Відкрити головне меню
Вікіпедія

Архітектура України

Архітекту́ра Украї́ни — сукупність усіх сучасних та історичних пам'яток, що мають архітектурну та історичну суспільну значимість.

Зміст

Стародавня архітектураРедагувати

 
Керч, Царський курган, архаїчне склепіння

Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найдавніші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із узбережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н. е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Буга, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших. Рештки архітектурного комплексу Більського городища (VII–III ст. до н. е.) вчені ідентифікують з прадавнім містом Гелон, описаним Геродотом.

Дослідження збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів вказують, що спочатку у VIII — VI ст. до н. е. Причорномор'я мало вплив т.зв. іонійського стилю, а з V ст. тут поширюються зразки афінського та з початком нової ери до II ст. римського будівництва. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей тощо вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — аттічних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у Керчі) зі склепінням, зложеним з клинуватого каміння. Цей новий на той час конструктивний засіб перекриття не був відомий у самій Греції, а лише в деяких грецьких колоніях, наприклад, в Александрії.

Після навали різних кочівників, ще зруйнували грецькі міста, монументальне будівництво починає наново розвиватися в Причорномор'ї у IV — VII ст. за т.зв. старохристиянської й ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давніших грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центричного типу — у формі рівнораменного т. зв. «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII — IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (т. зв. ротонди) V — VI ст., хрестильні каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривалися, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарне заокруглення) й менші ротонди. Знайдені рештки і фрагменти різних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди головно з Греції, Малої Азії та Кавказу. Краще збережена церква Св. Івана Предтечі в Керчі (XIII ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з виразнішим поділом на три частини (чи т. зв. нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню.

Домонгольська архітектура України — РусіРедагувати

Середньовічна архітектураРедагувати

 
Софійський собор, Київ, 1017/1037. Спочатку побудований у візантійському стилі, у 18 ст. реконструйований у стилі українського бароко

Автентична українська архітектура почала формуватися у IX–X ст., коли на теренах України виникла централізована держава — Київська Русь. Спочатку всі споруди — укріплення, палаци, церкви — будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку XX ст. Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення, їх можна побачити, приміром, у Чернігові.

Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з'явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови. Візантійський стиль на Русі почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з'явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.

Найдавнішою церквою України, що збереглася лише у фундаменті, є Десятинна, побудована Володимиром Великим близько 988–996 рр. Це була тринавна будова з широким опасанням (галереями) навколо, всередині пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. З літописів відомо, що вона завалилася в 1240 році під час облоги Києва Батиєм.

Звичайний тип більших церков X — XIII ст. — це тринавні церкви з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів через цілу церкву проходить поперечна неф. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо, однонавні з апсидою зі сходу. В Західній Україні виводилися також ротонди — округлі будови.

Характерною рисою багатьох церков були т. зв. опасання, тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які зберегалися після в українському дерев'яному будівництві. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми. Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд будови завжди відповідали внутрішнім просторовим формам, так що навіть форма даху й бань назовні точно відповідала внутрішній. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас, а де вони й були, то відповідали логічному змісту окремих конструктивних частин будови.

 
Хотинська фортеця у м. Хотин, Чернівецька область, початок 1400 рр., збудована на місці поселення Київської Русі XI ст.

Після татаро — монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII–XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі-фортеці XV століття теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

Готика в УкраїніРедагувати

 
Церква святої Параскеви П'ятниці (Львів)

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386–1434).

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Латинський кафедральний собор у Львові — пам'ятка архітектури національного значення. Готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення і розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували. В інтер'єрі високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками. Будівництво собору розпочалося 1361 (за іншими даними — 1370) на кошти короля Казимира Великого. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера. Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

У 1527 р. під час великої львівської пожежі згоріло практично усе готичне місто. Постраждала також і кафедра — особливо західна її сторона та вежа. Відбудовою храму зайнялися вже ренесансні архітектори, що вплинуло на майбутній вигляд споруди.

На Закарпатті готичні споруди будувались угорською церковною владою. До нашого часу збереглись готичні церкви XIV–XVI ст. — Св. Єлизавети в Хусті, Вознесіння та Св. Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Береговому, Св. Мартина в Мукачеві, Серця Іісуса в Бене, Св. Духа в Четфалві та інші.

РенесансРедагувати

Ренесанс у ЛьвовіРедагувати

 
Львів, Міський арсенал і вежа Корнякта, фото 2013 року.
Докладніше: Павло Римлянин

У XVI–XVII ст. в Україні розповсюдився стиль Ренесансу. Найяскравіше він відобразився в архітектурі Львова. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Нашарування епох та поєднання різних архітектурних стилів в архітектурному ансамблі Львова роблять місто справжнім музеєм просто неба. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства.

Українське барокоРедагувати

Докладніше: Українське бароко
 
Седнів ( Чернігівська область ), Воскресенська церква з дзвіницею, фото 10.08.2 2014.

Фортеці та замкиРедагувати

Дерев'яна архітектура українських земельРедагувати

Докладніше: Дерев'яні храми України
 
Миколаївська церква в с.Данилово.


  • Лемківська церква Св. Михайла, 1777, село Шелестове

  • Дрогобич, церква Св. Юра, 16 століття

  • Церква Св. Трійці, Жовква, Львівська область

  • Церква св. Параскеви,с.Олександрівка, Закарпатська обл.

  • Дзвіниця Церкви Різдва Богородиці, м. Яворів Львівської області.

  • с. Розлуч, портал костелу Св. Франциска Борджія (Львівська обл. Турківський р-н ).

  • Церква Св. Трійці, Драбівці.

  • Львівщина, село Кугаїв, церква Богоявлення Господнього 1693 р.

  • Михайлівська церква 1697 pоку.

  • Михайлівська церква 1663 року, село Iсаїв

  • церква св. арх. Михайла 1754 року. Львiвщина, мiсто Комарно

  • Козацька церква. Київ, Мамаєва слобода.

  • Церква Св. Архангела Михайла, XVIII ст., 1818 р.с. Негровець, Закарпатська обл.

  • Церква Св.Духа,1795 р., с. Колочава, Закарпатська обл.

  • Прага, церква Св. Михайла з України, парк Кінськи

БарокоРедагувати

 
Проект В. Растреллі. Палац К. Г. Розумовського для Глухова.
 
Палац Санґушків (Ізяслав), поземний план, арх. Паоло та Якуб Фонтана
 
Бучацький монастир, фото 1899 р.
 
Маріїнський палац у стилі бароко, Київ, арх. В. Растреллі, 1750—55 рр. Державна резиденція Президента України
 
Палац Потоцьких, Кристинопіль (Червоноград)
 
Колишній костел монастиря капуцинів, Олесько. Фото 2010 року.

Прихід Ренесансу мав також велике значення для подальшого розвитку українського зодчества, особливо українського бароко. Барокове мистецтво й архітектура, що були вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримали високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, особливо цегляною кладкою, створили новий неповторний стиль українського бароко. Завдяки активній будівельній діяльності гетьмана Мазепи, стиль бароко в Україні ще називається «Мазепинським стилем». На жаль, більшість шедеврів українського бароко не збереглися — частково через більшовицьку політику руйнації храмів, частково через руйнацію під час Другої світової війни, частково через те, що специфічне відгалуження цього стилю — так зване «козацьке бароко» — було представлене дерев'яними церквами.

У XVIII столітті в українському бароко відбувалися зміни — фасади штукатурили та прикрашали ліпниною, прикладом чого є Покровська церква збудована за проектом українського архітектора Григоровича-Барського.

Бароко — стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров'я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві).

У цей же час за проектом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац, що є сьогодні державною резиденцією Президента України.

Барокові католицькі храмиРедагувати

Докладніше: Бароко в Україні
Докладніше: Стиль бароко в архітектурі Львова
 
Старий Загорів, Волинська обл. Колишній бароковий костел, Різдво-Богородицький монастир.
 
Бучач. Здвиженська церква, фасад

  • Комарно. Костел Св. Дороти.

  • Домініканський Монастир у Богородчанах.

  • Костел монастиря бернардинів, Збараж.

  • Колегіата Святої Трійці, Олика.

  • Колишній Тринітарський костел, нині Успенська церква (Збараж)

  • Костел Св. Йосипа, Підгірці.

  • Костел Всіх Святих, село Годовиця. Львівська область

  • Винницька Мурафа, 1786 р., монастир.

  • Белз, колишній монастир домінікан. Нині греко-католицька церква Св. Миколая.

  • Тернопіль. Колишній домініканський костел, 1749-1779 рр.

  • Монастир святого Юра (Червоноград), головний фасад, фото 2012 р.

Ратуші в УкраїніРедагувати

 
Бучацька ратуша, фото 2006 р.

КласицизмРедагувати

Докладніше: Класицизм та ампір в Україні
 
Покинута садиба Хомутець. Фото 2008 року
 
Самчики, Хмельницька область.
 
Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл. унікальна за розплануванням та формою, 1801 р.
 
Юнаківка, церква Різдва Богородиці, 1793–1806 рр., Сумська область

З кінця XVIII ст. в Україну прийшов класицизм, так званий «міський стиль», характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва. Перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям.

На межі XVIII–XIX століть характерними зразками класицизму були величаві палати гетьмана Кирила Розумовського в Почепі (проект Де ля Мото, арх. О. Яновецький), Яготині (проект Менеласа), Глухові (арх. Андрій Квасов) й Батурині (проект Андрія Квасова, арх. Чарльз Камерон). Величезних розмірів палата в Почепі, збудована у 1796 р., дає широку площу спокійних архітектурних мас, але із сухими й одноманітними лініями деталей. Зате справжнім мистецьким витвором є палата в новій столиці України — Батурині, побудована в 1799 — 1803 рр., де вже помітні впливи стилю Людовіка XVI. Не менш цікава величезна садиба Завадовського в Ляличах (арх. Джакомо Кваренгі, 1794—95), де цілий комплекс будов створює колосальне півколо, а головний корпус має витончені форми т.зв. палладіанства — типу Вілла Ротонда поблизу Віценци в Італії.

Наприкінці XVIII та на початку XIX століття на землях України з'явилися поодинокі зразки стилю ампір (пізній класицизм, що наслідував зразки архітектури Риму імператорської доби)

Садиби доби класицизмуРедагувати

 
Дніпро, колишній палац Потьомкіна (згодом Будинок відпочинку Ім. Ілліча,. фото 1927 р).

Ротонди в УкраїніРедагувати

 
Підгірці. Костел-ротонда Св. Йосипа, 1766 р.
 
Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці (1800 р.) село Вибранівка, Львівська область


НеоготикаРедагувати

ЗбереженаРедагувати

ЗруйнованаРедагувати

  • Костел у Тернополі (перед початком І Світової Війни, зараз на його місці ЦУМ)

Малі архітектурні формиРедагувати

 
Садиба Антоніни, Україна. Вартівниця перед парадним двором.

Період занепаду української архітектури і художньої освіти в XIX стРедагувати

Наприкінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнає найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, скасовує військо, гетьманат та цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті України. Замість вільної артистичної творчості з'являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з'являються обридливі церкви у псевдовізантійському й ніби «московському» стилі. Але не дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.

Остання стадія класицизму наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і суворих форм. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В заложенні вони переважно хрещатої форми.

Досить поширеним був в цей час також ротонд із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря (1842) та ін.

В техніці будівництва на Наддніпрянщині помічається поступовий упадок, який особливо посилюється під кінець XIX ст. Російська централістична влада в боротьбі за опанування усіх ділянок культурного та економічного життя в Україні з особливим завзяттям нищила українське міщанство і зв'язане з ним ремісництво, яке своїми цеховими організаціями ставило чималий опір централістичним стремлінням Москви. Постійні утиски цехів закінчилися цілковитим їх скасуванням у 1900 р. В старі часи в Україні в цехах постійно виховувалися мулярі, теслярі, каменярі, різьбярі та ін. майстри, то з підупадом цехових організацій та браком фахових шкіл, старих майстрів та ремісників не було ким замінити або приходили робітники, які були мало підготовлені та без потрібних знань. Наслідком цього було те, що багато будов другої половини XIX та поч. XX ст., особливо в малих містечках, були не тільки безвартісні з мистецького боку, але також технічно примітивні, так що чимало їх понищилося й розвалилося.


Усі спроби створити фахові школи в Україні припинялися Москвою, натомість такі школи створювались в Москві та Петербурзі, куди змушували їхати українську молодь. Звідти Україні навязувалась нова мода в будівництві. Так у другій половині XIX ст. під впливом національного романтизму на Заході (відродження романського стилю) в Росії постав націоналістичний напрям, що створив псевдовізантійсько-руський стиль. Цей стиль насильно впроваджувався в Україні в церковному будівництві (собори в Житомирі, Харкові, Катеринославі та ін.), нерідке даючи жахливі немистецькі зразки. До цього часу належать урядові «реставрації» дорогоцінних пам'яток будівництва княжої добі", тоді ж були розібрані й знищені будови Херсонеса IV–X ст., Десятинна церква в Києві X ст, перебудовані кафедра у Володимирі-Волинському XII ст., церква в Овручі XII ст. та інші, а на їхньому місці були збудовані безвартісні будови ніби у «псевдовізантійському» стилі.

На західноукраїнських землях, що були під Австро-Угорщиною, течія романтизму впроваджувала переважно форми романського та готичного стилю. Правда, були спроби українських архітекторів додавати деякі мотиви «свої», тобто візантійські, але через брак свого мистецького центру та особливо школи, ці спроби були здебільшого невдалі.

Еклектизм в УкраїніРедагувати

Докладніше: Еклектизм

Львівська цитадель (1852-1854 рр.)Редагувати

  • Готель «Гальцька цитадель», Велика Максиміліанська вежа

Зразки ліпленого декоруРедагувати

 
Ян Пфістер. Ліплений декор надгробкової каплиці Адама Єроніма Сенявського, бл. 1640 р. Бережани. Архівне фото.
 
архітектурний декор в місті Чернівці доби сецесії.

Українська сецесія (модерн)Редагувати

Докладніше: Український архітектурний модерн
 
Особняк Аршавського, Київ.
 
Будинок з химерами у стилі модерн, Київ, арх. В. Городецький, 1901–1902
 
Арх. Фон-Гоген О.І. Чернігів, споруда колишнього дворянського банку (1910-1913 рр.)

До найбільш розповсюджених зразків архітектури на теренах України належать зразки пам'яток сецесії (декоративного стилю капіталізму модерн). Саме на цей період припало масове будівництво залізничних вокзалів, крамниць, театрів, каплиць і церков, пересічної забудови з цегли, бетону чи дерева. Відносна наближеність до сьогодення та трагічна історія України в 20 столітті не сприяла ні збереженню пам'яток доби сецесії, ні сталій уяві про мистецьку вартість і коштовність пам'яток доби. Вони масово гинули в часи війни 1941-1945 років, активно розбиралися в повоєнну пору, знищуються досьогодні. Увагу привертають лише унікальні, ексклюзивні зразки української сецесії (модерну). В Україні до початку 21 ст. не було створено ні капітального переліку пам'яток сецесії, ні значних наукових монографій, присвячених добі сецесії. Дерев'яна архітектура України доби модерн залишилась маловідомою сторінкою історії навіть для фахівців.

Серед визначних митців, що працювали в стилі сецесія, низка архітекторів Львова, Харкова, Києва, Вінниці, Одеси, Дніпропетровська, Маріуполя, Ялти, Гурзуфа:

Українська сецесія (дерев'яна)Редагувати

 
Бакирівка, П'ятницька церква, 1891 р. Сумська область, фото 2012 р.
 
Київ, Будинок В. Крістера до руйнації.
 
Трускавець. Дерев'яний будинок кінця19 ст., нині Художній музей Михайла Біласа

Дерев'яна архітектура доби сецесіїРедагувати

Довгий час дерев'яна архітекутра доби сецесії залишалась невідомою навіть для фахівців. Коротка доба сецесії не сприяла створенню значної кількості дерев'яних сакральних і світських споруд в подібній стилістиці, але вони були. Частка з них поруйновані в роки громадянської війни і в роки 2-ї світової. Серед збережених —

  • с.Язлівчик. Римо-католицька каплиця, доба сецесії, 1936 р.

  • Арх. В. Городецький, с.Мошни. Будівля земської лікарні 1894 р.

  • Київ, Андріївський узвіз, житловий будинок 19 ст.

  • Церква Івана Богослова, с. Вівсяники, Деражнянський р-н, Хмельницька область.

  • Житловий будинок, Чернігів, вул. Коцюбинського, 39

  • Садиба Шарівка біля Харкова, будинок лісничого, 1910 р., Богодухівський р-н, Харківська обл.

Пересічна і народна архітектура в УкраїніРедагувати

 
Екологічно чиста архітектура українців, село Яновщина, де народився М. Гоголь. Фото 2015 року, стара поштівка
 
Хата-музей письменника Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області
 
Колишня дерев'яна церква, село Пищики Сквирського району Київської області, 1745 р. Використовується як Музей українського рушника ( Переяслав-Хмельницький).

Лиштва і одвірокРедагувати

 
Чернігів, Україна, фігурна лиштва доби сецесії, фото 2013 р.

Старовинні плани декотрих міст УкраїниРедагувати

  • План Проскурова 1824 р. землеміра Екстера (нині Хмельницький)

  • План Маріуполя з проектом фортечного муру на заході 1784 р.

  • План Сум 1787 року.

  • План Одеси. 1867 р.

  • План Чернігова. 1908 р.

XX століттяРедагувати

 
м. Новомиргород, міська лікарня, 1910 р.
 
Будинок жіночої гімназії, Чернігівська область, Новгород-Сіверський, вул. Майстренка, 2
 
м. Дніпро. Центральний універсальний магазин в стилі ар-деко, 1939 р.

На початку XX століття в Європі виникає новий напрям в мистецтві, та, зокрема, в архітектурі — модерн. Архітектура модерну кожної країні набувала національних рис, і таким чином з'являється архітектура Українського модерну. Як відомо, на початку XX століття частини території України знаходились під впливом Російської і Австро-Угорської імперій, тому на цих територіях модерн, і в тому числі український модерн мав характерні особливості. Архітектура Західної України на початку XX ст. перебуває під впливом Віденського сецесіону, і набуває назви «сецесія». Поєднання народного мистецтва і сецесії стало наслідком виникнення Української сецесії, що має риси гуцульського і закопанського народного мистецтва. На території Центральної, Південної та Східної України, яка перебувала в складі Російської імперії, існує національний різновид модерну: «Український модерн», який виник в Полтаві. Найвідоміші споруди цього стилю були побудовані в Харкові, Полтаві, Києві, але керівництво імперії протидіяло розвитку української культури і, зокрема, національної архітектури. Це було однією з причин, які не сприяли розповсюдженню українського модерна. Таким чином найбільш широко на російської частині України було представлено російський варіант модерну, також в Україні існують зразки північної різновидності модерна (скандинавської). Інші народи, звичайно, привнесли в архітектуру України свої національні особливості, наприклад модернізовані неоготичний (Народи Європи) або неомавританський стилі (Східні народи).

На території України за часів модерну творили такі постаті як академік Олексій Бекетов, Вікентій Прохаска, Григорій Артинов, Адам Генріх, Василь Кричевський, Тадеуш Обмінський, Іван Левинський.

Вирізняється постать Владислава Городецького. Особливо завдячує Городецькому Київ, прикрашений неповторними будівлями в стилі модерну (будинок з химерами), неокласицизму (музей старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), неоготики (Миколаївський костел, нині Національний будинок органної музики), мавританської архітектури (караїмська кенаса, нині Будинок актора).

У 1910–1920 рр. отримав розповсюдження стиль необароко — спроба поєднати традиції високого «мазепинського бароко» із досягненнями європейського модерну.

Після Соціалістичної революції у мірі на зміну епохи модерна приходить епоха Модернізму, яка в Радянської Україні представлена стилем Конструктивізму. Найбільш вражаючи споруди цієї доби були побудовані в Першої столиці Української республикі — Харкові (будинок Держпрому), Києві (Житлові будинки партапарату в районі «Липки», Перший будинок Лікаря).

 
Будинок Кабінету міністрів України, 1936-38 р., арх. І. Фомін

В 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Конструктивізм піддали жорстокої критиці, багато архітекторів-конструктивістів було репресовано або страчено. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності форм, але архітектура сталінського історизму набула національних українських рис.

В 1936–1939 рр. були збудовані: будинок ЦК КП(б)У, нині Міністерство закордонних справ України (проект П. Лангбарда); будинок НКВС, нині Кабінет міністрів України (проект І. Фоміна); будинок Верховної Ради УРСР (проект В. Заболотного); штаб Київського особливого військового округу, нині Адміністрація Президента України (проект С. Григор'єва).

Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам'яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський Золотоверхий чи Успенський собору, відбудовані.

Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову Хрещатика (архітектори: О. Власов, А. Добровольський та ін.). Багаті традиції українського бароко, які використали автори в забудові столичної вулиці, гармонійно поєднані з міським рельєфом. В архітектурі будинків була активно застосована українська орнаментальна пластика та колорит.

Форми і методи відбудови українських міст зруйнованих під час Другої світової війни визначалися двома головними чинниками: масштабами руйнувань та реальними можливостями радянської системи управління. Період 1946–1949 рр. характеризувався хаотичною відбудовою житла методами «народної будови» і тільки у 1949–1953 рр. можна казати про активну забудову центральних магістралей міст і в той же час наростання кризових явищ, дисонансом у діях великої кількості відомчих забудовників. У процесі відбудови центральних районів міст відбувалася зміна їх екстер'єру, втрата самобутнього, історичного вигляду. У центрах міст панував «сталінський ампір» чи «сталінське бароко». Масштаби робіт, централізація й уніфікація проектного забезпечення диктували вироблення спрощених, ти-пових проектів, полегшення прийому об'єктів державними комісіями, шаблонних комплектуючих для будинків, які будувалися поточно-швидкісними методами призвели до відсутності національних елементів у архітектурі.

В 1960—70-ті роки з'являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві (архітектори: Михайло Гречина, Олексій Заваров); наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик» (архітектори: Андрій Добровольський, Віктор Єлізаров та ін.); «Університет» (архітектори: Г. Головко, М. Сиркін та ін.); готель «Тарасова гора» в м. Каневі (архітектори: Н. Чмутіна, Е. Гусєва, В. Штолько та ін.); Палац дітей та юнацтва у Києві (архітектори: Авраам Мілецький, Едуард Більський); кіноконцертний палац «Україна» (архітектори: Є. Маринченко та ін.). Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (архітектори В. Ладний, А. Буділовський, Л. Коломієць та ін.).

Сучасність, 21 століттяРедагувати

 
Житловий комплекс «Арк Палас №1» Хмарочос Арк Палас в Одесі

Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Завдання сучасної української архітектури — різноманітність у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.

Цивільна архітектура України зламу XX–XXI стРедагувати

 
Готель «Галицька цитадель», Львів, ревіталізація форту побудови 1852-1854 рр.

Сакральна архітектура України зламу XX–XXI стРедагувати

Народна архітектураРедагувати

Окремою сторінкою української архітектури можна назвати архітектуру народну. До найпоширеніших зразків української архітектури, що зберіглися до наших часів, відносяться дерев'яні храми (див. Дерев'яні храми України). Оскільки дерев'яні пам'ятки потребують особливого догляду, ці зразки архітектури часто перевозяться до спеціальних заповідників.

Найвідоміші музеї у яких можна побачити відреставровані пам'ятки архітектури XVIII–XIX ст:

та інші.

Видатні українські архітекториРедагувати

  • Паоло Фонтана (* 1696 — †1765) — видатний волинський архітектор доби пізнього бароко.
  • Бернард Меретин (*кінець 17 століття — †1759) — визначний архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження. Будував на західних землях України.
  • Ян де Вітте (8 червня 1707 Кам'янець-Подільський — †24 грудня 1785 там само) — граф, військовий інженер та архітектор епохи пізнього бароко.
  • Степан Ковнір(*1695 — †1786) — український архітектор XVIII ст., майстер українського бароко.
  • Іван Григорович-Барський (1713–1785) — архітектор, представник українського бароко.
  • Іван Левинський (1851–1919) — видатний галицький архітектор, представник стилю сецесія
  • Владислав Городецький (1863–1930) — польсько-український архітектор-модерніст, підприємець, меценат.
  • Олексій Бекетов (19 лютого (3 березня) 1862, Харків — †23 листопада 1941, Харків) — український архітектор і педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).
  • Володимир Січинський (1894 — 1962) — архітектор, графік і мистецтвознавець.
  • Борис Жежерін (1912-2006) – Заслужений архітектор України, академік архітектури, Лауреат державної премії з архітектури.

Вибрані плани архітектурних споруд УкраїниРедагувати

 
Франц Мехович. Київ. Костел св. Олександра, план, 1836 р.
 
План Театру Скарбека, 1842 р., Львів.

Архітектурні пам'ятки у законодавствіРедагувати

Архітектурними пам'ятками є:[1]

  • Історичні — будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у nbsp;р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIXвійнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
  • Об'єкти монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
  • Об'єкти архітектури — окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів; { Абзац п'ятий частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010 }
  • Об'єкти містобудування — історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей.

Див. такожРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. ↑ Абзац частини другої статті 2 в редакції Закону N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Архітектура українського театру. Простір і дія / В. І. Проскуряков; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-е вид., виправл. і доповн. - Л. : Срібне слово, 2004. - 583 c. - Бібліогр.: с. 544-572.
  • Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. — К., 1969.
  • Бесіди про українську архітектуру / За заг. ред. А. О. Пучкова; Редкол.: З. В. Мойсеєнко-Чепелик, А. О. Пучков, О. В. Чепелик; ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 224 с.: 155 іл. (PDF-файл)
  • Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. Виявлення, дослідження, фіксація. — К., 2005.
  • Володимир Тимофієнко.  Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. - Київ, 1999.
  • Історія архітектури: навч. посібник в 3 ч. Ч. 2: Історія української архітектури / Васильченко В.І., Авдєєва М.С., Солярська І.О, Авдєєва Н.Ю. – К. : Освіта України, 2012. – 300 с.
  • Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв [та ін.] ; ред. В. І. Тимофієнко ; Українська академія архітектури. - К. : Техніка, 2003. - 472 с.: іл. - Бібліогр.: с. 457-469. - ISBN 966-575-066-6
  • Київське житло другої половини ХІХ — початку ХХ століття / Олена Сердюк ; [фот.: О. Гончар, С. Марченко] ; М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, НДІ пам'яткоохорон. дослідж. — Львів : Центр Європи ; Київ : [б. в.], 2010. — 607 с. : портр., фот., кольор. фот. — Рез. рос., англ. — Бібліогр.: с. 601—607 (196 назв). — ISBN 978-966-7022-87-7
  • Прибєга Л. В. Дерев'яні храми українських Карпат. — К., 2007.
  • Січинський В. Історія українського мистецтва. — Нью-Йорк: НТШ в Америці, 1956.
Т. 1: Архітектура. — 180 с.
Т. 2: Архітектура. — 11, LXIV с. — Альбом 64 табл. з 300 рисунками.
  • Традиційна архітектура регіонів України: Полісся / А. Г. Данилюк; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - 147 c. - Бібліогр.: 135 назв.
  • Українське мистецтво та архітектура кінця XIX — початку XX ст. / П. О. Білецький, Д. О. Горбачов, Е. О. Димшиць та ін.; Відп. ред. Н. Ю. Асєєва; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К.: Наук. думка, 2000. — 240 с.: іл. — Бібліогр.: с. 218–235.
  • Lemberg. Lviv: architektur & stadt, architecture & city = 100 Bedeutende Bauwerke : 100 Landmark Buildings / A. Hofer, E. Leitner, B. Tscherkes ; [Architektur und Raumplanung der Technischen Universitat Wien, Universitat Lvivska Polytechnika]. – Wien ; Munster : LIT Verlag, 2012. – 195 p. : il. – Текст: нім., англ. – Bibliogr.: s. 189 -191. – ISBN 978-3-643-50429-6

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Архітектура_України&oldid=24049360