Вибори в Україні — це спосіб формування вищих органів влади України шляхом голосування громадян. В Україні проводяться вибори Президента України (загальнодержавні); народних депутатів України (загальнодержавні); депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, старост (місцеві).

Законодавство

ред.

Правову основу виборів в Україні становлять Конституція України та Виборчий кодекс України.

Центральна виборча комісія України наділена повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів.

Єдиний державний реєстр виборців України

ред.

Наразі усі вибори в державі відбуваються на підставі Єдиного державного реєстру виборців, розпорядником якого чинним законодавством визначена ЦВК.[1]

Місцеві вибори 2020–чергові місцеві вибори в Україні,що відбулися 25 жовтня 2020.

Вибори Президента України 2019 — чергові вибори Президента України, що відбулись 31 березня 2019 року.


Опитування Дата
 
Тимошенко
 
Зеленський
 
Порошенко
 
Гриценко
 
Бойко
Вакарчук
 
Ляшко
 
Садовий
Мураєв
 
Шевченко
Вілкул
 
Тарута
Налив.
 
Безсм.
 
Рабінович
 
Тягнибок
Інші
кандидати
Важко сказати /
проти всіх
Визначились з кандидатом Не планують
голосувати
Відсотки серед респондентів, які мають намір голосувати % серед усіх респондентів
«Дем. ініціативи»& Razumkov [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.] 19.12.18 – 25.12.18 16,1 8,8 13,8 6,8 8,4 2,6 6,9 2,4 3,1 2,9 2 1,0 0,9 0,6 7,5 16,4 70,4 11,1
УІСД [2] 16.12.18 – 22.12.18 15,5 12,5 8,9 9,4 9,8 3,8 6,9 3,9 4,5 3,5 1,4 0,7 3,6 15,4 73,2 13,4
СОЦИС [Архівовано 1 січня 2019 у Wayback Machine.] 8.12.18 – 18.12.18 14,4 9,4 10,8 7,2 6 3,1 7,1 3,4 2,5 4,1 1,1 0,7 0,3 5,7 25,3 12,3
KIIS [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.] [2] 30.11.18 – 14.12.18 12,6 11,6 7,4 5,9 6,8 3 7,7 1,9 2,5 3,5 1,1 0,5 0,5 0,5 3,2 31,2 62,8 8,7
Rating [Архівовано 27 грудня 2018 у Wayback Machine.] 16.11.18 – 10.12.18 16,4 10,6 8,8 6,2 7,6 3,7 5,2 2,2 3,5 3,3 0,9 0,8 0,7 2,1 6,9 20,9 65,3 13,8
УІСД [Архівовано 19 грудня 2018 у Wayback Machine.] [2] 1.12.18 – 10.12.18 16.8 10.0 9.2 9.8 9.4 3.2 6.9 4.6 5.2 3.3 0.3 0.7 4.9 16,0 74,1 11,8
KIIS [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.] [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.][2] 23.11.18 – 03.12.18 13,1 9,0 7,2 5,1 6,8 2,3 5,4 1,4 2,5 3,9 0,6 0,6 0,8 3 38,3 56,3 9,3
KIIS, Razumkov, Rating [Архівовано 22 грудня 2018 у Wayback Machine.] 19.10.18 – 02.11.18 16 8,8 8 7,7 6,8 4,3 5,9 2,2 3,9 2,6 1 1,1 1,1 2,8 5,3 22,6 63,4 15,1
KIIS, Rating, УІСД [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.] 28.09.18 – 16.10.18 15,3 8,7 8 8 7,9 5,6 6,5 2,8 2 1 0,8 0,7 4 2,1 7,5 19,1 70,8 12,5

Центральна виборча комісія призначила вибори у 202 об’єднаних територіальних громадах на неділю, 29 жовтня 2017 року.

Зокрема, у Вінницькій області такі вибори відбудуться в 9 об’єднаних територіальних громадах, у Волинській області – в 19 ОТГ, у Дніпропетровській області – в 19 ОТГ, у Донецькій області – в 2 ОТГ, у Житомирській області – в 13 ОТГ, у Закарпатській області – в 1 ОТГ, у Запорізькій області – в 10 ОТГ, в Івано-Франківської області – в 8 ОТГ, у Київській області – в 4 ОТГ, у Кіровоградській області – в 6 ОТГ, у Луганській області – в 4 ОТГ, у Львівській області – в 8 ОТГ, у Миколаївській області – в 1 ОТГ, в Одеській області – в 11 ОТГ, у Полтавській області – в 12 ОТГ, у Рівненській області – в 5 ОТГ, у Сумській області – в 9 ОТГ, у Тернопільській області – в 4 ОТГ, у Харківській області – в 7 ОТГ, у Херсонській області – в 10 ОТГ, у Хмельницькій області – в 7 ОТГ, у Черкаській області – в 15 ОТГ, у Чернівецькій області – в 4 ОТГ, у Чернігівській області – в 14 ОТГ.

Комісія оголосила початок виборчого процесу в цих громадах з 9 вересня 2017 року.

Кількість громад не є остаточною. Вибори можуть бути призначені до кінця поточного року на будь-яку неділю грудня крім останньої. Центральна виборча комісія продовжує очікувати надходження звернень від обласних державних адміністрацій щодо призначення перших місцевих виборів в інших громадах, які вже об'єдналися, або мають намір об'єднатися.[3][4]

Кандидат % голосів кількість голосів
Петро Порошенко 54,70 &&&&&&&&09857308.&&&&009 857 308
Юлія Тимошенко 12,81 &&&&&&&&02310050.&&&&002 310 050
Олег Ляшко 8,32 &&&&&&&&01500377.&&&&001 500 377
Анатолій Гриценко 5,48 &&&&&&&&&0989029.&&&&00989 029
Сергій Тігіпко 5,23 &&&&&&&&&0943430.&&&&00943 430
Михайло Добкін 3,03 &&&&&&&&&0546138.&&&&00546 138
Вадим Рабинович 2,25 &&&&&&&&&0406301.&&&&00406 301
Ольга Богомолець 1,91 &&&&&&&&&0345384.&&&&00345 384
Петро Симоненко 1,51 &&&&&&&&&0272723.&&&&00272 723
Олег Тягнибок 1,16 &&&&&&&&&0210476.&&&&00210 476
Дмитро Ярош 0,70 &&&&&&&&&0127772.&&&&00127 772
Андрій Гриненко 0,40 &&&&&&&&&&073277.&&&&0073 277
Валерій Коновалюк 0,38 &&&&&&&&&&069572.&&&&0069 572
Юрій Бойко 0,19 &&&&&&&&&&035928.&&&&0035 928
Микола Маломуж 0,13 &&&&&&&&&&023771.&&&&0023 771
Ренат Кузьмін 0,10 &&&&&&&&&&018689.&&&&0018 689
Василь Куйбіда 0,06 &&&&&&&&&&012391.&&&&0012 391
Олександр Клименко 0,05 &&&&&&&&&&010542.&&&&0010 542
Василь Цушко 0,05 &&&&&&&&&&010434.&&&&0010 434
Володимир Саранов 0,03 &&&&&&&&&&&06232.&&&&006232
Зорян Шкіряк 0,02 &&&&&&&&&&&05021.&&&&005021
визнані недійсними 1,35 &&&&&&&&&0244659.&&&&00244 659
Всього 100 &&&&&&&018019504.&&&&0018 019 504
 
 
 
Порошенко (54.70%) Тимошенко (12.81%) Ляшко (8.32%)
Партія % Голосів Місць за пропорційною системою Місць за одномандатними округами Загалом[5] Зміна[6]
Народний фронт 22.14 3 487 766 64 18 82 82
Блок Петра Порошенка 21.81 3 437 078 63 69 132 92[7]
Об'єднання «Самопоміч» 10.97 1 729 131 32 1 33 33
Опозиційний блок 9.43 1 486 195 27 2 29 157[8]
Радикальна партія Олега Ляшка 7.44 1 173 060 22 0 22 21
Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» 5.68 894 757 17 2 19 93
Самовисуванці - - - 96 96
Вакантні місця - - - - 27
 
 
 
Народний фронт (22.14%) Блок Петра Порошенка (21.82%) Самопоміч (10.97%)
 
 
 
Опозиційний блок (9.43%) Радикальна партія (7.44%) ВО Батьківщина (5.68%)
Фракція Голосів % Загалом[5]
Партія регіонів 6 116 746 30,00 % 72
ВО «Батьківщина» 5 209 090 25,54 % 62
УДАР 2 847 979 13,96 % 34
Комуністична партія України 2 687 269 13,18 % 32
ВО «Свобода» 2 129 933 10,44 % 25
[обговорити] – [редагувати]
Підсумок Президентських виборів в Україні 2010, перший тур 17 січня та другий тур 7 лютого
Кандидати Перший тур 17 січня 2010 % Другий тур 7 лютого 2010 %
Віктор Янукович 8 686 751 35.32 12 481 266 48.95
Юлія Тимошенко 6 159 829 25.05 11 593 357 45.47
Сергій Тігіпко 3 211 257 13.06
Арсеній Яценюк 1 711 749 6.96
Віктор Ющенко 1 341 539 5.45
Петро Симоненко 872 908 3.55
Володимир Литвин 578 886 2.35
Олег Тягнибок 352 282 1.43
Анатолій Гриценко 296 413 1.20
Інна Богословська 102 435 0.41
Олександр Мороз 95 169 0.38
Юрій Костенко 54 376 0.22
Людмила Супрун 47 349 0.19
Василь Противсіх 40 352 0.16
Олександр Пабат 35 475 0.14
Сергій Ратушняк 29 796 0.12
Михайло Бродський 14 991 0.06
Олег Рябоконь 8 334 0.03
Проти всіх 540 942 2.20 1 113 055 4.36
Недійсні 405 789 1.65 305 837 1.19
Всього 24 588 261 100 25 493 529 100
Джерело: Центральна виборча комісія України[9].
 
Виборець на виборчій дільниці, 2007

Парламентські, у зв'язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України.

Відбулися 30 вересня 2007 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

Коротко про історію призначення цих виборів див. у наступному розділі статті.

Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів (8 013 918 — 34,37% — 175 народних депутатів, що на 11 менше, ніж на останніх виборах), друге місце за Блоком Юлії Тимошенко (7 162 174 — 30,71% — 156 — на 27 більше), третє — за Нашою Україною — Народною самообороною (3 301 012 — 14,15% — 72 — на 9 менше). Крім того до парламенту пройшли КПУ (1 257 397 — 5,39% — 27 — на 6 більше) та Блок Литвина (924 568 — 3,96% — 20). Верховна Рада України 6 скликання розпочала свою роботу 23 листопада 2007 року.

За результатами виборів 30 вересня 2007 року створена Демократична коаліція у складі Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України — Народної Самооборони» (228 народних депутатів).

Парламентські, чергові. Відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів (186 народних депутатів), друге місце за Блоком Юлії Тимошенко (129 народних депутатів), третє — блок «Наша Україна» (81 народний депутат). Крім того, до парламенту пройшли СПУ (33 народних депутати) та КПУ (21 народний депутат).

22 червня 2006 року була утворена Коаліція демократичних сил у складі фракцій Блоку Юлії Тимошенко, блоку «Наша Україна» та СПУ, в яку ввійшло 243 народних депутати цих фракцій. Ця коаліція внаслідок виходу з неї фракції СПУ припинила існування зі створенням 7 липня 2006 року Антикризової коаліції23 березня 2007 року — Коаліція національної єдності) у складі фракцій Партії регіонів, СПУ та КПУ і трьох народних депутатів України інших фракцій (243 народних депутата).

На початку 2007 року керівництвом Партії регіонів і СПУ робились заяви про необхідність збільшення кількості народних депутатів у коаліції до 300 з тим, щоб нейтралізувати так зване «вето Президента» на прийняті Верховної Радою України закони і змінити Конституцію України. Частина народних депутатів фракцій Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України» з невизначених мотивів вийшли зі своїх фракцій і вступили на основі індівідуального членства до Антикризової коаліції. Це стало приводом до видання Президентом України Указу, яким було оголошено дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і призначено позачергові вибори народних депутатів України: Президент вважав неконституційним індивідуальне членство в коліції і на підставі цього оголосив коаліцію неіснуючою протягом строку, який надає Президенту право на розпуск Верховної Ради. Пізніше цей указ змінювався: формулювалися по-іншому як підстави для розпуску, так і дата позачергових виборів. Урешті-решт вибори пройшли 30 вересня 2007 року, у зв'язку з відсутністю Верховної Ради внаслідок складення повноважень більш як третиною депутатів (склали повноваження депутати, що не увійшли в коаліцію, спеціально для максимальної легітимізації позачергових виборів). Політична причина прийняття рішення про розпуск парламенту полягала в тому, що Блок Юлії Тимошенко та «Наша Україна» вважали переорієнтацію СПУ кроком, який не відповідав очікуванням виборців СПУ; тому утворена коаліція описувалася як така, що не відображає волі виборців, так що виборцям слід дати можливість знову висловити свою думку.

Результати виборів
Фракція % ЗА Голосів ЗА
Партія регіонів 32.14 8 148 745
«Блок Юлії Тимошенко» 22.29 5 652 876
Блок «Наша Україна» 13.95 3 539 140
Соціалістична партія України 5.69 1 444 224
Комуністична партія України 3.66 929 591
Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» 2.93 743 704
«Народний блок Литвина» 2.44 619 905

Президентські, відбувалися протягом трьох голосувань — 31 жовтня, 21 листопада і 26 грудня 2004 року. Одразу після другого голосування 21 листопада 2004 року, в якому за попередніми даними Центральної виборчої комісії переміг Віктор Янукович, почались масові протести громадян України в Києві та інших містах України; громадяни виступали проти численних порушень виборчого законодавства та їх виборчого права чесно і справедливо обирати Президента України. Ці протести надалі стали називати Помаранчевою революцією. Результати другого голосування 21 листопада 2004 року та відповідні рішення Центральної виборчої комісії, прийняті під головуванням Сергія Ківалова, були визнані недійсними рішенням Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року через численні порушення виборчого законодавства на користь кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича. Остаточну перемогу під час голосування 26 грудня 2004 року з перевагою 7,79% або 2 267 184 голоси виборців одержав Віктор Ющенко, який і вступив на посаду Президента України 23 січня 2005 року.

[обговорити] – [редагувати]
Вибори Президента України у 2004 році[10]
Кандидат (Партія) Голосування
першого туру
% Повторне голосування
другого туру[11]
%
Ющенко Віктор Андрійович (Блок "Наша Україна") 11.188.675 39,90 15.115.712 51,99
Янукович Віктор Федорович (Партія регіонів) 11.008.731 39,26 12.848.528 44,20
Мороз Олександр Олександрович (Соціалістична партія України) 1.632.098 5,82
Симоненко Петро Миколайович (Комуністична партія України) 1.396.135 4,97
Вітренко Наталія Михайлівна (Прогресивна соціалістична партія України) 429.794 1,53
  1. Офіційний сайт Державного реєстру виборців. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 7 березня 2019.
  2. а б в г Відсотки з прес-релізу перераховано серед тих, хто має намір голосувати
  3. ЦВК призначила на 29 жовтня 2017 року перші місцеві вибори у 202 об'єднаних громадах - Новини - Децентралізація влади. decentralization.gov.ua (англ.). Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 22 серпня 2017.
  4. ЦВК. Постанова №164 від 18.08.2017. www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 22.08.2017. Процитовано 22 серпня 2017.
  5. а б Загальна кількість місць
  6. Зміна кількості депутатів відносно минулого скликання цієї політичної сили
  7. відносно партії «УДАР»
  8. відносно Партії регіонів
  9. Чергові вибори Президента України 17.01.2010. cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 10 лютого 2010. Процитовано 10 лютого 2010.
  10. Джерело: Центральна виборча комісія.
  11. докладніше у статті Помаранчева революція
Фракція За списком В округах Самовисуванці Депутати %
 Блок «Наша Україна» 70 42 7 119 26,6
 Комуністична партія України 59 6 65 14,5
 За єдину Україну! 35 86 54 175 39,2
 Блок Юлії Тимошенко 22 1 23 5,2
 Соціалістична партія України 20 2 22 4,9
 Соціал-демократична партія України (об'єднана) 19 8 4 31 6,9
 Позафракційні 12 12 2,7
Кандидати — Партія Перший тур % Другий тур %
Леонід Кучма — незалежний 9 598 672 36,49 15 870 722 56,25
Петро Симоненко — КПУ 5 849 077 22,24 10 665 420 37,80
Олександр Мороз — СПУ 2 969 896 11,29
Наталія Вітренко — ПСПУ 2 886 972 10,97
Євген Марчук — незалежний 2 138 356 8,13
Юрій Костенко — незалежний 570 623 2,17
Геннадій Удовенко — НРУ (Рух) 319 778 1,22
Василь Онопенко — СДПУ(о) 124 040 0,47
Олександр Ржавський — «Єдина Родина» 96 515 0,37
Юрій Кармазін — ПЗВ 90 793 0,35
Віталій Кононов — ПЗУ 76 832 0,29
Олександр Базилюк — СП 36 012 0,14
Микола Габер — ППУ 31 829 0,12
проти всіх 477 019 1,81 970 181 3,44
недійсні 1 038 749 3,95 706 161 2,50
Всього[1] 26 305 198 100 28 212 484 100
Зареєстровані виборці/явка 37 498 630 70,15 37 680 581 74,87
Фракція % Пропорційно Одномандатно Депутати
Комуністична партія України 24,65 % 84 37 121
Народний рух України 9,40 % 32 14 46
Виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!» 8,55 % 29 5 34
Партія зелених України 5,43 % 19 19
Народно-демократична партія 5,01 % 17 11 28
Всеукраїнське об'єднання «Громада» 4,67 % 16 8 24
Прогресивна соціалістична партія України 4,04 % 14 2 16
Соціал-демократична партія України (об'єднана) 4,01 % 14 3 17
Усього 100,00 % 225 220 445
Кандидати — Партія Перший тур % Другий тур %
Леонід Кравчук — незалежний 9,977,766 38.36 12,112,442 45.06
Леонід Кучма — незалежний 8,107,626 31.17 14,017,684 52.14
Олександр МорозСоціалістична партія України 3,466,541 13.33
Володимир Лановий — незалежний 2,483,986 9.55
Валерій Бабич — незалежний 644,263 2.48
Іван Плющ — незалежний 321,886 1.24
Петро Таланчук — незалежний 143,361 0.55
проти всіх 892,740 3.43 551,380 2.80
Кандидат Кількість голосів % Висунення
Кравчук Леонід Макарович 19 643 481 61,59 Самовисування
Чорновіл В'ячеслав Максимович 7 420 727 23,27 Народний рух України
Лук'яненко Левко Григорович 1 432 556 4,49 Республіканська партія України
Гриньов Володимир Борисович 1 329 758 4,17 Партія демократичного відродження України
Юхновський Ігор Рафаїлович 554 719 1,74 Самовисування
Табурянський Леопольд Іванович 182 713 0,57 Народна партія
Проти всіх/недійсні 1 327 788 4,07
Всього 31 891 742 100
Зареєстровані виборці/явка 37 885 555 84,18

Незаконні вибори

ред.

2 листопада 2014 року на тимчасово окупованій території Донбасу відбулися антиконституційні незаконні Загальні вибори в Донецькій народній республіці (2014).

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Вибори Президента України 1999. Сайт ЦВК. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 21 січня 2019.

Посилання

ред.