Лисичанськ

місто в Луганській області України

Лисича́нськ (МФА[ɫɪsɪˈt͡ʃɑɲsʲk]) — місто обласного підпорядкування в Україні та одне з найдавніших міст на сході України. Великий промисловий центр, що входить до складу Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Залізнична станція на лінії Куп'янськ-ВузловийПопасна.

Лисичанськ
Coat of Arms of Lysychansk.svg Lysychansk flag.svg
Герб Лисичанська Прапор Лисичанська
Street in Lisichansk.jpg
вулиця Олександра Довженка
Основні дані
Інша назва Лисиче (у віршах В. Сосюри)
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Лисичанська міська рада
Рада Лисичанська міська рада
Код КОАТУУ 4411800000
Засноване 1710
Статус міста з 1938 року
Населення 97 251 (01.01.2019)[1]
 - повне 97 251 (01.01.2019)[1]
Агломерація Лисичансько-Сєвєродонецька агломерація
Площа 95,64 км²[2]
Густота населення 1017 осіб/км²
Поштові індекси 93100—93190
Телефонний код +380-6451
Координати 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000Координати: 48°53′24″ пн. ш. 38°25′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 38.43000° сх. д. / 48.89000; 38.43000
Висота над рівнем моря 217 м[3]
Водойма Річка Верхня Біленька
Річка Сіверський Донець
Назва мешканців лисичанин, лисичанка, лисичани
День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Насвітевич, Лисичанськ, Переїзна, Вовчоярська
До обл./респ. центру
 - залізницею 113 км[4]
 - автошляхами 90 км[4]
До Києва
 - залізницею 747 км[2]
 - автошляхами 720 км[2]
Міська влада
Адреса 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Михайла Грушевського, 7
Вебсторінка lis.gov.ua
Міський голова Сергій Шилін

CMNS: Лисичанськ у Вікісховищі

Карта
Лисичанськ. Карта розташування: Україна
Лисичанськ
Лисичанськ
Лисичанськ. Карта розташування: Луганська область
Лисичанськ
Лисичанськ

ГеографіяРедагувати

Розташування та фізична географіяРедагувати

Місто розташоване в північно-західній частині Луганської області, на території Попаснянського району, за 115 кілометрів від обласного центру, на правому березі річки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над річкою, тому рельєф складається як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

ГеологіяРедагувати

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення — «Конгресів яр»[6] та геологічна структура — «Лисичанський купол».

Екзогенні геологічні процесиРедагувати

На території області, на лівобережжі річки Сіверський Донець, у межах південного схилу Воронезької антеклізи розвинені зсуви природно-історичного походження. Загальна кількість їх понад 1000 (дані аеровізуальних регіональних робіт 1985 року)[7].

Зсуви в межах Донецького складчастого спорудження пов'язані з глинами пермських відкладів (Р) — у районі смт Комишуваха; крейдяно-мергельними відкладами (К2) — у районі міста Лисичанська, смт Новотошківське; з вивітрілими породами вуглецю (С) — м. Лисичанськ; із глинами тріасу (Т) — смт Малорязанцеве. Усі ці зсуви техногенного походження. Під впливом техногенного навантаження на геологічне середовище в регіоні (розробка родовищ вугілля, будівельної сировини, підтоплення внаслідок закриття вугільних шахт) вони істотно активізувалися і створюють як матеріальні, так й екологічні проблеми. На території області закартовано близько 550 зсувів.

Найбільш гостро проблема зсувів стоїть у Лисичанську. Формування зсувів тут пов'язують із масштабним техногенним впливом на природне середовище. Практично повне залучення в сферу господарської діяльності природних ресурсів території, яка до того ж має складні інженерно-геологічні умови, призвело до змін природного середовища і формування в ньому техногенних умов, які сприяють утворенню зсувів.

У 2007 році на території Лисичанська закартовано 27 зсувів, загальною площею близько 30 га. Ці зсуви за своїм генезисом — техногенні. Порівняння даних обстеження за 10-річний період для міської території свідчить про збільшення активності зсувів у три рази: ураження території міста зсувами в 1984 році складало 0,001 %, а в 1996 році — 0,003 %. Значно збільшилася і масштабність зсувів: у 1984 році на території міста зустрічалися в основному зсуви площею до 3000 м² і обсягом зсувних мас у межах перших десятків тис. м³, у 2007 році на території міста зареєстровано зсуви площею 20—40 тис. м² і обсягом зсувних мас 100 тис. м³. Це призвело до того, що в 1998 році в Лисичанську та в районі 962 км Луганського відділення Донецької залізниці (на перегоні між станціями Лоскутівка і Вовчоярська) утворились два величезних за розмірами зсуви. У першому випадку було зруйновано житлові будівлі, виникла загроза пошкодження лікарні, гімназії й залізниці. У другому — повністю зруйновано залізницю.[8]

КліматРедагувати

Кліматограма Лисичанська
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
32
 
-3
-9
 
 
30
 
-2
-8
 
 
36
 
5
-3
 
 
37
 
15
4
 
 
48
 
22
9
 
 
53
 
26
14
 
 
61
 
28
16
 
 
34
 
27
15
 
 
45
 
21
9
 
 
31
 
13
3
 
 
37
 
4
-2
 
 
36
 
0
-6
Температура в °CСума опадів у мм
Джерело: Microsoft Corporation Програма «Погода»


Клімат помірно-континентальний із відчутними засухами. Середня температура місяця липня +22 °C, січня — −6 °C. У формуванні клімату беруть участь декілька типів повітряних мас, але домінують континентальні — 70 % (з них: помірні — 54 %; арктичні — 6 %; тропічні — 13 %). Результатом цього є переважання вітрів переважно східних і південно-східних. Вітровий режим залежить від сезонного розподілу атмосферного тиску та взаємодії баричних систем. Швидкість вітру за середнім показником коливається від 3,1 м/с до 5,0 м/с. Протягом року більш ніж на 70 % спостерігаються слабкі та помірні вітри зі швидкістю 0—5 м/с.

Максимальна середньорічна кількість опадів (480 мм). Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив. Зима порівняно холодна, з різкими східними й південно-східними вітрами, відлигами й ожеледицями, малосніжна. Весна — сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга половина його — помірно суха. Осінь сонячна, тепла, суха.

ІсторіяРедагувати

XVIII ст.Редагувати

 
Лисичанське та Вище (3-я Рота), що знаходиться південніше села Лисичанське

На території сучасного Лисичанська у XVIII сторіччі існували два зимівники Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового — «Лисичий Байрак на Дінці» та «Вище на Дінці».

На лівому березі Сіверського Дінця містечка Борівське, Трьохізбенське та інші, які було засновано на початку XVIII сторіччя селянами-втікачами поблизу сучасного Лисичанська, після Булавіньского повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра I. Майже відразу на тому місці засновано хутори Воронове (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення Борівської волості військами Петра I), Метьолкіне (козаками Метельникова) і Смолянинове (козаками Смолкіна). Відродили їх лише за 2—3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складали серби, хорвати, болгари та волохи, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій поселено третю роту Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота— за номером підрозділу та село Верхнє— за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донецького вугільного басейну. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані та про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля», відповідно до якого на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисичої було закладено рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721—1723 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750—1760-ті роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

XIX - поч. ХХ ст.Редагувати

 
Рідкісний знімок. Заняття в Лисичанській штейгерській школі. Кінець ХІХ ст.

У 1806 році в Лисичанську відкрито штейгерську школу — перше в сучасній Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року видано указ, за яким казенних селян села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, слід було перевести на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставили в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах від Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски й свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулись до царя зі скаргою та проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціаторів яких було покарано.

За даними 1859 року тут існувало 3 поселення:

  • Лисичанське (Лисича Балка), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 210 господ, 1623 особи, православна церква, 4 заводи;
  • Вище (3-тя рота), село гірничого відомства, над Сіверським Дінцем, 218 господ, 1747 осіб, православна церква;
  • Рубіжне, панське село, над Сіверським Дінцем, 31 господа, 811 осіб, 4 заводи.[9]

Після реформи 1861 року мешканців Лисичанська та Верхнього звільнили від обов'язкової роботи на руднику й наділили землею. Проте їхні наділи були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, їхній польовий наділ становив одну десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічувалося 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, сім крамниць, винний льох, два ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавуноливарний завод[10].

 
Содовий завод у 1913 році

У 1879 році від Попасної до Лисичанська прокладено залізничну лінію, а 1895 року Лисичанськ, завдяки залізничному з'єднанню з Куп'янськом, отримав вихід до центру імперії. Це сприяло подальшому розвиткові промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому АТ «Любимов. Сольвей і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом відкрито залізничний пост Любимівська. Швидко зростає кількість та потужність вугільних шахт.

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників, позаяк умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращими. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням населення. Тому почались періодичні страйки й хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи було розкидано рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і в другій російських революціях.

"Бельгійска спадщина Лисичанська"Редагувати

Історія Лисичанська у хронікахРедагувати

Радянсько-українська війнаРедагувати

Радянська добаРедагувати

 
Шахта ім.Клари Цеткін («Дагмара»)

Після закінчення Радянсько-української війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із наявних в районі 60 підприємств було вирішено, в першу чергу, відновити лише 19. Шахти «К.Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав виробляти продукцію содовий завод; було відбудовано скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному завершили. Завдяки розвитку промисловості збільшилась чисельність населення, змінилась його структура. Скоротилася чисельність зайнятих у сільському господарстві, натомість швидко зростала кількість робітників. 1935 року утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. У 1938 році Лисичанськ віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська перервався Другою світовою війною. У перші дні війни тисячі містян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств було евакуйовано вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку.

Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації (з 10 червня 1942 по 6 лютого 1943 років; з 3 березня по 2 вересня 1943 року). Окупанти завдали місту та району величезний збиток, що склав 1 млрд. 91 млн. 499 тис. карбованців. Німці відправили на каторгу до Третього Рейху 2314 чоловік. Близько 800 мирних громадян померли від виснаження або від розстрілів, загинули під бомбами й снарядами, підірвались на мінах. 25 квітня 1943 року на вулиці Донецькій (нині вулиці Шаумяна) було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти[11].

Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, здійснив таран ворожого літака. 1 вересня 1943 року частини 279стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно днем визволення міста, а потім й офіційним міським святом вважається 2 вересня. Місто почало відроджуватися. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня відновлено першу систему Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлено на сушку скловарну піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу післявоенну продукцію содовий завод.

З 1952 року Лисичанськ став містом обласного підпорядкування. Було відновлено й реконструйовано обидва скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. 1967 року засновано нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилась перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року відкрито другий маршрут. У 1988 році — третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

УкраїнаРедагувати

У 90-ті роки ХХ століття в місті закривали підприємства, заморожували шахти. У 1995 році криза відбилась на тролейбусному управлінні. Маршрут № 2 закрито, № 1 і № 3 — скорочено.

 
300-річчя міста

У першій половині 2000-х економіку міста почали відновлювати. У 2008 році почалась реставрація міського футбольного стадіону. У місті з'явились нові торговельні комплекси. У 2010 припинив свою роботу содовий завод. Канатну мережу з Білогорівки було повністю демонтовано. А у 2011 році заморожено роботу нафтопереробного заводу.

Починаючи з 2010 року зупинено роботу та ліквідовано переважну більшість підприємств міста, що викликало рекордне безробіття за всі часи незалежної України.

«Референдум» 2014 та сепаратизмРедагувати

Події Революції Гідності негативно були сприйняті переважною більшістю мешканців Лисичанська, які мають українофобські та проросійські погляди, що стало привідом для приходу у місто «руської весни». Мешканці міста почали створювати «загіни самооборони», заради боротьби за відокремлення від України. Розповсюджувалися чутки про 8 автобусів з «бандерівцями», які начебто вже їдуть з Західної України, тому у місті і сусідніх містах була встановлена цілодобова охорона інших пам'ятників Леніну. [12][13] 4 лютого 2014 року у Лисичанську був повалений пам'ятник Леніну біля заводу Мехскло. 11 травня 2014 у Лисичанську був проведений псвдореферендум за відокремлення від України.[14](рос.) Місцева влада, правоохоронні органи не заважали його проведенню. Кількість мешканців, що проголосували достаменно підрахувати неможливо, але вона складає значну кількість.


Війна на сході УкраїниРедагувати

Докладніше: Бої за Лисичанськ


У період від 22 травня до 24 липня 2014 року Лисичанськ перебував під владою фіктивного утворення «Луганська народна республіка», допоки його не було звільнено Збройними силами України, зокрема батальйоном «Донбас» та 24-ю механізованою бригадою. 18 грудня 2014-го під Лисичанськом загинув волонтер Шлюсар Роман Дмитрович[15]. 28 грудня 2014-го на блокпосту під Лисичанськом смертельного поранення зазнав молодший сержант 24-ї бригади Куценко Андрій Юрійович[16].

НаселенняРедагувати

Станом на 1 січня 2015 року наявне населення Лисичанської міської ради становило 117 438 осіб:

Етнічний склад Лисичанська за переписом 2001 року[17]

Етнос Відсоток
Українці 66,7 %
Росіяни 30,5 %
Білоруси 1 %
Інші 1,8 %


== ЗМІ Лисичанська == [18](рос.)

Відомі уродженці містаРедагувати

Відомі мешканці ЛисичанськаРедагувати

ПІБ Дата життя Посада, професія Світлина
Горох Іларіон 1894—1995 Художник
Костриця Ю.П. 19 Краєзнавець Автор книг "Золотая книга Лисичанска", «Лисичанск: дата образования и открытие угля»
Кононов Іван Іванович 7.05.1903 — 16.02.1985 1960—1985 рр. головний архітектор міста. Співавтор генерального плану Лисичанська, Заслужений будівельник УРСР
Лобач В'ячеслав Іванович 20.08.1946 голова Лисичанської міськради, голова правління ВАТ «Луганськнафтопродукт». Народний депутат України 1-го скликання.
Ломако Микола Миколайович Головний архітектор Лисичанська. Краєзнавець. Автор книг: «Лисичанськ історія у вулицях», «Давня історія Сєвєродонецька», «Роти полку Депрерадовича» та «Краєзнавчі записки».  
Подов Володимир Іванович 1924 Краєзнавець Автор книг «Лисичанск».(Донецк, изд-во "Донбасс", 1974.) История города Лисичанска (Луганск: "Альма-матер", 2005)
Сєверов Петро Федорович (10.06.1910 — 1992 радянський український прозаїк, журналіст. Народився у Привільному, працював на шахті «Дагмара». Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора.
Сосюра Володимир Миколайович 1898-1965 український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, роману «Третя Рота» та інших.  
Володимир Стругалевич 07/05/1951 Художник у багатьох напрямках.Поет. Дуже оригінальна людина.  

ЕкономікаРедагувати

 
Нафтопереробний завод
 
Автостанція № 1
 
Залізнична станція «Лисичанськ»
 
Потяг на станції «Переїзна»
 
Лисичанський гірничий технікум

Підприємства, що працюють:

Підприємства, що знаходяться на реконструкції:

Підприємства банкрути:

Підприємства, що ліквідовані від 2000-го року:

ІнфраструктураРедагувати

Міський транспортРедагувати

ТролейбусРедагувати

Датою відкриття руху є 7 березня 1972 року

Маршрутні таксіРедагувати

Маршрутне таксі в Лисичанську є більш поширеним міським транспортом. Завдяки безлічі маршрутів, від центру до інших районів міста, можна швидко дістатися місця призначення.

Приміський транспортРедагувати

Із Лисичанська ходять мікроавтобуси до більшості найближчих міст: Сєвєродонецька, Привілля, Рубіжного, Кремінної, Новодружеська, Старобільська.

Міжміський транспортРедагувати

У місті є регулярне автобусне сполучення з багатьма містами України. Наприклад, є прямі рейси до Харкова, Донецька, Запоріжжя, Бердянська, Маріуполя.

Залізничні станції ЛисичанськаРедагувати

У місті є чотири залізничні станції: Лисичанськ, Насвітевич, Переїзна і Вовчоярська. На залізничних станціях зупиняються майже всі транзитні поїзди далекого прямування, що проходять через Лисичанськ. Станції розташовані пропорційно довжині міста, що дозволяє мешканцям будь-яких частини міста не бути залежними тільки від центрального залізничного вокзалу. Також у місті є залізничний зупинний пункт «956-й км», де зупиняються потяги приміського сполучення.

Залізнична мережа ЛисичанськаРедагувати

Дивись також Повітряно-канатні дороги Лисичанська

ІсторіяРедагувати

У грудні 1878 відбулося урочисте відкриття Донецької Кам'яновугільної залізниці, її загальна довжина становила 389 верст. У травні 1879 були побудована ділянка Попасна - Лисичанськ (39 верст). До 1895 року станція Лисичанськ була тупиковою.

Єдина під'їзна дорога була прокладена від станції Любимівка (Переїзна) до цементного заводу (поблизу сучасного "Строммашина") в 1898 році. До 1934 року вугілля з усіх шахт до залізниці доставлялося вантажними повітряно-канатними дорогами та бремсбергами. У 1934 році інженери підкорили Лисичанські гори. Різницю в 150 метрів подолали, використавши протяжну Ісаєву балку, вийшовши по ній до шахти №1-2 Мельникова, до станції "Підземгаз", яка тоді ще будувалася, і до шахти Ново-Дружеської. Після другої світової війни лінію продовжили до шахт: Привільнянська, Капустіна, Томашевська-Південна, Томашевської-Північна, до безлічі динамітних складів. Існувала залізниця до Белогорівського крейдяного кар'єра. Остання дорога в 1980 році прокладена до Лисичанського нафтопереробного заводу, який з'єднаний зі станцією Сіверськ.

28 лютого 1855 року вийшов указ про виробництво пошуків до спорудження Харківсько-Феодосійської залізниці «до кам'яновугільних копалень»(²). В Указі також перераховувалися копальні, що знаходяться в Катеринославській губернії і сказано:

«щоб при таких дослідженнях вказати, наскільки можливо, яка кількість вугілля в кожному родовищі знаходиться, так і якість цього мінералу».

22 квітня 1875 року було прийнято рішення про будівництво Донецької кам'яновугільної лінії. Концесія на будівництво була надана промисловцеві Саві Мамонтову і торговому дому Вогау і Ко. Дорога від станції Попасна (станція) до Лисичанську була побудована та відкрита 3 травня 1879 року. На всьому протязі її було всього 2 проміжні станції: Комишуваха (станція) та Лоскутівка (станція).

Залізничні гілки ЛисичанськаРедагувати

Будівництво розпочалось у 1895. Остання гілка побудована у 1980 рр.


  • Лисичанськ-Куп'янськ. Гілку побудовано у 1895.
  • Цементний завод. Гілку побудовано у 1898. Демонтовано у 2000х.
  • Желатиновий завод, Гілку добудовано приблизно у 1967 р. для заводу, який почав працювати у 1968 р.
  • Завод ГТВ. Гілку побудовано у 1965 р. для заводу, який почав працювати у 1966 р.
  • Завод Мехскло. Гілку побудовано у 1935 р. для заводу, який почав працювати у 1935 р.
  • Шахта ім. Мельникова №1-2 та станція Підземгаз. Гілку побудовано у 1934 р. Ділянку до станції Підземгаз демонтовоно у 2000 р.
  • Білогорівський кар'єр. Гілку побудовано у 1951 р., демонтовано у 1980 р.
  • Шахта «Новодружеська» Гілки побудовано у 1934 р.
  • Шахта імені Г. Г. Капустіна. Гілку побудовано у 1955 р.

Довжина гілки до шахти Капустина (через шахти Мельникова №7, Новодружеська, Привільнянська) - 21 км.

  • Шахта «Привільнянська». Гілку побудовано у 1948 р.
  • НПЗ. Гілку побудовано у 1980 р.
  • Завод Донсода на лівобережжі. Гілку побудовано у 1965 р., демонтовано у 2010 р.
  • Шахта Матроська. Гілку побудовано у 1948 р. Демонтовано.
  • Лісова дача (конка). Побудовано заводом Донсода 1905 р., демонтовано у 1920 р.
  • Шахта Івано-Діборовська. Гілку побудовано 1921 р.
  • Завод Пролетарій. Гілку від шахти Івано-Діборовської побудовано у 1932 р.
  • Шахта Томашевська-Південна. Гілку побудовано 1960 р., демонтовано.
  • Амоналові склади поблизу шахти Томашевська-Південна , демонтовано.
  • Томашевська-Північна. Гілку побудовано 1949 р., демонтовано.
  • Склади деревини. Гілку побудовано ??????, демонтовано.
  • Хладкомбинат. Гілку побудовано ??? , демонтовано.
  • Пивзавод Лиспи. Гілку добудовано приблизно у 1971 р. для заводу, який почав працювати у 1972 р.
  • КХП (Лутрезерно). Гілку побудовано 1976 р., демонтовано у 2000 р.

Повітряно-канатні дороги ЛисичанськаРедагувати

Докладніше - Лисичанська канатна дорога

Водопропускні тунеліРедагувати

Для пропуску води, що ярами збігає з Лисичанських круч, під залізничним насипом було побудовано майже 50 тунелів. В якості материалу використано тесаний пісковик, стелі побудовані у формі арки. Пізніше , при прокладці другої колії, насип був розширено, а тунелі - подовжено. Після 2 світової війни деяку мости-тунелі були підкріплені залізобетонними блоками.


Мости та шляхопроводи ЛисичанськаРедагувати

Мости через річку Сіверський ДінецьРедагувати

  • Томашевський міст
  • Залізничний міст на Рубіжне
  • Пролетарський міст
  • Павлоградський міст
  • Донсодовський залізничний міст
  • Юбілейний міст


Відео

Мости через річку БіленькуРедагувати

  • вул Енергетиків ( 2 мости поруч)
  • вул Красна
  • вул. Некрасова
  • вул. Нікітіна
  • вул. Гоголя
  • залізничний міст-тунель
  • вул.Західна
  • поблизу заводу Мехскло
  • залізничний міст заводу Мехскло
  • поблизу заводу Строммашина


Інші мостиРедагувати

Освіта і наукаРедагувати

Дошкільні закладиРедагувати

  • Ясла садок №1 «Шпачок»
  • Ясла садок №2 «Бірюза»
  • Ясла садок №3 «Дюймовочка»
  • Ясла садок №4 «Росинка»
  • Ясла садок №5 «Усмішка»
  • Ясла садок №6 «Чайка»
  • Ясла садок №7 «Іскорка»
  • Ясла садок №8 «Світлячок»
  • Дитячий садок №9 «Червона шапочка»
  • Ясла садок №10 «Малятко»

ЗагальноосвітніРедагувати

БазовіРедагувати

Вища освітаРедагувати

ІншіРедагувати

  • Лисичанська дитяча школа мистецтв №1
  • Лисичанська дитяча школа мистецтв №2

Засоби масової інформаціїРедагувати

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 7 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: «Громадське радіо» (87.7 MHz), «Голос Донбасу» (88.2 MHz), «FM Галичина» (88.6 MHz), «Наше радіо» (91.1 MHz), «Ретро FM» (101.5 MHz), «Ера FM» (102.0 MHz) та «Пульс FM» (105.9 MHz).

КультураРедагувати

МузеїРедагувати

Палаци культуриРедагувати

  • Лисичанський Палац культури імені В. М. Сосюри
  • Лисичанський міський Палац культури
  • Лисичанський Палац культури «Діамант»
  • Лисичанський Центр позашкільної роботи зі школярами та молоддю
  • Лисичанський центр науково-технічної творчості учнівської молоді[19]

БібліотекиРедагувати

Лисичанська міська бібліотека

Пам'ятники ЛисичанськаРедагувати

Пам'ятки архітектуриРедагувати

Об'єкт, Адреса Рік побудови Світлина
Будинок культури

вул.Червона,30 (Рішення облвиконкому 09.06.1983 №264)

1930-1933  
Будинок колишньої штейгерської школи.

Вул.Менделеева,45 (Рішення облвиконкому 09.06.1983 №264)

1800  
Маєток директора содового заводу.

Вул.Сосюри,1. (Рішення облвиконкому 09.06.1983 №264)

1891  
Казарма содового заводу.

Вул. Могилевська,5.(Гімназія)(Рішення облвиконкому 09.06.1983 №264)

1895  
Житловий будинок.

Вул.Грушевського,12. Розп. 20.02.1992 №54

1939
Житловий будинок.

Вул.Грушевського,14. Розп. 20.02.1992 №54

1939  
Школа. Пл.Червона,1. Розп. 20.02.1992 №54 1901  
Універсальний магазин.

Вул.Менделеева,43 Розп. 20.02.1992 №54

 
Клуб ІТР.

Вул.Юнацька,78. Розп. 20.02.1992 №54

1951  
Гірничий технікум.

Пр.Перемоги,84. Розп. 20.02.1992 №54

1953  
Житловий будинок.

Вул.Лісничого,11. Розп. 20.02.1992 №54

1913  
Житловий будинок.

Вул.Лісничого,12. Розп. 20.02.1992 №54

1913  
Клуб ім.Крупської.

Вул.Першотравнева,52 Розп. 20.02.1992 №54

1952  
Кінотеатр "Комета".Розпорядження ЛОДА від 30.05.2000р. №283[20]

Вул. Довженка,3

1914

Пам'ятники жертвам другої світової війниРедагувати

Світлина Пам'ятник Світлина Пам'ятник
  Радянським воїнам у Привіллі   Радянським воїнам

вул. Ген.Потапенко,ш.Мельникова №1-2

  Загиблим в роки другої світової війни

вул. Красна, сквер содового заводу

  Пам'ятний знак на честь робочих содового заводу, загиблих в роки другої світової війни

вул. Красна, сквер содового заводу

Монумент воїнам-льотчикам міста Лисичанськ.

Сквер ім. 10-річчя Незалежності України (р-н ГТВ)

  Братська могила жертв фашизму

вул. Чорноморський тупик, шахта ім. 60-річчя Радянської України

  Братська могила радянських воїнів, 45(35 відомих)

вул. Первомайська, біля клубу ім. Крупської

  Пам'ятник
  Пам'ятник робітникам заводу «Пролетарій»

вул. Мічуріна

  Братська могила радянських воїнів.

Біля краєзнавчого музею.

  Братська могила радянських воїнів

біля школи № 4

  Братська могила радянських воїнів

вул. Філонова, Верхнянське кладовище

  Пам'ятний знак на місці масового розстрілу мирних мешканців 1943р.

зупинка «Кірпична»

*   Танк

пр.Перемоги,98, сквер

  Пам'ятник загиблим при форсування Сіверського Дінця. Архитектор М.Ломако

Залізничний вокзал

* Пам'ятник

на пл. Красна

  рос. «Воинам Советской Армии, павшим в боях при защите и освобождении города Лисичанска 1941-1943г.г.» У братській могилі поховані 203 загиблі (12.08.41 - 20.04.42рр.) пам'ятник встановлено у 1985р.

Ісаєва балка

*   Привільнянський Плацдарм

Привілля

  Привільнянський Плацдарм до 2010р

Привілля

* Братська могила радянських воїнів

Вул.Литовська, біля цвинтаря

  Могила льотчиків

вул.Бахмутська, біля молокозаводу

* 90px 45 захоронених

Дібровка

Пам'ятникиРедагувати

Світлина Назва, опис Адреса
  Пам'ятник загиблим 24.07.2014 при визволенні Лисичанська від окупантів та сепаратистів
  Пам'ятник генералу О.Радієвському [21]

, підполковнику П.Сніцару, солдату І.Коцяру, загиблим 23.07.2014 при визволенні Лисичанська від окупантів та сепаратистів. Встановлен 2017-07-24

вул.Першотравнева, вище моста
Пам'ятник жертвам Голодомору в Україні 1932-1933
  Пам'ятник «Землякам–чорнобильцям».Ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. Архитектор М.Ломако

24 квіт. 2020 р. У Лисичанську відбулось покладання квітів до пам'ятника землякам чорнобильцям

вул. Орджонікідзе, сквер
  Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам Сквер ім. Гагаріна

https://goo.gl/maps/VQAWeAGgNayYMJ4a6

  Пам'ятний знак на честь 200-річчя Донбасу проспект Перемоги, 84, сквер гірничого технікуму

https://goo.gl/maps/HUw5bbpqn3wHifb66

  Олень вул.Соборна

https://goo.gl/maps/1uLtWUEbyR2c98Sz5

  Памятник першій шахті Донбаса Вул.Канатна

https://goo.gl/maps/PpJPhkH4UAZEVdP16

  Пам'ятник Максиму Горькому вул. Мічуріна

https://goo.gl/maps/ogdfkFgbHoF9ksuD6

  Памятник "чорнобильцам" ДПРЧ-9, вул. Сосюри,324
  Знак "Лисичанськ 1710". Архитектор Арцев. Пролетарськ, на в'їзді з Сєвєродонецька

https://goo.gl/maps/jKLauh1nYkJPtbt97

  Знак "Лисичанськ 1710" Архитектор М.Ломако, 1997 р. на в'їзді з Сєвєродонецька (Павлоград)

https://goo.gl/maps/PhNRHWKk635qzY797

  Знак "Лисичанськ 1710". Архитектор М.Ломако, 1997 р. На в'їзді з Попасної
  Знак "Лисичанськ 1710" Архитектор М.Ломако, 1997 р. На в'їзді з Бахмута
  Пам'ятник Г.Капустину Ринок, "Луганськвугілля"

https://goo.gl/maps/SefqT9W8Nfo53Uuh7

  Пам'ятник Кам'яні баби біля музею вугільної промисловості

https://goo.gl/maps/mvBfe9mdY3o3WXFo7

  Пам'ятник В.Сосюрі вул.
  Пам'ятник жертвам Голокосту[22] вул.Литовська
  Пам'ятник Пушкіну А С ПТУ
  Шахті К.Скальковський вул.Канатна, 58

Меморіальні дошкиРедагувати

Світлина Назва, опис Світлина Назва, опис
Меморіальна дошка Менделєєву та Лутугіну.

Пошкоджена Штейгерська школа

  Плита на моглі Сергеева П.Д.(1859-1927)

Штейгерська школа. 1993р.

  Генерал-майору О.В.Радієвському (загинув 23.07.2014)

вул.Радієвського, шахта Титова

  В.Роменському

вул.Менделєєва,41

  Шахта ім. А.С.Титова, 1912-1960

вул.Радієвського

 
    шахта ОГПУ

розтрощена у 2020 р.

  Донсода, героям

зараз у музеї

Пам'ятники комуністичної пропагандиРедагувати

Світлина Пам'ятник Адреса
  Пам'ятник Леніну вул. Мічуріна. Завод "Пролетарій"
  Пам'ятник Леніну Пр.Перемоги. Площа
  Пам'ятник Клименту Ворошилову вул.Красна (Верхнє)(зараз у музеї)
  Пам'ятник Леніну Завод "Донсода"
90px Пам'ятна дошка технікум
  Леніну клуб Сосюри

"Памятники родного города"[23]

Міські подіїРедагувати

  • 23.11.2015 рос. В Лисичанске появился свой патриотический танк
  • 25.06.2016 рос. Перекраска мемориала «Танк» в Лисичанске
  • 09.06.2017 рос. Концерт «Океан Эльзы» под дождем в Лисичанске
  • 26.11.2019 рос. Мурал появился на стене лисичанской многоэтажки. ФОТО

Топоніміка ЛисичанськаРедагувати

Адміністративно-територіальна історія Лисичанської міської ради.Редагувати

У газеті «Лисичанський робочий» №115 від 27 грудня 1952 року був опублікований список виборчих округів з виборів до Лисичанської міської ради. До міської ради Лисичанська, який тільки що став містом обласного підпорядкування, входили ще міста Верхнє і Пролетарск, та селища: Сєвєродонецьк, Ново-Дружевск, Мало-Рязанцево.

Крім цього Лисичанськ залишався і районним центром якому підпорядковувалися ряд селищних і сільських рад: Сіротянскої, Борівської, Бобровської, Устинівської, Мирно-Долинської, Вовчеярівської, Золотаревскої, Белогоровскої, Шепіловскої, Миколаївської і Привільнянської.

Сучасний Лисичанськ у 1965р. утворився з трьох міст: Верхнього, Лисичанська та Пролетарська. Але крім них ще з 17 гірничозаводських селищ. 1. Березове, 2. Геологів. 3. Дібрівка. 4. 1-2 Мельникова. 5. Підземгаз. 6. Зелена Роща. 7. Козінівка. 8. Ворошилівка. 9. Чорноморка. 10. Червоний Гірник. 11. Тракторівка. 12. Скляний завод. 13. Матроський. 14. Шамотна. 15. Коммунград. 16. Оріон. 17. ДК 1-го Травня.

Рішенням Луганської обласної ради за 1968 рік про об'єднання або включення в межі міст населених пунктів. Так в місто Лисичанськ включені: село Березово, селища Зелений гай, Дібрівка, Червоний гірник, Тракторівка, Скляний завод. Тут же селище Томашевка стає частиною Новодружеська, а селище ім. Артема частиною Привілля. Яр Молдованов і Фугарівка тепер це теж, що і Вовчоярівка.

Залишається питання з якою кількістю жителів кожне місто увійшов в 1965 році в Лисичанськ. Так в перепису 1959 року Лисичанська міська рада мала 151 000 жителів.

У списку вулиць округів в основному присутні імена власні, але є і дивні утворення - селища і колони ( до радянських часів - колонії), так в Лисичанську селища: Зелена Роща, шахти «Чорноморка», шахти ім. Войкова і колони: Горпромуча, «Подземгаз», Холодильника, Осипенко, Ворошилова, Будьоного.

У місті Верхньому селища: Тракторівка, Яружний, Гірський, шахти Матроська, Шамотне, Вороб'ївка, Червоний Шахтар, Пугачова, Свободи. Колони: ІТП, Комунград, Крупської.

У місті Пролетарську селища: Станційний і Гірський. Колони: 1-я Хімколонна, 2-я Хімколонна, Главколонна Титова, колона службовців шахти Титова, 1-а і 2-я Старі колони, від 1-ї до 4-ї Нові колони, 7-я колона, а також хутір Березів і радгосп Шкляр.

У селищі Сєвєродонецьк: Лісова Дача, селище Ново-Сиротине, Бакаи, селище Щедріщеве, Південне селище і Глухий бор.

Топоніміка районівРедагувати

Серед звичайних назв вулиць зустрічаються і цікаві- Межова, Заставна поділяють Лисичанськ і Пролетарск, в Верхньому дивують Каустическая і Каналізаційна,Хімічна і Міліцейська вулиці і площа Сталіна, в інших містах такого культу немає. Ще є в районі скляного заводу - вул. Секменівська.

Зустрічалось у документах і селище Насветевічев. Деякі краєзнавці намагалися зарахувати його до перехідного імені Пролетарська з села Рубіжною. Було і селище Люборад, на ім'я хімічного заводу. Жителі вулиці Північній в Пролетарську називають свій район Фурманов, перше, що припадає на розум фура-візок, але слово німецьке, друге фурманщик - ловець бездомних собак або фурма - котел для плавлення сала для свічок. Але виявилося все простіше тут була шахта Хургина, ось і відбулася трансформація в Фурманов, як і район Тракторовка від прізвища Олега Трахтерева, власника шахти. Аналіз назв селищ показує, що названі вони по імені шахти або підприємства навколо якого будувався селище.

Селища в районі залізничної станції називався Лисичанське, тобто селище при станції Лисичанськ, і була в ньому школа, лікарня і все інше, що необхідно для мешканців. У 1956 році в тресті «Лисичанськвугілля» працювало 15 шахт: Войкова, Чорноморка, Ворошилова, № 1-2 Мельникова, № 7 Мельникова, Титова, Крупської, Кремінна-Східна, Кремінна № 1, Кремінна-Західна, Ново -Дружевская, Привольнянська-Південна, Привольнянська-Північна, Матроська шахтоуправління. З назв шахт зрозуміло, як називалися селища навколо кожної з них. А офіційна назва району "Комунград" поряд з шахтою ОГПУ, де на вулиці Репіна побудовані декілька десятків типових одноповерхових будинків для гірників цієї шахти, не прижилася. Сама вулиця Репіна незвичайна, вона має 4 ряди. Селище Геологів виникло у 1960-х роках, там будували житло вуглерозвідки. Німецька колонія Мессарош, що зоснована у 1898 р., перетворилась на "Мишарову" колону. У 1941 р. німців з колонії депортували до Казахстану. У 1974 р. мешканці колони були переселені до Лисичанську, на місці побудовано НПЗ.

Від Слов'яносербії (1753-1764 рр.) залишились такі назви-синоними Третя Рота - Верхнє та П'ята Рота - Привілля.

РелігіяРедагувати

На території міста діють 32 релігійних об'єднань, з них православні церкви Московського патріархату — 10, конфесії буддистів — 1, юдеїв — 1, баптистів — 20; в серпні 2016 року заснована парафія Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ[24]. Усі релігійні конфесії мирно співіснують на території міста[25].

Православні храмиРедагувати

  • Свято-Миколаївський храм. Московський патриархат.

Настоятель: Архімандрит Мефодій (Агафонов), Лисичанськ, вул. Базарна 2. храм на мапі Google Maps

Свято-Миколаївська церква є одним з найстаріших культових спорудою округи, яка не зазнала архітектурних змін. Початок її будівництва варто віднести до 1893 році. У 1895 році вона була зведена на рівень першого поверху, про що свідчить на західному фронтоні нанесена чорною фарбою технікою пикетажа відповідна дата. За даними Всеросійського перепису 1897 року в числі діючих церква ще не числилася. Дата введення визначається по єпархіальним відомостям, як 1901 рік, де йдеться про перегляд учнями церковно-парафіяльної школи «туманних картинок» у щойно освітленій школі. Церква збудована за рахунок коштів акціонерного товариства «Любимов, Сольве і Ко» Донецького содового заводу, в еклектичних архітектурних формах. Фундамент і стіни виконані з тесаного піщаника. Обрамлення віконних і дверних прорізів, карниз, горизонтальні тяги, купол, підстава шатра дзвіниці, пілястри барабана, а також обрамлення пластичних деталей, виконані з червоної керамічної цегли. Підлоги керамічні. Дах - одноглавая цибулина, дзвіниця - шатрова, покриття - оцинкована сталь. Церква в плані хрестоподібна з п'ятигранною апсидою. З 1927 року використовувалася, як комора, з 1932 року - Палац піонерів м. Верхнє. У 1945 році храм повернутий парафіянам.

  • Свято-Митрофанівський храм. Московський патриархат.

Протоієрей Микола Ткач.

Побудований в 1846 році на «височайше асигновано суму» старанням гірського інженера А. Б. Іваницького. Стіни - камінь піщаник. До спорудження будівлі з 1840 р. службу вели в молитовному домі. У 1929 році церкву закрили, демонтувавши купол і намет дзвіниці, до 1952 року використовувалася як міська друкарня. У 1953 знесена дзвіниця з трапезної, для будівництва універсального магазину, а частина, що залишилася була використана під склади магазину. Початком відродження Свято-Митрофанівського храму Єпископа Воронезького слід вважати грудень 1992 року, коли виконком Лисичанської міськради передав безоплатно будівлю (вівтарну частину), приходу. У 2006 році шатровий дах над вівтарної частиною замінили на купол і виконали значні ремонтні роботи.

  • Храм блаженої Матрони Московської. Московський патриархат.

вул. Машинобудівників 18-а. Настоятель: Протоієрей Андрій Павленко. храм на мапі Google Maps

У 1907 році поряд з першим одноповерховим будинком лікарні содового заводу, датованій 1899 роком, була побудована домова церква, імовірно лютеранська, так як на ній був відсутній барабан з цибулинним куполом. Будівля домовій церкві реконструйовано в 2007 році спільними зусиллями протоієрея Андрія Павленко і архітектора Олександра Арцева. У ній зараз йдуть служби. За радянських часів використовувалася як морг Довідка за матеріалами ЛГКМ.


.

Інші релігійні конфесіїРедагувати

  • Релігійна община. Вул.Довженко,3 (будівля колишнього кінотеатру/банку) на мапі Google Maps

.

Релігійні споруди Лисичанська (фото)Редагувати

ЛікарніРедагувати

Міська лікарня №2 — побудована у 1908 році для робочих содового заводу. Стиль лікарні - неоготика. 2017 року лікарня стала номінантом конкурсу бельгійської культурної спадщини - Belgian Heritage Abroad Award.[26][27]

ПолітикаРедагувати

 
Лисичанська міська рада, вул. ім. М. Грушевського, 7

Від початку незалежності України політичні вподобання більшості мешканців міста варіюються в межах соціалізму (марксизм-ленінізм), неокомунізму, соціал-лібералізму, євроскептицизму, менше центризму.

У період з 5 березня по 24 грудня 2015 року, під час дії Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», військово-цивільну адміністрацію міста Лисичанськ очолював Віталій Шведов[34][35].

Світлини ЛисичанськаРедагувати

Згадки у ЗМІ

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. а б в Верховна Рада м Лисичанськ Луганська область. Архів оригіналу за 15.01.2014. Процитовано 25.12.2014. 
  3. Лисичанськ. Архів оригіналу за 13 грудень 2015. Процитовано 29 червень 2015. 
  4. а б Про місто Лисичанськ
  5. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення
  6. Природно-заповідний фонд Луганської області Архівовано 26 грудень 2014 у Wayback Machine. / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
  7. Луганська область. Екологічний паспорт регіону. Архів оригіналу за 26 грудень 2014. Процитовано 26 грудень 2014. 
  8. Стан, охорона та використання надр
  9. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  10. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  11. Памятники боевой славы Лисичанска
  12. В ЛИСИЧАНСКЕ ВНЕДОРОЖНИК ПОВАЛИЛ ПАМЯТНИК ВЛАДИМИРУ ЛЕНИНУ novosti.dn.ua Процитовано 10 травня 2020
  13. Митинг на РТИ 07.05.2014 О референдуме 11-го Мая Процитовано 10 травня 2020
  14. Чиновницу из Лисичанска заочно осудили на семь лет из-за «ЛНР»
  15. Шлюсар Роман Дмитрович
  16. Куценко Андрій Юрійович
  17. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.465.
  18. https://zaraz.info/smi-ili-ideologicheskie-sredstva-propagandy-lisichanska/ СМИ или идеологические средства пропаганды Лисичанска?
  19. Новини, оголошення Лисичанського ЦНТТУМ. Новини, оголошення Лисичанського ЦНТТУМ (ru). Процитовано 2018-05-19. 
  20. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/LU000028.html Розпорядження ЛОДА від 30.05.2000р. №283 Про взяття під охорону пам'ятника архітектури - будинку кінотеатру "Октябрьский" у м. Лисичанську
  21. Життя сміливця обірвалося на полі бою… // Національна гвардія України, 23.07.2014. Архів оригіналу за 4 жовтень 2014. Процитовано 25.07.2014. 
  22. В Лисичанске почтили память жертв Холокоста. 25.01.2019. 
  23. "Памятники родного города". 2019. 
  24. На свято Покрови в греко-католицькій парафії м. Лисичанськ вперше відбувся парафіяльний празник
  25. Інформація про регіон. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 3 червень 2015. 
  26. Belgian Heritage Abroad Award 2017
  27. «Лисичанский Хогвартс» и дом с обсерваторией. Открываем необычные здания Донбасса. Свои.City (ru). Процитовано 2020-02-05. 
  28. Результати виборів депутатів ради (2010)
  29. Відомості щодо кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчих дільницях (2015). Архів оригіналу за 31 жовтень 2015. Процитовано 4 листопад 2015. 
  30. Про результати виборів Лисичанського міського голови
  31. Результати виборів Голови Лисичанської міської ради (2015). Архів оригіналу за 3 листопад 2015. Процитовано 1 листопад 2015. 
  32. Постанова про визначення черговості кандидатів у депутати Лисичанської міської ради
  33. Постанова про результати виборів Лисичанської міської ради
  34. Георгій Тука представив керівника Лисичанської військово-цивільної адміністрації. Архів оригіналу за 25 вересень 2015. Процитовано 24 вересень 2015. 
  35. Указ Президента України № 719/2015 Про припинення діяльності деяких військово-цивільних адміністрацій, від 24 грудня 2015 року.

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати


1. Подов В. И. История города Лисичанска. Луганск. «Альма-матер». 2005. 2. Спутник пассажира по Юго-Восточным железным дорогам. Выпуск II-й. Балашово-Харьковская. Донецкие каменноугольные. Восточно-Донецкие и Елец-Валуйские линии. Издание общества Юго-Восточных ж/д. 1899. 3. Труды XXII съезда горонопромышленников юга России, сотоявшегося в г. Харькове с 25 октября по 13 ноября 1897 года. Часть. 1-я. Харьков. Паровая типография и литография Зальберберга. Улица Рыбная, 30. 1898. 4. Лопатин Н.В. У колыбели Донбасса. Луганское областное издательство. 1960.

  • Голоскевич Г. Правописний словник. — Нью-Йорк : Книгоспілка, 1962. — 451 с.
  • Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  • Шепитько О., Анастасов А. Лисичанск — 300 лет. — Донецк : Шепитько и Ко, 2010. — 303 с. (рос.)
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
  • "Якщо ми зробимо щось круте – ніхто не помітить". Хто й навіщо міняє Лисичанськ. http://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2017-12-19. Процитовано 19 грудня 2017.