Беретті Вікентій Іванович

Вікентій Іванович Беретті
Вінченцо-Савеліо-Джузеппе-Антоніо Беретті (Беретія);
	Вікентій Беретті
Народження	14 червня 1781 Рим, Папська держава
Смерть	18 (30) серпня 1842 (61 рік) Київ, Російська імперія
Поховання	Байкове кладовище
Країна; (підданство)	Російська імперія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор, викладач університету
Праця в містах	Санкт-Петербург, Київ, Севастополь
Архітектурний стиль	класицизм
Найважливіші споруди	Червоний корпус КНУ, Астрономічна обсерваторія КНУ, Київський інститут шляхетних дівчат, 1-ша чоловіча гімназія м. Києва, монумент у Севастополі на місці хрещення київського князя Володимира
Містобудівні проєкти	Співавтор генерального плану забудови Києва (1837), Володимирської вулиці, Університетського бульвару
Реставрація пам'яток	Золоті ворота в Києві
Наукові праці	Трактат з історії архітектури
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира
Діти	·Беретті Олександр Вікентійович
	Беретті Вікентій Іванович у Вікісховищі

Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Джузеппе-Анто́ніо) Іва́нович (14 червня 1781(1781-06-14), Рим — 18 (30) серпня 1842, Київ)^[1] — український та російський архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1809), професор архітектури (1831). Батько архітектора Олександра Беретті.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Беретті.

Біографія ред.

Народився в 1781 року в заможній родині. Походив від «уродженців італійської науки»; син професора-механіка^[2].

1804 рік — закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі зодчого А. Захарова. Невдовзі його призначено міським архітектором Петербурга. Працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі.

1809 рік — обрано почесним членом Академії мистецтв (за проєкт кадетського корпусу), згодом присуджено звання академіка.

1825 рік — створення монумента на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.

1830 рік — стає одним із членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору

1831 рік — стає професором архітектури.

1833 рік — В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.

1834–1835 роки — бере участь у конкурсі на створення проєкту для Київського університету, в якому брали участь провідні архітектори — О. Брюллов, А. Мельников, К. Тон.

1835 рік — перемога на конкурсі проєкту Київського університету (Червоний корпус), у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.

11 березня 1837 року — імператором Миколою І звільнений з усіх посад у Санкт-Петербурзі та направлений до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора і члена будівельного комітету.

З 1837 року і до самої смерті працює у Києві, 1840 року викладає в Київському університеті.

Роботи ред.

Більшість робіт В. І. Беретті виконано у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проєкти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича^{[джерело?]}. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проєктом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839)^{[джерело?]}, проєктуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).

Нагороди ред.

Беретті був кавалером орденів Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня і Святого Станіслава 3-го ступеня, а також мав знак відзнаки «За XXX років бездоганної служби»^[1].

Родина ред.

Мав вісім дітей^[3]. Старший син, Олександр, також був відомим архітектором.

Ушанування пам'яті ред.

На честь Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина)

15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів»^[4]

Могила Вікентія Беретті на Байковому кладовищі

Примітки ред.

↑ ^а ^б ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 5124, арк. 1–1зв.
↑ ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 2зв.
↑ ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 3.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2009. Процитовано 14 листопада 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання ред.

Зодчі Беретті та їхнє надбання. Документальна онлайн-виставка до 235 років від дня народження В. І. Беретті та 200 років від дня народження О. В. Беретті [Архівовано 21 червня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України). — 2016. — квітень.
Беретті Вікентій Іванович (1781—1842) [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного

Джерела ред.

Альошін П. Ф. Батько і син Беретті (з архітектурної спадщини) [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Архітектура Радянської України. — 1938. — № 3. — березень. — С. 39–50.
Беретти Викентий Иванович // Биография.ру
Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] — К.; Л. : Держтехвидав України, 1947.
Варварцев М. М. Беретті Вінченцо та Алессандро [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Викентий Беретти: Университет [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Архитектура имперского Киева / Б. Л. Ерофалов-Пилипчак. — К.. : Изд. дом А. С. С. ; НИИТИАГ, 2000. — 192 с., ил. (рос.)
Рапорт Будівельного комітету для зведення споруд Імператорського Київського університету Св. Володимира Київському військовому, Подільському і Волинському генерал-губернатору про передачу до капітулу орденів та медалей і орденських знаків померлого архітектора В. І. Беретті. 10 вересня 1842 року // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 1. Спр. 5124. Арк. 1–1зв.
Тарасов Е. Беретти, Викентий Иванович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2 : Алексинский — Бестужев-Рюмин. — С. 738–739. (рос.)
Формулярний список В. І. Беретті. За 1837 рік // ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 787а. Спр. 73. Арк. 2–9.

[FOOTNOTEЦДІАК_України,_ф._442,_оп._1,_спр._5124арк._1–1зв-1] а ^б ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 5124, арк. 1–1зв.

[FOOTNOTEЦДІАК_України,_ф._442,_оп._787а,_спр._73арк._2зв-2] ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 2зв.

[FOOTNOTEЦДІАК_України,_ф._442,_оп._787а,_спр._73арк._3-3] ЦДІАК України, ф. 442, оп. 787а, спр. 73, арк. 3.

[4] Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2009. Процитовано 14 листопада 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[1]

[2]

[3]

[4]