Лисичанський содовий завод
ВАТ «Лисичанська сода» — колишній великий виробник кальцинованої та харчової соди, синтетичних мийних та пральних засобів в Україні, що існував з 1892 по 2011 роки.
Тип | відкрите акціонерне товариство |
---|---|
Форма власності | недержавна власність |
Організаційно-правова форма господарювання | відкрите акціонерне товариство |
Галузь | содова промисловість |
Засновано | 10 травня 1994, існував з 1892 |
Закриття (ліквідація) | 2011—2013[1] |
Причина закриття | банкрутство |
Штаб-квартира | вул. Красна, 1, Лисичанськ, Україна |
Ключові особи | Клименко М. А. |
Послуги | виробництво соди |
Код ЄДРПОУ | 00204889 |
lissoda.com.ua | |
Лисичанський содовий завод у Вікісховищі |
Історія
ред.У 1880-х роках у Лисичанську бував Мендєлєєв. Ця поїздка корінним чином змінила долю Донбасу, а особливо Лисичанська. Особливий вплив мала протекціоністська політика. Мендєлєєв пише імператору Миколі ІІ у 1897 році, що подібна політика посприяла тому, що у 1886 році виплавлялося приблизно 32 млн пудів чавуну, а у 1896 році — понад 95 пудів. Крім того Мендєлєєв зазначав[2]:
Не менш повчальним прикладом може служити сода. В середині 80-х років до Росії ввозилося близько 2 млн пуд. соди, їдкої і вуглекислої, своєї ж майже не видобувалося. Тепер ці 2 млн пуд. виготовляються на Камі і на Дінці, і якщо іноземне ввезення ще існує, то лише тому, що попит на соду з пожвавленням справ швидко став зростати
Кажучи про виготовлення соди на Донці, Мендєлєєв писав саме про Лисичанськ. У своїй праці «Майбутня сила, що покоїться на берегах Дінця» він зазначав:
Тут всі умови, щоб робити дешеву соду і різні солі і кислоти содових заводів. Тільки їх потрібно викликати, створювати. Багатства Донецького краю звуть туди російських діячів
У 1887 році бельгійський інженер-технолог Ернест Сольве та пермський купець Іван Любімов створили акціонерне товариство «Любімов, Сольве і К°» для виробництва соди у Росії та почали підготовку до будівництва содового заводу у селі Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Сольве на той момент вже мав два содових заводи у Франції та один на Уралі. При будівництві заводу Сольве застосував нову і передову технологію, на той час, виробництва соди: із застосуванням аміаку[3].
У селян Верхнєго були викуплені ділянки та на початку 1890-го року почалося будівництво. У кінці квітня 1892 року завод почав давати першу продукцію кальцинованої соди. У листопаді цього ж року був збудований цех з виробництва каустичної соди, яка виготовлялася ферритним способом. У 1898 році виробництво соди було доведено до 200 тон на добу, що становило 70 000 тон кальцинованої соди на рік, що робило його першим у Росії та другим у Європі за виробництвом. Крім того завод випускав хлорне вапно та нашатирний спирт.
Понад три чверті століття завод називався по імені річки, на якій стїть — Донецьким, згодом був перейменований на Лисичанський. На початку XX століття на заводі працювало 900 постійних робітників, у 1916 році — 1 554 робітники.
Для забезпечення заводу паливом, компанія-власник взяла в оренду шахту «Дагмара», а у 1896 році побудувала нову шахту «Костянтин Скальковський». У 1902 році на ній було видобуто 6,8 млн пудів вугілля, а число робітників перевищило 900 чоловік.
Для транспортування вугілля у 1896 році була побудована дротово-канатна дорога. Крім палива по «канатці» доставлялася крейда від кар'єру поблизу села Мілове (Секменівка). Крейдяний кар'єр був відкритий у горі, яка була взята в оренду у верхнянських селян. У порівнянні з доставкою солі доставка крейди і вугілля була відносно дешевою. Сіль доставлялася з виробництва з-під Бахмута. Її везли на підводах до залізничної станції Деконська, а звідти — потягом. Дешевше було робити розсіл. Для цього у 1912 році був збудований розсольний промисел. Він став одним з найбільшим у Європі. Для насосних електродвигунів були побудовані лінії електропередач у 20 000 вольт, довжиною 35 кілометрів. Вона стала першою в Донбасі.
Для вивозу продукції з содового заводу була побудована залізниця. 1895 року Лисичанськ був зв'язаний залізницею з Куп'янськом. Видобуток соди у Лисичанську стимулював побудову у Лисичанську заводу з виробництва скла. Для доставки крейди і вугілля на завод у 1896 році була побудована дротово-канатна дорога від кар'єру поблизу села Мілове (Секменівка) —крейда, та шахти «Костянтин Скальковський» — вугілля[2].
Після жовтневого перевороту Лисичанський содовий завод був націоналізований.
1923 року заводу було присвоєно ім'я В. І. Леніна.
У 1942-1943 роках, під час Другої світової війни завод був майже повністю зруйнований.
У липні 1944 року була отримана перша партія кальцинованої соди з часу відновлення заводу після війни.
19 січня 1949 року завод був нагороджений орденом Леніна.
У 1950 році був відновлений цех Бікарбонату натрію.
У період 1994-1999 рр. була здійснена приватизація заводу з перетворенням в акціонерне товариство відкритого типу — ВАТ «Лисичанська сода». З 2005 по 2007 рік підприємством володіла група Приват. У 2007 році завод був проданий Російській содовій компанії підприємців Михайла Гуцерієва та Валерія Закоптєлова.[4].
З 2010 року підприємство не працює. Власник заводу звинувачує міську та обласну владу у відмові підтримати компанію[5]. Російські власники також конфліктують з територіальною громадою міста Лисичанськ[6]. Водночас влада звинувачує власників заводу[7].
25 жовтня 2011 року Господарський суд Луганської області визнав банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру ВАТ «Лисичанська сода»[8]. У 2012 році губернатор Луганської області, Володимир Пристюк, сказав про можливе перетворення потужностей заводу на виробництво цементу (Цементний завод)[9][10]. У грудні 2013 губернатор Луганської області — Володимир Пристюк — у прямому ефірі ЛОТ сказав, що ведуться переговори по перетворення Лисичанського содового заводу в цементний завод.
Експонати музею заводу «Донсода»
ред.-
канатна дорога на шламонакопичувач
-
канатна дорога на Секменівку
-
Фото. Випускники 7-річної школи 1929 р.
-
люк 1910р.
-
Бюст заслуженного хіміка УРСР
-
Прапор заводу.
-
Спільне фото будівельників 1930 р.
-
Книга пошани.
Світлини
ред.-
Пам'ятник героям, які загинули за владу рад
-
Пам'ятник Леніну біля Лисичанського содового заводу
-
Старий фонтан біля Лисичанського содового заводу
-
Пам'ятник содовикам, які загинули у роки Другої світової війни
-
Меморіальний камінь жертвам Другої світової війни біля Лисичанського содового заводу
-
Канатна дорога
Екологія
ред.Станом на 22 лютого 2011 р. Лисичанський содовий завод входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами довкілля в Україні.[11]
Дорадянська архітектура та інфраструктура содового заводу
ред.Поблизу заводу було збудовано дві великі лікарні, школа, гуртожиток на 200 чоловіків, будинок керуючого, готель, декілька десятків двоповерхових житлових будинків. Все це збудовано з червоної цегли, скоріш за все, виробництва власного заводу, бо на цій цеглі відсутнє маркування. Про європейський рівень технології та культури свідчить багато що: 3-поверхова лікарня була обладнана ліфтом. Її дах був вкритий французькою черепицею, а підлога якісною плиткою фірми Бергенгейма. У школі був кінозал. До родовища солі Карфаген, що поблизу Бахмута, був прокладений трубопровід з багатьма насосними станціями підкачки на електродвигунах. По одній трубі качали воду з Дінця до родовища, по іншій у зворотньому напрямку — соляний розчин.
Галерея
ред.-
Меморіальна дошка на будинку Лисичанського содового заводу
-
Накопичувач шламовий відходів Донсоди
-
Занедбана лікарня
-
Занедбана лікарня
-
Занедбана лікарня
-
Занедбана лікарня
Посилання
ред.- Офіційний сайт заводу
- Картка підприємства на сайті регіонального фонду підтримки підприємництва в Луганській області[недоступне посилання з липня 2019]
- Картка підприємства на сайті агенції з розвитку інфраструктури фондового ринку України
- Картка підприємства на сайті «Ukraine Made»
- Картка підприємства на сайті «Укрінформ»[недоступне посилання з липня 2019]
- Картка підприємства на сайті «Каталог підприємств Україна сьогодні»
Примітки
ред.- ↑ Ухвала суду № 33197238, 27.08.2013, Господарський суд Луганської області. reyestr.court.gov.ua. Єдиний державний реєстр судових рішень. 27 серпня 2013. Архів оригіналу за 26 серпня 2020.
- ↑ а б Сергей Каленюк, Николай Ломако. Террафоксы и другие лисичане. — Лисичанськ : ПП «Прінтекспрес», 2010. — С. 82-83. — 200 прим. — ISBN 978-966-8061-52-3.(рос.)
- ↑ Кихтенко В. Легенды Лисичанска. — Лисичанськ : ПП «Прінтекспрес», 2010. — С. 56-64. — 1 000 прим. — ISBN 978-966-8061-49-3.(рос.)
- ↑ Русская содовая компания вышла на Украину [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Власть — это ответственность (о сложившейся ситуации) [Архівовано 26 жовтня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Керівництво ВАТ "Лисичанська сода" знову конфліктує з місцевими жителями. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Інвестори чи рейдери?. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ Суд визнав банкрутом найбільшого виробника харчової соди в Україні. «Новости мира»[недоступне посилання з вересня 2019]
- ↑ Россияне помогут построить цементный завод в Лисичанске. Лисичанск On-Line [Архівовано 22 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Лисичанський цементний завод — дитя протистояння двох російських фінансових груп? [Архівовано 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ «Об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища». Міністерство екології та природних ресурсів України. 22.02.2011