Вікіпедія

Зруб (архітектура)

житло з колод
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Зруб.

Зруб — це один із двох типів (зруб або каркас) конструктивного вирішення при зведенні дерев'яних будівель;[1] горизонтальне укладання колод в стінах споруди,[2] також, техніка спорудження.[2] Спосіб зведення стін будинків або споруд з колод чи брусів, які укладають горизонтальними рядами, а в кутах і місцях перетинання з'єднують врубками.[3] Це може позначати дерев'яну будівлю без підлоги, перекриттів, сходів, дверей, яка виконана з колод або брусів, покладених кількома горизонтальними рядами. Вони при перетині з'єднані врубками, тобто зруби споруджується цілком з вінців. При цьому висота будівлі може бути довільною.[2] Протягом багатьох століть в Україні, московії та багатьох інших країнах він залишався «будівельною одиницею» всього, що зводилося з деревини — житлових, господарських, оборонних і культових споруд — повністю цілих городищ і ін. Найпростіша зрубна конструкція у давньоруському будівництві відома як «кліть».[2] На відміну від дерев'яної архітектури інших народів Європи більшість дерев'яних споруд на теренах України зводили у техніці зрубу, коли всі частини будівлі складали із покладених горизонтально круглих колод або прямокутних брусів, добре припасованих один до одного. Один ряд таких колод чи брусів називався "вінець".[1] Хоча, як і в Західній Європі, в Україні знали й застосовували також "фахверк".[1]

«Красний двір» (Київ) — заміська резиденція Всеволода Ярославича та інших київських князів на мисі Чайка, що на Звіринці.
Зруб у США

Застосування ред.

Житлові будинки
Докладніше: Рублена хата

Основна сфера застосування зрубних конструкцій — житлове будівництво. Рублені будинки були звичайними у багатій лісом місцевості. У деяких мовах такий тип житла має окремі назви: рос. изба, фр. fuste (у цьому значенні відоме з 1995 р.)[4].

 
Зруб з п'яти колод у вінці. На фото дерев'яна церква (Арджеш, Румунія)

З кількох з'єднаних критими переходами зрубів складалися князівські і боярські хороми.

Лазні

Хоча примітивною лазнею може бути землянка з пічкою-кам'янкою, традиційна лазня являє собою зруб із сінями-передбанником.

Криниці

Для зрубів криниць бруси називають циглі, або цямрини[5] (від пол. cembrzyna < сер.-в.-нім. zimber — «будівельний ліс»)[6], останнє слово вживається і щодо самих зрубів чи тільки їхніх наземних частин[5].

Укріплення

У зрубній техніці виконовували вежі, виконували забудову городищ, споруди дитинця, укріплення замків — стіни складалися із пустотілих та засипаних землею городен.[7] Зруби-ізбиці встановлювалися на муровані вежі, де грали роль машикулів і основ шатер.

Інші будови

У техніці зрубу виконували й виконують різноманітні будови: вітряки, водяні млини, водонапірні вежі, церкви, дзвіниці.

Заготівля матеріалу ред.

Технологія ред.

Один ряд зрубу називається вінець[8] або вінце[9]. Як правило, вінець складається з чотирьох колод, з'єднаних на кінцях різними способами. Рідше трапляються вінці з трьох, п'яти і більше колод. Окрім того, при рубленні хат з колодяними перегородками («п'ятистінних», «шестистінних») в основні колоди вінця врубаються бокові.

У традиційній російській дерев'яній архітектурі вінці могли робити дедалі ширшими догори, утворюючи так званий повал[10].

Зруб з оциліндрованого брусу ред.

Рублення з лишком ред.

 
З'єднання «у чашку»
 
Рейсмус для розмітки пазів
 
З'єднання «у лапу»

При рубленні «з лишком»[джерело?] («із залишком») кінці колод виступають по кутах зрубу. Цей спосіб є оптимальним з точки зору герметичності і має найкращі теплоізолювальні властивості. Розмітка пазів є відповідальною операцією, від її ретельності залежить щільність прилягання елементів. Для полегшення цієї задачі теслярі використовують спеціальний рейсмус-рисувалку (драчка, рос. черта). Щоб розмітити паз на нижній колоді, кінці рейсмуса розсувають на відстань, що відповідає радіусу верхньої. Дотикаючись одним кінцем верхньої колоди, другим прокреслюють риску на нижній колоді: спочатку з одного боку, потім — з другого.

Рублення «у чашку»

З'єднання колод «у чашку»[джерело?] («в угли», «на угла», «на вугла», «в обхват», «на замок»)[11] є найпростішим і найпоширенішим. При ньому на кінцях колод вирізають півкруглі пази («чашки»). У верхній або нижній частині колод роблять поздовжній жолоб для кращого прилягання до сусіднього вінця. Для щільнішого з'єднання проміжок між вінцями проконопачують клоччям, джутом. Існують кілька видів цього з'єднання, у всіх з них півкруглі пази можуть розташовуватися як зверху, так і знизу (останнє з'єднання відоме як «сибірська чашка»).

  • «Чашка в півдерева»[джерело?] — найпростіший вид з'єднання «у чашку». Півкруглі пази вибирають сокирою до середини колоди, таким чином, їхня ширина дорівнює діаметру, а глибина — радіусу колод.
  • «Заовалений гребінь»[джерело?] — спосіб з'єднання з додатковим шипом у чашці. Пази при ньому роблять не півкруглими, а фігурними — з виступом усередині. Поздовжній жолоб вибирають не у верхній, а в нижній частині колоди: з розрахунком, щоб він збігся з виступом у чашці.
  • «З'єднання у курдюк»[джерело?] — найскладніший спосіб з'єднання «у чашку». Виступ у чашці роблять хрестоподібним, у нижній частині колоди, окрім поздовжнього жолобу, роблять два поперечних пази, що входять у хрестоподібні виступи колод вищого вінця.

Рублення без лишку ред.

У разі з'єднання колод «без лишку» («без залишку») кінці колод не виступають на кутах зрубу, таким чином, вся довжина стовбура використовується повністю. З погляду герметичності і теплоізоляції така конструкція поступається з'єднанню «із залишком», але завдяки повному використанню матеріалу, без «мертвих» кінців цей спосіб слід визнати більш економічним.

Рублення у «лапу»[джерело?]
Для рублення «у лапу» («у зуб», «на каню», «на модли»)[11] кінці колод оброблюють у вигляді прямокутного шипа, часто з додатковими шипами і пазами. Шипи сусідніх вінців з'єднуються між собою.
Рублення у «ластівчин хвіст»[джерело?]
При цьому способі шип на кінцях колод має форму «ластівчиного хвоста» (оберненої трапеції) (або «риб'ячий хвіст»), що підвищує надійність з'єднання.

Вінці рублених перегородок (наприклад, для розділення передбанника й парильні) можуть з'єднуватися з вінцями основного зрубу за допомогою Т-з'єднання. Колоди перегородки мають на кінцях шипи «ластівчин хвіст», колоди основного зрубу — трапецієподібні пази у верхній і нижній частинах.

 
Традиційні російські зруби
 
З'єднання «у півдерева»

Зруб з квадратного брусу ред.

Як і оциліндрований брус, квадратний може з'єднуватися і «з лишком» і «без лишку».

 
З'єднання на корінних шипах

З'єднання «з лишком»

  • «У півдерева» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів, аналогічно з'єднанню «у чашку» оциліндрованого брусу.
  • «У курдюк» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів з поперечним шипом

При з'єднанні «з лишком» можуть застосовуватися однобічне, двобічне і чотирибічне розташовування пазів. У першому способі пази роблять лише з одного боку (верхнього або нижнього), у другому — і зверху, і знизу, у третьому способі дерево вибирають навколо бруса, утвоюючи «шийку».

 
З'єднання «ластівчин хвіст»
 
Т-з'єднання. Музей у Пирогові

З'єднання «без лишку»
Існують багато способів з'єднання квадратного брусу «без залишку», але найпоширеніші декілька:

  • З'єднання встик — найпростіший спосіб. При ньому бруси просто кладуть торцями один на одного і закріплюють цвяхами або скобами. Цей спосіб прийнятний для будування легких споруд (наприклад, сараїв, госпблоків).
  • З'єднання «у лапу» аналогічне однойменному з'єднанню оциліндрованого брусу. На кінцях брусів роблять по два вирізи, утворюючи шип. Такий спосіб з'єднання потребує додаткового скріплення брусів цвяхами або скобами.
  • З'єднання на шпонках — спосіб з'єднання з допомогою шпонки. Для цього у кінцях брусів вибирають пази: одні на торцях, другі — на певній відстані від торців. Сумістивши пази, бруси з'єднують вертикальною шпонкою.
  • З'єднання на корінних шипах є більш надійним. Для нього в одному брусі вирізають шип, у другому — поперечний паз. Цей спосіб для надійності рекомендують доповнювати нагельним з'єднанням.
  • З'єднання «ластівчин хвіст» — найнадійніше. Аналогічно з'єднанню «ластівчин хвіст» для оциліндрованого брусу.

При рубленні стін з квадратного брусу часто постає необхідність зрощення двох брусів. Застосовуються такі способи поздовжнього з'єднання:

  • «У півдерева» — у вигляді двох прямих однобічних шипів у половину товщини бруса
  • Поздовжній шип на шпонках — на торцях брусів вибирають пази, які з'єднують шпонкою
  • Корінний шип — у торці одного з брусів роблять центральний шип, у торці другого — центральний паз
  • Косий замок — найскладніше із зрощень. Для нього кінці брусів зрізають навкоси, і споряджують кожен із скосів трикутним пазом.

Фундамент ред.

При традиційному будівництві нижні вінці вкладали просто на землю, або підкладали під них камені, короткі чурбаки (традиційно хати встановляли на дубові штандари — колоди завдовжки 0,7-1 м, які вкопували в землю по кутах приміщень та дубові «щітки» — дубові поліна більшого розміру, якими вимощували всю площу між штандарами). Зараз зруб частіше зводять на фундаменті.

Дах ред.

У традиційній архітектурі існувало кілька способів влаштовування дахів. На сході України і півдні Росії звичайною була конструкція з кількох кроков, з'єднаних разом на вершині. В інших місцях шипці дахів були рубленими, з дедалі коротших догори колод (так звані «самцеві»). На колоди щипця вкладали поздовжні лати, до них кріпили покрівлю. Зараз частіше використовують крокви з бантинами, з'єднані латами, а щипці роблять дощатими. Панівним типом перекриття на Поліссі був чоторисхилий дах під соломою (стріха), на кроквах та з усіченими у верхній частині трикутними вертикальними фронтонами — так званий «дах з причолком», «дах з причілком». Вузькі схили даху скорочені на дві третини, від верхнього до нижнього краю скороченої таким чином частини схилу, поставлена вертикальна стіна з вікном. Усю поверхню даху прошивали сніпками (куликами), зв'язаними при корені, колосом вниз, а на найнижчій ряд і роги використовували кулики, в'язані при колоссі, коренем вниз (підстрішельники, стрихачі, китиці, китачі). Інший популярний спосіб покриття — драниця (дрань, дранка) — тонкі колені дощечки, виготовлені вручну, для покриття дахів будівель, або для оббивання стін і стелі під штукатурку.

Галерея ред.

  •  
    З'єднання на корінних шипах і рублені консолі
  •  
    З'єднання квадратних брусів трикутними пазами і шипами
  •  
    З'єднання «у чашку» з прокладкою між вінцями
  •  
    З'єднання «у чашку». Кінці колод обрубані сокирою
  •  
    З'єднання квадратних брусів «ластівчин хвіст»
  •  
    З'єднання квадратних брусів «у півдерева»

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Вечерський В.В. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: АРХІТЕКТУРА (Народна сакральна архітектура.) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.
  2. ↑ а б в г 9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1. Джерело: http://izbornyk.org.ua/istkult/ikult12.htm
  3. ↑ Зруб // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ L'art de la Fuste. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015. Процитовано 19 жовтня 2015.
  5. ↑ а б Цямрина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  7. ↑ Г. Івакін. Історичний розвиток Києва XIII — середина XVI ст. — К., 1996. — С. 109-189. (Розділ III. Історична топографія пізньосередньовічного Києва) Доступ: http://litopys.org.ua/ivakin/ivak04.htm
  8. ↑ Вінець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  9. ↑ Вінце // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  10. ↑ Повал // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  11. ↑ а б Мирослав Сополига. Українське народне будівництво у східній Словаччині. — Пам'ятки України. — 1992. — № 1. — С. 27–33.

Джерела ред.

  • Тимофієнко В. І., Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття, Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. ISBN 966-96284-0-7

Див. також ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: З'єднання колод у зрубі
  Це незавершена стаття про архітектуру.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зруб_(архітектура)&oldid=40940916