Вікіпедія

Радикальна партія Олега Ляшка

Українська політична партія

Радика́льна Партія Оле́га Ляшка́ (попередня назва — Украї́нська Радика́льно-Демократи́чна Па́ртія) — політична партія, заснована у 2010 році, яку очолює Олег Ляшко.

Радикальна партія Олега Ляшка
логотип
Заснована / зареєстрована 28 вересня 2010
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія лівоцентризм, радикалізм Лівий Націоналізм Лівий Популізм Євроскептицизм


Очільник партії Ляшко Олег Валерійович
Кольори білий, червоний
Кількість членів 11 000
Кількість депутатів у ВР[1]
0 / 422
Обласні ради та рада м. Києва[2]
27 / 1780
Вебсторінка liashko.ua
Політика України
Політичні партії
Вибори

На парламентських виборах в 2012 році партія здобула 1 мандат,[3] на виборах 2014 року — 22 мандати,[4] на виборах 2019 року — жодного.[5]

Ідеологія Редагувати

Радикальна партія зосереджена на персоні Ляшка, який відомий своїм популізмом та дуже войовничою поведінкою. Партія поєднує націоналістичні настрої із рядом традиційних лівих позицій з економіки,[6] таких як зниження податків на зарплату, заборона продажу сільськогосподарських земель та усунення незаконного ринку землі, десятикратне збільшення бюджетних витрат на охорону здоров'я та створення первинних медичних центрів у кожному селі.[7] Антон Шеховцов з Університетського коледжу Лондона відносить партію Ляшка до лівого популістського та націоналістичного ухилу.[8] Аналогічної точки зору дотримується політолог Маттіа Зуліанелло.[9]

Партія пообіцяла очистити країну від олігархів «вилами»,[10] збільшити податки на продукцію, виготовлену олігархами, та ввести кризовий податок на багатіїв.[11]

РП хоче перезброїти Україну ядерною зброєю[10] і виступає за припинення війни на Донбасі шляхом застосування сили.[12]

Ляшко наголосив, що в травні 2011 року він нічого не мав проти сексуальних меншин. У вересні 2015 року заявив, що бути ЛГБТ це вибір кожної людини, який він не може засуджувати.[13]

Історія Редагувати

 
Логотип УРДП

Українська Радикально-Демократична Партія Редагувати

Українська Радикально-Демократична Партія була утворена на Установчому з'їзді в місті Миколаєві 18 серпня 2010. Зареєстрована Міністерством юстиції Україні 28 вересня 2010 року і стала 184-ю партійною організацією, зареєстрованою в Україні.[14][15][16]

На момент створення партії її очолював Владислав Теліпко.

Станом на 1 червня 2011 року була представлена в 24 з 27 регіонів України.

Радикальна партія Олега Ляшка Редагувати

8 серпня 2011 року новим лідером партії обраний позафракційний народний депутат України Ляшко Олег Валерійович, при цьому партію перейменовано в «Радикальну Партію Олега Ляшка»[17]

Метою своєї діяльності партія визначила сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виробленні й реалізації державної політики, сприяння побудові в Україні демократичної правової держави з ефективною, соціально-орієнтованою ринковою економікою, утвердження принципів відкритого громадянського суспільства на засадах свободи і парламентської демократії.

Першим заступником лідера Радикальної Партії був обраний Юрій Сухін. Іншим першим заступником делегати обрали Владислава Теліпка. Заступниками лідера були обрані: Андрій Лозовой, Світлана Хіхлуха та Олександр Гальона.[18]

 
Результати парламентських виборів 2012 р.

Вибори Редагувати

Місцеві вибори у Києві 2014 року Редагувати

Партія отримала 7 депутатських мандатів у Київській міській раді на місцевих виборах 2014 року. Від партії були обрані:

Президентські вибори 2014 року Редагувати

 
Результати лідера партії Олега Ляшка на Виборах Президента України 2014 року

На позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року Ляшко, як єдиний кандидат Радикальної Партії,[19] одержав 8,32 % голосів, посівши третє місце в країні.

Парламентські вибори 2014 року Редагувати

 
Результати парламентських виборів 2014 р.

Радикальна Партія Олега Ляшка є одним з фаворитів виборчої кампанії на парламентських виборах 2014 року.

За даними інформаційного агентства «ЛІГАБізнесІнформ», стратегією виборчої кампанії Радикальної Партії на парламентських виборах займається російський політтехнолог Ігор Шувалов, близький до Сергія Льовочкіна, а безпосередніх керівників штабу партії очолює Владислав Каськів[20]

Місцеві вибори 2015 року Редагувати

Напередодні місцевих виборів в Україні 2015 року Олег Ляшко оголосив «Тарифний майдан» — політичну акцію, спрямовану на зниження комунальних тарифів. Тарифний майдан розпочався мітингом перед Кабінетом міністрів України у Києві 19 жовтня 2015 року. До акції приєднались Батьківщина Юлії Тимошенко та Партія простих людей Сергія Капліна. Основною вимогою протестувальників крім зниження комунальних тарифів оголошувалась відставка прем'єр-міністра Арсенія Яценюка.[21][22][23] Акція завершилась 17 листопада 2015 року — наступної ночі після завершення місцевих виборів.[24] Радикальна партія пояснила цей крок ескалацією ситуації на фронті, загрозами терористичних актів і переходом до іншої форми протесту. За твердженням Сергія Капліна, акцію припинено в результаті перемовини між «радикалами» і Яценюком та Ахметовим. Він оцінив ціну «зливу тарифного майдану» у 2 мільйони доларів.[25]

Виборчі списки Радикальної Партії Олега Ляшка Редагувати

Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (грудень 2018)

Партійний список Радикальної Партії Олега Ляшка був зареєстрований ЦВК 26 вересня 2014, в нього було внесено 223 імен[26].

Також Радикальна Партія Олега Ляшка бере участь в виборах по мажоритарних округах[27].

Згідно з оцінками аналітиків, прохідна частина партійного списку складає 40-45 чоловік[28]. Серед прохідної частини списку — партійні активісти, учасники АТО, діячі культури, а також політики, яких пов'язують з іменами Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа[28].

Політики і партійні активісти
Родичі і близькі політиків
Учасники АТО
Друзі і партнери олігархів

Місцеві вибори 2020 Редагувати

Фракція у Верховній Раді України Редагувати

1 вересня 2015 року лідер фракції Радикальної партії у Верховній Раді Олег Ляшко заявив про вихід фракції зі складу парламентської коаліції. «Ми переходимо в опозицію до нинішнього курсу уряду, президента і чинної парламентської коаліції», — заявив він. Одностайне рішення фракції було прийняте на підставі того, що в результаті діяльності парламентської коаліції в країні фактично відбувся «реванш влади Януковича»:[33]

Рейтинг Редагувати

На парламентських виборах в Україні 2012 року Радикальна Партія Олега Ляшка набрала 1,08 %. Два роки по тому, після Євромайдану, рейтинг Олега Ляшка та його партії значно зріс.[34]

Третє місце лідера Радикальної Партії Олега Ляшка на позачергових виборах Президента України (8,32 % голосів) був названий пресою «однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні».[35]

На позачергових парламентських виборах в Україні 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка була одним з фаворитів з рейтингом, за різними опитуваннями і оцінками, від 9,2 % до 18,4 % (за опитуваннями після початку передвиборчої кампанії).

За даними журналістів Сергія Лещенка і Мустафи Найєма станом на 17 серпня 2014, Радикальна Партія на закритих соцопитуваннях отримала 19-20 відсотків рейтингу, посівши друге місце після (ймовірного, на той час) Блоку Петра Порошенка.[36]

У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка посіла п'яте місце за кількістю голосів виборців (1 173 131 голос — 7,44 %), що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати 22 мандати за партійними списками[37].

Серед причин такого зростання популярності експерти називають велику кількість ефірів Олега Ляшка на телеканалі «Інтер» (співвласником якого є Сергій Льовочкін, що з ним пов'язують Ляшка), фінансові вливання (наприклад, член партії Сергій Скуратовський надав квартиру для бійця АТО під час передвиборчої кампанії[38]), розчарування електорату ВО «Батьківщина» та «Свобода», а також нішевість партії.[34]

Критика Редагувати

Значна частина українських політологів і журналістів зазначають, що Радикальна Партія, як і сам політик Олег Ляшко, є політичним проєктом Сергія Льовочкіна.[34][36][39]

Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко відзначає: "Ляшко не лідер власної партії, популярність якої нарощена грошима Фірташа і колишньої команди «РосУкрЕнерго».[40]

За словами соціолога Ірини Бекешкіної, електорат Ляшка це люди більш вразливі до популізму, з порівняно нижчим рівнем освіти і порівняно молодшого віку.[34]

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. ↑ Депутатські фракції і групи IX скликання. rada.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020. 
  2. ↑ Кандидати, яких обрано депутатами рад на поточну дату. cvk.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020. 
  3. ↑ Party of Regions gets 185 seats in Ukrainian parliament, Batkivschyna 101 - CEC. Interfax-Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  4. ↑ Poroshenko and Yatsenyuk’s parties maneuver for lead role in coalition - Oct. 29, 2014. KyivPost. 29 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 12 червня 2020. 
  5. ↑ Вибори до Верховної Ради України 2019. Результати підрахунку голосів. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 12 червня 2020. 
  6. ↑ lehti, Politiikasta (26 листопада 2015). Ukraine’s political landscape is shifting. Politiikasta (фін.). Архів оригіналу за 30 грудня 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  7. ↑ Herszenhorn, David M. (24 жовтня 2014). With Stunts and Vigilante Escapades, a Populist Gains Ground in Ukraine. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  8. ↑ Shekhovtsov, Anton (29 травня 2014). Anton Shekhovtsov's blog: Ukraine's presidential election and the far right. Anton Shekhovtsov's blog. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2020. 
  9. ↑ Varieties of Populist Parties and Party Systems in Europe: From State-of-the-Art to the Application of a Novel Classification Scheme to 66 Parties in 33 Countries. Архів оригіналу за 16 серпня 2020. 
  10. ↑ а б Wilson, Andrew (24 жовтня 2014). What to look for in Ukraine's election. BBC News (en-GB). Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  11. ↑ The Communist Party May Be on Its Last Legs, But Social Populism is Still Alive. Архів оригіналу за 29 жовтня 2017. 
  12. ↑ Ukraine’s political parties at the start of the election campaign. OSW Centre for Eastern Studies (англ.). 17 вересня 2014. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  13. ↑ З усіх вил: звідки взявся та до чого дійшов Олег Ляшко. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  14. ↑ Мін'юстом зареєстровано Українську Радикально-Демократичну Партію — Офіційне повідомлення на сайті Міністерства юстиції України.
  15. ↑ Мін'юст зареєстрував «Українську радикально-демократичну партію» [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] — Вкурсе, 13 жовтня 2010, о 09:34.
  16. ↑ УРДП [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.], Державна реєстраційна служба України
  17. ↑ Українська Радикально-Демократична Партія перейменувалася в Радикальну партію Олега Ляшка [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. ТСН, 9 серпня, 2011 15:08.
  18. ↑ В Києві пройшов з'їзд Радикальної партії Олега Ляшка [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.] — Блог Олега Ляшка. 8 серпня 2011 року о 15:44.
  19. ↑ Відомості про кандидата на пост Президента України: Ляшко Олег Валерійович. Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 17 серпня 2014. 
  20. ↑ Продавцы имиджа. Кто ведет выборные кампании ведущих партий-2014 http://news.liga.net/articles/politics/3765417-prodavtsy_imidzha_kto_vedet_vybornye_kampanii_vedushchikh_partiy_2014.htm [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Тарифний майдан розростається. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  22. ↑ Тарифний майдан. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  23. ↑ Ще один «тарифний Майдан» розбив наметове містечко під Кабміном. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  24. ↑ «Тарифний майдан» Ляшка розбігся на наступну ніч після завершення місцевих виборів // [[ТСН]]. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  25. ↑ Ляшко розпустив «тарифний Майдан» під Кабміном // Українська правда. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  26. ↑ Виборчий список. Радикальна Партія Олега Ляшка. [Архівовано 9 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК України
  27. ↑ Виборчі списки Радикальної Партії Олега Ляшка [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Українська правда, 30.09.2014
  28. ↑ а б в г д Валентин ГладкихКампания Ляшко: кого ведет в Раду радикал [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — РБК-Украина, 03.10.2014
  29. ↑ Дмитро Лиховій. Першими старт у передвиборчій медіа-кампанії взяли грошовиті партії «другого ешелону». Чи це їм допоможе? [Архівовано 17 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Україна молода (через Українську правду), 01.09.2005.
  30. ↑ Соболєв: Корчинський завжди був пов'язаний з Медведчуком [Архівовано 11 червня 2014 у Wayback Machine.] // Свобода слова, ICTV, 02.12.2013
  31. ↑ Боевой радикал Ляшко. Часть 2. Архів оригіналу за 8 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014. 
  32. ↑ а б Тёмные лошадки и серые кардиналы партии Ляшко: анализ списка (часть 2). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014. 
  33. ↑ Радикальна партія заявила про вихід з парламентської коаліції. http://ukranews.com/. Українські Новини. 01.09.2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016. 
  34. ↑ а б в г Роман Чернышев. Люди и вилы. Анализ предвыборного списка партии Олега Ляшко [Архівовано 27 вересня 2014 у Wayback Machine.] // ЛІГА.net, 26.09.2014.
  35. ↑ З грязі в князі: як Ляшко став третім політиком країни [Архівовано 3 червня 2014 у Wayback Machine.] // Корреспондент.net, 26.05.2014.
  36. ↑ а б Порошенко і Яценюк виходять на виборчий старт. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014. 
  37. ↑ Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014. 
  38. ↑ Ляшко подарував герою АТО нову квартиру [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Факти. ICTV, 09.09.2014.
  39. ↑ Політтехнолог: проект «Ляшко» — тонкий і розсудливий задум. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 18 серпня 2014. 
  40. ↑ Проблемы парламентского фронта. УНІАН. 5 вересня 2014. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 6 червня 2021.  (рос.)

Посилання Редагувати


  Це незавершена стаття про політичну партію України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радикальна_партія_Олега_Ляшка&oldid=40427126