Вікіпедія

Кагарлицький Борис Юлійович

(Перенаправлено з Каґарлицький Борис Юлійович)

Борис Юлієвич Кагарлицький (рос. Бори́с Ю́льевич Кагарли́цкий; нар. 29 серпня 1958 ) — російський теоретик і соціолог-марксист[2][3], відеоблогер, кандидат політичних наук, політичний дисидент у Радянському Союзі та пострадянській Росії. Був координатором проекту Transnational Institute Global Crisis та очолював Інституту глобалізації та соціальних рухів (IGSO) у Москві до 24 грудня 2021 року, коли Інститут був визнаний "іноземним агентом" і в подальшому ліквідований.[4] Головний редактор журналу "Рабкор".[5]

Кагарлицький Борис Юлійович
Кагарлицкий Борис Юльевич
Народився 29 серпня 1958(1958-08-29) (65 років)
Москва
Громадянство СРСР СРСР → Росія Росія
Діяльність політик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
Науковий ступінь кандидат політичних наук (1995)
Знання мов російська[1]
Партія Labour Party (Russia)d
Конфесія атеїзм
Батько Кагарлицький Юлій Йосипович
Мати Raisa Pomerantsevad
Нагороди
Сайт rabkor.ru

Політична діяльність ред.

У 1970-х роках вивчав театральну критику в Державному інституті театрального мистецтва (ГІТІС), а в 1980 році був виключений за дисидентську діяльність. З 1978 по 1982 роки редагував самвидавський журнал «Лівий поворот» (1978-1982). Його внесок у самвидав та журнал «Варіанти» (Variants) у той же період призвів до його арешту за «антирадянську» діяльність у 1982 році. Був помилуваний і звільнений у 1983 році.

У 1988 році він опублікував свою книгу «Мислячий очерет: інтелігенція та радянська держава від 1917 року до наших днів», яка отримала Дойчеровську Премію.

У 1988 році, після приходу до влади Михайла Горбачова і перебудови, йому дозволили відновити навчання в ГІТІСі, який він закінчив того ж року, і став координатором Московського народного фронту. У 1990 році був обраний депутатом Московської міської ради та виконавчим органом Соціалістичної партії Росії. Він був співзасновником Партії праці в жовтні 1992 року. У жовтні 1993 року колишній радянський дисидент був заарештований разом з двома іншими членами його партії за його опозицію президенту Борису Єльцину під час конституційної кризи у вересні-жовтні, але був звільнений наступного дня після міжнародних протестів. Пізніше того ж року його посада та Московська міська рада були скасовані згідно з новою конституцією Шахрая. Події та його переживання в цей знаменний період задокументовані в його книзі «Квадратні колеса: як російська демократія зійшла з колії».

Кагарлицький був директором Інституту досліджень глобалізації та соціальних рухів (IGSO)[3] і головним редактором щокварталу «Лівої політики» в Москві.

Наразі є головним редактором журналу "Рабкор".

Політичні погляди ред.

Позиціонує себе як марксиста та демократичного соціаліста.[6]

Неодноразово виступав з критикою КПРФ за псевдоопозиційність і роботу на владу.[7][8][9]

У 2014 р. відреагував на російську окупацію Криму як на «маленьку й переможну війну», що необхідна для вирішення «внутрішньої кризи, яка наростає»: «Відтермінувавши вкотре вирішення соціально-економічних протиріч, кримська перемога нічого не змінила всередині Росії.»[10], але надалі підтримав створення ДНР та ЛНР. У відповідь на убивство Олексія Мозгового написав колонку «Убивство Новоросії», у якій вину за убивство поклав на «керівників Москви й Луганська».[11]

15 липня 2020 року, із дочкою Ксенією брав участь у мітингу проти поправок до Конституції, і був затриманий. [12]

29 вересня 2021 року був затриманий за пост в мережі Facebook із закликом до участі в протестах, які відбулися 25 вересня проти фальсифікацій підсумків виборів до Держдуми РФ, та заарештований на 10 діб за звинуваченням у статті про організацію неузгодженого мітингу.[13][14]

24 лютого 2022 року, після повномасштабного російського вторгнення в Україну, засудив війну та предрік Росії поразку і катастрофічні економічні та соціальні наслідки.[15][16][17]

Підписав "Маніфест коаліції "Соціалісти проти війни", який був передрукований Revue Ballast.[18]

6 травня 2022 року Мін'юст Росії вніс Каґарлицького до списку ЗМІ — «іноземних агентів».[19]

25 липня 2023 року ФСБ порушила проти Каґарлицького справу про виправдання тероризму.[20] Пізніше був внесений у "список терористів".[21]

З липня перебував під арештом. 12 грудня 2023 року був засуджений до штрафу у розмірі 600 тисяч рублів і до заборони на адміністрування сайтів в Інтернеті терміном на 2 роки.[22]

Академічна кар'єра ред.

З 1994 по 2002 — старший науковий співробітник Інституту порівняльних політичних досліджень Російської академії наук (ІСПРАН). За дисертацію «Колективні дії та трудова політика в Росії 90-х років» у 1995 році отримав ступінь доктора наук, викладав політологію в МДУ, Московській школі соціально-економічних наук та Інституті соціології ім. Російської академії наук.

На даний момент викладає в Московській вищій школі соціальних і економічних наук.[23]

Твори ред.

  • Мислячий очерет: інтелігенція і радянська держава з 1917 року по теперішній час (1988)
  • Діалектика змін (1989)
  • Прощальна перебудова: Радянська хроніка (1990)
  • Переворот 19 серпня завершився повним успіхом // «Молода гвардія» (Київ). — 1992. — 21 лютого. — Стор. 3 (рубрика «Версія»).
  • Розпад моноліту (1993)
  • Квадратні колеса: як російська демократія зійшла з колії (1994)
  • Міраж модернізації (1995)
  • Реставрація в Росії (1995)
  • Глобалізація та її невдоволення: Піднесення постмодерністських соціалізмів (1996, з Роджером Бурбахом і Орландо Нуньєсом)
  • Новий реалізм, нове варварство: соціалістична теорія в епоху глобалізації (1999)
  • Сутінки глобалізації: власність, держава і капіталізм (1999)
  • Повернення радикалізму: перебудова лівих інституцій (2000)
  • Росія за Єльцина і Путіна: неоліберальна автократія (2002)
  • Політика імперії: глобалізація в кризі (2004, співредактор Алан Фрімен)
  • Бунт середнього класу (2006)
  • Імперія периферії: Росія і світова система (2008)
  • Повернення в СРСР (2009)
  • Від імперій - до імперіалізму (2010)
  • Неолібералізм та революція (2013)
  • Між класом та дискурсом. Ліві інтелектуали на варті капіталізму (2017)
  • Довгий відступ (2023)

Примітки ред.

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ Who is Boris Kagarlitsky?. kagarlitsky.narod.ru. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
  3. ↑ а б Empire of the periphery. https://www.tni.org/. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
  4. ↑ В реестр НКО-иноагентов включен "Институт глобализации и социальных движений". Interfax.ru (рос.). Процитовано 20 вересня 2022.
  5. ↑ Авторы – (ru-RU) . Процитовано 20 вересня 2022.
  6. ↑ Рабкор.ру. О нас – (ru-RU) . Процитовано 19 вересня 2022.
  7. ↑ Борис Кагарлицкий: КПРФ — партия проигравших. (uk-UA) , процитовано 19 вересня 2022
  8. ↑ «Снизу идет своя эволюция»: станет ли КПРФ реальной оппозицией? (uk-UA) , процитовано 19 вересня 2022
  9. ↑ Создал ли Кремль социал-тоталитаризм? (uk-UA) , процитовано 19 вересня 2022
  10. ↑ Маленькая и победоносная | Рабкор.ру. Архів оригіналу за 27 липня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  11. ↑ Убийство Новороссии -. Архів оригіналу за 23 червня 2023. Процитовано 23 червня 2023.
  12. ↑ Кагарлицкий задержан! (uk-UA) , процитовано 20 вересня 2022
  13. ↑ Преподавателя Шанинки Бориса Кагарлицкого арестовали на 10 суток за анонс акции КПРФ о непризнании итогов выборов. Meduza (рос.). Процитовано 20 вересня 2022.
  14. ↑ У Росії вийшли на протести через фальсифікації на виборах до Держдуми. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 20 вересня 2022.
  15. ↑ Путин объявил войну #shorts (uk-UA) , процитовано 19 вересня 2022
  16. ↑ Кагарлицкий letters. Telegram. Процитовано 19 вересня 2022.
  17. ↑ “Russia Is Losing the War”: Russian Marxist Boris Kagarlitsky on Ukraine & What Comes After Putin. Democracy Now! (англ.). Процитовано 11 грудня 2022.
  18. ↑ Ballast (4 березня 2022). BALLAST • Manifeste : socialistes et communistes russes contre la guerre. BALLAST (fr-FR) . Процитовано 19 вересня 2022.
  19. ↑ У росії з'явилися нові іноагенти: хто потрапив до свіжих списків Кремля. Офіційний сайт каналу 2+2 - 2plus2.ua (укр.). Процитовано 19 вересня 2022.
  20. ↑ Радіо Свобода. Радио Свобода (ua) . 25 липня 2023. Процитовано 25 липня 2023.
  21. ↑ Социолога Кагарлицкого внесли в РФ в список террористов – DW – 08.08.2023. dw.com (рос.). Процитовано 9 серпня 2023.
  22. ↑ Политолога Бориса Кагарлицкого оштрафовали на 600 тысяч рублей по делу о "призывах к терроризму" и освободили в зале суда. Настоящее Время (рос.). 12 грудня 2023. Процитовано 12 грудня 2023.
  23. ↑ Кагарлицкий Борис Юльевич*. www.msses.ru (рос.). Архів оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 20 вересня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кагарлицький_Борис_Юлійович&oldid=42166581