Ломако Микола Миколайович

український архітектор

Микола Миколайович Ломако (12 грудня 1953(1953-12-12), Гущенка, Курська область — 17 серпня 2021(2021-08-17), Лисичанськ, Луганська область) — український архітектор, головний архітектор Лисичанська, науковий співробітник та екскурсовод Лисичанського міського краєзнавчого музею[2].

Ломако Микола Миколайович
Народження12 грудня 1953(1953-12-12)
Смерть17 серпня 2021(2021-08-17)[1] (67 років)
Країна
(підданство)
 СРСР
 Україна
НавчанняХарківський національний університет будівництва та архітектури
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛисичанськ, Попасна, Привілля
CMNS: Ломако Микола Миколайович у Вікісховищі

Біографія

ред.
 
Микола Ломако разом з вікіпедистами у Лисичанському міському краєзнавчому музеї

В 1976 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, архітектурний факультет. За дипломний проєкт «Автоматичний гараж на 1000 автомобілів у м. Харкові» відзначений дипломом другого ступеню на всесоюзному конкурсі студентських робіт 1977 року.

В 1976—1987 роках працював у Лисичанському комплексному відділі Державного проєктного інституту «Луганськцивільпроект». З 1987 по 2016 рік — головний архітектор Лисичанська. З 1986 — член Національної спілки архітекторів України.

З 2010 року член Національної спілки краєзнавців України, з 2017 — науковий працівник Лисичанського міського краєзнавчого музею[3].

Одружений, дружина — Зоя Тихонівна Ломако[4].

Творчість

ред.

Авторські роботи:

  • Забудова мікрорайонів 3 та 4 (м. Лисичанськ, 1978—1981)
  • В'їзний знак (м. Лисичанськ, 1977)
  • Будівля Лисичанського районного нафтопровідного управління на проспекті Перемоги (колишньому Леніна) (м. Лисичанськ, 1983)
  • Забудова центральної площі (м. Попасна, 1984)
  • Будівля райвиконкому (м. Попасна, 1984)
  • Будівля водогрязелікарні (м. Привілля, 1985)
  • Пам'ятний знак «Воїнам, що форсували Сіверський Донець в 1943 р.» (м. Лисичанськ, 1995)
  • Пам'ятний знак «Землякам-чорнобильцям» — лисичанам, ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — (м. Лисичанськ, 2001)
  • Пам'ятник «Воїнам-літунам» — лисичанам, учасникам німецько-радянської війни — (м. Лисичанськ, 2001)[5]

Картографічні роботи Миколи Ломака опубліковані в 9 томі Енциклопедії історії України (2012) та Історичному атласі України (2015), стаття «Лисичанськ» — в Енциклопедії сучасної України (2017).

Залишились нереалізованими пам'ятники, виконані спільно із заслуженим художником України Миколою Можаєвим «Загиблим шахтарям» та «Генерал Насвітевич».

Учасник низки конкурсів на об'єкти в Луганській області: музею Стаханову в Кадіївці та реконструкції центральної площі в Сєвєродонецьку (перша премія).

Бувши головним архітектором Лисичанська, організував та провів конкурси на проєкт: «Перша шахта Донбасу», гербу[6] та прапору Лисичанська та меморіалу «Привільнянський плацдарм»[7].

 
Микола Ломако під час вікіекспедиції до Золотарівського заказника

У 2007 році відзначений знаком фонду «Благовіст» Людина року в області містобудівництва архітектури та монументального мистецтва.

У 2010 році нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник будівництва та архітектури» та медаллю за заслуги «Чорнобиль».

  Зовнішні відеофайли
  М.Ломако, памятаємо

У травні 2018 року взяв участь у Вікіекспедиції до Золотарівського заказника, що у Попаснянському районі Луганської області[8].

Поглиблене вивчення історії виникнення та розвитку вугільних шахт Лисичанська, та Лисичанського содового заводу.

Свої досліднтцькі матеріали публікував на сторінці у ФБ Николай Ломако та у загальнодоступній групі "Сліди на сакмі"

Світлини

ред.

Видання

ред.
 
Обкладинки книг М.Ломако

Згадки у ЗМІ

ред.
  • Вблизи Лисичанска найдены останки ставки Золотой Орды (фоторепортаж) //2013. «Лисичанск Инфо». 01.08.2013. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 9 травня 2020.(рос.)
  • НОВАЯ КНИГА О РОДНОМ КРАЕ [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  • М. Ломако (14.06.2017). История Лисичанска // 2017. ЗАРАЗ.ІНФО. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 31 березня 2020.(рос.)
  • Жадан, Собаки і бельгійський Лисичанськ // 10.08.2020 [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  • Туристические тропы Лисичанска: в поисках угля в Лисичьей балке //30.10.2020

[Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)

[Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]

Примітки

ред.
  1. а б Пішов з життя краєзнавець з Лисичанська Микола Ломако. Його серце зупинилося в реанімації — 2021.
  2. Лисичанск информационный: ЛУГАНЩИНЕ — 75 ЛЕТ. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 19 листопада 2018.
  3. ИЗВЕСТНЫЙ КРАЕВЕД НИКОЛАЙ ЛОМАКО СТАЛ НАУЧНЫМ СОТРУДНИКОМ «ЛИСИЧАНСКОГО ГОРОДСКОГО КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ». Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 15 березня 2022.
  4. Декларація: Ломако Микола Миколайович від НАЗК[недоступне посилання]
  5. ПАМЯТНИК ЛИСИЧАНАМ — ЛЁТЧИКАМ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ // 05.01.2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 18 лютого 2021.
  6. zaraz.info: ГЕРБУ И ФЛАГУ ЛИСИЧАНСКА- 25 ЛЕТ!. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 19 листопада 2018.
  7. Конкурс на кращий проект «Привільнянський плацдарм»[недоступне посилання]
  8. Информатор: Невидимая природа Луганщины. Как заповедный фонд теряется на страницах справочников. Архів оригіналу за 8 листопада 2018. Процитовано 19 листопада 2018.
  9. Давня історія Сєвєродонецька. Архів оригіналу за 9 вересня 2018. Процитовано 28 березня 2020.
  10. «Лисичанськ. Історія у вулицях», 2004. Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 23 грудня 2021.
  11. Террафоксы и другие лисичане [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  12. Роти полку Депрерадовича. Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.