Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Городенка)

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці; Келії костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії
	48°40′14″ пн. ш. 25°30′25″ сх. д. / 48.670583° пн. ш. 25.50694° сх. д.Координати: 48°40′14″ пн. ш. 25°30′25″ сх. д. / 48.670583° пн. ш. 25.50694° сх. д.
Тип	церква
Країна	Україна
Розташування	Івано-Франківська область, Городенка, вул. Володимира Великого, 1
Орденська приналежність	Конгрегація регулярних кліриків Божественного Провидіння
Тип будівлі	костел і монастирський корпус
Архітектурний стиль	пізнє бароко
Автор проекту	Бернард Меретин
Архітектор	Бернард Меретин, Петро Полейовський
Скульптор	Йоган Георг Пінзель
Матеріал	цегла
Засновник	Микола Василь Потоцький
Засновано	22 серпня 1743
Будівництво	1745 — 2 липня 1769
Стан	в процесі перманентної реставрації
	Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Городенка) (Україна)
	Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Вікісховищі?

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.

Церква Непоро́чного Зача́ття Пресвятої Богородиці (колишній костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії пол. Kościół p. w. Niepokalanego Poczęcia N. M. P) та монасти́р театинців^[1] — пам'ятка архітектури національного значення 18 століття у стилі пізнього бароко в місті у Городенці Івано-Франківської області.

Костел споруджено протягом 1745—1769 років на замовлення Миколи Василя Потоцького за проектом архітектора Бернарда Меретина у співпраці з «галицьким Мікеланджело»^[2] — скульптором Йоганом Георгом Пінзелем. Вважається першою спільною роботою двох митців^[3] і однією з найцінніших пізньобарокових пам'яток на території колишньої Речі Посполитої^[4]. До комплексу входять також корпус монастирських келій та колона зі статуєю Пречистої Діви Марії.

Фундатор храму Микола Василь Потоцький

ІсторіяРедагувати

БудівництвоРедагувати

Костел збудований на місці, де раніше була дерев'яна каплиця.^[5] Храм та монастирська резиденція Конгрегації Регулярних Клириків Божественного Провидіння засновані фундаційним актом канівського старости Миколи Василя Потоцького від 22 серпня 1743 року.^{[джерело?]}

Власне будівельні роботи розпочалися у 1745 році — після виділення фундатором першої квоти в розмірі 20000 злотих — і станом на 1754 рік були вже майже завершені. Проте освячений храм був тільки 2 липня 1760 року єпископом Станіславом Раймундом Єзерським^[5] (чи 1769), попередньо у 1763 році змінивши статус із монастирського на парафіяльний.

19 — 20 століттяРедагувати

У 1866 році костел відреставровано. Під час виконання робіт Мечислав Потоцький не дозволив будівничому Єсселю Гершелю, який керував роботами, змінити деякі деталі фасаду храму.^[6] Наступні реставрації проходили у 1905—1906 (керівник — Зиґмунт Ґорґолевський^[6]) та 1920-х роках (після незначних руйнувань, заподіяних у 1915 році — під час Першої світової війни).

Радянські часиРедагувати

В часи СРСР у приміщеннях пам'ятки розташовувалося професійно-технічне училище механізаторів. Начиння храму було по-варварськи знищене. Вівтар роботи Й.-Ґ. Пінзеля (зокрема, 13 із 18 майже триметрових вівтарних скульптур) порізали на дрова^[7].

Мистецтвознавцеві Борису Возницькому вдалося врятувати його рештки (зберігаються в музеї Пінзеля, Львів). Пошкоджена статуя «Доброго Пастиря» знаходиться у експозиції Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия)^[8]. У вівтарній частині храму дивом уціліли рештки стінописів.

СучасністьРедагувати

ОписРедагувати

АрхітектураРедагувати

Пам'ятка розташована у східній частині міста, на перетині основних шляхів. Є його головною архітектурною домінантою. Храм являє собою тринавну цегляну базиліку з потинькованими фасадами. Центральна нава вища за бічні. Обабіч квадратного презбітерія влаштовано емпори з вигнутими парапетами, аналогічними до парапетів емпор собору Святого Юра у Львові. Абсида — слабковиражена, прямокутної форми, із заокругленими кутами.

Храм — вдосконалена версія значно меншого і скромнішого костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Наварії.^[9]

Склепіння презбітерія хрестові, над емпорами — плескаті, центральної нави — коробові з розпалубками. Бічні нави утворено окремими з'єднаними між собою капличками з не вираженим зовні купольним перекриттям. Обабіч центральної нави над арками, які ведуть до бокових нав, влаштовано невеликі балкончики з фігурними вигнутими назовні парапетами, по три з кожного боку, над нартексом — музичні хори з аналогічним фігурним бар'єром.

Головний фасад заокруглений, із двома скісно поставленими до осі споруди бічними триярусними вежами, вкритими бароковими дахами без заломів і ліхтариків. Фасад декоровано коринфським ордером. Над порталом входу — балкон.

Зі сходу до храму прилягає П-подібний у плані корпус келій, з'єднаний із ним окремим переходом. Нахил земельної ділянки спонукав архітектора будувати келії на високих підмурках і терасі. Келії з півночі у два поверхи. Внутрішнє розпланування — коридорного типу, з однобічним розташуванням келій.

Перед костелом підноситься струнка коринфська колона, увінчана кам'яною скульптурою Діви Марії роботи Йогана Георга Пінзеля. На цоколі вирізьблено герб Потоцьких "Пилява". Довкола колони збереглося чотири надмогильних плити з 18-го ст. Одна з них датована 1770 р., увічнює отця-місіонера, "славетного Йосифа Сухогурського - великого благочинця ближніх".

СкульптураРедагувати

ЖивописРедагувати

СвітлиниРедагувати

Костел наприкінці 19 століття
Південна башта костелу в 1996 році
Колона зі статуєю Діви Марії роботи Пінзеля
«Добрий Пастир» із Городенківського костелу
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії
Всередині Костелу Непорочного Зачаття Діви Марії

Цікаві фактиРедагувати

Як і інший збудований коштом Миколи Василя Потоцького городенківський храм — греко-католицька церква Успіння Пресвятої Діви Марії — костел замість хреста увінчаний хрестоподібними Пилявами - гербами Потоцьких.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

↑ Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (охоронний номер 249/1) та Келії костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (охоронний номер 249/2) у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України.
↑ Іоанн Пінзель увічнив себе на плечі «Мужності»? Архівовано 8 січень 2010 у Wayback Machine.(укр.)
↑ Проте ані Меретин (пом. 1759), ані Пінзель (пом. 1761) не дожили до завершення будівництва костелу.
↑ Horodenka. Архів оригіналу за 18 лютий 2010. Процитовано 13 жовтень 2010.
↑ ^а ^б Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence… — S. 84.
↑ ^а ^б Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence… — S. 85.
↑ Таємниці нашого «Мікеланджело»(укр.)
↑ https://archive.is/20120710164714/kolega1.livejournal.com/1417498.html
↑ Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence… — S. 95.

ДжерелаРедагувати

Смеречанський Р., Каглян О., Миронюк І., Никифорук В. Віків минулих твердь. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2014.
Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2009. — T. 18. — 386 s., 509 il. — S. 79—105. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : «Будівельник», 1985. — Т. 3. (рос.)