Відкрити головне меню

Зава́ров Олексі́й Іва́нович (4 (17) березня 1917(19170317), с. Коломенське, Московська губернія, Російська імперія — 21 січня 2003, Київ, Україна) — український архітектор, один з авторів проекту післявоєнної забудови Хрещатика. Член-кореспондент Академії мистецтв України (2001), народний архітектор Української РСР (1984), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1986). Член-кореспондент Академії містобудування СРСР, почесний член Української академії архітектури.

Заваров Олексій Іванович
Заваров Олексій Іванович.jpg
Народження 4 (17) березня 1917(1917-03-17)с. Коломенське, Московська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 21 січня 2003(2003-01-21) (85 років)Київ, Україна Україна
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність архітектор
Праця в містах Москва, Челябінськ, Магнітогорськ, Київ, Ташкент
Нагороди
Орден Жовтневої Революції — 1981 Орден Трудового Червоного Прапора — 1977
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975 Медаль «40 років перемоги у ВВВ» — 1985
Медаль «Ветеран праці»
Державна премія України в галузі науки і техніки — 1986
Заслужений будівельник Української РСР
Автограф Oleksii Zavarov Signature 1947.png

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у селі Коломенському (нині — територія Москви) у родині робочого. У 1925—1931 роках навчався в середній школі у Москві. Після навчання у 1931—1935 роках у Московському будівельному технікумі отримав спеціальність техніка-архітектора.

У 1936—1939 роках Заваров працював виконробом Адміністративного господарства Управління Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС СРСР), техніком-архітектором відділу планування Мосради, молодшим архітектором, архітектором майстерні № 8 Управління планування Мосради у м. Москві. У 1937 році спільно з Оолександром Власовим архітектор розробив типовий проект театру на 1000 осіб, труби, греблі, каскади, бесідки в Нескучному саду для Москви, які не були реалізовані.

У 1939—1941 роках навчався в Московському архітектурному інституті, який не закінчив у зв'язку з початком війни.

Протягом 10 серпня 1941 — 14 січня 1943 року працював архітектором, заступником керівника групи цивільних споруд інституту «Промбудпроект» у Челябінську (РРФСР). Тут за його проектами зведено гуртожитки Бакалебуду Челябінського металургійного заводу (1942—1943), житлові будинки для інженерно-технічного персоналу Челябінського трубопрокатного заводу (1942—1943). З 15 січня 1943 до 22 серпня 1944 року працював інженером-диспетчером керівника тресту «Магнітобуд» у Магнітогорську. У 1944 році виходить книга спогадів Н. Смілянського та О. Заварова «Магнитогорська шоста»[1].

22 серпня 1944 року Заваров відновив навчання в Московському архітектурному інституті, проте залишив навчання після 6 курсу.

1945 року переїжджає до Києва і 22 червня розпочинає роботу заступником керівника майстерні № 1 Державних архітектурних майстерень в м. Києві (нині Київпроект). Під керівництвом головного архітектора Києва Олександра Власова працює над проектами відбудови, формування, планування та забудови столиці України. Спільно з архітекторами Олександром Власовим, Анатолієм Добровольським, Олександром Малиновським та Віктором Єлізаровим працював над конкурсним проектом відбудови Хрещатика. Проект був визнаний переможцем і протягом 1946—1956 років архітектор брав участь у забудові центральної вулиці столиці. У 1947 році у складі авторського колективу працював над проектом парку на Трухановому острові у Києві (спільно з Олександром Власовим та Семеном Барзиловичем). У 1947 року його прийняли в члени Спілки архітекторів УРСР.

У 1948 році завершує навчання на архітектурному факультеті Київського державного художнього інституту. Того ж року він спроектував комплекс головних оранжерей в Ботанічному саду (не реалізований), а також проект реконструкції Аносовського парку у Києві.

У складі авторського колективу в 1948 році Заваров бере участь у проектуванні Центрального парку культури та відпочинку на схилах Дніпра у Києві (спільно з О. Власовим, А. Добровольським і М. Пінчуком). Під час облаштування парку було впорядковано Паркову дорогу, прокладено пішохідну Фестивальну алею. Найбільша споруда парку — Зелений театр на 4100 осіб (у співавторстві з О. Власовим та М. Пінчуком; 1949), який використовувався для проведення концертів, кіносеансів тощо. Елементом театру є одна з двох казематних стін колишньої військової споруди XIX століття Нової Печерської фортеці.

У 1948—1962 роках очолює архітектурну майстерню № 1 Київпроекту. У 1949 році Заваров бере участь у проектуванні Річкового вокзалу у Києві (проект не реалізований). У 1955—1957 роках за проектом архітекторів Олександра Заварова та Всеволода Суворова у Києві було зведено Парковий пішохідний міст через Дніпро. Довжина мосту 429 м, ширина — 7 м.

Протягом 1962—1964 років працював директором Науково-дослідного інституту містобудування (Діпромісто).

1964 року Заваров захищає кандидатську дисертацію за темою «Проблеми озеленення міста Києва»[2].

У 1964–1986 роках — директор Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП). Під керівництвом Заварова працівниками КиївЗНДІЕП розроблено проекти унікальних будівель навчально-виховного, торговельного, лікувально-рекреаційного призначення. Найвідомішими з них є «Будинок меблів», «Будинок торгівлі» у Києві, 24-х поверховий житловий будинок у Харкові. Також за проектоми КиївЗНДІЕП будується новий житловий район у Ташкенті (Узбецька РСР), що постраждав від землетрусу. У 1986—2000 роках — старший науковий співробітник, консультант КиївЗНДІЕП (УкрЗНДІЕП).

Серед реалізованих проектів архітектора: пам'ятник Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка (у співавторстві з Олександром Власовим та скульптором Михайлом Лисенком, 1953), адміністративна будівля Міністерства лісового господарства на Хрещатику, 30 (1951), реконструкція Жовтневого палацу культури з глядацьким залом на 2200 осіб (у співавторстві з Анатолієм Черкаським і Генріхом Кульчицьким, первинний проект — Вікентій Беретті; 1958), адміністративна будівля дирекції газопроводу Дашава — Київ (відбудова споруди колишньої Фундуклеївської жіночої гімназії, у співавторстві з Р. Книжником; 1952), житлові будинки на Повітрофлотському шосе, 52, 54, 56 (у співавторстві із С. Шпільтом; 1955), житловий масив Чоколівка (Першотравневий; у співавторстві із С. Шпільтом та Л. Брехунцем; 1956–1970-ті), експериментальний житловий будинок малометражного планування (у співавторстві з Георгієм Колесовим; 1957), будівля Київської міської ради (у співавторстві з Олександром Власовим, Олександром Малиновським; 1956), Київський палац спорту (у співавторстві з Михайлом Гречиною; 1960); павільйон Міністерства торгівлі УРСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві (1962), пам'ятник Тарасові Шевченку в с. Шевченковому Черкаської облості, пам'ятник жертвам фашизму у Золотоноші Черкаської області.

У період переходу до масового житлового будівництва за типовими проектами, які зводили індустріальними методами, Заваров проектував житлові райони Києва: Відрадний, Микільська Борщагівка, Березняки. Одним з останніх його авторських проектів була забудова району Теремки-1, де закладена низка прогресивних ідей: безперервна різноповерхова забудова та наближення до споживача системи обслуговування.

Діапозон наукових інтересів Заварова — 42 наукові праці та 9 винаходів. Під його керівництвом було захищено 5 дисертацій.

Помер 21 січня 2003 року у Києві.

ЗображенняРедагувати

НагородиРедагувати

Почесні званняРедагувати

Народний архітектор Української РСР (1984), заслужений будівельник Української РСР (1959), заслужений будівельник Угорської Народної Республіки (1974), заслужений будівельник Узбецької РСР (1978).

ПриміткиРедагувати

  1. Смелянский Н. С., Заваров А. И. Магнитогорская шестая. — Челябинск: Челябгиз, 1944. (рос.)
  2. Заваров А. И. Проблема озеленения города Киева: Автореферат дис. на соискание ученой степени кандидата архитектуры / Моск. архитектурный ин-т. — Киев: [б. и.], 1964. (рос.)

ДжерелаРедагувати