Популізм

<img src="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1b/Nuvola_apps_kaboodle.svg/30px-Nuvola_apps_kaboodle.svg.png" decoding="async" width="30" height="30" class="mw-file-element" data-file-width="128" data-file-height="128"> Зовнішні відеофайли
<img src="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1b/Nuvola_apps_kaboodle.svg/16px-Nuvola_apps_kaboodle.svg.png" decoding="async" width="16" height="16" class="mw-file-element" data-file-width="128" data-file-height="128">	Популізм. Петров+Мустафін на YouTube, канал «ISLND TV», 17 лютого 2024

У Вікісловнику є сторінка популізм.

Популі́зм (лат. populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. В англомовній літературі термін переважно вживають як відповідник українського поняття «народництво» (і англійською мовою «народництво» переважно перекладається як «populism»), і далеко не завжди має негативні конотації.

Як визначено в Нолан-діаграмі, популізм (і тоталітаризм) розташований в нижній лівій частині.

Поняття, як правило, вживають з негативною конотацією і найчастіше воно служить для опису політики влади, спрямованої на загравання з народом з метою забезпечення популярності. Також його вживають для поверхневої критики «верхів», «еліти», або «влади», яка характеризується демагогічними гаслами та необґрунтованими обіцянками.

Ідеологія

Популізм базується на твердженні, що панівна еліта експлуатує простий народ, завдає шкоду країні і не турбується про інтереси людей, оскільки зацікавлена лише у власних благах. Таким чином, владу в еліти треба відбирати та спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому^[1].

Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей. Багато дослідників популізму, починаючи з 1980-х роках, розглядали його як стиль риторики, який може служити не одній, а безлічі ідеологій. Залежно від підтримуваної ідеології, політичні філософи розрізняють «лівий» і «правий» популізм.

Популізм включає критику існуючого режиму і може бути оснований на ідеях націоналізму, расизму або релігійного фундаменталізму. Багато популістів представляють себе захисниками окремих регіонів або соціальних груп, таких як, наприклад, працівники, жінки, містяни, селяни, працівники якоїсь галузі промисловості тощо. У своїй риториці популісти часто використовують дихотомію (принцип «або-або», тобто «третього не дано») і стверджують, що вони виражають інтереси більшості населення.

До найпоширенішої термінології популізму належать вислови «пряма демократія», «авторитетний лідер», «антинародний уряд», «бюрократія», «корупція». Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення. Як рішення вони пропонують боротьбу з владою політичних угрупувань або корпорацій, боротьбу з корупціонерами та бюрократами, а також залучення до управління представників народу.

Прихильники популізму вважають його справжньою демократією, тоді як супротивники розглядають його як демагогію.

Популізм та формування еліт

Перонізм президента Аргентини Хуана Перона вважався популістським рухом.

Засновники теорії еліт, соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска, в теорії еліт визначили аристократичну і демократичну тенденції оновлення панівних еліт. Кожна з них має свої переваги та недоліки: аристократична тенденція призводить до виродження еліт, що своєю чергою призводить до суспільного застою; демократична тенденція підвищує здатність політичної системи ефективно реагувати на зміни, але пов'язана зі слабкою передбачуваністю лідерів та їхньою схильністю до популізму^[2].

Політичний популізм в Україні

Докладніше: Політичний популізм в Україні

Колишній Президент України, Віктор Ющенко у 2009 році так оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності^[3]:

«Той економічний курс, який запропонували Україні, — це, вибачте, вонючий популізм 17-х років. З ним не можна зустрічати кризу, з ним не можна боротися – це не світогляд третього тисячоліття. Пустим популізмом, солодкими речами, відсутністю жорсткого державного підходу, в тому числі по економічних і фіскальних питаннях, ми не дамо відповіді.»

Джерела та література

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. :Право, 2015
В. І. Співак. Популізм // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 665. — ISBN 966-7492-04-4.
Популизм // Современная энциклопедия (рос.)
Дем'яненко М. М. Популізм як політичний феномен і маніпулятивна технологія / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси, розісланий 26 лютого 2016 – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2016. - 23 с.
Є. Горюнова. Популізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.600 ISBN 978-966-611-818-2
В. Заблоцький. Популізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 499. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.