Вікіпедія

Бучацька ратуша

пам'ятка архітектури середини XVIII століття в м. Бучачі Тернопільської области

Бу́чацька ра́туша — унікальна пам'ятка архітектури середини XVIII століття в м. Бучачі Тернопільської області. Зведена 1750 (1751, або близько 1743—1758) р., за іншими даними — час невідомий) у стилі рококо. Архітектор Бернард Меретин, скульптор Йоган-Георг Пінзель, фундатор — Микола Василь Потоцький. Легенда оповідає про те, що фундатор ратуші хотів, щоб вона була вищою від львівської Вежі Корнякта.[джерело?] Після 1920 р. будівлю віддали під житло та крамниці. 1982—1992 рр. у ній діяли районний історико-краєзнавчий музей і дитяча художня школа. Перебуває на реставрації з середини 2000-х років.

Бучацька ратуша
Бучацька ратуша
49°03′44.60″ пн. ш. 25°23′41.70″ сх. д. / 49.0623889° пн. ш. 25.3949167° сх. д. / 49.0623889; 25.3949167
Статуспам'ятка архітектури національного значення
Статус спадщинипам'ятка архітектури національного значення України
Країна Україна
РозташуванняТернопільська область,
м. Бучач, Майдан Волі
Архітектурний стильпізнє бароко
Автор проєктуБернард Меретин
АрхітекторБернард Меретин
ЗасновникМикола Василь Потоцький
Будівництво1750/1751/бл. 1743—1758
Реліквіїскульптура Й. Г. Пінзеля
Станна реставрації
Бучацька ратуша. Карта розташування: Україна
Бучацька ратуша
Бучацька ратуша (Україна)
Мапа
CMNS: Бучацька ратуша у Вікісховищі

Історія

ред.

За одними даними, збудована в 1750 році.[1] За іншими — у 1751 році,[2] або точний час спорудження невідомий, приблизно можна вказати 1743—1758 роки .Зведена в стилі рококо. Архітектор Бернард Меретин, скульптор Й. Г. Пінзель, фундатор — Микола Василь Потоцький.[3] У XIX столітті на першому поверсі діяли повітові староство та рада.[джерело?][4]

Опис

ред.
 
Микола Василь Потоцький — фундатор
 
Ратуша зі старим завершенням
 
Фасад перед Другою світовою війною

Розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об'ємів і досконалістю пропорцій.

Споруда має яскраво виражену вертикально-центричну композицію вежового типу. На двоповерховий кубічний об'єм спирається двоярусна вежа з великими вікнами. Пластику стін підкреслюють пілястри, крок і кількість яких неоднакові: на головному фасаді — 6, на задньому — 5, на бічних — по 4; вони закінчуються капітелями коринфського ордеру і значно урізноманітнюють площину фасадів. Архітектурні форми позначені вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. Троє дверей нині — нижче від рівня майдану (культурний шар за 250 років піднявся на 1 м). Головний фасад ратуші повернутий до заходу, на його фронтоні — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші Миколи Василя Потоцького. На фігурному щиті з перехрещеними військовими атрибутами — напис «М. Р. S. К.» («Микола Потоцький — староста Канівський»). Внутрішній простір поділений на 12 зал; поверхи з'єднані гвинтовими сходами. За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України XVIII століття. Бучацька ратуша є справжнім витвором архітектурного мистецтва. Ця будівля унікальна тим, що являє собою класичний стиль бароко. Подібних будівель, що збереглися до наших днів майже в первозданному вигляді, в Україні не так вже й багато.

Скульптури

ред.

Початково фасад прикрашали 14 фігур[5]; образи взяті з Біблії та античної міфології. Скульптури відзначаються експресією пластичної мови та динамізмом композиції; тесані з монолітного каменя-вапняку, подекуди є вставки. Частина з них втрачена під час пожежі 29 липня 1865, кілька півфігур-каріатид під балконами на фасадній стіні знищені в середині 1950-х. Збереглися 9 статуй (усі пошкоджені): композиції (висота — 195 см) «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона та юнака Давида — переможця велетня Голіафа й інші. Нині львівські скульптори під керівництвом Дмитра Крвавича виконують копії статуй; вони займуть місце на ратуші, оригінали зберігаються в музеї.

Годинник

ред.

До 1847 року на верхньому ярусі вежі був годинник.[5] У 2002 році на вершини вежі встановили чотири циферблати годинника[6].

Реставрації

ред.
Бучацька ратуша
 
Осінь 2014
 
Осінь 2013
 
Осінь 2013
 
Літо 2015
  • У 1985 році уклали договір про рестарацію.[7] У 1986—1989 роках ратушу реставрували працівники Кам'янець-Подільської реставраційної майстерні (керівник С. А. Токар) [8]. Державне львівське підприємство «Укрзахідпроектреставрація» у 1987 році взяло з ратуші 16 кам'яних скульптур на реставрацію.[9] Під час виконання робіт громадськість Бучача, зокрема, Олексій Жовковський на сторінках газети «Золота Пілава» висловлював занепокоєння ходом та якістю проведених робіт, які мали завершити 1988 року.[10] Було добудувано дерев'яну вежу, барокову за формою і відповіднішу стилю будівлі, ніж те, що було за часів СРСР (невисокий шпиль з п'ятикутною радянською зіркою, якого тут історично не було).
  • У 2000-их реставрація відновлена, але через брак коштів досі не завершена. Востаннє державні кошти виділялись у 2007—2008 роках.[11]
  • Допомогти в реставрації ратуші та прилеглої території готові австрійські архітектори. Але умовою реставрації європейським коштом є перенесення пам'ятника Тарасові Шевченку за межі архітектурного ансамблю ратуші, позаяк він суперечить архітектурній цілісності комплексу, та недавно спорудженого пам'ятника Пінзелю.[9]
  • До фестивалю «Дні Пінзеля» (2016) відреставрували східний фасад нижньої частини ратуші.
  • У 2015 і 2016 роках міська рада виділила по 1 млн грн. У випадку перевиконання бюджету-2016 планують ще 300 тис.[11]
  • Ремонт планують завершити 2018 року, станом на жовтень 2017 року відреставровано тільки 40 %. Загальна кошторисна вартість складе 10 млн 400 тис. гривень[12].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Вуйцик В. С. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 517.
  2. ↑ Крвавич Д. Українська скульптура періоду рококо [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 134, 142.
  3. ↑ Лильо О. «Фірма» Бернарда Меретина // Діяльність будівничих Львова першої половини XVIII ст. в контексті європейських зв'язків: особливості формування і розбудови [Архівовано 4 січня 2017 у Wayback Machine.].
  4. ↑ БУЧАЧ | Бучацька громада | Тернопільська область. Тернопільщина (укр.). 17 листопада 2022. Процитовано 12 жовтня 2024.
  5. ↑ а б Бучач. Карта історико-культурної спадщини - Shtetl Routes - Театр NN. shtetlroutes.eu (укр.). Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.
  6. ↑ Шовчко В. Ратуша в Бучачі [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Zabytki.ua.
  7. ↑ Береги свободи слова… — С. 168.
  8. ↑ Бучацька ратуша – пам’ятка архітектури 18 століття - ternopil-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 31 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.
  9. ↑ а б Конанець О. Спільна спадщина: австрійські науковці беруться врятувати Бучацьку ратушу (фото Юрій Остапа) [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.] / Оксана Конанець // Портал «А4». — 2014. — 20 жовтня.
  10. ↑ Повернімо Бучачу красу // Золота Пілава. — 1991. — № 23—24 (22 лют.). — С. 4.
  11. ↑ а б Мельничук В. У неділю — день міста // Нова доба. — 2016. — № 31 (29 лип.). — С. 2.
  12. ↑ Бучацьку ратушу повністю відреставрують вже наступного року на YouTube // TV-4. — 2017. — 3 жовтня.

Література

ред.

Посилання

ред.
  Зовнішні відеофайли
  Про реставрацію Бучацької ратуші // Бучацькі новини.
Бучацька ратуша
у сестринських Вікіпроєктах
  Портал «Тернопільщина»
  Портал «Бароко»
  Портал «Мистецтво»
  Бучацька ратуша у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бучацька_ратуша&oldid=43672789