Президія Верховної ради Української РСР

Прези́дія Верхо́вної Ра́ди Української РСР, пізніше Президія Верховної Ради України (з 1991 року) — колишній постійно діючий колегіальний орган Верховної Ради Української РСР та Верховної Ради України у 1938—1996 роках, що був підзвітний Верховній Раді у своїй діяльності, забезпечував організацію її роботи та здійснював інші повноваження, визначені Конституціями УРСР та України.

Президія Верховної ради Української РСР
Тип президія[d]
Країна  СРСР
Будівля Верховної Ради Української РСР, 1952 рік. Зображено Герб Української РСР, Леніна та Сталіна

Президія Верховної Ради була вперше утворена у 1938 році відповідно до нової редакції Конституції УРСР 1937 року та діяла як окремий орган Верховної Ради УРСР, з 1991 року — Верховної Ради України, до прийняття нової Конституції України 28 червня 1996 року, якою Президія вже не була передбачена.

Статус та функції Президії Верховної Ради неодноразово змінювалися. В Українській РСР вона здійснювала функції найвищого органу державної влади у період між сесіями Верховної Ради та, по суті, була колегіальним главою республіки. Однак у 1989 році її повноваження значно зменшилися, і у незалежній Україні її основною функцією вже була лише організація роботи Верховної Ради.

Історія

ред.

1937—1978 роки

ред.

Вперше утворення Президії Верховної Ради УРСР було передбачено Конституцією УРСР 1937 року, якою також вперше утворювалася Верховна Рада УРСР[1]. Зокрема, передбачалося, що Президія обирається Верховною Радою УРСР у складі: Голови Президії, двох заступників, секретаря і 15 членів[2].

Перший склад Президії Верховної Ради УРСР було обрано на 1-й сесії Верховної Ради УРСР I скликання 27 липня 1938 року[1].

Конституція УРСР 1937 року не встановлювала правовий статус Президії, фіксуючи лише, що цей орган тлумачить закони та видає укази. Фактично ж він мав широкі повноваження, зокрема: скликати сесії Верховної Ради УРСР; проводити всенародні опитування (референдуми); скасовувати постанови і розпорядження Ради Народних Комісарів (РНК) УРСР, РНК Молдавської АРСР, а також постанови й розпорядження обласних рад депутатів трудящих у разі їх невідповідності закону; у період між сесіями Верховної Ради УРСР за поданнями голови РНК УРСР звільняти з посади і призначати деяких наркомів УРСР з наступним затвердженням їх Верховною Радою; надавати права громадянства УРСР; присвоювати почесні звання УРСР і удостоювати нагород; здійснювати право помилування громадян, засуджених судовими органами УРСР[1][2].

Прийняті Верховною Радою УРСР закони публікувалися за підписами голови і секретаря Президії Верховної Ради УРСР. У період між сесіями Верховної Ради Президія вирішувала питання про надання згоди на притягнення до судової відповідальності чи арешт депутатів Верховної Ради. По закінченні повноважень Верховної Ради УРСР Президія призначала нові вибори та скликала новообрану Верховну Раду, зберігаючи свої повноваження до утворення нової Президії[1].

Президія Верховної Ради УРСР була підзвітна Верховній Раді УРСР у всій своїй діяльності, водночас їй була підзвітна Рада Народних Комісарів УРСР у період між сесіями Верховної Ради[2].

1978—1989 роки

ред.

Конституція УРСР 1978 року певним чином новелізувала правовий статус Президії Верховної Ради УРСР. Цей орган явно визначався постійно діючим органом Верховної Ради УРСР, що здійснює функції найвищого органу державної влади в УРСР у період між сесіями Верховної Ради. По суті, Президія Верховної Ради УРСР стала колегіальним главою держави[1].

Збільшився перелік явно визначених повноважень Президії Верховної Ради УРСР. Зокрема, відтепер вона також координувала діяльність постійних комісій Верховної Ради, здійснювала контроль за додержанням Конституції УРСР, визначала порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою УРСР і могла вносити зміни до нього (окрім утворення областей), здійснювала керівництво діяльністю місцевих рад, призначала вибори до районних (міських) народних судів, ратифікувала і денонсувала міжнародні договори УРСР, призначала і відкликала дипломатичних представників УРСР в іноземних державах і при міжнародних організаціях, а також із подальшим затвердженням Верховною Радою могла вносити зміни до чинних законів, утворювати області та за пропозицією Ради Міністрів УРСР утворювати чи ліквідувати міністерства і державні комітети УРСР[3].

Також було змінено порядок формування Президії. Відтепер вона обиралася Верховною Радою лише з числа депутатів у складі: Голови Президії, трьох заступників Голови, Секретаря Президії і двадцяти членів Президії[1][3].

Основною організаційно-правовою формою роботи Президії були засідання, які скликав і вів її голова. Рішення Президії приймалися більшістю від її загального складу. Актами, які вона могла видавати, були укази та постанови[1].

1989—1995 роки

ред.

27 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР ухвалила зміни до Конституції, якими передбачалися суттєві зміни у статусі рад усіх рівнів та зменшувалися функції і статус Президії Верховної Ради УРСР.[4][5] Найвищим органом державної влади визначалася виключно Верховна Рада, а найвищою службовою особою республіки — Голова Верховної Ради. Основною ж функцією Президії визначалася організація роботи Верховної Ради. Зокрема, відтепер Президія більше не могла призначати чи звільняти міністрів. Водночас за нею зберігалися повноваження щодо внесення змін до законів з їх подальшим затвердженням Верховною Радою, щодо здійснення контролю за додержанням Конституції УРСР, громадянства, помилування, призначення дипломатів тощо. Також відтепер Президія могла оголошувати в разі необхідності надзвичайний стан в окремих місцевостях УРСР та розглядати з Президією Верховної Ради СРСР питання про оголошення воєнного або надзвичайного стану[4].

Значно змінився принцип формування Президії. Віднині члени Президії вже не обиралася окремо, а входили до неї за посадою: Голова Верховної Ради, Перший заступник Голови, заступник Голови, Голова Комітету народного контролю Української РСР та голови постійних комісій Верховної Ради Української РСР. Голова Верховної Ради відтепер очолював Президію, у той час як раніше, Голова Верховної Ради та Голова Президії Верховної Ради — це були дві різні особи[4][5].

Змінами до Конституції УРСР від 19 червня 1991 року зі складу Президії було виключено Голову Комітету народного контролю[6].

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною, а Верховна Рада УРСР стала Верховною Радою України. Президія Верховної Ради УРСР відповідно стала Президією Верховної Ради України.

Змінами до Конституції України від 14 лютого 1992 року з повноважень Президії було виключено можливість внесення змін до законів чи оголошення надзвичайного стану[7][4].

19 грудня 1992 року додано нове повноваження: забезпечувати своєчасний аналіз декретів Кабінету Міністрів України[8].

1995—1996 роки

ред.

8 червня 1995 року між Верховною Радою та Президентом України було укладено Конституційний Договір, який змінив систему державного управління в Україні на період до прийняття нової Конституції. Зокрема, було значно зменшено повноваження Президії Верховної Ради України — серед її функцій залишалися лише організація роботи Верховної Ради та організація проведення всенародних обговорень проєктів законів України та інших актів Верховної Ради[9].

Визначення складу Президії також дещо змінилося — відтепер до неї входили: Голова Верховної Ради, його заступники, голови постійних комісій і керівники депутатських груп і фракцій Верховної Ради[9].

Нова Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, вже не передбачала наявність Президії Верховної Ради як окремого органу[10].

Повноваження Президії

ред.

Повноваження Президії були перелічені:

Голови Президії Верховної Ради

ред.

До 1990 року Головами Президії Верховної Ради УРСР були:

З 1990 року Головою Президії за посадою був Голова Верховної Ради Української РСР, з 1991 року — Голова Верховної Ради України:

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к Ю. С. Шемшученко, О. В. Батанов. Президія Верховної ради України // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 494. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  2. а б в г Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  3. а б в Конституція (Основний Закон) України 1978 року. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  4. а б в г д Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  5. а б М. П. Орзіх, А. А. Єзеров (2011). Конституційні перетворення в Україні (PDF). Наукові праці Національного університету "Одеська юридична академія". Том X. Одеса: Юридична література. с. 28—46. ISBN 978–966–419–127–9. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  6. Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  7. Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  8. Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106,114-5 і 120 Конституції України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  9. а б в Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.
  10. Конституція України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 червня 2023.

Література

ред.
  • Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. — Київ, 1976. — Стор. 424—425.