Відкрити головне меню

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії — культова споруда, парафіяльний храм Римо-католицької церкви в Україні в селі Наварія Пустомитівського району Львівської області. Пам'ятка архітектури. Автор проекту Бернард Меретин, робота підтверджена архівними даними.[1]

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
Navariya.jpg
49°45′04″ пн. ш. 23°56′07″ сх. д. / 49.75111° пн. ш. 23.935417° сх. д. / 49.75111; 23.935417Координати: 49°45′04″ пн. ш. 23°56′07″ сх. д. / 49.75111° пн. ш. 23.935417° сх. д. / 49.75111; 23.935417
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна, Львівська область, Пустомитівський район, с. Наварія
Архітектор Бернард Меретин
Скульптор Матвій Полейовський, Петро Полейовський, Антон Осінський
Художник Станіслав Строїнський
Засновник Марцін і Рох Венявські
Відбудовано 1738 (1739)—1748
Стиль бароко
Належність Римо-католицька церква в Україні
Епонім Вознесіння Діви Марії
Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії (Наварія). Карта розташування: Україна
Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії (Наварія)
Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії (Наварія) (Україна)
Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії у Вікісховищі?

ВідомостіРедагувати

Римо-католицька парафія в Наварії існувала принаймні 1624 року. Був старий костел, який у 1618—1621 роках знищили кримські татари. Невдовзі храм був відбудований з дерева, однак знову згорів 1630 року. Завдяки фінансовій підтримці шляхтички Ельжбети (Єлизавети) Гумницької на Зимній Воді (донька войського жидачівського Кшиштофа Лесньовського гербу Гриф (пом. 1620), дружина Юрія (Єжи) Гумницького[2] гербу Гоздава[3]) 1641 року розпочалося будівництво мурованого костелу. Будівництво храму було закінчено 1645 року, освячено львівським латинським єпископом-помічником Анджеєм Средзінським. Через кілька років почалася Хмельниччина — святиню знову було знищено.

Храм відбудували, у XVII столітті став санктуарієм святого Валентина: в костелі були мощі відомого у всьому світі покровителя закоханих. 1739 року той костел частково розібрали через загрозу обвалу будівлі.

Відновлення храму проводилося у 1740—1760 рр. під управлінням відомого архітектора Бернарда Меретина. Латинський єпископ Станіслав Раймунд Єзерський з канонічною візитацією відвідав костел 1755 року, тоді зафіксовано в храмі головний (Внебовзяття ПДМ) та бічний (св. Миколая) вівтарі[4]. Фундаторами були власники Наварії Марцін та Рох Венявські (батько і син).[5]

У художньому оформленні костелу брали участь художник Станіслав Строїнський, скульптори Матвій Полейовський (у 1762—1768 роках[джерело?]) та Антон Осінський (вівтарі святого Йосифа і святого Валентина). У інтер'єрах був живопис роботи Антоніо Тавеллі (1770). 1770 року Марцін Строїнський розмальовував вівтарі та позолотив їх.[6]

1774 року було закінчено оздоблювальні роботи. Храм було освячено 12 липня 1774 року львівським латинським архиєпископом Вацлавом Геронімом Сераковським під титулом (назвою) Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

1776 р. під керівництвом архітектора Петра Полейовського спорудили дзвіницю.

ОписРедагувати

Споруда типової барочної зовнішності (на зразок храму Іль-Джезу в Римі); збудована з пісковика та червоної цегли на вапняковому розчині. У плані — тринавна 4-стовпна базиліка з 5-кутною апсидою і симетрично розміщеними квадратовими бічними приміщеннями. Головний фасад завершено високим барочним фронтоном, прикрашеним білокам'яними вазами. В оформленні фасадів застосовано коринфський ордер.

Дзвіниця стоїть на південний захід від головного фасаду костелу. Зведена за проектом відомого львівського архітектора і скульптора Петра Полейовського. Вона цегляна, прямокутна у плані, одно'ярусна, завершена розвинутим барочним фронтоном з одним пройомом для дзвону. Дзвіниця оформлена пілястрами, карнизами складного профілю, вазами та іншими білокам'яними деталями. Дзвіниця і храм разом творять гармонійний ансамбль, що відноситься до львівської архітектурної школи.

Проповідальниця (і кіш, і балдахін) була прикрашена різьбленими фігурами.

В костелі є надгробок фундаторки храму шляхтички Ельжбети (Єлизавети) Гумницької на Зимній Воді.

Мистецька проблематикаРедагувати

Ян К. Островський уважав, що Матвій Полейовський був автором головного вівтаря (фігури він мав завершити до початку своєї роботи в латинській катедрі у Львові) і амвону костелу[7]. Пйотр Красний і Якуб Сіто припускають, що Петро Полейовський був автором статуї Мойсея (можливо, також святого Івана й Матері Божої) у головному вівтарі, також статуй з проповідальниці. Також він міг бути автором проекту амвону[8].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego… — t. 4. — S. 169. — ISBN 83-85739-34-3.
  2. Boniecki A Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1911. — Cz. 1. — T. 14. — S. 119. (пол.)
  3. Boniecki A Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1905. — Cz. 1. — T. 8. — S. 9. (пол.)
  4. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii… — S. 54.
  5. Бабій Н. Творчість Бернарда Меретина на Прикарпатті Архівовано 9 січень 2017 у Wayback Machine. // Мистецтвознавчі записки. — К., 2010. — Вип. 17. - С. 188—189.
  6. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii… — S. 55.
  7. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii… — S. 63.
  8. Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 183—184.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати