Берна́рд Мерети́н (нім. Bernard Merettiner, кінець 17 століття — 3 або 4 січня 1759) — архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького походження. Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі.

Бернард Меретин
Бернард Мереттінер
Народження кінець 17 століття
невідомо
Смерть 3 або 4 січня 1759
Країна
(підданство)
Royal Banner of Stanisław II of Poland.svg Річ Посполита
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів, Бучач, Городенка
Архітектурний стиль бароко, рококо
Найважливіші споруди Собор святого Юра, бучацька ратуша, костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та монастирська резиденція (Городенка)
CMNS: Бернард Меретин у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

 
Костел у Наварії
 
Костел у Винниках
 
Костел Непорочного зачаття Діви Марії в Лопатині

Станіслав Лоза (Stanisław Łoza) у довіднику «Architekci i budowniczowie w Polsce» (1954) назвав такі варіанти прізвища архітектора: Meretyn, Meredyn, Meredyna, Meredinia, Meredyni, Meretynier, Merettini, Merettinus, Merderer, Mäderer, Meretiner, Merettiner[1]. Тадеуш Маньковський уважав, що Бернард Меретин мав німецьке походження[2]. Його думку поділяв львівський дослідник Володимир Вуйцик. Також він, провівши аналіз усіх варіантів написання прізвища Меретина в міських актових книгах, віднайшов, зокрема такі: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Попри те, що в писемних джерелах і літературі прийнявся саме останній, спольщений варіант, Вуйцик вважав, що справжнім прізвищем архітектора було Merettiner. Так архітектор неодноразово підписувався особисто. Зіставляючи це зі свідченнями сучасників, які між іншим називали його німцем, Вуйцик зробив однозначний висновок, що німець — справжня національність Меретина[3].

Біографічні відомості про Бернарда Меретина до моменту появи на західноукраїнських землях відсутні. Близько 1738 року з'явився у Львові, де оселився та працював архітектором. Створив спілку з архітектором Мартином Урбаніком, що прибув із Замостя. Меретин, як і Урбанік, ніколи не належав до львівського цеху будівничих, через що перебував із місцевими архітекторами в постійному конфлікті. Відомо про кілька судових позовів проти обидвох архітекторів, в яких перелічують будови, які вони вели без дозволу цеху, часто відбираючи їх в цехових майстрів уже у процесі будівництва. Для захисту в цих справах Меретин активно користувався протекцією своїх впливових замовників. Матеріали цих позовів нині дозволили встановити авторство Меретина в багатьох львівських спорудах. Попри конфлікти з львівським цехом Меретин активно задіював у роботах за межами Львова львівських будівничих. Серед них практикантом на будівництві в Городенці був Петро Полейовський — у майбутньому відомий архітектор.

На початках протектором Меретина був міський райця, доктор медицини Карло Ґарані, чий палац і кам'яницю у Львові (за Галицькою брамою, близько 1756 року[4], нині палац Бесядецьких) він перебудовував. Потім виконував невеликі роботи в резиденції Марії Софії Чорторийської зі Сенявських, у середньовічньому храмі святого Юра перед його розбиранням у 1743 році. У цей час отримав перше велике замовлення — перебудову парафіяльного костелу в Наварії на новий тринавний храм з бароковим фасадом коштом хорунжого і судді перемиського Марціна Вєнявского. Другою схожою роботою була перебудова овальної каплиці та прилеглої частини кляштору кармелітанок черевичкових у Львові, розпочата 1743 року.

Надалі головним замовником і патроном майстра став магнат і меценат Микола Василь Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтностях (особливо Городенці та Бучачі). Велику роль у спорудах Меретина відігравала скульптура. У тих же проєктах М. В. Потоцького був задіяний видатний скульптор епохи рококо Йоганн Георг Пінзель. Першого з двох своїх синів, що народився 1752 року, Пінзель на честь хрещеного батька Б. Меретина також назвав Бернардом.

Є дані про те, що 1742 року архітектор проживав при монастирі кармеліток взутих, перебудовуючи монастирський костел. 1757 року поселився в кам'яниці Генсьоровській (№ 9 на вулиці Театральній).

Після смерті в 1746 році фундатора собору святого Юра Атанасія Шептицького, який записав для виконання робіт 116 800 польських злотих, настала кількарічна перерва, яка закінчилася з призначенням Льва Шептицького: 31 березня 1750 року відновлено контракт з Меретином. 14 лютого 1754 року Л. Шептицький підписав новий контракт з Меретином для справи закінчення «фабрики» митрополичої церкви, за яким за 9 років мав сплатити архітектору 162 000 польських злотих, підтверджений у міському суді 26 лютого 1756 року. Останню фазу робіт гостро критикував французький архітектор П'єр Ріко де Тіррегайль. Зачеплений за живе як провідний львівський архітектор, 3 листопада 1756 року Меретин вніс до міських актів протестацію, в якій відкидав несправедливу критику, попереджав про початок судового процесу. Епілог цієї справи, яка ледь не примусила Л. Шептицького 14 листопада 1754 року розірвати контракт, невідомий. Мусіла вона дуже негативно вплинути на здоров'я Меретина.[5]

Помер у Львові 3 або 4 січня 1759 року, залишивши по собі сина Йосифа і доньку Франциску, на той момент вже заміжню за Войцехом Баліцьким. Вдова Анна Меретинова (за іншими даними Катерина) вийшла заміж удруге — за Войцєха Шатковского. Протягом кількох років кредитори добивались сплати боргів архітектора від його родичів. Син і зять Б. Меретина за борги перебували в тюрмі в 1761 році, магнат-замовник М. В. Потоцький звертався до львівського магістрату стосовно вирішення їхньої справи. У спадковому інвентарі записано 19 великих «образів», 5 менших, килим, перська оббивка, коляска. Мав депозит, який зберігав у черниць-кармелітанок черевичкових, що на момент смерті становив 302 дукати, 1679 тинфів, багато клейнотів[6].

Цілий ряд храмів за проєктами Меретина збудували після його смерті.

Творча спадщинаРедагувати

Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, в котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих у подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.

Польський дослідник Ян Островський вважає його разом з Яном де Вітте найвідомішими архітекторами, які працювали «у Русі́» в середині XVIII ст., а на їхній творчості відчутний вплив австрійсько-чеської школи[7] Збіґнєв Горнунґ вбачав у типології храмів Меретина зв'язок з австро-німецькими бароковими храмами.

Сакральні спорудиРедагувати

Житлові та громадські спорудиРедагувати

Придорожні статуїРедагувати

Почерк МеретинаРедагувати

Приписувані роботиРедагувати

За архівними даними, у 1744—1745 роках «пан Бернард» провадив роботи з барокізації каплиці Вишневецьких (колишньої каплиці Бучацьких) у Львівській латинській катедрі (заміна долівки, перемурування крипт, виконання п'єдесталу під хрест, що вінчає купол)[16].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 370. (пол.)
  2. Маньковський Т. Бернард Меретин, львівський архітектор XVIII ст. [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.] // Ї. — 2013. — Ч. 72.
  3. Вуйцик В. Бернард Меретин — видатний архітектор епохи пізнього бароко [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.] // Ї. — 2013. — Ч. 72.
  4. а б в г д е Hornung Z. Meretyn Bernard… — S. 443. (пол.)
  5. Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759)… — S. 443—444. (пол.)
  6. Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759)… — S. 444. (пол.)
  7. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 402 il. — S. 91. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  8. Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia «Skleniarz», 2009. — T. 18. — S. 95. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  9. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 132. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  10. Архітектура Львова… — С. 133, 134.
  11. Соколовський З. Парафіальний костел в Коломиї // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 5. 1996. — С. 134—135. — ISBN 5-7707-9955-2.
  12. а б в Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Cz. I. — T. 4. — S. 169. (пол.)
  13. Palkij H. Rzewuski Michał Józef (Józef Michał) h. Krzywda (zm. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 135. (пол.).
  14. Мистецькі пам'ятки Бучача (уривок праці Г. Логвина) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 99.
  15. Береговська Р. Барочний кармелітський Благовіщенський костел у Більшівцях // Пам'ятки України. — 2013. — № 6 (червень). — С. 43.
  16. Katedra łacińska we Lwowie / opracowali J. Adamski, M. Biernat, J. K. Ostrowski, J. T. Petrus // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Antykwa, Goldruk, 2013. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 21. — S. 27. — (ISBN 978-83-63463-09-0. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати