Пуго Борис Карлович

латиський радянський діяч

Борис Карлович Пуго (латис. Boriss Pugo; 19 лютого 1937(19370219), Калінін — 22 серпня 1991, Москва) — міністр внутрішніх справ СРСР (19901991), член ГКЧП. Член ЦК КПРС (1986—1990), кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (1989—1990), депутат Верховної ради СРСР 11 скликання, народний депутат СРСР.

Пуго Борис Карлович
латис. Boriss Pugo


Прапор
4-й Перший секретар ЦК КП Латвійської РСР
14 квітня 1984 — 4 жовтня 1988
Попередник: Авґустс Восс
Наступник: Яніс Вагріс
Прапор
9-й Міністр внутрішніх справ СРСР
1 грудня 1990 — 22 серпня 1991
Попередник: Вадим Бакатін
Наступник: Василь Трушин
 
Народження: 19 лютого 1937(1937-02-19)[1][2]
Твер, РРФСР, СРСР
Смерть: 22 серпня 1991(1991-08-22)[1][2] (54 роки)
Москва, СРСР
Поховання: Троєкуровське кладовище
Національність: Латиші
Країна: СРСР
Релігія: атеїзм
Освіта: Ризький технічний університет
Партія: КПРС
Нагороди:
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»

БіографіяРедагувати

Народився в Калініні (нині Твер) у сім'ї партійного працівника, латиш за національністю. Російською мовою розмовляв краще, ніж латиською. Його батько — Карл Янович Пуго — був учасником революції та Громадянської війни, підпільником, «латиським стрільцем», потім секретарем Ризького міськкому партії.

Закінчив Ризький політехнічний інститут. Член КПРС з 1963 р. З 1961 р. на комсомольській роботі: секретар комітету комсомолу заводу, потім другий і перший секретар райкому комсомолу, потім завідувач сектором ЦК ЛКСМ, далі перший секретар ЦК ЛКСМ, секретар ЦК ВЛКСМ, інспектор ЦК КПРС, завідувач відділом ЦК Компартії Латвії, перший секретар Ризького міськкому партії.

Від 1977 — перший заступник голови КДБ Латвійської РСР.

Від 1980 — голова комітету державної безпеки Латвійської РСР із присвоєнням військового звання генерал-майор.

Був депутатом Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання.

Був членом ЦК КПРС (19861990). Голова комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1988—1990) і кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з вересня 1989 р. по липень 1990 року. Єдиний із семи латишів, що входили у Політбюро, що не мав дореволюційного стажу в партії. Член і голова Центральної контрольної комісії КПРС від липня 1990 по квітень 1991 року.

З 11 грудня 1990 року — міністр внутрішніх справ СРСР (змінив на цій посаді Вадима Бакатіна, якого Горбачов відправив у відставку).

4 лютого 1991 року Борису Пуго було присвоєно військове звання генерал-полковника.

З березня 1991 року — член Ради безпеки СРСР.

ГКЧП і самогубствоРедагувати

1991 року Борис Пуго став членом ГКЧП й одним з організаторів «серпневого путчу». Безпосередньо перед путчем, у серпні 1991 року, він відпочивав з родиною у Криму. Повернувся до Москви 18 серпня. У Москві йому зателефонував голова КДБ СРСР Володимир Крючков і запросив у Кремль, де був утворений ГКЧП.

Після провалу путчу Прокуратурою СРСР щодо Пуго Б. К. було порушено кримінальну справу за участь в антиконституційній змові.

22 серпня на арешт Пуго виїхали голова КДБ РРФСР Віктор Іваненко, перший заступник міністра внутрішніх справ Віктор Єрін, заступник прокурора Лісін і Григорій Явлінський. Через два дні Явлінський дав інтерв'ю газеті «Московський комсомолець», де розповів про події[3]. За його словами, вони, не чекаючи групи захоплення, «почали діяти». Як сказав Явлінський, двері їм відчинив тесть Пуго, сам Пуго і його дружина були ще живі («його голова відкинулася на подушку, і він дихав», «вона виглядала не при тямі. Всі її рухи були абсолютно некоординовані, мова — незв'язною»). Явлінський особливо підкреслив, що дві обставини здалися йому дивними:

  • Пістолет акуратно лежав на тумбочці, куди покласти його самому Пуго було важко.
  • Він зауважив три стріляні гільзи.

Журналіст «Московського комсомольця» в кінці статті додав: «Через кілька годин після моєї розмови з Григорієм Явлінським надійшла нова інформація. У результаті слідства стало відомо, що останньою стріляла дружина. Вона ж поклала пістолет на тумбочку»[3].

Проте син Пуго — Вадим Пуго (відповідно до публікації в газеті «День», № 30, 1993 року) говорив, що пістолет поклав на тумбочку 90-річний тесть: «… Вони, по всій видимості, лягли на ліжко. Батько приставив пістолет до скроні матері і вистрілив, після цього вистрілив у себе, а пістолет залишився затиснутим у нього в руці. Дід почув постріл, хоча він погано чує, і зайшов у спальню … Мати не вмерла — вона скотилася з ліжка і навіть намагалася піднятися на нього. Дід взяв у батька пістолет і поклав його на тумбочку. І місяць про це нікому не говорив — боявся. Незрозуміло йому було: говорити — не говорити. І сказав він про пістолет через місяць, коли почалися допити…».[4]

Дружина міністра, Валентина Іванівна Пуго, кандидат технічних наук, доцент Московського енергетичного інституту, померла у лікарні через добу, так і не прийшовши до тями.

Урни з прахом подружжя Пуго поховані на Троєкурівському кладовищі у Москві.

Тексти записок (за заявою «Нової газети»), знайдених при огляді квартири Пуго Б. К. 22.08.91 [1]:

«Зробив абсолютно несподівану для себе помилку, рівноцінну злочину. Так, це помилка, а не переконання. Знаю тепер, що помилився у людях, яким дуже довіряв. Страшно, якщо цей сплеск нерозумності відіб'ється на долях чесних, але що опинилися у дуже скрутному становищі людей. Єдине виправдання того, що сталося, могло бути в тому, що наші люди згуртувалися б, щоб пішла конфронтація. Тільки так і повинно бути. Милі Вадик, Еліно, Інно, мамо, Володю, Ґето, Раю, вибачте мені. Все це помилка! Жив я чесно — все життя „(записка Бориса Пуго).

“ Дорогі мої! Жити більше не можу. Не судіть нас. Подбайте про діда. Мама» (записка Валентини Пуго).

НагородиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Find a Grave — 1995.
  2. а б Munzinger-Archiv — 1913.
  3. а б Застрелився чи застрелили?. Архів оригіналу за 19 серпень 2009. Процитовано 8 березень 2011. 
  4. Пуго: син про батька. Офіційний сайт Явлінського Г. О. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 8 березня 2011.