Свято-Успенський собор (Одеса)

кафедральний собор в Одесі, Україна

Свято-Успенський собор — православний храм, один з найбільших в Одесі. З 1936 до закриття в 1937—1938 роках і з середини 1940-х років по 2002 був кафедральним храмом Одеської єпархії. Знаходиться за адресою вул. Преображенська 70.

Свято-Успенський собор
Успенська церква
Загальний вигляд собору
Загальний вигляд собору
Загальний вигляд собору
46°28′30″ пн. ш. 30°43′54″ сх. д. / 46.47527277780577748° пн. ш. 30.73191305558377806° сх. д. / 46.47527277780577748; 30.73191305558377806Координати: 46°28′30″ пн. ш. 30°43′54″ сх. д. / 46.47527277780577748° пн. ш. 30.73191305558377806° сх. д. / 46.47527277780577748; 30.73191305558377806
Країна  Україна
Місто Одеса
Конфесія Українська православна церква Московського Патріархату
Єпископство Одеська та Ізмаїльська єпархія
Тип собор і православний храм
Висота 56 м
Стиль псевдоросійський
Автор проєкту Л. С. Оттон
Початок будівництва 1855
Побудовано 1869
Статус  Пам'ятка культурної спадщини України
Стан задовільний
Сайт http://www.pravoslavie.mn
Адреса вул. Преображенська, 70

Свято-Успенський собор. Карта розташування: Україна
Свято-Успенський собор
Свято-Успенський собор
Свято-Успенський собор (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія ред.

 
Вигляд собору на початку 20-го століття

Перший одеський храм (точніше каплицю) було збудовано старообрядцями і освячено 7 липня 1814 року. В 1845 році почалось будівництво трьохпрестольного Свято-Успенського храму. Нинішню будівлю було закладено 17 липня 1855 року архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм (Борисовим), гроші на яку дали одеські купці Яків та Микола Черепеннікови за проектом архітектора Л. С. Оттона. Завершено будівництво в 1869 і 12 квітня того ж року освячено архієпископом Херсонським та Одеським Димитрієм (Муретовим). 19 січня 1875 архієпископ Херсонський і Одеським Леонтій освятив головний приділ нижнього єдиновірського храму в ім'я святителя і чудотворця Миколи — покровителя моряків і мандрівників, а 30 січня — і другий боковий вівтар — в ім'я трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого. Через деякий час жителі Москви пожертвували на нижній храм Одеської Свято-Успенської церкви ікони та богослужбову начиння.

Храм був закритий наприкінці 1930-х років. У 1942 році румунські окупанти відновили діяльність нижнього храму. Для цього їм, правда, довелося кілька днів відкачувати воду з нього — храм був затоплений на 1,5 метра. Під час Німецько-радянської війни верхній храм постраждав набагато більше нижнього, в центральний купол влучила німецька бомба. Величезну роль у відновленні храму після війни зіграли архієпископ Никон, митрополит Борис і патріарх Алексій I Симанський.

30 жовтня 2009 року рішенням Одеської обласної Ради будівля собору передано Одеської єпархії Української Православної Церкви[1]. За цей час було удосконалено систему опалення, після чого храм прикрасили новими настінними розписами. Проектувальниками розпису Верхнього храму стали Володимир Борисов та Ростислав Антонов. Самі розписи виконані художниками — Віталієм і Данилом Хомницький. Так само була упорядкована недільна школа.

Устрій і архітектура ред.

 
Дзвіниця храму

Висота храму разом з дзвіницею — 56 метрів, місткість 5000 чоловік.

Храм складається з двох відділень: верхнього і нижнього, з трьома престолами в кожному.

 

Південний приділ верхньої церкви освячено на честь св. Якова; північний — в ім'я преподобної Ксенії. Північний — на честь свята Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Святині ред.

 
Касперовська ікона Божої Матері

Шанована як чудотворна Касперовська ікона Божої Матері, принесена вперше в Одесу у 1854 році з села Касперова.

До 2007 року тут покоївся прах архієпископа Інокентія Херсонського.

У нижньому храмі Свято-Успенського кафедрального собору знаходяться мощі праведного Іони Отаманського, вивів на світло, за словами сучасників, безліч різних образів святості. Отець Іона володів даром пророцтва і зцілення душевних і тілесних ран. Хрест, яким він святив воду, досі зберігається в соборі і є однією з найшанованіших у народі святинь.

Примітки ред.

Посилання ред.