Івашко Володимир Антонович

український радянський партфункціонер

Володи́мир Анто́нович Іва́шко (28 жовтня 1932(19321028), Полтава, Українська РСР, СРСР — 13 листопада 1994, Москва, РФ) — український радянський державний діяч, 1-й секретар ЦК КПУ (у вересні 1989 — червні 1990 року), голова Верховної Ради Української РСР (у червні — липні 1990 року). Перший та єдиний заступник Генерального секретаря ЦК КПРС (11 липня 1990 — 23 серпня 1991 року).

Володимир Антонович Івашко
Володимир Антонович Івашко

Emblem of the Ukrainian SSR.svg 11-й Перший Секретар ЦК КПУ Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg
Час на посаді:
28 вересня 1989 — 22 червня 1990
ПопередникВолодимир Щербицький
НаступникСтаніслав Гуренко

Час на посаді:
4 червня 1990 — 9 липня 1990
ПопередникПлатон Костюк
Валентина Шевченко
НаступникЛеонід Кравчук

Flag of the Soviet Union.svg Заступник Генерального секретаря ЦК КПРС
Час на посаді:
1990 — 1991
ПопередникМихайло Горбачов
Наступникне було

Народився28 жовтня 1932(1932-10-28)
Полтава, Харківська область, Українська СРР, СРСР
Помер13 листопада 1994(1994-11-13) (62 роки)
Москва, Росія
ОсвітаХарківський гірничий інститут
Політична партіяКПРС
Особистий підписVolodymyr Ivashko Signature 1990.png
Нагороди
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Дружби народів

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Член КПРС з 1960. Кандидат економічних наук, доцент. Депутат ВР УРСР 11-го скликання (у 1986—1987 роках). Народний депутат України 1-го скликання (1990 рік). Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання (у 1987—1989 роках). Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках. Член та заступник голови Ревізійної Комісії КПУ в 1981—1986 роках. Член ЦК КПУ в 1986—1991 роках. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КПУ з 8 лютого 1986 по 22 січня 1988 року. Член Політичного бюро ЦК КПУ з 22 січня 1988 по 28 вересня 1990 року. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1989 роках. Член ЦК КПРС у 1989—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 9 грудня 1989 по 23 серпня 1991 року.

БіографіяРедагувати

Народився в родині робітника-будівельника.

У 1950—1956 роках — студент Харківського гірничого інституту, отримав спеціальність гірничий інженер.

У 1956—1962 роках — асистент кафедри економіки та організації гірничих підприємств Харківського гірничого інституту.

У 1962–1966 роках — старший викладач, заступник декана факультету в Інституті гірничого машинобудування, автоматики та обчислювальної техніки в місті Харкові.

У 1967–1973 роках — старший викладач та секретар партійного комітету в Українському заочному політехнічному інституті в місті Харкові. У 1973 році захистив кандидатську дисертацію.

У червні 1973 — квітні 1978 року — завідувач відділу науки і навчальних закладів Харківського обласного комітету КПУ.

У квітні 1978 – лютому 1986 року — секретар з питань ідеологічної роботи Харківського обласного комітету КПУ.

З січня по липень 1980 року був політичним радником при ЦК Народно-демократичної партії Афганістану (Демократична Республіка Афганістан.

8 лютого 1986 — 25 квітня 1987 року — секретар ЦК КПУ з питань ідеологічної роботи.

20 квітня 1987 — 14 грудня 1988 року — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

12 грудня 1988 — 28 вересня 1989 року — 2-й секретар ЦК КПУ.

28 вересня 1989 — 22 червня 1990 року — 1-й секретар ЦК КПУ.

18 березня 1990 року обраний народним депутатом УРСР.

4 червня 1990 року обраний головою Верховної Ради УРСР (після цього на XXVIII з'їзді КПУ склав повноваження першого секретаря партії).

9 липня 1990 року склав повноваження Голови Верховної Ради УРСР і депутатські повноваження у зв'язку з переходом на роботу в ЦК КПРС на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. Був єдиним в історії, хто займав цю посаду.

Протягом п'яти днів від моменту, коли Михайло Горбачов залишив посаду Генерального секретаря (24 серпня 1991), до розпуску КПРС (29 серпня) формально був «виконувачем обов'язків» Генерального секретаря партії, але фактично був позбавленим можливості проявити себе діями.

З 1992 року — на пенсії в місті Москві.

НагородиРедагувати

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, двома медалями СРСР та Демократичної Республіки Афганістан.

Цікаві фактиРедагувати

 
Меморіальна дошка Володимиру Івашку на будівлі ХНУРЕ

З нагоди 70-річчя з дня народження В. А. Івашка Верховна Рада України заснувала з 2002 р. для студентів Харківського національного університету радіоелектроніки, де він навчався та працював, дві стипендії Верховної Ради України його імені[1].

Див. такожРедагувати

Академічна стипендія імені Голови Верховної Ради Української РСР В. А. Івашка

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати


Попередник: Голови Верховної Ради України
Наступник:
Шевченко Валентина Семенівна Плющ Іван Степанович