рєпніна-Волконського[4].

Свято-Троїцька цервка у Яготині був побудований та освячений 1800 року — з ініціативи Олексія Розумовського, за проектом архітектора Миколи Львова. За радянської влади 1936 року повністю зруйнований. 2015 року недобудований відновлюваний Троїцький собор передано у власність громади Київського Патріархату. Тоді ж розпочато призупинені будівельні роботи, фінансову допомогу надає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[5].

10 березня 1918 року під Яготином стався бій 3-го Запорозького пішого полку ім. Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал) Армії УНР та 350-го ландверського піхотного полку німецької армії проти панцерного потягу Чехо-Словацького корпусу, який діяв на боці окупаційних комуно-московських військ. Сумісні дії українських і німецьких військ змусили потяг відступити в бік Кононовки. Бій відбувся під час Україно-московської війни 1917—1918 рр., а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харків[6].

 
Мозаїчне панно радянського часу в Яготині

За даними Українського інституту національної пам'яті, в період 1924—1937 рр. 43 % населення Яготинщини зазнали репресій (розстріли, ґвалтування, виселення, ув'язнення, конфіскація засобів існування і майна) — другий показник серед районів України. Можливо це є причиною того, що громада міста Яготина 21 вересня 1941 року зустрічала німецькі війська хлібом-сіллю. Через два дні, викопавши сховані дзвони зі знищених церков, чотири яготинські православні громади одночасно влаштували багатогодинний урочистий передзвін з нагоди визволення міста від радянської влади[джерело не вказане  442  дні].

20 вересня 1943 року в Яготин без боїв увійшли радянські війська і зайняли місто.

СучасністьРедагувати

2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Яготині звершив чин освячення новозбудованого Троїцького собору[7].

ГеографіяРедагувати

Див. також: Вулиці Яготина

ПромисловістьРедагувати

Харчова промисловість (цукровий комбінат науково-виробничого об'єднання «Цукор», молочний і хлібний заводи та ін.); заводи: дослідно-механічний, полегшених конструкцій, торфопідприємство. За радянських часів були зведені цегельний, маслоробний, хлібний заводи, завод продовольчих товарів, комбікормовий, птахофабрика, елеватор, міжколгоспна будівельна організація, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, комбінат побутового обслуговування[4].

ТранспортРедагувати

Залізнична вантажна, товарна та пасажирська станція магістралі Київ — Харків, від якої відгалужуються гілки на Згурівський та Яготинський цукрові заводи. Кінцева та проміжна пасажирська станція приміських електропоїздів. Проміжна станція пасажирських поїздів далекого сполучення.

Околицею міста проходить автошлях E40М03.

ОсвітаРедагувати

Яготинський інститут МАУП, Медичне училище, Технічне училище, 3 загальноосвітні школи, спортивна і школа мистецтв; лікарня[4].

КультураРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

  • У Яготині жила родина М. Рєпніна-Волконського, яку відвідував Т. Шевченко.
  • Усенко Іван — маляр-портретист, кріпак княгині Рєпніної. Малярства вчився у придворних малярів графів Розумовських у Батурині. Малював акварельні портрети родини Рєпніних та їхніх знайомих. На виставці у Полтаві (1837) виставляв вдалі копії з картин Рембрандта й Тіциана.
  • Катерина Білокур (1900—1960), з с. Богданівка — українська художниця, майстер декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва».
  • Товстуха Євген Степанович (нар. 1935) — лікар-фітотерапевт, український письменник, поет, художник, доктор медичних наук.
  • Малинка Микола Панасович (1913—1993) — художник, член Спілки художників України (1962), почесний громадянин міста Яготина.
  • Кононенко Микита — український письменник, публіцист, редактор районної газети. Репресований, загинув в 1937-му.
  • Козубенко Іван — народився в Жоравці. Український письменник, публіцист, член «Гарту». Репресований, загинув в 1937-му.
  • Гордієнко Дмитро Прокопович (1901—1974) — народився і помер в Плужниках. Український письменник, поет, журналіст доби розстріляного відродження. Очолював Полтавську філію організації селянських письменників «Плуг». З 1934 — член Союзу письменників СРСР. Заарештований в Харкові (1934), засланий на Колиму, звільнений (1955) в зв'язку з реабілітацією. Друкувався в пресі, зокрема в яготинській районній газеті «Зоря комунізму».
  • Вороний Георгій Феодосійович (1868—1908) — народився і похований в Жоравці. Видатний український математик, член Російської академії наук (1907), професор Варшавського університету. Ініціатор (разом з М. Драгомановим) створення в Києві недільних шкіл для робітничої молоді. Вів активний науковий і громадський діалог та листування з О. Пчілкою, І. Нечуй-Левицьким, Г. Галаганом. Працював головним чином в області теорії чисел. Термін «діаграма Вороного» був введений в теоретичну комп'ютерну науку в середині 1970-х років.
  • Кравченко Андрій Григорович (1899—1963) — генерал-полковник, двічі Герой Радянського Союзу, під час війни командував танковими корпусами, а у серпні 1945 року очолювана ним 6-та танкова армія зіграла вирішальну участь у Хінгано-Мукденській наступальній операції, практично примусивши капітулювати японську Квантунську армію.
  • Гирич Андрій Іванович (1918—1973) — генерал-майор авіації, Герой Радянського Союзу. Під час війни — командир ескадрильї винищувальної авіадивізії 2-го Українського фронту. Здійснив 439 бойових вильотів, збив 15 літаків супротивника особисто і 7 в групі. Начальник кафедри тактичної розвідувальної авіації Військово-повітряної академії ім. Ю. Гагаріна (1959—1973).
  • Бондаренко Михайло Захарович (1913—1947) — двічі Герой Радянського Союзу, командир ескадрильї штурмового авіаційного полку Прибалтійського фронту, здійснив 218 бойових вильотів, брав участь в оборонних боях в Прибалтиці, обороні Москви, Курській битві. Після навчання у Військово-повітряній академії (1943—1946) — командир штурмового авіаполку в Польщі.
  • Домашенко Олександр Олександрович (1962—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Андрій Шевченко (нар. 1976 в с. Двірківщина) — український футболіст, заслужений майстер спорту (2003), перший українець, що виграв Лігу чемпіонів (2003), володар «Золотого м'яча» (2004), Герой України (2004).
  • Алексін Микола Миколайович (1877—1950?) — учасник російсько-японської війни, підполковник царської армії. В Армії УНР спочатку курсовий старшина, згодом сотенний командир та заступник командира Херсонської стрілецької дивізії, полковник. Заарештований органами НКВС (1943) та засуджений за контрреволюційну діяльність. Помер в Ніжині.
  • Кулик Іван Іванович — телеграфіст 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу, розстріляний більшовиками під Базаром, тепер Житомирської області (1921).
  • Непорожній Петро Степанович (1910—1999) — український енергетик, професор, доктор технічних наук, член-кореспондент АН СРСР і РАН, міністр енергетики СРСР у 1962—1985.
  • Шульга Віталій Федорович (1931—2013) — [1] вчений, геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор

Див. такожРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Д. Я. Вортман. Яготин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 724. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Прядко О.О. Яготинська фортеця на р. Супій: за результатами археологічних розвідок / О.О. Прядко // ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного  історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: / V обласна наукова конференція «Археологія Київщини: дослідження, знахідки, проблеми охорони та  збереження»: Збірник наукових статей. –Переяслав-Хмельницький, 2018. – Випуск 13 (15). – 158 с. – С. 78-83.

ПосиланняРедагувати