Добровольський Анатолій Володимирович

Анато́лій Володи́мирович Доброво́льський (6 (19) травня 1910, Буки, Фасівська волость, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 19 травня 1988(1988-05-19), Київ) — радянський український архітектор, заслужений будівельник УРСР1950), академік архітектури (з 1953). Головний архітектор м. Києва (19501955). Один з авторів проєкту планування й забудови Хрещатика і прилеглих до нього кварталів (будівництво почато 1951).

Анатолій Володимирович Добровольський
Народження 6 (19) травня 1910
Смерть 19 травня 1988(1988-05-19) (78 років)
Поховання Байкове кладовище
Країна
(підданство)
 СРСР
Навчання Київський будівельний інститут (1934)
Діяльність архітектор, викладач університету
Праця в містах Київ, Канів
Архітектурний стиль Класицизм, сталінський ампір, український фольклорний стиль
Найважливіші споруди готель «Україна», аеропорт «Бориспіль», Інститут фізики АН УРСР, Північний міст
Містобудівні проєкти архітектурний ансамбль Хрещатика
Членство Спілка архітекторів СРСР
Учні Дормідонтов В'ячеслав Анатолійович
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора — 1958
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945
Премії
Сталінська премія — 1950 Сталінська премія — 1951 Премія Ради Міністрів СРСР — 1981
Звання
Заслужений будівельник Української РСР
Заслужений будівельник Української РСР
Автограф

Біографія ред.

Народився 6 (19) травня 1910(19100519) року в селі Буки, нині Малинський район, Житомирська область, Україна.

Творча діяльність А. В. Добровольського почалася 1934 року після закінчення Київського будівельного інституту. Одним з викладачів архітектора був Йосип Каракіс. У 1936 році вони разом з Й. Каракісом проєктують і будують житловий будинок для вищого командного складу на Золотоворітській вулиці, 2 в Києві. Далі архітектор проєктує готель на площі Богдана Хмельницького, інтер'єри театру юного глядача, літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у Каневі. На цей післявоєнний період його творчої діяльності великий вплив мали роботи архітекторів Ф. Л. Райта, І. О. Фоміна, а особисто, Г. П. Гольца та вивчення національних традицій української архітектури. На формування творчого кредо зодчого в післявоєнний період вплинула спільна творча робота Добровольського з О. В. Власовим, Б. І. Приймаком, О. І. Заваровим.

В 1944 році А. Добровольський у складі колективу з О. Власовим розробляє проєкт розбудови Хрещатика. Найкращим було визнано проєкт авторського колективу під керівництвом А. В. Добровольського (Б. І. Приймак, В. Д. Єлізаров, О. І. Заваров, О. І. Малиновський). У проєкті було творчо використано сполучення спадку класичної архітектури та народного мистецтва, а саме великий масштаб, монументальність, використання граніту в сполученні з архітектурною керамікою, світла кольорова гама декору. Прикладом цього є будинки № 13 і 17 (А. В. Власов, А. В. Добровольський, Б. І. Приймак). Будинок по вулиці Карла Маркса (тепер вулиця Архітектора Городецького) акцентований круглою вежею та керамічними напівколоннами, барочними щипцями та рельєфними орнаментами.

У 1950-х роках головний архітектор Києва А. Добровольський розробив типовий проєкт житлових будинків серії 1-302 з використанням мотивів українського бароко. Будівлі на вулицях Михайла Бойчука, 3, Бастіонній, 6, Алматинській, 97/1, 101 і Парково-Сирецькій, 15 прикрашались ліпниною, колонами зі своєрідними капітелями на вході й поясом із декоративних розеток над віконними прорізами останніх поверхів. Осі входів закріплено щипцями з бароковими рисами.

За проєктами Добровольського в Києві споруджено особняк генерала Ватутіна (споруджений 1948 року для родини загиблого генерала за адресою вулиця Артема, 46; тепер там міститься Міжнародний фонд «Відродження»), житлові будинки на Володимирській вулиці та заводу «Більшовик» (обидва — 1950), на Червоноармійській вулиці (1950—1954); гуртожиток Гірничого технікуму, приміський вокзал (1954), будинки в Соцмісті в Дарниці (1957), Інститут фізики АН УРСР (1949); готель «Москва» (1959—1961); станції метрополітену «Хрещатик» (1959—1960) і «Завод „Більшовик“» (1963); кінотеатр «Україна» (1959); аеропорт у Борисполі (1959—1965), Будинок художника (1978), всі — у співавторстві; мости — Північний через річку Дніпро й через протоку Десенка (1977, у співавторстві з інженером Г. Б. Фуксом). За проєктами А. В. Добровольського в українському національному стилі були споруджені в Києві колоритні ресторани «Вітряк», «Курені», «Полтава».

За думкою доктора архітектури Ю. С. Асєєва, А. Добровольський стоїть поруч з Григоровичем-Барським, Альошиним, Ніколаєвим, Меленським, які зіграли велику роль у забудові Києва та формуванні його художнього образу.

Помер 19 травня 1988 року, похований на Байковому кладовищі.

Північний міст ред.

Керівник колективу інженерів, які брали участь у будівництві Північного моста (колишня назва — «Московський міст») Георгій Фукс так розповідає про участь Анатолія Володимировича Добровольського в будівництві мосту:[1]

  — Хто придумав форму пілона Московського мосту, що нагадує букву "Л"?

— Професор архітектури Анатолій Добровольський, нині, на жаль, покійний. Причому цю роботу він виконав безкоштовно.

Вийшло так: <…> директор мостобудівного тресту Ісаак Баренбойм 1 вересня повів до школи, у перший клас, свого онука. І випадково зустрів Добровольського, який привів сина. Розговорилися. Баренбойм розповів, що в нашому колективі немає архітектора. Добровольський запропонував свою допомогу. Але взяти його в штат ми не могли: він викладав у художньому інституті, а працювати де-небудь за сумісництвом тоді забороняли. Так що за проєкт пілона Добровольський не отримав ні копійки.

 

Після завершення цієї роботи в 1976 році Анатолій Володимирович на питання, який зі своїх творів він вважає найкращим, незмінно відповідав: «Московський міст у Києві».

Звання та нагороди ред.

Був членом Спілки архітекторів СРСР і президії Спілки архітекторів УРСР. Дійсний член Академії архітектури СРСР (1950) Академії архітектури УРСР (1945), Академії будівництва і архітектури УРСР (1950), Академії мистецтв СРСР (1979). Лауреат Сталінської премії II ступеня (1950) — за розробку технології та організацію масового виробництва і впровадження в будівництво пустотної кераміки, Сталінської премії ІІІ ступеня (1951) — за архітектуру житлового будинку по вул. Володимирській), Премії Ради Міністрів СРСР (1981). Заслужений будівельник УРСР (1962) Професор Київського художнього інституту (1965). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Родина ред.

Дружина — Добровольська Галина Федорівна, живописець, заслужений архітектор України, автор декількох проєктів у Києві, у тому числі:

Донька — Тетяна Добровольська, архітектор, автор декількох проєктів у Києві, у тому числі:

Онука — Оксана Гайвась, донька Тетяни Добровольської, відома художниця і актриса, померла 8 березня 2013 року в лікарні міста Хургада в Єгипті в результаті травм, отриманих за три дні до того під час падіння з квадрациклу.[3]

Бібліографія ред.

Автор більше 30 наукових праць, в тому числі монографії «Проектування і застосування архітектурної кераміки в Києві» (К., 1951).

Під його редакцією вийшли книги «Будівельна кераміка» (К., 1954), «Архітектура Радянської України за 40 років» (К., 1957), «Україна: Архітектура міст і сіл» (К., 1959) та інші.

Будівлі, спроєктовані Анатолієм Добровольським ред.

Примітки ред.

  1. Осипчук Игорь. Идею построить ресторан над Московским мостом отверг лидер Советской Украины Владимир Щербицкий, заявив: «У нас и под мостами пьяных предостаточно!» // Факты и комментарии. — 2006. — 7 декабря. (рос.)
  2. Андріївський узвіз: квартал «Юність». Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 11 березня 2013. 
  3. В Египте разбилась украинская артистка // Комсомольская правда в Украине. — 2013. — 11 марта. (рос.) [Архівовано 13 березня 2013 у Wayback Machine.]
  4. Серія 1-302 (архітектор А.Добровольський). Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 18 жовтня 2019. 

Посилання ред.

  • Основні стилістичні засади в творчості Добровольського А. В. // Вісник ХДАДМ.
  • Бойко Николай. Зодчий, который восстанавливал Крещатик // Строительство & реконструкция. [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]
  • Особняк на ул. Артема, 46 (Киев)
  • Век архитектора Добровольского // Газета по-киевски. — 2010. — 19 мая. (рос.)
  • Добровольський. Галерея робіт. [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.]}}
  • Добровольський Анатолій Володимирович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 217. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
  • Добровольський Анатолій Володимирович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Асеєв Ю. С. Історія архітектури і професійна свідомість архітектора // Дослідницькі та науково-методичні праці — К.: Українська академія мистецтв, 1994. — Вип. 1. — С. 32.
  • Добровольський А. В., Примак В. І., Асеєв Ю. С. Архітектура столиці радянської України. // Сб. Зодчество Украины — К. : АА УССР. — 1954. — С. 77—101.
  • Добровольский Анатолий Владимирович [Изоматериал]: лич. дело чл. СА УССР. — К. : [б. и.], 1974—1988. — 17 л. // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ф. 640. Оп. 4. Спр. 559. (рос.)
  • Добровольский А. В., Лебедев Г. А. Как создавался новый Крещатик // Строительство и архитектура. — 1982. — № 4. — С. 9–11.
  • Добровольский А. В. Творческая и научная деятельность (авторские материалы) — К. : АСА УССР. — 1963. — 109 с.
  • Єрафалов Б. Український стиль А. Добровольського // А+С. — 2006. — № 2. — С. 22–31.
  • Иконников А. В. Советская архитектура вчера, сегодня, завтра. — М.: Знание. — 1967. — 47 с.
  • Лебедєв Г. Київській архітектор Анатолій Добровольський // Київська старовина — 2001. — № 6. — С. 163–168.
  • Лебедєв Г. О. Сучасна розбудова Києва // Київська старовина. — 2002. — № 1. — С. 147–152.
  • Мезенцев И. В. Архитектор Анатолий Владимирович Добровольский // Строительство и архитектура. — 1976. — № 11. — С. 29­–33.
  • Мойсеєнко З. В. Творче кредо А. В. Добровольського — К. : Українська академія мистецтв, 2000. — Вип. 7. — С. 295–298.
  • Монучарова Н. Д. Архітектурна майстерня А. В. Добровольського // Вісник Академії архітектури УРСР. — 1948. — № 3. — С. 13–20.
  • Савченко Е. Память в красках и камне // Строительство и реконструкція — 2000. — № 6. — С. 5.
  • Хан-Магомедов С. Теоретические концепции в советской архитектуре — М., 1974. — С. 57.
  • Юрченко П. Заметки об архитектуре аэровокзала // Строительство и архитектура. — 1965. — № 8. — С. 10–12.