Державний комітет з надзвичайного стану

Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР (ГКЧП)) — самопроголошений орган влади, не передбачений Конституцією СРСР, створений 18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади Президента Михайла Горбачова, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.

Державний комітет з надзвичайного стану
Тип орган влади[d]
Засновано 18 серпня 1991
Розпущено 20 серпня 1991
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Штаб-квартира Москва

Члени ДКНСРедагувати

  1. Янаєв Геннадій Іванович — Віце-президент СРСР, голова ДКНС
  2. Бакланов Олег Дмитрович — перший заступник Голови Ради оборони СРСР
  3. Крючков Володимир Олександрович — Голова Комітету Державної Безпеки СРСР
  4. Павлов Валентин Сергійович — Прем'єр-міністр СРСР
  5. Пуго Борис Карлович — Міністр внутрішніх справ СРСР
  6. Стародубцев Василь Олександрович — Голова Селянської спілки СРСР
  7. Тізяков Олександр Іванович — Президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку
  8. Язов Дмитро Тимофійович — Міністр оборони СРСР

Спротив ДКНС в УкраїніРедагувати

Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року ДКНС (ГКЧП — рос.), КПУ зганьбила себе співпрацею з путчистами, а РУХ став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив ДКНС (ГКЧП — рос.). Рухівці стали організаторами протистояння діям КПУ і ДКНС (ГКЧП — рос.) по узурпації влади, як в Києві, так і в регіонах України. В Києві і інших обласних центрах РУХ організував масові акції проти дій КПУ ДКНС (ГКЧП — рос.), так в Донецьку активісти РУХу вже 19 серпня 1991 року організували пікетування Донецької міськради, з вимогою визнання діяльності ДКНС (ГКЧП — рос.) злочинною і антиконституційною.

ДОНЕЦЬКИЙ РУХ організував Штаб спротиву ДКНС (ГКЧП — рос.) в Донецькій міськраді та 19 серпня зібрав позачергову сесію депутатів міської ради і наполіг на прийнятті рішення яким дії ДКНС були засуджені. Рішення прийняте, дії ДКНС (ГКЧП — рос.) визнані неконституційними і окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись Декларації про державний суверенітет України. Не володіючи інформацією про наміри ГКЧП, Горбачова і Єльцина і побоюючись наслідків, партократи (Л.Кравчук, І.Плющ, В.Фокін, О.Мороз, Л.Кучма, В.Дурдинець, С.Гуренко та їх підручні) під тиском РУХУ і РУХівців — Б. Тернопільського, парламентарів Д. Павличка, І. Зайця, М. Поровського та інших, голова ВР УРСР Л. Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали ДКНС (ГКЧП — рос.), а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Дочекавшись розв'язки подій у Москві, більшість ВР підтримала пропозицію націонал-демократів (Л.Лук'яненка, В.Чорновола, Д.Павличка, І.Драча та ін.) і прийняла Акт про Незалежність 24.08.1991 (голова ВР Кравчук Л, 1й заступник голови ВР І.Плющ, заступник голови ВР В. Гриньов, голова уряду Фокін В., керівники більшості О.Мороз і С.Гуренко, голова Народної ради І. Юхновський).

Подальша доля членів ДКНСРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати