Вікіпедія

Сталінський ампір

архітектурний стиль
МЗС СРСР/РФ, Москва, зодчий Володимир Георгійович Гельфрейх

Ста́лінській ампі́р (від фр. empire — «імперія» і за аналогією з ампіром) — провідний напрям в архітектурі, монументальному та декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х. Прийшов на зміну раціоналізму та конструктивізму. Набув поширення в роки, коли країною керував Йосип Сталін, особливо — в післявоєнний час, коли він був поширений також і в країнах Східної Європи.

Відмінні риси стилюРедагувати

  • ансамблева забудова вулиць і площ;
  • синтез архітектури, скульптури і живопису;
  • розробка традицій російського класицизму;
  • використання архітектурних ордерів;
  • барельєфи з геральдичними композиціями і зображеннями трудящих;
  • оптимістичний настрій усього твору;
  • використання мармуру, бронзи і цінних порід дерева в оформленні громадських інтер'єрів.

Історія виникненняРедагувати

У середині 1930-х роках у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до «сталінського ампіру». Цей перехідний період можна назвати постконструктивізмом. Деякі будівлі цього часу, зовні багато декоровані, зберігали у своєму плануванні і деталях конструктивістську основу. «Радянський монументальний класицизм» був в цілому сформований до кінця 1930-х.

У 1934 створюється Академія архітектури СРСР і Союз архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення Палаців культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстернях і науково-дослідних проєктних інститутах, об'єднуючих конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проєктів створюються в результаті всесоюзних конкурсів.

В цілому «сталінський ампір» сформувався в період проведення конкурсів на проєкти Будинку Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 в Парижі і 1939 в Нью-Йорку. Конкурси проходили у декілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу — Б. М. Іофан, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, що отримали другі, треті премії, і їх учні — Г. П. Гольц, І. В. Жолтовский, Л. В. Руднєв, М. А. Мінкус, згодом очолили цей архітектурний напрям.

Вже під час Другої світової війни архітектори починають працювати над проєктами відновлення зруйнованих міст, меморіалами та тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і на яку усі чекали.

У 1945 країна приступила до відновлення зруйнованих міст. Архітектура стала одним з пріоритетних напрямів народного господарства. Архітектурний твір повинен був вселяти упевненість глядачам в швидкому відновленні усієї країни. Яскравими прикладами є головна будівля МГУ, комплекс павільйонів ВДНГ, будівля МЗС СРСР на Смоленській-Сінній площі.

УкраїнаРедагувати

РосіяРедагувати

  • Станція метро «Новокузнецька» (Москва)

  • Головний павільйон ВДНГ (Москва)

  • Капітелі залізничного вокзалу станції Сочі

  • Житловий будинок (Свердловськ, 1932; архітектор Оранський)

Ар-декоРедагувати

  • Будинок Рад (Санкт-Петербург, 1939; архітектори Троцький, Шепілевський та ін.)

  • Універмаг «Фрунзенський» (Санкт-Петербург)

  • Станція «Сокіл» Московського метрополітену

  • Станція «Маяковська» Московського метрополітену

  • Театр Червоної Армії (Москва; архітектори Алабян, Симбірцев)

  • Новосибірський оперний театр

  • Висотна будівля на Котельницькій набережній

  • Станція «Автово» Ленінградського метрополітену

  • Станція «Площа Повстання» Ленінградського метрополітену

  • Головний корпус Південно-Уральського державного університету в Челябінську

НеокласицизмРедагувати

  • Будинок на Моховій (1932—1934)

  • Самарський академічний театр опери та балету

  • Ленінградська школа (1947; архітектор Шепілевський)

  • Реконструйований будинок № 68 на Невському проспекті (1947—1950; архітектори Журавльов, Фомін)

  • Павільйон РСФРР на ВДНГ

АмпірРедагувати

  • Центральний вхід до ЦПКіВ ім. Горького у Москві

  • Реконструйована будівля Моссовета на Тверській вулиці (автор реконструкції — Д. Чечулін)

  • Головний павильйон ВДНГ

  • Арка Сестрорецького курорту (архитектор В. Д. Кирхоглани)

  • Волгоградський планетарій (1954; архітектор Симбірцев)

  • Будівля Свердловскої міської ради (1947—1954; архітектори Георгій Голубєв, Мойсей Рейшер).[1]

Еклектика й іншеРедагувати

  • Великий театр ім. Алішера Навої в Ташкенті

  • Армянський академічний театр опери та балету ім. А. Спендіарова у Єревані (архітектор Олександр Таманян)

  • Павильйон «Арменія» на ВДНГ

СвітРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Соковнина В.Как питерцы Екатеринбург строили [по материалам лекции Л. Н. Смирнова // Berlogos: Интернет-журнал о дизайне и архитектуре. — 21.07.2015.] (рос.)

ДжерелаРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сталінський_ампір&oldid=27745344