Верховна Рада України

український парламент
(Перенаправлено з Верховна Рада)

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову та складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна Рада України
IX скликання
Verkhovna Rada new UA.png
 
1 Верховна Рада України VADIM CHUPRINA ©.jpg
 
Загальна інформація:
Юрисдикція: Україна Україна
Тип: однопалатний парламент
Дата заснування: 24 серпня 1991
Попередник: Верховна рада УРСР
Структура:
Місця у Верховній Раді України 9-го скликання.svg
Депутатів: 423 (450) народних депутатів[1]
Політичні
групи:
Партії та фракції:

     Слуга народу (248)
     Опозиційна платформа — За життя (44)
     Європейська Солідарність (27)
     «Батьківщина» (24)
     «Голос» (20)


     депутатська група «За майбутнє» (23)
     депутатська група «Довіра» (17)


     Позафракційні (20)
     Вакантні (27)

Голова ВРУ: Разумков Дмитро Олександрович (Слуга народу)
з 29 серпня 2019
Перший
заступник
Голови ВРУ
:
Руслан Стефанчук (Слуга народу)
з 29 серпня 2019
Заступник
Голови ВРУ
:
Олена Кондратюк (ВО «Батьківщина»)
з 29 серпня 2019
Вибори:
Останні вибори: 21 липня 2019
Наступні вибори: 2024 рік
Виборча система: змішана
Термін: 5 років
Адреса:
Адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 5
Офіційний веб-сайт:
rada.gov.ua

Commons-logo.svgВікісховище має мультимедійні дані за темою: Верховна Рада України

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що вповноважений ухвалювати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

ІсторіяРедагувати

Сейми і радиРедагувати

Докладніше: Козацька рада
 
Військова рада на Січі.

Традиції українського парламентаризму сягають давньоруського віча — всенародних зборів середньовічної громади чи міста. У 15 столітті, у литовсько-польську добу, на українських землях з'явилася практика проведення зібрань шляхти — сеймів. Сейми мали декілька рівнів — від земського до загальнонаціонального Вального сейму. У 16 столітті, під впливом традицій шляхетського сейму та елементів староруського віча, в Україні оформилася традиція проведення козацьких рад. До початку 17 століття у Війську Запорозькому загальновійськова рада була головним органом влади серед козаків. Поряд з нею існували старшинська рада, в проведенні якої брала лише козацька верхівка, а також чорна рада, до участі якої окрім козаків залучали простолюдинів. Після розколу Війська Запорозького на городове і низове, загальновійськова рада продовжувала бути головною в останньому. Натомість городові козаки, зазвичай, вирішували основні питання на старшинській або чорній радах. У 18 столітті чорні ради не проводилися. Традиції шляхетського і козацького парламентаризму знайшли своє продовження у дворянських зборах різних рівнів в Російській імперії, а також козацьких радах на Кубані.

Українська Центральна РадаРедагувати

Першим попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917 року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом видання Універсалів. Найвагомішим став IV Універсал, ухвалений 22 січня 1918 року, який проголосив одним із важливих завдань створення Конституції України. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проєкт Конституції Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».

Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сойму. Однак Сойм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.

Верховна Рада УРСРРедагувати

Безпосереднім конституційним попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української радянської соціалістичної республіки. Перший український радянський парламент було скликано 1938 року. Він заступив Всеукраїнський центральний виконавчий комітет — найвищий законодавчий орган Радянської України 1917 року, що виступав головним опонентом Української Центральної Ради в українсько-радянській війні 19171921 років.

Верховна Рада УРСР обралася громадянами республіки на основі загального, рівного і прямого права. Проте самі вибори жорстко контролювалися Комуністичною партією України. За всю історію Рада скликалася 11 разів. Кількість депутатів становила 650 осіб, а після 1989 року була скорочена до 450. Термін повноважень був 4 роки. Від 60 % до 70 % складу парламенту становили комуністи.

Останні вибори до Верховної Ради УРСР в умовах існування Радянського Союзу відбулися 1990 року. Після ухвалення Акта проголошення незалежності України перетворилася на Верховну Раду України.

4 вересня 1991 року, після триразового голосування і погрози Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішене, синьо-жовтий національний прапор України урочисто було піднято над будівлею парламенту поруч з державним прапором Української РСР[2].

Верховна рада за часів незалежності УкраїниРедагувати

За Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада - представницький орган, депутати якого обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Верховна Рада правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів державної виконавчої або судової влади. Ті ж них які не є такими, вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Порядок призначення, підготовки, проведення референдуму, порядок визначення його результатів передбачено Законом України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський і місцеві референдуми».

Склад Верховної Ради - 450 народних депутатів, правовий статус яких визначався Законом України «Про статус народного депутата України»[3].

Порядок роботи Верховної Ради України визначався її регламентом, прийнятим українським парламентом 27 липня 1994 р. Верховна Рада працювала сесійне. Для організації її роботи спеціально утворювалась Президія. З метою здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, віднесених до відання Верховної Ради, а також сприяння втіленню в життя законів та підзаконних актів, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа народних депутатів постійні комісії. Їх організацію і діяльність регламентував Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України»[4].

Для здійснення законопроектних робіт, підготовки й попереднього розгляду питань, що належать до повноважень парламенту, утворюються комітети, які працюють постійно. Їх кількість і предметна спрямованість Конституцією і законами України не визначені. Тому чисельність комітетів Верховної Ради змінювалася, коливаючись від 20 до 24. Кожного нового скликання на власний розсуд визначається з кількістю та назвами комітетів.

Верховна рада 4-го скликання має комітети з питань:

  • правової політики;
  • держ. буд-ва та місц. самоврядування;
  • соціальної політики та праці;
  • охорони здоров'я, материнства та дитинства;
  • молодіжної політики,
  • фізичної к-ри, спорту і туризму;
  • науки і освіти; духовності;
  • екон. політики, управління нар. госп-вом, власності та інвестицій;
  • бюджету; фінансів і банк. діяльності;
  • пром. політики і підприємництва;
  • паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;
  • буд-ва, транспорту і зв'язку;
  • аграрної політики і земельних відносин;
  • у закордонних справах і зв'язках з СНД;
  • екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
  • законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією;
  • нац. безпеки й оборони;
  • регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР України;
  • свободи слова та інформації;
  • прав людини, нац. меншин і міжнац. відносин;
  • у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;
  • Європ. інтеграції.

Для сприяння роботі комітетів в структурі можуть створюватися підк комітети та робочі групи. Крім парламентських комітетів, у структурі ВР України працюють також тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії. Тимчасові спец.комісії утворюються для підготовки і попереднього розгляду питань, їм надаються права профільних комітетів, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, у ВР створюються тимчасові слідчі комісії. Але висновки зазначених комісій не є вирішальними для органів суду і слідства.[5]

У середині 1995 р. склалася небезпечна ситуація - різко загострилося протистояння владних структур, перш за все суб'єктів конституційного права України - Верховної Ради і Президента. Такий стан взаємовідносин державних органів негативно впливав на всі сторони життя республіки, породивши економічну і політичну кризу і соціальне напруження в суспільстві. Однією з головних причин такого становища була відсутність нової демократичної конституції України.

Враховуючи ситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади - з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України»[6]. Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 р. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином. Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України в період дії цього акта.

Скликання Верховної Ради УкраїниРедагувати

Керівництво та структураРедагувати

Голова Верховної РадиРедагувати

Керівництво Верховною Радою України здійснює Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. Згідно зі Статтею 88 Конституції України він:

  • веде засідання Верховної Ради України;
  • організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
  • підписує акти, ухвалені Верховною Радою України;
  • представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
  • організовує роботу апарату Верховної Ради України;
  • проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради.

ЗаступникиРедагувати

Голові Верховної Ради України допомагають два його заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови.

Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

СтруктураРедагувати

ЗавданняРедагувати

До повноважень та завдань ВРУ належать:

  1. внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
  2. призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;
  3. ухвалення законів;
  4. затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання;
  5. визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
  6. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
  7. призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
  8. заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
  9. оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
  10. усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції;
  11. розгляд і ухвалення рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
  12. призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;
  13. призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;
  14. здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;
  15. затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
  16. ухвалення Регламенту Верховної Ради України;
  17. призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
  18. призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
  19. призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
  20. призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;
  21. призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
  22. призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
  23. затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
  24. схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
  25. встановлення державних символів України;
  26. надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
  27. призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;
  28. обрання суддів безстроково;
  29. дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
  30. утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
  31. призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
  32. затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
  33. надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
  34. здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;
  35. ухвалення рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
  36. призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;
  37. затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;
  38. затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, законами України, Регламентом Верховної Ради України (який ухвалюється відповідним законом), Законом про вибори народних депутатів, а також міжнародними актами.

ДепутатиРедагувати

 
Сесійна зала

Право стати депутатомРедагувати

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про вибори народних депутатів України» (Закон України № 4061-VI) депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів:

  • досяг двадцяти одного року;
  • має право голосу;
  • проживає в Україні протягом останніх п'яти років.[7]

Списки депутатів за скликаннямиРедагувати

Поточний склад Верховної Ради УкраїниРедагувати

Фракції і групи
Фракція, група Депутатів
Фракція політичної партії «Слуга народу» 252
Фракція політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» 43
Фракція політичної партії «Європейська солідарність» 27
Фракція політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» 24
Депутатська група «За майбутнє» 22
Фракція політичної партії «Голос» 17
Депутатська група «Довіра» 17
Позафракційні 37

Дорадчі органиРедагувати

З 1998 року на громадських засадах працює Консультативна рада з питань інформатизації при Верховній Раді України.

ВідзнакиРедагувати

Система «Рада»Редагувати

 
Реєстрація депутатів у сесійній залі
 
30 секунд до завершення виступу

Для роботи народних депутатів використовується інформаційно-аналітична система «Рада», яка в тому числі складається із системи поіменного електронного голосування[8].

Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (ІПММС НАН України) було розроблено і впроваджено декілька поколінь автоматизованих систем інформаційної підтримки законотворчої діяльності народних депутатів («Рада-1», «Рада-2», «Рада-3»)[9][10].

Система «Рада-1» вперше запрацювала 15 травня 1990 року в парламенті Української РСР[11][12][13]. Експлуатація системи «Рада-2» почалася восени 1993 року, коли депутати почали використовувати мікрофони, вмонтовані в пульти на робочих місцях. «Рада-3» почала роботу 3 вересня 2002 року, і на депутатских пультах з’явилися екрани[11][14].

Система «Рада-3», серед іншого, виконує функції супроводження голосування, супроводження виступу депутата, інформаційного обслуговування депутата на робочому місці й контроля функціонування[14][15].

 
Голосування

Система приймає голоси лише після старту таймеру. При цьому депутат може натискати будь-яку кнопку («за», «проти», «утримався»), але у якості рішення фіксується лише та кнопка, яку натиснули останньою[11].

Під час голосування система вмикає 10-секундний таймер і відлік часу супроводжується низхідною послідовністю десяти звуків: F5 (698,46 Гц), E♭5 (622,25 Гц), D5 (587,33 Гц), C5 (523,25 Гц), B♭4 (466,16 Гц), A♭4 (415,30 Гц), G4 (392,00 Гц), F4 (349,23 Гц), E♭4 (311,13 Гц), G6 (1567,98 Гц). Ці сигнали є незмінними багато років і добре відомі українцям[16][17].

Почесна варта біля Верховної Ради УкраїниРедагувати

Щовихідних біля будівлі Верховної Ради національні гвардійці беруть участь у церемоніалі почесної варти, який супроводжується підняттям Державного прапора України.

Урочистості з нагоди започаткування цієї традиції вперше відбулися 1 березня 2020 року[18].

Свято-Володимирський храмРедагувати

Храм Московського патріархату в стінах Верховної Ради працює понад 10 років. Правового статусу він не має.

В червні 2019 року стало відомо, що Окружний адміністративний суд Києва постановою № 640/3130/19 визнав незаконність роботи храму Московського патріархату в приміщеннях парламенту і бездіяльність апарату ВР щодо закриття культового закладу. Бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо неприпинення діяльності Свято-Володимирського храму Московського патріархату визнана протиправною. Тепер співробітники Апарату мають припинити діяльність церкви, звільнивши кабінет, в якому вона розміщувалася.[19]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Конституційний склад — 450 народних депутатів, однак фактична чисельність — 423; див. Склад і структура. Народні депутати України.
  2. Сегодня
  3. Лук'яненко Л. (1991). За Україну за її волю. Київ. 
  4. Михеєнко М.М., Мовчан В. В. Радзієвська Л.К. (1993). Порівняльне судове право. Київ. 
  5. Смолій (2003). Енциклопедія історії України: Т. 1 (Українська). Київ: Інститут історії України. с. 688 с. 
  6. Правові проблеми суверенітету і незалежності України (Українська). 1992. с. 10–22. 
  7. Закон України № 4061-VI, ст. 9
  8. Регламент Верховної Ради України, затверджений Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI.
  9. Клименко В. П., Ходак В. І. 45 років з дня заснування Спеціального конструкторського бюро математичних машин і систем Інституту кібернетики (з 1992 року Інститут проблем математичних машин і систем НАН України) // Математичні машини і системи. — 2008. — № 3. — С. 3–10. — ISSN 1028-9763.
  10. Iнформацiя про органiзацiю // Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України.
  11. а б в Семків В. А за «Радою» — «Рада»... // Україна молода. — 30.03.2011. — № 51. — Інтерв’ю з розробником системи «Рада» Анатолієм Морозовим.
  12. Стенограма першого пленарного засідання першої сесії Верховної Ради Української РСР I скликання 15 травня 1990 року, 10 година // Верховна Рада України : офіційний веб-портал.
  13. На допомогу депутатам Верховної Ради УРСР прийшли ЕОМ : фото // Укрінформ. — 11.10.2017. — № 777230. — Екран, пульти для голосування «Рада-1».
  14. а б «Рада-3» для четвертого скликання: у залі засідань українського парламенту введено новітню систему інформаційного забезпечення депутатів // Дзеркало тижня. — 2002. — № 33 (30 серпня — 6 вересня). — Інтерв’ю з Анатолієм Морозовим та Станіславом Довгим.
  15. Морозов А. О., Баран Л. Б., Копєйчиков В. В., Косолапов В. Л. «Рада-3» — система підтримки прийняття рішень для законотворчого процесу Верховної Ради України та рад інших рівнів // Математичні машини і системи. — 2008. — № 1. — С. 3—22. — ISSN 1028-9763.
  16. Пика А. Скрытые возможности системы «Рада» // Internetua. 15.01.2016.
  17. «Цей звук»: Анастасія Приходько кумедно висміяла депутатів ВР (відео) // РБК-Україна. 06.04.2018.
  18. https://www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/189886.html
  19. Діяльність храму в приміщеннях ВР має бути припинена, - рішення суду. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 2019-06-20. Процитовано 20 червня 2019. 

ПосиланняРедагувати