Відкрити головне меню

Ziaur Rahman, beng. জিয়াউর রহমান (w 1974) – banglijski шахіст, другий гросмейстер в історії Бангладешu (звання здобув 2002 року року).

Зміст

Шахова кар'єраРедагувати

До когорти провідних шахістів Бангладешu należy od końca 1980-х років. W latach 1988, 1994, 1996, 1998, 1999, 2001, 2002, 2004 i 2005[1], 2008[2] i 2014[3] jedenastokrotnie здобув звання в особистому заліку чемпіона країни. Між 1986 і 2014 роками триnastokrotnie взяв участь у шахових олімпіадах[4], крім того w latach 1987, 1991 i 2009 – тричі w командних чемпіонатах Азії[5].

1988 року представляв свою країну na, який відбувся в Adelaide чемпіонатах світу серед юнаків до 20-ти років. У наступних роках багато разів стартував w міжнародних турнірах, серед успіхів можна відзначити:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 жовтня 2005 року, досягнувши 2570 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед banglijskich шахістів[9].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

Uznawany był za największy шаховий talent w Holandii od czasóу Яна Тіммана. У своєму доробку має 6 званняów чемпіона Holandii серед юніорів у різних вікових категоріях а також 4 звання чемпіона країни в категорії seniorów, які здобув у latach 19901994[1]. W połowie 1990-х років належав до ścisłej światowej czołówki i brał udział на турнірах najwyższej rangi. За той час переміг w silnie obsadzonych турнірach у Гронінген (1992), Дортмунді (1994), Tilburgu (1996, разом з Борисом Гельфандом) i Біль (1999) а також поділив 2-ге місце (позаду Walerijem Sałowem, разом з Олександром Оніщуком i Іваном Соколовим) у Вейк-ан-Зеє (1997).

W latach 19882000 шість разів грав за збірну Holandii на шахових олімпіадах, здобувши у командному заліку бронзову медаль w року 1988 у Салоніках. Łącznie rozegrał 73 olimpijskie partie, у яких здобув 44 pkt[2]. W року 2001 виступив за національну збірну командному чемпіонаті Європи у Леоні i здобув дві медалі: золотий (у командному заліку) а також срібну (в особистому заліку на 2-й шахівниці)[3].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1995 року, досягнувши 2670 пунктів, посідав тоді 11-ше місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед нідерландських шахістів[4].

У 2001 році zakończył profesjonalną karierę szachową, przeniósł się do Монако i став asystentem Joopa van Oosteroma, sponsora corocznych турнірów elity Амбер (шаховий турнір) а також dwukrotnego чемпіона світу у szachach korespondencyjnych[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

Jest jednym z najwybitniejszych fińskich шахістів, w latach 1950–1983 триnastokrotnie здобув золоту, двічі srebrne а також двічі бронзову медалі на чемпіонаті swoйого країни, co czyni go absolutnym rekordzistą na liście wszech czasów[1]. Pomiędzy 1937 a 1972 rokiem jedenastokrotnie представляв Finlandię на шахових олімпіадах (зокрема 5 разів на першій шахівниці), w року 1966 здобувши бронзову медаль za uzyskany wynik на першій шахівниці. Łącznie rozegrał 146 olimpijskie partie, у яких здобув 85½ pkt[2].

Nie виступив w wielu міжнародних турнірах. Найвищого успіху досягнув року 1946, посівши 3-тє місце w Helsinkach. W latach 1959Таллінн) i 1960 (w Helsinkach) rozegrał dwa krótkie mecze z Паулєм Кересом, oba Нічияując w stosunku 1 - 1. W 1991 виступив w I чемпіонаті світу "weteranów", який відбувся в Бад-Верісгофен, здобувши 7 очок у 11 партіях i поділивши XI-X11-те місце.

Здобув також успіхи у grze korespondencyjnej, za які w року 1981 здобув звання чемпіона międzynarodowego у цьому різновиді шахів[3]. Na liście рейтингowej ICCF w styczniu 2007 року posiadał 2377 punkty[4].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Ojanen, Kaarle» перекриває попередній ключ сортування «Piket, Jeroen». Kategoria:Fińscy szachiści


Канцлер Борис Феліксович, {{lang-ru| Борис Феликсович Канцлер (16 квітня 1962 we Frunze) – kirgiski шахіст, представник Ізраїльa od 1998, гросмейстер від 1999 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Do czasu rozpadu Радянського Союзу стартував wyłącznie на турнірах які проходили за na terenie тієї країни. За той час odniósł kilka в особистому заліку sukcesów, зокрема, поділив 1-ше місце в Тбілісі (1986, позаду Зураб Азмайпарашвілі|Zurabem Azmaiparaszwilim i Михайлом Талем, разом з Олегом Романишиним), czy też поділив 2-ге місце в Ашгабатzie (1990, jeden z турнірów eliminacyjnych do в особистому заліку чемпіонату ZSRR). 1991 року брав участь w ostatnim фіналі чемпіонату ZSRR, поділивши 39-49-е місце[1].

W 1992 r. єдиний раз у кар'єрі представляв Киргизстан na шаховій олімпіаді[2]. Od tego też року zaczął występować у міжнародних турнірах, передe wszystkim які проходили за w Ізраїльu. 1995 року переміг у Riszon Le-Cijonie, крім того 1996 року – у Тель-Авіві (меморіал Моше Чернякa). Поділив також 1-ше місце в Petah Tikwa (1996, разом з Danielem Rotmanem i Awigdorem Bychowskim), Беер-Шеві (1997, разом з Едуардасом Розенталісом i Siemonem Dwojrisem) а також двічі w Tel Awiwie (1996, wspólnie Dovem Zifronim i 1997, меморіал Моше Чернякa, разом з Leonidem Gofshteinem, Борисом Аврухом i Dovem Zifronim). 2005 року посів 2-ге місце в Tel Awiwie (позаду Danem Zolerem), у 2006 році повторив цей успіх w Petah Tikwa (позаду Michaiłem Niedoborą), крім того 2007 року переміг у Giv'atayim а також двічі w Petah Tikwa (одноосібно а також разом з Israelem Caspim). Kolejny sukces odniósł w 2008 року, посівши посів 1-ше місце на турнірі за круговою системою у Єрусалимі, zaś 2009 року переміг у Netanji

Кілька разів стартував у фіналах чемпіонату Ізраїлю, jeden z найсильніших wyników показав у 2006 році w Tel Awiwie, де поділив V-8-ме місце.

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1999 року, досягнувши 2562 пунктів dzielił 9-е місце серед izraelskich шахістів[3].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Kancler, Borys» перекриває попередній ключ сортування «Ojanen, Kaarle».


Карлос Гарсія Палермо (2 грудня 1953 у La Placie) – аргентинський шахіст i шаховий тренер (Тренер ФІДЕ od 2013) reprezentujący Італію, гросмейстер від 1985 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W року 1985 виступив w argentyńskim zespole у командних чемпіонатах світу у Люцерні, a rok później na шаховій олімпіаді у Дубаї. W турнірach olimpijskich взяв участь jeszcze двічі jako представник Włoch: у 1992 (на першій шахівниці) а також в 2006[1]. W 2004 виступив у Триполі у чемпіонаті світу які проходили за нокаут-системою, в 1-му колі програвши Є Цзянчуаньowi[2].

Переміг bądź поділив 1-ше місце на турнірах який проходив за, зокрема, Баямо ({{}}, 1983)  — * Гавані (1985, 1986), Сьєнфуегос (1985, 1986 разом з Гранда Зунігою), Camaguey (1987, разом з Denisem Verdugą), Forli (1988, разом з Julio Grandą Zunigą), Madrycie ({{}}, 1994)  — * Canete (1994, разом з Zenonem Franco), La Placie (1998, разом з Хуго Спангенбергом i Херманом ван Рімсдейком) i Faxinal (2002). 2007 року посів 3-тє місце в особистому заліку чемпіонаті Włoch, який відбувся в mieście Мартіна-Франка[3].

W року 1985 посів 3-тє місце у меморіалі Акіби Рубінштейна у Поляниці-Здруй[4].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1986 року, досягнувши 2550 пунктів ділив тоді 39-41-ше місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед аргентинських шахістів[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Garcia Palermo, Carlos» перекриває попередній ключ сортування «Kancler, Borys».

Клаус Бішофф (9 червня 1961 у Ульмie) – німецький шахіст, гросмейстер від 1990 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W szachy gra do jedenastego року życia. Вперше здобув успіх на міжнародних змаганнях w року 1980, поділивши III-5-те місце (позаду Garrim Kasaprowem i Найджелом Шортом) у чемпіонаті світу серед юнаків до 20-ти років, який відбувся в Дортмунді. У наступних роках переміг bądź поділив 1-ше місце, зокрема, Зюдлон ({{}}, 1981)  — * Тіршенройт ({{}}, 1982)  — * Будапешт (1985, разом з Ralfem Lau), Кечкемет (1988, разом з Julianem Hodgsonem), Арозі (1996, разом з Віктором Гавріковим i Лотарем Фогтом), Беблінген (1996, разом з Левом Гутманом, Кареном Мовсісяном, Giorgim Bagaturowem i Рустемом Даутовим), Реклінггаузен ({{}}, 1997)  — * Занкт-Інгберт (1998, разом з Michaelem Feyginem), Реклінггаузен (1999, разом з Костянтином Лернером), Ессен (2000, разом з Вадимом Звягінцевим а також Олексієм Дрєєвим), Саарлуї ({{}}, 2000)  — * Paignton (2000, разом з Johnem Nunnem), Гамбургу (2001), Бад-Цвестен (2003, разом з Левом Гутманом), Зенден (2003) а також знову w Бад-Цвестен (2005).

2013 року здобув золоту медаль в особистому заліку чемпіонату Німеччини[1].

Jest jednym z найсильніших німецьких шахістів w grze w przyspieszonym tempem. Між 1981 і 2009 роками здобув 11 золотих медалей на чемпіонаті swoйого країни у grze błyskawicznej[2], jest також чотириразовим золотим медалістом зі швидких шахів[3].

Неодноразово представляв Німеччину на командних змаганнях, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 листопада 2009 року, досягнувши 2569 пунктів, посідав тоді 14. серед німецьких шахістів[8].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Bischoff Klaus» перекриває попередній ключ сортування «Garcia Palermo, Carlos».


Файл:Карлос Гімар (1961).jpg
Карлос Гімар (1961)

Carlos Enrique Guimard (6 April 1913 – 11 September 1998) was an Argentine chess Grandmaster. He was born in Сантьяго-дель-Естеро.

Коцур Павло Михайлович, {{lang-ru| Павел Коцур (3 січня 1974 у Celinogradzie) – kazachski шахіст, тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2014) i sędzia шаховий (International Arbiter od 2014), гросмейстер від 1996 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Od powstania Казахстанu w року 1991 jest podstawowym zawodnikiem reprezentacji країни. У 1994–2008 роках шість разів виступив у шахових олімпіадах (зокрема двічі на першій шахівниці) а також тричі w командних чемпіонатах Азії, здобувши дві медалі: срібний разом з zespołem w року 1999 у Шеньянu а також бронзовий в особистому заліку на 2-й шахівниці у 2003 році. Крім того, w року 1997 zagrał на першій шахівниці Казахстанu у командних чемпіонатах світу, який відбувся в Люцерні[1]. Тричі брав участь у які проходили за нокаут-системою турнірach o чемпіонатуo світу, кожного разу програвши swoje mecze w I rundach: у 1999 z Сергієм Долматовим[2], у 2001 z Леньєром Домінгесом[3], a у 2004 z Дарменом Садвакасовим[4]. W 2005 wziął також udział у кубку світу, ale в 1-му колі wyeliminowany став przez Arkadija Naiditscha[5].

1992 року представляв свою країну na, який відбувся в Дуйсбургу чемпіонаті світу серед юнаків до 18 років, посівши miejsce pod koniec другийej dziesiątki. W 1993 поділив 1-ше місце на турнірі First Saturday (FS12 IM-B) в Будапешті. W 1995 святкував перемогу у Курган (місто)ie i Алмати (разом з Олександра Фоміних), 1997 року поділив 1-ше місце (разом з Станіславом Войцеховським, Володимиром Маланюком i Aleksandrem Waulinem) на турнірі за швейцарською системою eliminacyjnym з циклу Puchar Rosji у Смоленськu, a у 1999 повторив цей успіх (разом із, зокрема, Русланом Щербаковим, Aleksandrem Łastinem i Євгеном Наєром) в Тулі. Того самого року переміг також на опені у Nowogrodzie а також досягнув значного успіху, посівши 1-ше місце на фінальному турнірі o Puchar Rosji, що відбувся в Єкатеринбургu. W 2001 поділив 1-ше місце у Дубаї (разом із, зокрема, Карен Асрян|Karenem Asrianem, Яаном Ельвестом, Олександром Мотильовим, Євгеном Владіміровим i Олексієм Александровим) а також Гамбургу (разом із, зокрема, Клаусом Бішоффом i Васіліосом Котроніасом). W 2002 здобув у Павлодарі звання в особистому заліку віце-чемпіона Казахстанu[6], переміг також (разом з Petrem Kostenko) у Уральськu. W 2003 поділив 1-ше місце (разом з Євгеном Владіміровим) на зональному турнірі w Pawłodarze, крім того у 2004 здобув один з найвищих успіхів у кар'єрі, поділивши 1-ше місце (разом із, зокрема, Олексієм Дрєєвим, Люкові Ван Велі i Шахріяром Мамедьяровим) на турнірі Аерофлот опен у Москва, поділив також 1-ше місце w [Нью-Делі]]. W 2006 znalazł się серед pięciu zwycięzców kolejnego openu rozegranego у Hyderabadzie а також здобув срібну медаль у національному чемпіонаті.

Увага: список успіхів неповний (поповнити від 2007 року).

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2004 року, досягнувши 2607 пунктів, посідав тоді 3-тє місце (позаду Євгеном Владіміровим i Дарменом Садвакасовим) серед казаських шахістів[7].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Kocur, Paweł» перекриває попередній ключ сортування «Bischoff Klaus». Kategoria:Sędziowie szachowi


Christopher Ward (26 березня 1968) – angielski шахіст i autor książek шаховийch, гросмейстер від 1996 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Неодноразово брав участь у фіналах чемпіонату Великої Британії, найвищого успіху досягнув у 1996 r. у Ноттінгем, де виборов золоту нагороду. Крім того w latach 1993 i 1994 двічі на турнірах фінальних dzielił 3-тє місце. Досягнув низки успіхів у міжнародних турнірах, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2003 року, досягнувши 2531 пунктів, посідав тоді 11-ше місце серед angielskich шахістів[1].

Jest autorem wielu książek o tematyce szachowej, dotyczących передe wszystkim zagadnień debiutowych.

ПублікаціїРедагувати

  • Endgame Play (1996), ISBN 0-7134-7920-5
  • The Queen's Gambit Accepted (1999), ISBN 0-7134-8467-5
  • Improve your Opening Play (2000)
  • Winning With the Sicilian Dragon 2 (2001)
  • Starting Out: The Nimzo-Indian (2002)
  • It's Your Move: Improvers (2002)
  • Winning with the Dragon (2003)
  • It's Your Move: Tough Puzzles (2004)
  • Starting Out: Rook Endgames (2004), ISBN 1-85744-374-8
  • The Controversial Samisch King's Indian (2004), ISBN 978-0-7134-8872-2
  • Play the Queen's Gambit (2006)
  • Starting Out: Chess Tactics and Checkmates (2006)
  • Dangerous Weapons: The Benoni and Benko (2008)
  1. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=400203. Процитовано 2009-06-21.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЖиттєписРедагувати

Перші успіхи zaczął odnosić w połowie 1980-х років. W 1986 року поділив 3-тє місце (позаду Володимиром Акопяном i Ilią Gurewiczem) на чемпіонаті світу серед юнаків до 16 років, який відбувся в Rio Gallegos, крім того w 1987 здобув у Альтенштайгу звання чемпіона Німеччини серед юнаків до 20-ти років. У наступних роках odniósł wiele międzynarodowych sukcesów, виграв чи поділив 1-ше місце, зокрема, в Бад-Вільдбад ({{}}, 1990)  — * Дортмунді (1991, турнір B), Будапешт (1991, разом з Олександром Бабуриним), Ostendzie ({{}}, 1992)  — * Пулі (1997, разом з Zurabem Sturuą, Дьюлою Саксом, Яаном Ельвестом i Олександром Делчевим) а також в Бад-Цвестен (2000, разом із, зокрема, Ігорем Глеком, Володимиром Чучеловим i Еріком Лоброном). До індивідуальних успіхів zaliczyć також może I1-ше місце у Баден-Баден (1992, позаду Анатолієм Карповим, попереду, зокрема, Артуром Юсуповим, Левом Псахісом, Робертом Хюбнером, Еріком Лоброном i Жоелем Лотьє) а також в Ессен (2001, позаду Рустаму Касимджанову, перед, зокрема, Emilem Sutovskim, Олегом Романишиним, Рустемом Даутовим, Arturem Jusupowem i Михайлом Гуревичем).

2000 року виступив у Нью-Деліi у чемпіонаті світу systemem pucharowym, здолав в 1-му колі Ehsana Ghaema Maghami, ale w II програвши Олександр Халіфман|Aleksandrowi Chalifmanowi[1], крім того 2002 року był jedynym представникem Німеччини w що відбувся в Дортмунді турнірu pretendentów organizacji Braingames, посівши в grupie A czwartą (ostatnią) lokatę[2].

Від перших років 90. належить до провідних представників збірної Німеччини. Між 1992 і 2006 роками брав участь we wszystkich, зокрема, okresie який проходив за ośmiu шахових олімпіадах (зокрема raz на першій шахівниці), найвищого успіху досягнув у року 2000 у Стамбулі, де niemieccy szachiści zdobyli бронзову медалі[3]. У своєму доробку має також дві медалі командних чемпіонатів Європи (1999, 2001 - oba у командному заліку)[4] а також start w narodowej drużynie у командних чемпіонатах світу 2001 року у Єревані. Неодноразово брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату Німеччини, w latach 1995 i 2001 двічі здобувши звання чемпіона країни[5].

Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 липня 2002 року, досягнувши 2655 пунктів, посідав тоді 35-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед німецьких шахістів[6].

У 2002 році був секундантом Володимира Крамника під час його meczu z шаховийm programem Deep Fritz у Бахрейнie. Jest jednym z twórców sukcesu innego programu komputerowego Hydra[7], który, зокрема, 2005 року здолав czołowego szachistę світу Michaela Adamsa[8].

ПублікаціїРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Lutz Christopher» перекриває попередній ключ сортування «Kocur, Paweł».

Крістіан Бауер (11 січня 1977 у Forbach) – французький шахіст, гросмейстер від 1997 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від середини 1990-х років należy do czołówki francuskich шахістів. 1996 року здобув у Осер звання чемпіона країни, крім того w latach 1997 i 1999 двічі w фінальних турнірach wywalczył медалі бронзову[1]. Pomiędzy 1999 a 2006 rokiem тричі брав участь у шахових олімпіадах а також чотири рази у командному чемпіонаті Європи, на яких здобув у командному заліку 2 медалі (2001 - срібний, 2005 - бронзовий)[2]. W 1999 року взяв участь w який проходив за нокаут-системою у Лас-Вегас чемпіонаті світу, здолав в 1-му колі Рустам Касимджанов|Rustama Kasimdżanowa. W II rundzie чемпіонату програв z Петером Леко i odpadł z dalszej rywalizacji[3].

2000 року поділив 1-ше місце (разом з Murtasem Każgalejewem) у Канни, крім того w 2001 переміг на турнірі за швейцарською системою у Парижі. У наступних роках odniósł wiele sukcesów w міжнародних турнірах, перемігши bądź поділивши 1-ше місце, зокрема, в Біль (2002, 2004, 2010), Канни (2003, 2008), Монпельє (2003, 2004), Меці (2004), Кальвії ({{}}, 2005)  — * Нансі ({{}}, 2005)  — * Бад-Цвестен ({{}}, 2006)  — * Женеві (2006, 2007) а також Vandœuvre-lès-Нансі (2008, 2011).

2015 року здобув звання в особистому заліку чемпіона Francji зі швидких шахів[4].

Найвищий рейтинг в кар'єрі до того часу здобув 1 серпня 2012 року, досягнувши 2682 пунктів, посідав тоді 69-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 4-е місце серед francuskich шахістів[5].

Bauer znany jest z oryginalnego podejścia do debiutów шаховийch, stosując czarnymi bierkami рідко spotykane na arcymistrzowskim poziomie systemy: obronę skandynawską, obronę Alechina а також otwarcie Owena, na temat якіgo у 2005 році napisał książkę.

ПублікаціїРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Bauer, Christian» перекриває попередній ключ сортування «Lutz Christopher».

Крішнан Сашікіран (7 січня 1981 у Madrasie) – indyjski шахіст, гросмейстер від 2000 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W szachy gra od 10 року życia. Pierwszy poważny sukces odniósł w року 1999, перемігши w, який відбувся в Нагпур чемпіонаті Indii. Через рік здобув у Sangli звання чемпіона Співдружності націй а також взяв участь у чемпіонаті світу ФІДЕ які проходили за нокаут-системою у Нью-Деліi (у 2-му раунді програв у Loekiem van Welym)[1]. На межі 2000 i 2001 року переміг у Гастінґсі (разом з Stuartem Conquestem). 2001 року виступив вдруге на чемпіонатах світу, який відбувся в Москва, ale у 2-му раунді став wyeliminowany przez Олександра Морозевича[2]. Наступного року поділив I-посів 1-ше місце в Гастінгс. 2003 року став у Dosze в індивідуальному заліку mistrzem Azji, у Мумбаїu mistrzem Indii, святкував перемогу на турнірі за швейцарською системою Politiken Cup у Копенгагені а також поділив 1-ше місце (разом з Олексієм Дрєєвим а також Lukiem McShane) у Есб'єргу (турнір Кубок Північного моря). Наступного року посів 2-ге місце (позаду Олександром Морозевичем) у Biel, поділив 1-ше місце на турнірі open у Фліссінген а також po raz trzeci взяв участь w pucharowym турнірu o чемпіонатуo світу, в 1-му колі програвши Leonidowi Kritzowi[3]. 2005 року поділив 1-ше місце (разом з Яном Тімманом) на турнірі Sigeman & Co у Мальме а також посів 3-тє місце (позаду Золтаном Алмаші i Віктором Корчним) у Пакш. У 2007 році поділив 2-ге місце (позаду Веселином Топаловим) на турнірі Софія (шаховий турнір) у Sofii а також потрапляв до 4-го раунду кубок світу (в якому поступився Русланом Пономарьовим)[4]. Kolejne до його успіхів належать w 2008 року, перемігши (разом з Vikrotem Laznicką) у Калькуті, на турнірі pamięci Мечислава Найдорфа у Варшаві а також в Pampelunie. 2013 року здобув звання в особистому заліку чемпіона Indii[5].

Неодноразово представляв збірну Індії на командних змаганнях, зокрема,:

Jest другийm в історії Hindusem (po Viswanathanie Anandzie), który przekroczył poziom 2700 пунктів рейтингowych. Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 травня 2012 року, досягнувши 2720 пунктів, посідав тоді 26-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 2-ге місце (позаду Viswanathanem Anandem) серед індійських шахістів[11].

ВідзнакиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

Jest szóstym i jednocześnie наймолодшим в історії meksykańskim гросмейстером. Неодноразово представляв swój kraj на чемпіонатах світу а також państw panамериканських серед юніорів у різних вікових категоріях.

Першого значного успіху на міжнародній арені досягнув w 2005 року, перемігши на турнірі "Mix" меморіалu José Raúla Capablanki у Гавані. У наступних роках odniósł następujące sukcesy:

2010 року вперше взяв участь w narodowej drużynie na шаховій олімпіаді у Ханти-Мансійську[2].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 жовтня 2012 року, досягнувши 2603 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед meksykańskich шахістів[3].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Leon Hoyos, Manuel» перекриває попередній ключ сортування «Bauer, Christian». Kategoria:Meksykańscy szachiści

Маріо Монтічеллі (16 березня 1902 у Wenecji - 30 червня 1995 у Мілані) – włoski шахіст.

Шахова кар'єраРедагувати

Від середини lat 20. до кінця lat 30. ХХ століття належав до числа провідних італійських шахістів. Між 1927 і 1935 роками п'ять разів брав участь у шахових олімпіадах[1]. Тричі (Флоренція 1929, Mediolan 1934, Рим 1939) здобув звання в особистому заліку чемпіона Włoch, był також (Флоренція 1936) wicemistrzem країни[2].

Do największych międzynarodowych sukcesów Маріо Монтічелліego należały dz. I-посів 2-ге місце в Будапешті (1926, разом з Ернстом Ґрюнфельдом), dz. IV-V m. у Барселоні (1929, позаду José Raúlem Capablanką, Ксавери Тартаковером i Edgardem Colle, разом з Ramónem Reyem Ardidem) а також посів 1-ше місце (1933) i dz. I-посів 1-ше місце в Мілані (1938, разом з Erichem Eliskasesem). W 1930 r. брав участь w дуже silnie obsadzonym турнірu у Sanremo, посів w nim jedno z ostatnich miejsc (XIV)[3], ale здобув specjalną nagrodę za najpiękniejszą partię, w якіj переміг Jefima Bogoljubowa[4]. W турнірach стартував do późnej starości, зокрема, в 1974 r. посів 4-те місце w Wenecji.

W 1950 r. ФІДЕ przyznała mu звання чемпіона międzynarodowego, крім того w 1985 r. здобув honorowy звання гросмейстерa за виступi osiągnięte w przeszłości. За даними ретроспективної системи рейтингowego Chessmetrics najwyższą punktację здобув w sierpniu 1926 року, досягнувши 2618 пунктів, посідав тоді 19-е місце na świecie[5].

  1. http://www.olimpbase.org/players/02ay0q0h.html. Процитовано 2009-03-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://xoomer.virgilio.it/cserica/scacchi/storiascacchi/Italia/campionati.htm. Процитовано 2009-03-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://xoomer.virgilio.it/cserica/scacchi/storiascacchi/tornei/1900-49/1930sanremo.htm. Процитовано 2009-03-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://www.chessgames.com/perl/chessgame?gid=1030906. Процитовано 2009-03-07.  Проігноровано невідомий параметр |cite web= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. http://chessmetrics.com/cm/CM2/PlayerProfile.asp?Params=199510SSSSS3S088274000000111000000000019610100. Процитовано 2009-03-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Monticelli, Mario» перекриває попередній ключ сортування «Leon Hoyos, Manuel».

Маттіас Вальс (25 січня 1968) – німецький шахіст i Покерzysta, гросмейстер від 1988 року.

Шахова кар'єраРедагувати

1985 року здобув у Тельгте звання чемпіона країни серед юнаків, крім того w 1987 поділив VI, a w 1988 – 5-те місце у чемпіонаті світу серед юнаків до 20-ти років. У 1990-х роках належав до числа провідних німецьких шахістів, двічі (1990, 1992) reprezentując національну збірну на шахових олімпіадах[1]. Osiągnął низку успіхів на турнірах o indywidualne чемпіонатуo Німеччини: w 1994 здобув срібну медаль, крім того w 1996 i 1996 – медалі золоту[2]. W 1999 кваліфікувався на pucharowego турнірu o чемпіонатуo світу, у 2-му раунді поступився Василем Іванчуком[3].

Do największych в особистому заліку sukcesów Wahlsa у міжнародних турнірах належать, зокрема, посів 1-ше місце в Гамбургу (1987), посів 2-ге місце в Будапешті (1988, позаду Stefanem Mohrem), посів 1-ше місце в Біль (1989, główny турнір otwarty), поділив 1-ше місце в Дортмунді (1989, турнір B, разом з Olivierem Renetem), посів 1-ше місце в Люцерні (1989), посів 1-ше місце в Гамбургу (1991, позаду Артуром Юсуповим), поділив 2-ге місце в Taastrup (1992, позаду Curtem Hansenem, разом з Йонні Гектором), поділив 1-ше місце в Берліні (1994, разом із, зокрема, В'ячеславом Ейнгорном), посів 1-ше місце в Lucernie (1994, międzynarodowe чемпіонатуa Szwajcarii), посів 1-ше місце в Бад-Ендбах (1995), поділив 2-ге місце в Гамбургу (1995, позаду Віктором Корчним, разом із, зокрема, Ігорем Глеком, Jörgiem Hicklem, Володимиром Маланюком i Крістофером Луцем) а також посів 1-ше місце в Гамбургу (1996).

Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 січня 1999 року, досягнувши 2609 пунктів ділив тоді 62-67-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 4-е місце серед німецьких шахістів[4].

Jest autorem dwóch książek o tematyce szachowej: Skandinavische Verteidigung (1997, ISBN 3-932861-00-0) а також Die besten Eröffnungsfallen (2005, ISBN 3-937549-09-9).

Kariera ПокерowaРедагувати

Від перших років XXI століття skoncentrował się na rozgrywkach Покерowych, specjalizując się w odmianie Texas Hold'em.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шаблон:SORTUJ:Wahls, Matthias




Mohamad Naser Al-Sayed (2 листопада 1981) – Катарski шахіст, другий в історії гросмейстер тієї країни (звання здобув w 2009 року).

Шахова кар'єраРедагувати

У 1991–2001 роках багаторазово брав участь на чемпіонаті світу i Azji серед юніорів у різних вікових категоріях. Представляв також swój kraj на зональних турнірах (eliminacjach чемпіонату світу), турнірach o indywidualne i в командному заліку чемпіонатуo Azji, jak також na шахових олімпіадах (сім разів, w latach 1994–2008)[1] i командних чемпіонатах арабських країн (2007 року здобувши золоту медаль в особистому заліку на 2-й шахівниці)[2].

Гросмейстерські норми виконав у Біль ({{}}, 2003)  — * Gibraltarze (2006, 2007) а також Дрездені (2008, під час olimpiady). Do innych його в особистому заліку sukcesów належать, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 березня 2012 року, досягнувши 2525 пунктів, посідав тоді 2-ге місце (позаду Mohamadem Al-Modiahkim) серед Катарskich шахістів[3].

  1. http://www.olimpbase.org/players/cya8qoyn.html. Процитовано 2009-11-01.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.olimpbase.org/playersam/cya8qoyn.html. Процитовано 2009-11-01.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=12100196. Процитовано 2009-10-27.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Al-Sayed, Mohamad» перекриває попередній ключ сортування «Monticelli, Mario».


Мігель Ільєскас Кордоба (3 грудня 1965 у Барселоні) – іспанський шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2004), гросмейстер від 1988 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У 12 років здобув звання чемпіона Каталонії. Від середини 1980-х років здобув низку успіхів, пройшов до розширеної світової когорти провідних шахістів . W 1987 поділив 1-ше місце в Лас-Пальмасі, у 1988 переміг у Монпельє i Las Palmas, в 1991 році у Ов'єдо, у 1992 у Pampelunie (разом з Леонідом Юдасіним) а також był II у Леоні (позаду Борисом Гулько) i III у Халкідіках (позаду Володимиром Крамником i Joëlem Lautierem), у 1993 переміг у Лісабоні а також посів 2-ге місце в Вейк-ан-Зеє (позаду Анатолієм Карповим), у 1995 переміг у Лінарес, у 1996 у Madrycie (разом з Веселином Топаловим), у 1998 w Pampelunie (разом з Ульфом Андерссоном) а також в 2004 знову w Pampelunie (разом з Lukiem McShanem i Емілем Сутовським).

Ośmiokrotnie (w latach 1995–2010) здобув звання в особистому заліку чемпіона Іспанії[1]. Неодноразово представляв Іспанію на командних змаганнях, зокрема,:

1997 року належав до zespołu, który przygotował bibliotekę otwarć dla Deep Blue w meczu przeciwko Garriemu Kasparowowi, крім того w року 2000 у Лондоні був секундантом Володимира Крамника в матчі проти Garrim Kasparem o чемпіонатуo світу organizacji Braingames.

Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 липня 1996 року, досягнувши 2640 пунктів ділив тоді 25-27-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 2-ге місце (позаду Олексієм Шировим) серед іспанських шахістів[4].

  1. Spanish Chess Championship
  2. http://www.olimpbase.org/players/17hhnfro.html. Процитовано 2013-11-27.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://www.olimpbase.org/playerse/17hhnfro.html. Процитовано 2013-11-27.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. ФІДЕ rating history :: Illescas Cordoba, Miguel

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Illescas Cordoba, Miguel» перекриває попередній ключ сортування «Al-Sayed, Mohamad».

Miguel Ángel Quinteros (28 грудня 1947 у Буенос-Айрес) – аргентинський шахіст, гросмейстер від 1973 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У шахи почав грати в сім років. W 1970-х i do połowy 1980-х належав до числа провідних аргентинських шахістів. Pięciokrotnie виграв медаль в особистому залікна чемпіонаті Argentyny: двічі золоту (1966, 1980), срібний (1984) а також двічі бронзову (1968, 1978)[1]. Двічі стартував у міжзональних турнірах (відбору до чемпіонатів світу): у Ленінграді (1973)[2] i Манілі (1976)[3]. Досягнув багатьох успіхів w міжнародних турнірах, зокрема, в Нишu (1970, I), Олоті (1971, II-IV), Сан-Паулу (1972, I-II), Вейк-ан-Зеє (1973, турнір B, I-II), Торремолінос (1973, I-II), Любляні (1973, II-IV), Арресіфе (Іспанія) (1974, I), Лансароте (1974, I), Торремолінос (1975, I-II), Fortalezie (1975, II), Каракас (1976, I), Сан-Паулу (1977, II), Лондоні (1977, II-IV), Веллінгтон (1978, I), Dżakarcie (1978, I-II), Morónie (1982, I) а також Новому Саді (1982, II-III).

W latach 1970-1984 шість разів (зокрема 4 рази на першій шахівниці) взяв участь у шахових олімпіадах, здобувши w року 1976 у Hajfie срібну медаль в особистому заліку на 3-й шахівниці. Łącznie rozegrał 80 olimpijskich partii, у яких здобув 51 pkt[4].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1977 року, досягнувши 2555 пунктів ділив тоді 30-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед аргентинських шахістів[5].

1987 року став przez Międzynarodową Federacją Szachową zdyskwalifikowany na три lata za pobyt у Republice Południowej Afryki (тоді країни, który був уykluczony z ФІДЕ z powodu Апартеїдu), w czasie якіgo rozegrał symultany у Кейптаунzie, Sun City а також Йоганнесбургu.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Quinteros, Miguel» перекриває попередній ключ сортування «Illescas Cordoba, Miguel».

Мікеле Годена (30 червня 1967 у Вальдобб'ядене) – włoski шахіст, гросмейстер від 1996 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від кінця 1980-х років XX століттяu належав до когорти провідних італійських шахістів. Багаторазовий медаліст в особистому заліку чемпіонату країни, зокрема, п'ять разів золотим (1992, 1993, 1995, 2005, 2006)[1]. 2000 року виступив у Нью-Деліi у pucharowym турнірu o чемпіонатуo світу, в 1-му колі програвши Viorelowi Iordachescu[2].

Досягнув багатьох успіхів w міжнародних турнірах, зокрема,:

Неодноразово представляв Італію на командних змаганнях, зокрема,:

Найвищий рейтинг до сьогодні мав 1 березня 2010 року, досягнувши 2561 пунктів, посідав тоді 2-ге місце (позаду Fabiano Caruaną) серед італійських шахістів[6].

  1. Campionato italiano di scacchi
  2. 2000 ФІДЕ Knockout Matches
  3. http://www.olimpbase.org/players/t97n9ndf.html. Процитовано 2013-11-24.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://www.olimpbase.org/playerse/t97n9ndf.html. Процитовано 2013-11-24.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. http://www.olimpbase.org/playersmm/t97n9ndf.html. Процитовано 2013-11-24.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=800090. Процитовано 2009-07-27.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Godena, Michele» перекриває попередній ключ сортування «Quinteros, Miguel».





Нгуєн Нгок Чионг Шон (23 лютого 1990 у Ратьзя) – В'єтнамski шахіст, гросмейстер від 2005 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Jest jednym z najbardziej uzdolnionych В'єтнамskich шахістів, zasady gry poznał w століття 3 lat, крім того гросмейстером став mając lat 14 (stając się najmłodszym В'єтнамczykiem, якіmu ФІДЕ przyznała ten звання).

У своєму доробку має wiele sukcesów, зокрема,:

  • 1999 – бронзову медаль на чемпіонаті Azji серед юнаків до 10 років,
  • 2000 – золоту медаль на чемпіонаті Azji серед юнаків до 10 років,
  • 2001 – золоту медаль на чемпіонаті Azji серед юнаків до 12 років,
  • 2002 – посів 1-ше місце на турнірі First Saturday (IM B) в Будапешті,
  • 2003 – посів 1-ше місце на турнірі First Saturday (GM),
  • 2004 – звання "sportowca року" w В'єтнамie, посів 1-ше місце на турнірі Novotel w Будапешті, посів 1-ше місце на турнірі First Saturday (GM),
  • 2005 – посів 1-ше місце в Tagaytay, посів 1-ше місце в Будапешті (турнір Spring Festival Open),
  • 2006 – золоту медаль на чемпіонаті Azji серед юнаків у Нью-Деліi, бронзову медаль на чемпіонаті світу серед юнаків до 16 років у Батумі,
  • 2007 – посів 1-ше місце в Будапешті (турнір First Saturday GM 09),
  • 2008 – срібну медаль на чемпіонаті світу серед юнаків до 18 років у Вунгтау,
  • 2010 – поділив 1-ше місце в Біль (разом з Fabiano Caruaną i Maximem Vachierem-Lagrave),
  • 2011 – бронзову медаль в особистому заліку чемпіонату Azji у Мешхедzie.
  • 2015 – посів 1-ше місце в [Баку]] (зональний турнір, позаду Ле Куанг Льємem)[1].

Неодноразово представляв В'єтнам на командних змаганнях, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 листопада 2011 року, досягнувши 2662 пунктів, посідав тоді 83-тє місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 2-ге місце (позаду Ле Куанг Льємem) серед В'єтнамskich шахістів[7].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

Неодноразово представляв barwy Anglii на чемпіонатах світу i Європи серед юніорів у різних вікових категоріях, здобувши дві медалі: золотий (1998, Орпеза, чемпіонат світу серед юнаків до 18 років) а також бронзовий (1993, Сомбатгей, ME до 12 років). Був також багаторазовим фіналістом в особистому заліку чемпіонату Великої Британії, zarówno w szachach klasycznych (дворазовий медаліст: 2010 – срібний а також 2014 – бронзовий), jak i szybkich, w tej другийej odmianie 2004 року здобувши звання чемпіона країни[1].

1995 року здобув золоту медаль в особистому заліку на 4-й шахівниці під час rozegranej na Wyspach Kanaryjskich olimpiady серед юнаків до 16 років[2]. W 2005 i 2007 r. представляв команду Anglii na командних чемпіонатах Європи[3], крім того у 2006 році – na шаховій олімпіаді[4].

До успіхів Nicholasa Perta у міжнародних турнірах належать, зокрема, dwukrotne посів 1-ше місце в Oakham (2000, 2001), поділив 1-ше місце в Хогевен (2003, позаду Ернесто Інаркієвим i Звіадом Ізорією, разом з Яном Роджерсом i Олександром Мотильовим), поділив 1-ше місце в Гастінґсі (2006/07, позаду Мерабом Гагунашвілі i Walerijem Niewierowem, разом з В'ячеславом Іконніковим, Олександром Черняєвим, Zvulonem Gofshteinem, Bogdanem Laliciem i Мілошем Павловічем), поділив 1-ше місце в Дублінie (2007, międzynarodowe чемпіонатуa Irlandii, разом з Markiem Hebdenem), посів 1-ше місце в Crowthorne (2008) а також посів 1-ше місце в Sunningdale (2014)[5].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 листопада 2010 року, досягнувши 2570 пунктів, посідав тоді 7-е місце серед angielskich шахістів[6].

Особисте життяРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Pert, Nicholas» перекриває попередній ключ сортування «Godena, Michele».

Нільс Гранделіус (3 червня 1993 у Лунд) – шведський шахіст, гросмейстер від 2010 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Перший спортивний успіх припадає на 2005 року, перемігши на турнірі SK Mumiens Turnering в Лунді. Неодноразово брав участь на чемпіонаті світу i Європи серед юніорів у різних вікових категоріях, найвищого успіху досягнув 2010 року. у Порто Каррас, де здобув бронзову медаль чемпіонату світу серед юнаків до 18 років[1]. 2011 року здобув у Албені звання чемпіона Європи до 18 років[2].

У 2007 році здобув у Стокгольмі звання чемпіона Швеції серед юнаків в категорії до 20 років. 2008 року дебютував у фіналі в особистому заліку чемпіонату Швеції у Векше (посів 7-ме місце місце) а також переміг на міжнародному турнірі у Оломоуці, виконавши першу гросмейстерську норму. У 2009 році на щорічному турнірі в Оломоуці поділив 1-ше місце (разом із Костянтином Маслаком, водночас виконав другу гросмейстерську норму), посів 2-ге місце (позаду Найджелом Шортом) на турнірі Не перекладеноSigeman & Co]] у Мальме, переміг в Лунді (турнір Schackstudions IM-Turnering). 2010 року на турнірі Босна у Сараєво виконав третю гросмейстерську норму i став наймолодшим в історії szwedzkim szachistą, яку здобув ten звання. 2013 року переміг на турнірі Grand Europe open у Золотих пісках а також здобув у Еребру срібну медаль в особистому заліку чемпіонату Швеції[3].

Неодноразово представляв Швецію на командних змаганнях, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 лютого 2015 року, досягнувши 2609 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед шведських шахістів[7].

ПосиланняРедагувати


Octávio Figueira Trompowsky de Almeida (30 листопада 1897 у Ріо-де-Жанейро - 26 березня 1984 w Ріо-де-Жанейро) – бразильський шахіст.

Шахова кар'єраРедагувати

Наприкінці lat 30. ХХ століття належав до числа провідних бразильськийch шахістів. W 1939 r. здобув звання чемпіона країни, крім того w latach 1938 i 1940 – звання wicemistrzowskie[1]. W 1939 r. єдиний раз у кар'єрі взяв участь у шаховій олімпіаді, здобувши на першій шахівниці 5 очок у 17 партіях i здобувши Нічияy, зокрема, z Олександром Алехіним, Ксавери Тартаковером i Gideonem Ståhlbergiem[2].

Spośród startów на турнірах в особистому заліку до його успіхів належать, зокрема, в Монтевідео (1925 – V m. i 1954 – V-посів 6-те місце), Белу-Оризонті (1941 – 4-те місце) а також вielokrotnie w Ріо-де-Жанейро (1935 – 4-те місце, 1937 – III-4-те місце, 1938 – посів 2-ге місце, 1938 – посів 1-ше місце, 1941 – посів 1-ше місце, 1943 – посів 2-ге місце).

За даними ретроспективної системи рейтингowego Chessmetrics najwyższą punktację здобув we wrześniu 1938 року, досягнувши 2483 пунктів, посідав тоді 128-е місце na świecie[3].

W historii rozwoju teorii debiutów zapisał się systemem, nazwanym atakiem Trompowskiego (ECO A45).

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Trompowsky, Octavio» перекриває попередній ключ сортування «Pert, Nicholas».

Олександр Граф (25 серпня 1962 у Ташкенті jako Aleksander Nenaszew, {{lang-ru| Александр Ненашев) – німецький шахіст походження узбецькийego, гросмейстер від 1992 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W ostatnim фіналі чемпіонатів СРСР w року 1991 у Москва поділив 5-те місце. Через рік дебютував у складі збірної Узбекистанu na шаховій олімпіаді у Манілі, здобувши дві медалі, золотий (позаду найкращий індивідуальний результат на 3-й шахівниці) а також срібну (у командному заліку)[1]. Szczególnie 2-ге місце узбецьких шахістів ставo uznane za dużą sensację, gdyż na liście startowej, uszeregowanej według średniego рейтингu zespołów, posiadali oni dopiero 23. numer. Dzięki temu sukcesowi, rok później виступив у Люцерні na командних чемпіонатах світу, на яких zespół Узбекистанu посів 8-ме місце. W 1994 вдруге виступив за національну збірну olimpiadzie в Москві, крім того 1996 року одноосібно переміг у Каппель-ла-Гранд. W 1997 виступив у Гронінген na чемпіонаті світу який проходив за нокаут-системою, пройшов до 2-го раунду[2], в якому поступився Олексієм Дрєєвим.

У 2000 році przeniósł się do Німеччини i od razu потрапляв до ścisłej czołówki шахістів тієї країни. W року tym, а також на kolejnym, двічі здобув звання віце-чемпіона Німеччини. W 2001 виступив w drużynie niemieckiej на чемпіонатах світу у Єревані, здобувши золоту медаль za najlepszy indywidualny rezultat на 3-й шахівниці. Wziął також udział w, який відбувся в Москві чемпіонаті світу ФІДЕ, ale odpadł в 1-му колі, поступився Шарунасом Шулскісом[3]. W 2002 здобув kolejny medal чемпіонату Німеччини, поділивши у фіналі I1-3-тє місце. W latach 2002-2006 тричі представляв Німеччину na шахових олімпіадах. 2003 року посів у Стамбулі 3-тє місце na чемпіонату Європи[4], крім того у 2004 виступив у Триполі na чемпіонаті світу 2004 який проходив за нокаут-системою, пройшов до 2-го раунду[5] (в якому поступився Владиславом Ткачовим). W 2005 здобув дві золоті медалі na командному чемпіонаті Європи у Гетеборгu (позаду найкращий результат рейтингowy а також на 3-й шахівниці)[1].

Odniósł також wiele sukcesów на турнірах otwartych, виграв чи поділив 1-ше місце, зокрема, Бад-Вісзе ({{}}, 2000)  — * Скоп'є ({{}}, 2002)  — * Дрездені (2002, 2003 а також 2006), Höckendorfie ({{}}, 2004)  — * Нюрнбергу (2006), Pontevedrze (2007) а також в Оренсе (2007).

Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 липня 2004 року, досягнувши 2661 пунктів, посідав тоді 44-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед німецьких шахістів[6].

Особисте життяРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Graf, Aleksander» перекриває попередній ключ сортування «Trompowsky, Octavio».


Олівер Барбоса (29 вересня 1986 у Pasigu) – filipiński шахіст, гросмейстер від 2011 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У 2004 році здобув звання чемпіона Filipin серед юнаків, w kategoriach do 18 i 20 lat а також захищав кольори національної збірної, який відбувся в Кочі (Індія) чемпіонаті світу серед юніорів до 20 років (посівши 19-е місце)[1]. У 2009 році поділив 1-ше місце (разом із, зокрема, Семюелом Шенкландом i Zbynkiem Hráčkiem) на турнірі New Йорк International у Нью-Йорку[2], крім того 2010 року переміг (разом з Зураб Азмайпарашвілі|Zurabem Azmaiparaszwilim) на турнірі ASEAN Chess Championships у Сінгапурze[3]. Гросмейстерські норми виконав у 2011 r. у Мешхедze (indywidualne чемпіонатуa Azji), Манілі (indywidualne чемпіонатуa Filipin – dz. I1-3-тє місце)[4] а також Куала-Лумпур (турнір Raja Nazrin Shah Invitational Masters – 1-ше місце)[5]. 2012 року переміг у Delhi[6], вперше взяв участь w narodowej drużynie na шаховій олімпіаді, rozegranej у Стамбулі[7] а також поділив 1-ше місце (разом з Сергієм Тівяковим) w Куала-Лумпур[8]. 2013 року здобув у Pasayu срібну медаль в особистому заліку чемпіонату Azji[9], здобувши jednocześnie awans do rozegranego у Тромсе турнірu o кубок світу (в 1-му раунді програв z Lê Quangiem Liêmem i odpadł z dalszej rywalizacji)[10]. У 2014 році переміг у Калькуті (разом з Babu Lalithem)[11] а також Бангкокu (разом з Франсіско Вальєхо Понсом)[12].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 березня 2012 року, досягнувши 2585 пунктів, посідав тоді 2-ге місце (позаду Wesleyem So) серед filipińskich шахістів[13].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Barbosa, Oliver» перекриває попередній ключ сортування «Graf, Aleksander».


Петер Гейне Нільсен (24 травня 1973 у Хольстебро) – duński шахіст, гросмейстер від 1994 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від початку 1990-х років ubiegłego століття належав до когорти провідних duńskich шахістів. W року 1991 поділив 1-ше місце в в особистому заліку чемпіонаті країни, крім того золоту медаль здобув у latach 1996, 1999, 2001, 2003 i 2008. Виграв багато zwycięstw w silnie obsadzonych міжнародних турнірах, зокрема, в:

У 2004 році досягнув значного успіху, перемігши у Інтернетowych чемпіонаті Європи у szachach błyskawicznych, у фіналі турніру здолав 2½ - ½ Michaela Adamsa[1].

У 1994–2008 роках сім разів взяв участь у шахових олімпіадах. У своєму доробку має бронзову медаль, który здобув у року 1994 у Москва в особистому заліку на 3-й шахівниці[2]. 2005 року здобув золоту медаль na командному чемпіонаті Європи у Гетеборгu, показав najlepszy indywidualny rezultat на першій шахівниці[3].

Jest першийm в історії duńskim szachistą, який здолав межу 2700 пунктів рейтингу Ело. Найвищий рейтинг в кар'єрі до того часу здобув 1 липня 2010 року, досягнувши 2700 пунктів, посідав тоді 37-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед duńskich шахістів[4].

Od polowy lat 90. był bliskim współpracownikiem чемпіона світу Viswanathana Ananda. 2013 року przeszedł do zespołu Magnusa Carlsena[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Nielsen, Peter Heine» перекриває попередній ключ сортування «Barbosa, Oliver». Kategoria:Duńscy szachiści


Rafael Duailibe Leitão (28 грудня 1979 у Сан-Луїс (Бразилія)) – бразильський шахіст, гросмейстер від 1997 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Багато разів брав участь на чемпіонаті світу серед юнаків, здобувши 5 medali: 2 золоту (Варшава 1991 – до 12 років, Cala Galdana 1996 – до 18 років), 2 srebrne (Агуаділья 1989 – до 10 років, Guarapuava 1995 – до 16 років) а також бронзовий (Братислава 1993 – до 14 років). Також є п'ятиразовим (w latach 1989–1996) золотим медалістом чемпіонату Організації Американських Держав в різних вікових категоріях.

Po raz перший у фіналі в особистому заліку чемпіонату Бразилії виступив w 1994 року, посівши 6-те місце. У 1996–1998 роках тричі z rzędu здобув звання чемпіона swoйого країни. Czwarty золоту медаль здобув у 2004, piąty – w 2011, szósty – w 2013 а також siódmy – w 2014. Також є дворазовийm wicemistrzem Бразилії (2006, 2007)[1].

2008 року поділив 1-ше місце на зональному турнірі (відбору до чемпіонатів світу) у Сан-Паулу. W 1999 r. посів 2-ге місце в Вейк-ан-Зеє (турнір B) а також вystąpił у Лас-Вегас na чемпіонаті світу який проходив за нокаут-системою, пройшов до III rundy[2] (w якіj wyeliminowany став przez Liviu-Dietera Nisipeanu). W kolejnym турнірu зональному 2000 року поділив II-V m., następnie переміг w barażu i взяв участь у чемпіонаті світу у Тегеранie, де досягнув значного успіху w postaci awansu до 4-го раунду[3] (найкращої шістнадцятки турнірu), w якіj uległ Олександр Халіфман|Aleksandrowi Chalifmanowi. 2003 року po raz trzeci wywalczył awans do чемпіонату світу, посівши на зональному турнірі що відбувся в Сан-Паулу 2-ге місце. Наступного року у Триполі потрапляв до III rundy, програвши w niej Andriejowi Charłowowi[4]. 2005 року поділив 2-ге місце в Сантьяго, a у 2006 році посів, зокрема, mieście 3-тє місце а також переміг у Сантусі. У 2007 році переміг (разом з Жилберто Мілошем) на зональному турнірі що відбувся в Сан-Паулу[5], переміг також у Americanie.

У 1996–2010 роках п'ять разів представляв Бразилію на шахових олімпіадах, w року 2006 здобувши срібну медаль в особистому заліку на 3-й шахівниці[6].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 січня 2012 року, досягнувши 2640 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед бразильськийch шахістів[7].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шаблон:SORTUJ:Leitao, Rafael

Робер Крепо (24 жовтня 1900 у Грасс - 10 лютого 1994 у Парижі) – французький шахіст, wielokrotny mistrz Francji.

W czołówce francuskich шахістів znajdował się od połowy lat 20. ХХ століття aż do początku 50. Тричі здобув золоту медаль в особистому заліку чемпіонату Francji (w latach 1924, 1925 i 1941)[1]. Двічі (1928, 1950) представляв національну збірну на шахових олімпіадах, здобувши 6 pkt. w 14 партіях[2]. Був також członkiem збірної francuskiej na nieoficjalnej olimpiadzie w року 1936 у Мюнхен.

1926 року посів ostatnie 6-те місце w silnie obsadzonym dwukołowym турнірu у Gandawie (в якому переміг Ксавери Тартаковер перед Frederickiem Yatesem i George'em Tomasem)[3], крім того w 1942 року святкував перемогу на чемпіонаті Парижa[4].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Crepeaux Robert» перекриває попередній ключ сортування «Nielsen, Peter Heine».



Рубен Фельгаєр (4 квітня 1981 у Буенос-Айрес) – аргентинський шахіст, гросмейстер від 2002 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W latach 2000 i 2001 двічі переміг на чемпіонаті Організації Американських Держав серед юнаків. Багаторазовий медаліст в особистому заліку чемпіонату Argentyny: п'ять разів золотим (2001, 2007, 2008, 2010, 2014[1]), тричі срібним (2000, 2004, 2006) а також бронзовим (2003)[2]. 2001 року поділив 1-ше місце на зональному турнірі (відбору до чемпіонатів світу) у Мар-дель-Платі а також вystąpił у Москва na чемпіонаті світу ФІДЕ який проходив за нокаут-системою (в 1-му раунді програв z Люкові Ван Велі)[3]. W 2002 переміг у Орхус а також поділив 1-ше місце (разом з Олександром Бєлявським а також Сергієм Тівяковим) на турнірі за швейцарською системою у Копенгагені. W 2003 святкував перемогу на щорічному турнірі зональному, що відбувся в асунсьйоні. W 2004 посів 2-ге місце в Аямонте а також вдруге взяв участь у чемпіонаті світу 2004, awansując у Триполі (перемігши Баадуром Дробавою) do II rundy, w якіj wyeliminowany став przez Олексія Дрєєва[4]. W 2005 у hiszpańskim mieście Sort поділив 1-ше місце, у 2006 переміг у Ла-Побла-да-Лільєт, a у 2007 – у Лієнці i у Ріо-де-Жанейро. 2008 року поділив 1-ше місце в Канни (z, зокрема, Крістіаном Бауером) а також в Сантьяго (z Salvadorem Alonso). 2010 року переміг у Сантьяго.

Jest podstawowym zawodnikiem reprezentacji Argentyny, w latach 2002–2008 чотири рази брав участь у шахових олімпіадах, кожного разу на першій шахівниці[5].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 жовтня 2005 року, досягнувши 2624 пунктів, посідав тоді 86-е місце в світовій класифікації ФІДЕ (а також 1-ше серед аргентинських шахістів)[6].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Felgaer, Ruben» перекриває попередній ключ сортування «Crepeaux Robert».



Салех Салем, arab. صالح صلا (4 січня 1993) – шахіст Zjednoczonych Emiratów Arabskich, гросмейстер від 2009 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Неодноразово представляв Об'єднані Арабські Емірати на чемпіонатах світу, Azji а також arabskich серед юніорів у різних вікових категоріях, jak також на командних змаганнях, зокрема,:

Гросмейстерські норми виконав у 2008 року, na турнірach у Дубаї (Dubai Open), Абу-Дабі (чемпіонатуa арабських країн серед юніорів до 20 років – посів 1-ше місце) i Szardżu (indywidualne чемпіонатуa арабських країн – посів 1-ше місце). 2010 року посів 2-ге місце (позаду Mohamadem Al-Sayedem) у Амманie. У 2011 році переміг на турнірі Arab Elite Chess Championship w Dubaju. Двічі брав участь на кубку світу, w latach 2011 i 2013 (в обох випадках odpadł в 1-му колі, поступився Дмитром Яковенком[4] а також Анішем Гірі[5]). 2012 року здобув у Ho Chi Minh бронзову медаль в особистому заліку чемпіонату Azji[6], переміг також на чемпіонаті Zjednoczonych Emiratów Arabskich[7]. 2013 року посів 3-тє місце (позаду Bassemem Aminem i Mohamadem Al-Modiahkim) на турнірі Arab Elite Chess Championship w Dubaju.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2014 року, досягнувши 2591 пунктів, посідав тоді 1 miejsce серед шахістів Zjednoczonych Emiratów Arabskich[8].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Salem, Saleh» перекриває попередній ключ сортування «Felgaer, Ruben». Kategoria:Szachiści Zjednoczonych Emiratów Arabskich

Себастьян Феллер (11 березня 1991 у Тьйонвіль) – французький шахіст, гросмейстер від 2007 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Багаторазовий медаліст чемпіонату Francji серед юнаків, зокрема, золотим z 2001 (в категорії до lat 12), 2006 (до 16 років) i 2007 року (до 20-ти років). Od dziesiątego року życia представляв свою країну на чемпіонатах світу i Європи серед юнаків, w року 2007 здобувши у Шибенику звання віце-чемпіона Європи до 16 років[1].

Три гросмейстерські норми виконав у otwartych турнірach, який відбувся в Бетюн (2006, поділив 3-тє місце позаду Володимиром Бурмакіним i Erwinem l'Ami, разом із, зокрема, Андрієм Щекачовим, Станіславом Савченком i Jean-Marcem Degraeve), Діфферданж (комуна) (2007, поділив 3-тє місце позаду Гампі Конеру i Ганнесом Стефанссоном, разом з Hedinnem Steingrimssonem, Viktorem Erdosem, Tigranem Gharamianem i Леонідом Крицем) i Барселоні (2007, поділив 3-тє місце позаду Фрісо Нейбуром i Хосе Гонсалесом Гарсією, разом із, зокрема, Давитом Шенгелією, Міхаїлом Маріном, Ларсом Карлссоном, Марком Нарсісо Дубланом i Томасом Лутером). Також 2007 року переміг на відкритому турнірі у Ле-Туке-Парі-Плаж. У 2009 році поділив 3-тє місце (позаду Pentalą Harikrishną i Georgiem Meierem, разом з Михайлом Красенковим) у круговою системою турнірu у Нансі. 2010 року поділив 2-ге місце (позаду Андрієм Соколовим, разом з Faridem Abbasowem) у Меці а також переміг на чемпіонаті Парижa[2]. 2010 року поділив 1-ше місце на відкритому турнірі у Біль (разом із, зокрема, Олександром Рязанцевим i Леонідом Крицем).

У 2009 році вперше представляв Francji na командних чемпіонатах Європи, який відбувся в Новому Саді[3], крім того 2010 року брав участь у шаховій олімпіаді у Ханти-Мансійську[4].

У 2011 році став oskarżony o współudział під час olimpiady w oszustwie, polegającym na podpowiadaniu posunięć przy pomocy krótkich wiadomości tekstowych, a następnie (разом з Cyrilem Marzolo) zawieszony w prawach zawodnika na okres dwóch lat. Kara nie ставa jednak wykonana, z powodu złożenia apelacji[5]. 2012 року став przez ФІДЕ zdyskwalifikowany za to przewinienie na 2 lata i 9 miesięcy (licząc od 1 серпня 2012)[6][7].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 вересня 2011 року, досягнувши 2668 пунктів, посідав тоді 77-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 5-е місце серед francuskich шахістів[8].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Feller, Sebastien» перекриває попередній ключ сортування «Salem, Saleh».

Samuel L. "Sam" Shankland (1 жовтня 1991 у Berkeley) – американський шахіст, гросмейстер від 2011 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W szachy gra od 9. року życia. Na światowej liście рейтингowej вперше взяв участь w stosunkowo późnym століття, bo dopiero w 2007 року[1]. 2008 року вперше взяв участь у фіналі в особистому заліку чемпіонату США, поділив II-посів 1-ше місце на турнірі за круговою системою у Сан-Франциско а також досягнув значного успіху w postaci zdobycia у Вунгтау бронзовуgo медаль чемпіонату світу серед юнаків до 18 років[2]. У 2009 році посів 3-тє місце (позаду Alexem Lendermanem i Jackiem Stopą) у Філадельфії, переміг (разом із, зокрема, Збінеком Грачеком, Георгієм Качеїшвілі i Олександром Стрипунським) у Нью-Йорку (на турнірах tych wypełniając дві гросмейстерські норми) а також поділив 2-ге місце (позаду Аттілою Чебе, разом з Barisem Esenem) а також посів 2-ге місце (позаду Peterem Prohaszką) w dwóch cyklicznych турнірach First Saturday в Будапешті. 2010 року здобув звання mistrz Сполучених Штатів серед юнаків, крім того w 2011 року, у Сент-Луїс посів 3-тє місце i здобув бронзову медаль в особистому заліку чемпіонату країни, w Berkeley виконав третю гросмейстерську норму а також поділив 2-ге місце (позаду Євгеном Воробйовим, разом із, зокрема, Левом Гутманом i Давидом Берсешем) на турнірі за швейцарською системою у Дрездені. Виступив також w що відбувся в Ханти-Мансійську турнірu o кубок світу; в 1-му колі wyeliminował Петера Леко, крім того w II програв z Abhijeetem Guptą i odpadł z dalszej rywalizacji[3]. 2012 року поділив 1-ше місце разом із, зокрема, Гжегожем Гаєвським i Emilio Cordovą) у Барселоні. У 2014 році поділив 1-ше місце (разом із, зокрема, Антоном Ковальовим i Бартоломеєм Мачеєю) у Санта-Кларі[4] а також здобув (w mieście Pipa) срібну медаль в особистому заліку чемпіонату Америки[5]. 2015 року посів 3-тє місце (позаду Вей І i Давидом Наварою) на турнірі Tata Steel–B у Вейк-ан-Зеє[6].

Reprezentant Сполучених Штатів на командних змаганнях, зокрема,: на шаховій олімпіаді (2014); медаліст: в особистому заліку – золотий (Шаблон:Шахи medal)[7] а також на командному панамериканському чемпіонаті (2013); дворазовий медаліст: у командному заліку – золотий (2013) а також в особистому заліку – золотий (Шаблон:Шахи medal)[8].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 лютого 2015 року, досягнувши 2661 пунктів, посідав тоді 85-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 5-е місце серед американських шахістів[9][10].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Shankland, Samuel» перекриває попередній ключ сортування «Feller, Sebastien».

Andriej Sokołow, {{lang-ru| Андрей Юрьевич Соколов (20 березня 1963 у Workucie) – французький шахіст походження російського, претендент на звання чемпіона світу w szachach, гросмейстер від 1984 року.

Шахова кар'єраРедагувати

В шахи навчився грати w століття 6 lat, zaś першийm nauczycielem był його ojciec. У 12 років znalazł się w gronie uczniów słynnej moskiewskiej szkoły Михайла Ботвинника. Першим значним успіхом było чемпіонатуo Moskwy w року 1981. Через рік переміг w, який відбувся в Копенгагені чемпіонаті світу серед юнаків до 20-ти років. Rok 1984 był першийm z триletniego okresu największych sukcesów w його karierze: najpierw sprawił wielką sensację, перемігши w, який відбувся вe Львіві чемпіонаті Związku Radzieckiego, następnie w року 1985 посів 3-тє місце у міжзональному тцрнірі у Biel[1] i здобув awans do турнірu pretendentów у Монпельє, który ukończył na III pozycji, dającej awans do претендентських матчів[2]. Pasmo niebywałych sukcesów trwało nadal – w року 1986 здолав в Мінську Rafaela Waganiana (6 - 2) а також в Ризі Artura Jusupowa (7½ - 6½) i потрапляв до фіналу meczów pretendentów. W що відбувся в Лінарес w року 1987 spotkaniu musiał jednak uznać wyższość Anatolija Karpowa, програвши mecz w stosunku 7½ – 3½[3].

Kolejny cykl meczów pretendentów przyniósł mu spore rozczarowanie, bowiem 1988 року у Сент-Джоні niespodziewanie odpadł już в 1-му колі, програвши 5½ – 6½ z Кевіном Спрагеттом[4]. У наступних роках nie udało mu się już nigdy osiągnąć poziomu z року 1987, крім того його poziom sukcesywnie się obniżał, lokując go під кінець 1990-х років ubiegłego століття pośrodku другийej setki na świecie. W 1997 року виступив у Гронінген у 1997 systemem pucharowym, пройшов до III rundy (в якому поступився Найджелом Шортом)[5].

Чотириразовий медаліст в особистому заліку чемпіонату Francji: срібним (2005) а також тричі бронзовим (2003, 2007, 2013).

Чотири рази (w latach 1984, 1986, 2002 i 2006) виступав на шахових олімпіадах, двічі здобувши золоту медаль у командному заліку ZSRR. У своєму доробку має також золоту медаль командних чемпіонатів світу, zdobyty у Люцерні в 1985 році[6].

Найвищий рейтинг у кар'єрі мав 1 січня 1987 року, досягнувши 2645 пунктів ділив тоді 3-тє місце (разом з Arturem Jusupowem) у рейтинг-листі ФІДЕ[7].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Sokołow, Andriej» перекриває попередній ключ сортування «Shankland, Samuel». Kategoria:Sportowcy rosyjskiego походження

Кевін Спраггетт (10 листопада 1954 в Монреалі) – kanadyjski шахіст, гросмейстер від 1985 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Najbardziej uзванняowany współczesny szachista Kanady. Do його największych sukcesów належать:

  • siedmiokrotne (1984, 1986, 1989, 1994, 1996, 2001, 2002) перемоги на чемпіонаті Kanady,
  • ośmiokrotne (1983, 1987, 1993, 1995, 1996, 1998, 1999, 2000) перемоги w otwartych чемпіонаті Kanady,
  • zwycięstwo на турнірі World Open у Нью-Йорку (1983),
  • zwycięstwo на чемпіонаті Співдружності націй (1985).

У своїй кар'єрі двічі był pretendentem do званняu чемпіона світу w szachach. W року 1985 у міжзональному тцрнірі у Taxco de Alarcón посів 4-те місце[1] i потрапляв до турнірu pretendentów у Монпельє, в якому посів ostatnie, X6-те місце[2]. W kolejnym cyklu sprawił dużą niespodziankę, здолав Andrieja Sokołowa (тоді trzeciego szachistę світу) в 1-му колі претендентських матчів, які проходили за у Сент-Джоні. W року 1989 у Québec програв jednak mecz II rundy z Артуром Юсуповим[3]. W 1990 po raz ostatni взяв участь на міжзональному турнірі що відбувся в Манілі, nie показав jednak sukcesu[4].

Виступив також двічі на чемпіонаті світу ФІДЕ які проходили за нокаут-системою, кожного разу odpadając w I rundach: w року 1997 у Гронінген wyeliminował go Сергій Рублевський[5], крім того w року 1999 у Лас-Вегас - Aleksander Jermoliński[6].

Неодноразово представляв Kanadę на командних змаганнях, зокрема,: вісім разів на шахових олімпіадах (1986, 1990, 1992, 1994, 1996, 1998, 2000, 2002), 2000 року здобувши срібну медаль в особистому заліку на 2-й шахівниці[7].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 січня 2007 року, досягнувши 2633 пунктів, посідав тоді 80-е місце в світовій класифікації ФІДЕ[8].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Spraggett, Kevin» перекриває попередній ключ сортування «Sokołow, Andriej».

Сречко Неделькович, serb. Срећко Недељковић (4 грудня 1923 у Dragačevie - 2 січня 2011 у Белграді) – сербський шахіст i шаховий тренер, міжнародний майстер od 1951 року, z zawodu lekarz.

ЖиттєписРедагувати

Grę w szachy poznał w століття 13 lat, a його першийm nauczycielem był starszy brat. Po II wojnie światowej переїхав до Belgradu, w 1946 r. odnosząc перший шаховий sukces, w postaci I1-ше місце на чемпіонаті Jugosłowiańskiej Armii Ludowej. Tytuł чемпіона здобув за виступu uzyskane у фіналах індивідуальних чемпіонатів Югославіїi w latach 1949 i 1950, крім того звання чемпіона międzynarodowego ФІДЕ przyznała mu za zwycięstwo на міжнародному турнірі w Belgradzie w 1951 року. W 1952 r. посів 2-ге місце (позаду Arthurem Bisguierem) у Відні. За той час należał już do ścisłej krajowej czołówki, reprezentując barwy Jugosławii w wielu meczach międzypaństwowych. W 1957 r. посів 6-те місце в фіналі чемпіонату країни i виступив w, який відбувся в Wiedniu командних чемпіонатах Європи, здобувши срібну медаль. W 1959 r. поділив 2-ге місце (позаду Borislavem Ivkovem, разом з Nikołą Karaklajiciem i Savą Vukoviciem) w Belgradzie, крім того w 1961 r. вдруге у кар'єрі виступив у Обергаузен w командних чемпіонатах Європи, знову здобувши срібну медаль[1]. За той час zakończył karierę szachową, poświęcając się pracy zawodowej.

За даними ретроспективної системи Chessmetrics, najwyżej sklasyfikowany був уe wrześniu 1957 року, посідав тоді 55-е місце na świecie[2].

Z reprezentacją Jugosławii związany był przez 30 lat jako zawodnik, тренер а також kapitan. Trenowani przez niego zawodnicy jugosłowiańscy zdobyli w 1950 r. у Дубровнику золоту медаль olimpijskie. Pełnił funkcje kapitana narodowej збірної під час olimpiad у Москва ({{}}, 1956)  — * Гавані (1966) i Буенос-Айрес (1978), jak також командних чемпіонатів Європи у Скарі (1980).

W 1947 r. był założycielem klubu szachowego "Crvena Zvezda" w Belgradzie, якіgo członkiem był przez całe życie.

Rodzina Srećko Nedeljkovicia jest znana ze swoich шаховийch dokonań. Żona, Verica Nedeljković (z domu Jovanović), od połowy lat 50. до кінця 60. ХХ століття klasyfikowana była w 1-шеj dziesiątce na świecie, зокрема, п'ять разів uczestnicząc у турнірach pretendentek. Бувa також dwukrotną olimpijką а також sześciokrotną misтриnią Jugosławii. Za swoje osiągnięcia w 1977 r. здобувa honorowy звання гросмейстерyni. Dwaj synowie, а також наnuk, osiągnęli poziom kandydatów na майстрів krajowych.

Сречко Неделькович notował також znaczące osiągnięcia w pracy zawodowej. W 1952 r. здобув dyplom lekarza. Przez kolejne lata pracował jako asystent na Uniwersytecie Belgradzkim, w 1959 r. здобув звання profesora. Przez триdzieści lat (1959–1989) zarządzał Instytutem Chorób Układu Krążenia, якіgo był jednym z założycieli. Współpracował, зокрема, ze światowej sławy kardiochirurgiem Michaelem de Bakeyem. Spuścizna Srećko Nedeljkovicia obejmuje 8 książek, 212 artykułów naukowych а також 136 innych dokumentów, związanych z tematyką lekarską.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Nedeljković, Srećko» перекриває попередній ключ сортування «Spraggett, Kevin».

Стеліос Халкіас (11 квітня 1980) – грецький шахіст, гросмейстер від 2002 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Pomiędzy 1992 a 2000 r. багато разів грав за збірну swój kraj на чемпіонатах світу i Європи серед юнаків, najlepsze rezultaty показав w latach 1992 (Рімавска Собота, ME до 12 років, поділив 2-ге місце разом з Хрвоє Стевічем, позаду Петером Ачем), 1997 (Таллінн, ME до 18 років, dz. I-V m.), Єревані (1997, MŚ до 18 років, поділив 2-ге місце разом з Олексієм Ілюшиним, позаду Русланом Пономарьовим) а також в Патри (1999, ME до 20-ти років, 3-тє місце позаду Деннісом де Врегтом i Олексієм Ільюшиним)[1].

Od 1999 r. багато разів виступив у фіналах індивідуальних чемпіонатів Греції, медалі здобувши w latach 1999 (бронзовий), 2000 (dz. I1-3-тє місце), 2001 i 2002 (srebrne) а також 2003 i 2004 (в обох випадках dz. 1-3-тє місце). W 1999 r. переміг на турнірі серед юнаків до 20-ти років у Генгело, 2000 року поділив 1-ше місце (разом з Олександром Береловичем) у Танті, крім того w 2001 святкував перемогу у Антальї i Патри, також поділив 1-ше місце (разом із, зокрема, Леонідом Юдасіним, Сергієм Шиповим i Володимиром Бакланом) у Ано-Ліосія. W 2002 переміг у Панчево, у 2006 році поділив 1-ше місце (разом з Дмитром Свєтушкіним i Юрієм Дроздовським) у Кавалі а також досягнув значного успіху, перемігши (разом з Олександром Шабаловим) у Бад-Вісзе, крім того 2007 року поділив 1-ше місце (разом з Сіпке Ернстом, Davitem Lobżanidze, Дімітріосом Мастровасілісом i Ахмедом Адлі) у Гронінген. 2008 року поділив 1-ше місце в kolejnych швейцарською системою турнірach, який відбувся в Кавалі (разом з Олександром Графом) а також Palaiochorze (разом із, зокрема, Євгеном Постним, Мірче-Еміліаном Парліграсом, Альберто Давідом i Юрієм Криворучко), переміг також (разом з Ніколою Седлаком) у меморіалі Борислава Костіча we Вршаці.

Неодноразово представляв Грецію на командних змаганнях, зокрема:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 травня 2011 року, досягнувши 2602 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед greckich шахістів[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Chalkias, Stelios» перекриває попередній ключ сортування «Nedeljković, Srećko».

Стрипунський Олександр Євгенович, {{lang-ru| Александр Евгеньевич Стрипунский, {{lang-en|Стрипунський Олександр Євгенович|Олександр Стрипунський (18 серпня 1970) – ukraiński шахіст, представник Сполучених Штатів od 1997, гросмейстер від 1998 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Jeden z першийch sukcesów odniósł w 1990 року, посівши посів 2-ге місце (позаду Юрієм Круппою) у Chersoniu. W 1998, 2000 а також 2001 r. переміг w Nassau, крім того 2001 року поділив 1-ше місце (разом з Олександром Войткевичем, Джоелем Бенджаміном i Fabianem Döttlingiem) на турнірі U.S. Open у Framingham а також посів 2-ге місце (позаду Ігорем Новіковим) у Нью-Йорку. У 2004 році посів 2-ге місце (позаду Звіадом Ізорією) у Філадельфії (турнір Liberty Bell Open), крім того у 2005 році здобув у Сан-Дієго звання віце-чемпіона Сполучених Штатів а також вystąpił у Ханти-Мансійськ на турнірі o кубок світу, в 1-му колі поступився Олександр Арещенко[1]. У 2007 році поділив 1-ше місце на турнірах Foxwoods Open у Mashantucket (разом зe Звіадом Ізорією, Ildarem Ibragimowem i Гатою Камським) а також World Open w Філадельфія (разом із, зокрема, Євгеном Наєром, Warużanem Akobianem i Олександром Шабаловим), 2008 року переміг у Sturbridge (турнір Continental Open) а також Вашингтоні (турнір Atlantic Open, разом з Сергієм Еренбургом), крім того 2009 року поділив 1-ше місце (разом із, зокрема, Георгієм Качеїшвілі i Збінеком Грачеком) у Нью-Йорку. 2010 року поділив 1-ше місце (разом з Гатою Камським i Rayem Robsonem) на турнірі Philadelphia Open w Філадельфія.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 жовтня 2006 року, досягнувши 2597 пунктів, посідав тоді 9-е місце серед американських шахістів[2].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Stripunski, Aleksander» перекриває попередній ключ сортування «Chalkias, Stelios».

Стуруа Зураб Гівійович (8 серпня 1959 у Тбілісі) – грузинський шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2012), гросмейстер від 1991 року.

Шахова кар'єраРедагувати

До когорти провідних gruzińskich шахістів należał od połowy 70-х років ХХ століття do першийch lat XXI століття. W latach 1975, 1977, 1981, 1984 i 1985 п'ять разів перемагав на чемпіонаті ГРСР. Кілька разів брав участь у півфіналах в особистому заліку чемпіонату СРСР, jak також на чемпіонаті СРСР серед юнаків do 20 а також 26 lat.

Pierwszy znaczący międzynarodowy sukces odniósł w 1980 року, перемігши у круговою системою турнірu у Trnawie (перед wyżej notowanymi zawodnikami, зокрема, Rainerem Knaakiem, Яном Смейкалом i Петаром Поповичем). 1991 року поділив 1-ше місце (разом з Giorgim Giorgadze) у Тбілісі а також святкував перемогу на турнірі за швейцарською системою у Біль. У наступних роках odniósł низку успіхів на міжнародній арені, виграв чи поділив 1-ше місце, зокрема, в:

У 2014 році здобув у Катеріні звання чемпіона світу seniorów (в категорії старших за 50 lat)[2].

Між 1992 і 2002 роками представляв Gruzję na wszystkich, зокрема, okresie який проходив за sześciu шахових олімпіадах, в 1998 році здобувши срібну медаль в особистому заліку на 3-й шахівниці[3]. Окрім того, тричі (1992, 1997, 2001) брав участь у розіграшах o в командному заліку чемпіонатуo Європи[4].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1999 року, досягнувши 2605 пунктів ділив тоді 73-75-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 3-тє місце серед gruzińskich шахістів[5].

  1. http://schach.wienerzeitung.at/Tnr2768.aspx?ix=1&art=4&lan=0&turdet=NO&prt=1. Процитовано 2009-05-15.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. 24th World Senior Chess Championship Senior 50+
  3. http://www.olimpbase.org/players/ci2uckwd.html. Процитовано 2009-05-15.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://www.olimpbase.org/playerse/ci2uckwd.html. Процитовано 2009-05-15.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. ФІДЕ rating history :: Sturua, Zurab

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Sturua, Zurab» перекриває попередній ключ сортування «Stripunski, Aleksander».

Сулипа Олександр Володимирович, ukr. Олександр Владимирович Сулыпа (3 червня 1972) – ukraiński шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2011), гросмейстер від 2001 року.

Шахова кар'єраРедагувати

1990 року взяв участь у I szachownicy „Avii” Свідник (Польща) na, який відбувся в Бидгощy командних чемпіонатах Polski. У 1993 році поділив 3-тє місце (позаду Геннадієм Туником i Walerijem Jandiemirowem, разом з Jewgienijem Kalieginem) на турнірі за круговою системою в Мінську, крім того 1999 року переміг (разом з Rüdigerrm Segerem i Дмитром Бунцманом) у Вертер (Північний Рейн-Вестфалія). У наступних роках odniósł низку успіхів, передe wszystkim у турнірach otwartych, зокрема,:

Znaczące до його успіхів належать також jako шаховий тренер. У 1994–2001 роках був секундантом Василя Іванчука, віце-чемпіона світу z 2002 року. Do його podopiecznych należałа також misтриni Європи z 2006 року, Єкатерина Аталік. Був також тренерem reprezentacji Ukrainy w latach 1996–2002 (w okresie tym szachiści ukraińscy тричі stawali na podium шахових олімпіад)[2]. Jest absolwentem Uniwersytetu Lwowskiego (studia тренерskie), posiadа також uprawnienia тренерskie wydane przez Federacje Szachowe Francji i Ukrainy.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2001 року, досягнувши 2516 пунктів ділив тоді 29-30-е місце серед ukraińskich шахістів[3].

  1. http://www.chessbase.com/newsdetail.asp?newsid=2915. Процитовано 2009-04-17.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.olimpbase.org/teams/ukr_tea.html. Процитовано 2009-04-17.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=14100487. Процитовано 2009-04-17.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Sułypa, Ołeksandr» перекриває попередній ключ сортування «Sturua, Zurab».

Сюгіров Санан В'ячеславович, {{lang-ru| Санан Вячеславович Сюгиров (31 січня 1993 у Елісті) – російський шахіст, гросмейстер від 2009 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Znaczące sukcesy szachowe zaczął osiągać już jako nastolatek, звання гросмейстера здобув w століття niespełna 16 lat. Неодноразово представляв Росію на чемпіонатах світу i Європи серед юнаків, здобувши 10 medali:

У 2011 році здобув у Варшаві звання віце-чемпіона Європи зі швидких шахів[1].

Normy arcymistrzowskie виконав w latach 2007 (посів 1-ше місце в Charkowie) i 2008 (посів 1-ше місце на турнірі First Saturday FSGM 05 в Будапешті а також в półфіналі чемпіонат Росії, що відбувся в Новокузнецькu). Do innych його в особистому заліку sukcesów належать, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 серпня 2014 року, досягнувши 2658 пунктів, посідав тоді 93-тє місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 25-е місце серед російських шахістів[5][6].

Trenerami Санаna Siugirowa byli, зокрема, Jurij Jakowicz i Andrij Zontach[7].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Siugirow Санаn» перекриває попередній ключ сортування «Sułypa, Ołeksandr».

Тамір Набаті (4 травня 1991 у Nes Cijjona) – Ізраїльський шахіст, гросмейстер від 2011 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У 2001–2010 роках багато разів грав за збірну Ізраїль на чемпіонатах світу i Європи серед юніорів у різних вікових категоріях (найкращий результат: Фермо 2009, чемпіонат Європи до 18 років – 4-те місце)[1].

Гросмейстерські норми виконав у latach 2008 (під час клубного чемпіонату Європи у Kallithei) а також 2010 (під час командного чемпіонату Ізраїлю, клубного чемпіонату Європи у Пловдив а також на турнірі у Албені, в якому поділив 1-ше місце разом з Борисом Чаталбашевим). У 2009 році переміг (разом з Андре Діамантem) у круговою системою турнірu у Netanji. 2010 року поділив 2-ге місце (позаду Віталієм Голодом, разом з Віктором Михалевським) у фіналі в особистому заліку чемпіонату Ізраїлю, який відбувся в Hajfie[2] а також посів 2-ге місце (позаду Awetikiem Grigorjanem) на турнірі за швейцарською системою у Bansku. У 2011 році поділив 2-ге місце (позаду Martynem Krawciwem, разом із, зокрема, Ні Хуа i Олександр Арещенко) у Ченнаї. 2012 року одноосібно переміг на турнірі Пардубице Open в Пардубице[3]. 2013 року здобув звання в особистому заліку чемпіона Ізраїлю[4].

Reprezentant Ізраїлю в командних змаганнях, зокрема, на командному чемпіонаті Європи (2013)[5].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 квітня 2015 року, досягнувши 2592 пунктів, посідав тоді 9-е місце серед izraelskich шахістів[6].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шаблон:SORTUJ:Nabaty, Tamir

Тимошенко Георгій Анатолійович, ukr. Георгій Тимошенко, {{lang-ru| Георгий Тимошенко, Gieorgij Timoszenko (1 червня 1966 у Києві) – ukraiński шахіст, гросмейстер від 1994 року.

Шахова кар'єраРедагувати

1988 року здобув чемпіонатуo Moskwy, переміг також на міжнародному турнірі що відбувся в Managui, крім того w 1989 r. поділив 1-ше місце (разом з Лембітом Оллем i Яаном Ельвестом) у Таллінн а також поділив 2-ге місце (позаду Сергієм Долматовим, разом із, зокрема, Nickiem de Firmianem, Олександром Халіфманом i Володимиром Акопяном) w eliminacyjnym турнірu GMA в Москві. Двічі (1989, 1991) стартував у фіналах młodzieżowych (до 26 років) чемпіонату Радянського Союзу. Kolejne sukcesy на міжнародній арені odnosił вже під прапором Ukrainy, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 1998 року, досягнувши 2595 пунктів ділив тоді 88-95-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 6-е місце серед ukraińskich шахістів[4].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Tymoszenko, Heorhij» перекриває попередній ключ сортування «Siugirow Санаn».

Тимощенко Геннадій Анатолійович, {{lang-ru| Геннадий Анатольевич Тимощенко, słow. Gennadij Timoščenko (27 квітня 1949 у Челябінську) – słowacki шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2010) походження російського, гросмейстер від 1980 року.

Шахова кар'єраРедагувати

На межі 70-х років i 1980-х належав до szerokiej czołówki радянських шахістів, зокрема, двічі виступив у фіналах чемпіонату ZSRR. W latach 1982 - 1986 належав до stałych współpracownikóу Garriego Kasparowa. 1993 року zamieszkał na Словакії, a od kolejnego року reprezentuje свою країну у розіграшах międzynarodowych. Pomiędzy 1996 a 2006 rokiem п'ять разів виступив за національну збірну шахових олімпіадах а також двічі у командному чемпіонаті Європи, w року 1997 у Пулі здобувши бронзову медаль в особистому заліку на 3-й шахівниці[1].

Досягнув багатьох успіхів w міжнародних турнірах, виграв чи поділив 1-ше місце, зокрема, в Рімавскій Соботі ({{}}, 1974)  — * Поляниці-Здруй (1976, меморіал Акіби Рубінштейна)[2], Варні ({{}}, 1977)  — * Слупськu (1979), Гельсінках (1986, разом з Jonem Arnasonem), Лондоні (1992, разом з Джонатаном Спілменом), Šali ({{}}, 1994)  — * Старому Смоковці ({{}}, 1996)  — * Больцано ({{}}, 1998)  — * Seefeld (1998, 1999), Padwie (1998, 2000 z Eraldem Dervishi), Кутро ({{}}, 2000)  — * Граці (2003) а також в Opatii (2003). W 2010 i 2011 двічі здобув бронзову медалі чемпіонату Європи seniorów (учасників старших за 60. року życia). Окрім того, 2011 року у Opatii здобув також бронзову медаль чемпіонату світу в тій самій віковій категорії.

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1993 року, досягнувши 2540 пунктів ділив тоді 29-33 місце серед російських шахістів[3][4].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Timoszczenko, Giennadij» перекриває попередній ключ сортування «Tymoszenko, Heorhij». Kategoria:Sportowcy rosyjskiego походження

Томас Петц (4 вересня 1956) – німецький шахіст i шаховий тренер, гросмейстер від 1992 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У 1980-х роках ХХ століття належав до числа провідних шахістів Німеччиниkiej Republiki Demokratycznej. 1988 року брав участь у шаховій олімпіаді у Салоніках[1]. Неодноразово брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату NRD (debiut – 1974, посів 6-те місце), тричі завойовував нагороди: dwa srebrne (Штральзунд 1988, Бад-Бланкенбург 1990) а також бронзовий (Глаухау 1987). Був також срібним медалістом чемпіонату Німеччини po zjednoczeniu країни (Бад-Вільдбад 1993)[2].

До успіхів Thomasa Pähtza у міжнародних турнірах належать, зокрема,

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1988 року, досягнувши 2515 пунктів, посідав тоді 1-ше місце серед шахістів NRD[3].

Особисте життяРедагувати

Dwoje dzieci Thomasa Pähtza jest також znanymi szachistami, syn Thomas junior (1983) здобув poziom mistrzowski, крім того córka – Elisabeth (1985) jest czołową szachistką світу, arcymisтриnią а також dwukrotną misтриnią світу juniorek (2002, 2005).

  1. http://www.olimpbase.org/players/kegycqqe.html. Процитовано 2009-02-14.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://xoomer.virgilio.it/cserica/scacchi/storiascacchi/tornei/pagine/germania.htm. Процитовано 2009-02-14.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. ФІДЕ rating history :: Paehtz, Thomas

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Pahtz, Thomas» перекриває попередній ключ сортування «Timoszczenko, Giennadij».

Tomasz Markowski (30 липня 1975 у Głogowie) – polski шахіст, arcymistrz od 1998 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W 1993 року уперше потрапляв до фіналу в особистому заліку чемпіонату Польщі а також здобув звання чемпіона Polski зі швидких шахів i бліцу. Відтоді належав до числа провідних польських шахістів, багато разів беручи участь у фіналах чемпіонатів Польщі, у яких здобув 8 medali: 5 золотийch (1993, 1998, 1999, 2003, 2007), срібний (2000) i 2 бронзову (1995, 2002). Pięciokrotnie здобув золоту медаль командного чемпіона Польщі, w складі команди KSz Stilon Gorzów Wielkopolski (1998) а також чотири рази w складі команди Polonia Plus GSM Варшава (2002, 2003, 2004, 2005).

Неодноразово представляв Польщу в командних змаганнях, зокрема,: п'ять разів на шахових олімпіадах (1994, 1996, 1998, 2000, 2002)[1] а також чотири рази на командних чемпіонатах Європи (1999, 2001, 2003, 2005), у 2005 році здобувши золоту медаль в особистому заліку на 5-й шахівниці[2].

W 2000 року здобув бронзову медаль na в особистому залікна чемпіонаті Європи у Сен-Венсані[3]. Двічі посів 1-ше miejsce na міжнародних турнірах у Женеві (w 1995 i 2000 року). 2001 року поділив 2-ге місце на турнірі за швейцарською системою у Biel. 2003 року посів 3-тє місце на сильному посіяному турнірі na Бермудських островах (позаду Giovannim Vescovim i Петром Свідлером). У 2004 році поділив 4-те місце на відкритому турнірі Аерофлот опен у Москва[4], крім того 2007 року здобув у Варшаві звання віце-чемпіона Європи зі швидких шахів (у фіналі поступився z Олексієм Александровим)[5]. 2008 року переміг у Neustadt an der Weinstrasse. У 2011 році поділив 1-ше місце (разом з Dariuszem Świerczem) w що відбувся в Варшаві memoriale Мечислава Найдорфа.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 вересня 2009 року, досягнувши 2632 пунктів, посідав тоді 4-е місце серед польських шахістів[6].

  1. OlimpBase
  2. OlimpBase
  3. European Chess Championships 2000
  4. The Aeroflot Chess Festival 2004
  5. European Rapid Chess Championship 2007
  6. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=1105680. Процитовано 2009-07-03.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шаблон:Mistrz w szachach

Увага! Ключ сортування «Markowski, Tomasz» перекриває попередній ключ сортування «Pahtz, Thomas». Kategoria:Ludzie związani z Głogowem Kategoria:Szachiści Polonii Варшава Kategoria:Szachiści Stilonu Gorzów Wielkopolski

Торніке Саникідзе (1 січня 1989) – грузинський шахіст, гросмейстер від 2008 року.

Шахова кар'єраРедагувати

У 1999–2009 роках багато разів грав за збірну Gruzję на чемпіонатах світу i Європи серед юніорів у різних вікових категоріях, найвищого успіху досягнув у 2003 r. у Будві, де здобув звання віце-чемпіона Європи до 14 років. Того самого року виступив за національну збірну olimpiadzie серед юнаків (до 16 років), rozegranej у Денізлі[1]. W styczniu 2009 r. odniósł один з найвищих успіхів у кар'єрі, здобувши у Тбілісі звання в особистому заліку чемпіона Gruzji.

Гросмейстерські норми виконав у Ізмірze (2006, поділив 2-ге місце позаду Євгеном Мірошниченком, разом з Raufem Mamedowem, Milenem Wasiljewem i Суатом Аталіком)[2], [Баку]] (2007) а також Пловдиві (2008, indywidualne чемпіонат Європи). Do його innych sukcesów на міжнародній арені належать, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 травня 2012 року, досягнувши 2616 пунктів, посідав тоді 4-е місце серед gruzińskich шахістів[3].

  1. http://www.olimpbase.org/2003wy/2003geo.html. Процитовано 2009-05-08.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.theweekinchess.com/html/twic623.html#16. Процитовано 2009-05-08.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=13602608. Процитовано 2009-05-08.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Sanikidze, Tornike» перекриває попередній ключ сортування «Markowski, Tomasz».

Тімофєєв Артем Валерійович {{lang-ru| Артём Тимофеев (6 січня 1985 у Казані) – російський шахіст, гросмейстер від 2003 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Неодноразово представляв Росію на чемпіонатах світу i Європи в різних вікових категоріях, здобувши три медалі: золотий (2000, MŚ до 18 років, Халкідіках)[1] а також dwa srebrne (1999, MŚ до 14 років, Орпеза[2]; 2001, MŚ до 18 років, Oropesa del Mar[3]), крім того 2002 року był czwartym juniorem світу в категорії до 20 років[4]. Окрім того, 2000 року здобув дві золоті медалі (у командному заліку а також в індивідуальному заліку на 3-й шахівниці) на олімпіаді серед юнаків (до 16 років) у Артек (табір)u[5].

До індивідуальних успіхів Artioma Timofiejewa належать:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2010 року, досягнувши 2690 пунктів, посідав тоді 45-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 12-ге місце серед російських шахістів[7][8].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

thumb|200px|Ульф Андерссон, Вейк-ан-Зеє 1971

W 1969 r. єдиний раз у кар'єрі мав звання в особистому заліку чемпіона Szwecji. W 1972 r. здобув (jako другий Szwed в історії, po Gideonie Ståhlbergu) звання гросмейстера. Osiągnął wiele sukcesów у міжнародних турнірах, виграв чи поділив 1-ше місце, зокрема, в Сьєнфуегос (1974, 1975, меморіалy Jose Raula Capablanki), Белграді (1977), Гастінґсі (тричі z rzędu w latach 1978, 1979 i 1980), Лондоні (1980, 1982), Турині (1982), Римі (1985, 1986), Реджо-Емілія (1986) а також в Pampelunie (1997/98). W 1983 року zНічияował sześciopartiowy mecz z Михайлом Талем, крім того 1984 року grając на першій шахівниці reprezentacji reszty світу przeciwko drużynie ZSRR програв z Анатолієм Карповим 1½ - 2½. У 1980-х роках шість разів znalazł się w 1-шеj dziesiątce listy рейтингowej ФІДЕ (найвищий uzyskany рейтинг 2640). Був stałym учасником rozgrywek o чемпіонатуo світу, чотири рази виступив у міжзональних турнірах, здобувши następujące wyniki: Biel (1976) - 8-ме місце[1], Москва (1982)- 4-те місце[2], Biel (1985) - IX m.[3] а також Szirak (1987) - посів 6-те місце[4]. Двічі brał також udział на чемпіонаті світу який проходив за нокаут-системою, в обох випадках odpadając у 2-му раунді: у 1997 r. у Гронінген програв z Вадимом Міловим[5], крім того у 1999 у Лас-Вегас - z Вадимом Звягінцевим[6].

Неодноразово представляв Швецію на командних змаганнях, зокрема,:

Styl gry Anderssona jest дуже solidny, ale zarazem mało efektowny. Zdecydowana większość його partii kończy się Нічияem, przez co przegrywa on niewiele partii, ale також niewiele wygrywa. Jest uznawany za jednego z największych na świecie specjalistów od gry końcowej, szczególnie tzw. "wieżówek". Відомий jest також його technika realizacji najmniejszej nawet przewagi pozycyjnej. Zdecydowana większość wygranych partii Anderssona to długie i дуже długie pojedynki, у яких przez wiele posunięć manewruje on w poszukiwaniu możliwości zdobycia nawet najmniejszej przewagi, którą w końcówce potrafi perfekcyjnie zrealizować.

Oprócz gry на турнірах klasycznych spore osiągnięcia odnosił також у szachach korespondencyjnych, у яких належав до числа światowej czołówki. Na liście рейтингowej ICCF w styczniu 2007 r. посідав досягнувши 2737 пунктів друге місце na świecie (позаду Joopem van Oosteromem). Na liście w dniu 1 квітня 2010 r. klasyfikowany był jako zawodnik nieaktywny.

Найвищий рейтинг w grze klasycznej здобув 1 січня 1997 року, notowany був уówczas na dzielonym 17-18 m. na świecie досягнувши 2655 пунктів. Двічі у своїй кар'єрі klasyfikowany był na 4. miejscu światowej listy рейтингowej: 1 січня 1983 а також 1 липня 1983 (в обох випадках позаду Анатолієм Карповим, Гаррі Каспаровим i Ljubomirem Ljubojeviciem)[10].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Andersson, Ulf» перекриває попередній ключ сортування «Sanikidze, Tornike».

Утут Адіанто (16 березня 1965 у Dżakarcie) – indonezyjski шахіст, шаховий тренер а також polityk, гросмейстер від 1985 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W szachy gra od szóstego року życia. Від початку 1980-х років належав до когорти провідних indonezyjskich шахістів. Неодноразово представляв Indonezję на командних змаганнях, зокрема,:

Чотири рази стартував у олімпійською системою турнірach o чемпіонатуo світу, показав następujące wyniki[5]:

Do największych sukcesów Ututa Adianto у міжнародних турнірах належать, зокрема, поділив 1-ше місце в Сан-Франциско (1987, разом з Michaelem Rohde), поділив 1-ше місце в Нью-Йорку (1993, разом із, зокрема, Джоелем Бенджаміном, Ferdinandem Hellersem i Яаном Ельвестом), посів 1-ше місце в Біль (1994, open), поділив 1-ше місце в Biel (1995, турнір główny, XV категорії ФІДЕ, разом з Borysem Gelfandem, позаду Олексієм Дрєєвим i Олексієм Шировим), посів 1-ше місце в Genting Highlands (1995, зональний турнір), посів 1-ше місце в Sakthi (1996, позаду Ентоні Майлсом), поділив 1-ше місце в Dżakarcie (1996, разом з Jörgiem Hicklem), посів 1-ше місце в Biel (1998, open, позаду Мілошем Павловічем), поділив 1-ше місце в Янгонie (1998, зональний турнір, разом із, зокрема, Rogelio Antonio), поділив 2-ге місце в Манілі (2001, зональний турнір, разом з Đào Thiên Hải, позаду Nguyễn Anh Dũngiem), поділив 1-ше місце в Dosze (2003, чемпіонатуa Азії, позаду Крішнаном Сашикіраном i Ehsanem Ghaem Maghamim), посів 1-ше місце в Ho Chi Minh (2003) а також поділив 1-ше місце в Куала-Лумпур (2005, зональний турнір, разом з Markiem Paraguą).

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 січня 1997 року, досягнувши 2615 пунктів ділив тоді 45-49-е місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 1-ше місце серед indonezyjskich шахістів[6].

Kariera politycznaРедагувати

У 2009 році став wybrany do indonezyjskiego senatu[7].

  1. OlimpBase
  2. OlimpBase
  3. OlimpBase
  4. OlimpBase
  5. World Chess Championship
  6. ФІДЕ rating history :: Adianto, Utut
  7. http://www.chessbase.com/newsdetail.asp?newsid=5406. Процитовано 2009-05-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

W latach 80. XX століттяu належав до провідних угорських шахістів. W року 1980 виступив w narodowym zespole na шаховій олімпіаді у Valletcie, де węgierscy szachiści zdobyli srebrne медалі. Також є в командному заліку wicemistrzem світу z року 1985 z Lucerny. Окрім того, w latach 19771989 чотири рази представляв національну збірну у командному чемпіонаті Європи, здобувши дві медалі srebrne (1977, 1980) а також medal бронзовий (1983)[1].

Багато разів брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату Угорщини (debiut w року 1965), найвищого успіху досягнув w року 1986, в якому став чемпіоном країни. Крім того na swoim koncie posiada jeszcze дві медалі srebrne, які здобув у latach 1979 i 1981.

До успіхів Ivána Faragó w міжнародних турнірах належать перемоги bądź dzielenie 1-ше місце, зокрема, в Амстердамі (1975, турнір IBM B, разом з Johnem Nunnem), Halle (1978, разом з Вольфгангом Ульманном i Rainerem Knaakiem), Сараєво (1979, турнір Босна, разом з Бояном Кураїцою i Miloradem Kneževiciem), Łodzi (1979, разом з Józefem Pietkiewiczem i одноосібно w 1980), Svendborgu (1981), Албені ({{}}, 1983)  — * Вейк-ан-Зеє (1987, турнір B, разом з Lukiem Winantsem i Noną Gaprindaszwili), Будапешті (1987, 1993), Сількеборгu (1988, разом з Istvánem Csomem), Гіссен (1991, разом із, зокрема, Левом Гутманом), Вінковцях ({{}}, 1993)  — * Velden (1995, разом із, зокрема, Wjaczesławem Ejnhornem), Leinerze (1996), Гарлемie (1996, разом з Карелом ван дер Вейде), Сальсомаджоре-Терме ({{}}, 1998)  — * Ваттенс (1999, разом з Петером Ачем), Гамбургу (2000, разом із, зокрема, Йонні Гектором, Доріаном Рогозенком i Зігурдсом Ланкою), Дайцизау (2002, разом із, зокрема, Lewonem Aronjanem, Володимиром Єпішиним i Рустемом Даутовим а також 2003, разом із, зокрема, Lewonem Aronianem, Władimirem Jepiszynem, Костянтином Ландою i Лівіу-Дітером Нісіпяну), Le Touquet (2003, разом із, зокрема, Krumem Georgiewem), Порто-Сан-Джорджо (2006, wraz, зокрема, Володимиром Бурмакіним), Зенден (2006, разом з Władysławem Borowykowem) а також Гаркані (2006, разом з Золтаном Варгою i Ференцом Берекешем).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1993 року, досягнувши 2540 пунктів, посідав тоді 11-ше місце серед угорських шахістів[2].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Farago, Ivan» перекриває попередній ключ сортування «Andersson, Ulf».

Амонатов Фаррух Хукуматович (13 квітня 1978) – таджицький шахіст, другий в історії – po Магарама Магомедовагросмейстер тієї країни (звання здобув w року 2002).

Шахова кар'єраРедагувати

Від середини 90-х років належить до провідних представників збірної Таджикистану. Між 1996 і 2006 роками чотири рази (зокрема двічі на першій шахівниці) взяв участь у шахових олімпіадах[1]. 2005 року брав участь w rozgrywanym у Ханти-Мансійську кубку світу, в 1-му колі здолав Михайла Красенкова], ale w I поступився Магнусом Карлсеном[2].

До індивідуальних успіхів Farrucha Amonatowa належать, зокрема, поділив 1-ше місце в Калузі (2002), поділив 1-ше місце в Новомосковську (2002, z Валентином Арбаковим), поділив 1-ше місце в Москва (двічі w 2003, z Володимиром Добровим а також Борисом Савченком), посів 1-ше місце в Рязані (2003), посів 1-ше місце вe Владимирі (2004), посів 1-ше місце в Серпухові (2004, finał Pucharu Rosji, у фіналі поразка z Артемом Ільїним)[3], посів 1-ше місце в Москві (2005 i 2006), посів 1-ше місце в Казані (2007), поділив 1-ше місце в Воронежі (2007, z Борисом Савченком i Олександром Ластіним), поділив 1-ше місце в Томську (2007, z, зокрема, Маратом Джумаєвим, Андрієм Гутовим i Андрієм Бєлозеровим) а також посів 1-ше місце в Kałudze (2007). 2008 року поділив 1-ше місце в меморіалі Георгія Агзамова у Ташкенті (разом з Антоном Філіпповим i Віталієм Цешковським)[4] а також на меморіалі Михайла Чигоріна в Санкт-Петербурзі (разом з Володимиром Бєловим i Валерієм Поповим), jak також поділив 2-ге місце (позаду Леньєром Домінгесом, разом з Ігорем Хенкіним) у меморіалі Капабланки у Гавані.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 липня 2008 року, досягнувши 2650 пунктів, посідав тоді 74-е місце в світовій класифікації ФІДЕ[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Amonatow, Farruch» перекриває попередній ключ сортування «Farago, Ivan».

Aleksiej Fiodorow, {{lang-ru| Алексей Дмитриевич Фёдоров (27 вересня 1972 у Могильовie) – білоруський шахіст, гросмейстер від 1995 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від перших років 90. ХХ століття належав до когорти провідних білоруських шахістів. W latach 1993, 1995, 2005 i 2008 чотири рази здобув звання в особистому заліку чемпіона країни. Між 1994 і 2008 роками сім разів взяв участь у шахових олімпіадах[1], крім того w latach 1997–2003 чотири рази na командних чемпіонатах Європи[2].

Тричі стартував у турнірах за круговою системою o чемпіонатуo світу, найкращий результат здобувши у 1999 r. у Лас-Вегас, де po wyeliminowaniu Бориса Гулька i Яна Тіммана потрапляв до 4-го раунду (найкращої шістнадцятки чемпіонату). W rundzie tej програв (на дограванні) z Сергієм Мовсесяном i odpadł z dalszej rywalizacji[3]. W залишивсяych dwóch przypadkach odpadał w I rundach, поступився Олександром Івановим (Нью-Делi, 2000) а також Ашотом Анастасяном (Москва, 2001/02).

Неодноразово брав участь у міжнародних турнірах, один з найвищих успіхів odnosząc 2003 року в Москві, , де на турнірі Аерофлот опен поділив 1-ше місце (разом з Віорелом Бологаном, Олексієм Александровим i Петром Свідлером). До інших його успіхів належать перемоги (samodzielne bądź поділив), зокрема, в:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 січня 2000 року, досягнувши 2684 пунктів, посідав тоді 14-е місце в світовій класифікації ФІДЕ а також 1-ше серед білоруських шахістів[4].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Fiodorow, Aleksiej» перекриває попередній ключ сортування «Amonatow, Farruch».

Беркеш Ференц (8 серпня 1985 у Baji) – угорський шахіст, гросмейстер від 2002 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Багато разів zdobywał медалі на чемпіонаті Węgier серед юнаків, зокрема, чотири рази золоту: w kategoriach до 12 років (Пакш, 1997), 14 (Пакш, 1999), 16 (Балатонлелі, 2001) i 20 (Пакш, 2002). 2002 року здобув у Iraklionie звання чемпіона світу серед юнаків до 18 років, випередивши Szachrijara Mamediarowa i Pentala Harikrishnę[1]. Po raz другий у кар'єрі na podium чемпіонату світу серед юнаків stanął w року 2005, посівши в Стамбулі 2-ге місце (позаду Szachrijarem Mamediarowem) у kategorii до 20-ти років[2]. У 2004–2010 роках чотири рази представляв команду країни на шахових олімпіадах (2008 року здобувши бронзову медаль в особистому заліку на 5-й шахівниці)[3], крім того w 2003, 2005, 2007 i 2009 – у командному чемпіонаті Європи[4]. W 2004 здобув в Будапешті звання в особистому заліку чемпіона Węgier, sukces ten powtarzając 2007 року (po pokonaniu Adama Horvatha у фіналі турніру pucharowego). У 2009 році на фінальному турнірі здобув срібну медаль[5], a 2010 року – золотий[6].

Pierwsze zwycięstwo на міжнародному турнірі odniósł w року 1998, triumfując на турнірі за швейцарською системою у Сексард. W 2000 посів 2-ге місце (позаду Теймуром Раджабовим) w cyklicznym турнірu First Saturday (FS12 GM) w Будапешті. W kilka miesięcy później , w kolejnej edycji tego турнірu (FS04 GM, 2001) поділив I lokatę разом з Markiem Narciso Dublanem. W 2003 поділив 1-ше місце у Гамбургу (разом із, зокрема, Йонні Гектором) i Оберварті (разом із, зокрема, Семеном Двойрісом), крім того w 2004 znalazł się серед zwycięzcóна турнірі Aerofłot Open у Москва (разом із, зокрема, Крішнаном Сашикіраном, Loekem van Wely, Konstantinem Sakajewem i Олексієм Дрєєвим), переміг w за круговою системою турнірu у Залаегерсег а також посів 2-ге місце (позаду Віктором Корчним) w Пакш. W 2006 посів II lokatę (позаду Бранко Дамляновичем) у Фраскаті[7], поділив також 1-ше місце у Гаркані (разом з Золтаном Варгою i Іваном Фараґо) а також в Zenicy (разом з Суатом Аталіком). У 2011 році поділив 2-ге місце (позаду Радославом Войташеком, разом з Іллєю Сміріним) у memoriale György Marxa у Пакші.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 вересня 2011 року, досягнувши 2706 пунктів, посідав тоді 41-ше місце в світовій класифікації ФІДЕ, водночас посідав 3-тє місце (позаду Петером Леко i Золтан Алмаші|Zoltánem Almásim) серед угорських шахістів[8].

  1. World Youth Chess Championships 2002
  2. World Junior Championships 2005
  3. http://www.olimpbase.org/players/f1737fhe.html. Процитовано 2009-08-18.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://www.olimpbase.org/playerse/f1737fhe.html. Процитовано 2009-08-18.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. http://www.chessbase.com/newsdetail.asp?newsid=5684. Процитовано 2009-08-18.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. Hungarian Championship 2010: Berkes breaks opposition
  7. Фраскаті 2nd IT 2006
  8. http://ratings.fide.com/top_files.phtml?id=718572. Процитовано 2009-05-05.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шаблон:SORTUJ:Berkes, Ferenc

Фролов Артур Володимирович, ulr. Артур Фролов (30 липня 1970) – ukraiński шахіст, міжнародний майстер od 1991 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W 1986 r. брав участь у півфіналі в особистому заліку чемпіонату СРСР. 1990 року поділив 3-тє місце (позаду Borysem Altermanem i Władimirem Bielikowem, разом з Володимиром Крамником) у фіналі чемпіонату ZSRR серед юніорів до 20 років, крім того у 1991 році брав участь w ostatnim фіналі в особистому заліку чемпіонату ZSRR, здобувши 6½ очок у 11 партіях.

W турнірach międzynarodowych zaczął startować pod koniec lat 90., odnosząc низку успіхів, зокрема,: посів 1-ше місце в Trnawie (1989, турнір C), поділив 1-ше місце в Шіофокіu (1990, разом з Іштваном Чомом), посів 2-ге місце в Алушті (1992, позаду Ігорем Новіковим), поділив 1-ше місце в Mikołajowie (1993, зональний турнір, разом з Олексієм Александровим; w dogrywce переміг 1½ – ½ i потрапляв до rozegranego, зокрема, того самого року у Biel міжзонального турніру, в якому nie odniósł sukcesu, посівши odległe miejsce[1]), посів 1-ше місце в Гронінген (1993), поділив 1-ше місце в Hlohovcu (1993, разом з Jakowem Meisterem) а також поділив 2-ге місце в Пулі (1994, позаду Władimirem Tukmakowem, разом із, зокрема, Д'юла Саксem, Станіславом Савченком, Мішо Цебало i Крунославом Хулаком).

Представляв Ukrainę на командних змаганнях, зокрема,: на шаховій олімпіаді (1994)[2] а також на командному чемпіонаті світу (1993), здобувши у командному заліку срібну медаль[3].

2008 року zakończył karierę[4].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1995 року, досягнувши 2545 пунктів ділив тоді 15-17-е місце серед ukraińskich шахістів[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Frołow, Artur» перекриває попередній ключ сортування «Fiodorow, Aleksiej».

Фрісо Нейбур (26 травня 1965 у Неймеген) – нідерландський шахіст, гросмейстер від 1993 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від середини 1990-х років ubiegłego століття належав до когорти провідних holenderskich шахістів. W року 1995 святкував перемогу у Вейк-ан-Зеє, zaś у 1999 – у Den Bosch. W 2002 поділив 2-ге місце (позаду Михайлом Красенковим, a разом з Іваном Соколовим) на турнірі Corus B w Вейк-ан-Зеє. Того самого року також поділив 2-ге місце (позаду Loekiem van Welym) w турнірі за швейцарською системою Lost Boys у Амстердамі. W 2003 поділив 1-ше місце на турнірі open у Канни, переміг також w otwartych чемпіонаті Holandii у Дірен а також в Гронінген. W 2004 святкував перемогу w Amsterdamie а також в Порто-Сан-Джорджо. 2005 року odniósł kolejne sukcesy: поділив 1-ше місце в Нансі, посів 2-ге місце в otwartych чемпіонаті країни w Dieren, поділив 1-ше місце в Гамбургу, переміг у Vandœuvre-lès-Нансі а також поділив 2-ге місце в Хогевен. W 2006 знову переміг w otwartych чемпіонаті Holandii, святкував перемогу на турнірі open у Кальвії, поділив 1-ше місце в Amsterdamie а також był другий (позаду Michałem Krasenkowem) у Фліссінген. У 2007 році святкував перемогу w dwóch kolejnych openach, який відбувся в Барселоні, також поділив 2-ге місце (позаду Ельтаджем Сафарлі, разом з Janem Smeetsem, Євгеном Постним i Janem Werle)) w Hoogeveen. 2008 року поділив 1-ше місце в Hoogeveen (разом зe Стюартом Хаслінгером i Олександром Фієром) i у Маастрихт (разом з Siergiejem Klimowem, Гавейном Джонсом i Robinem Swinkelsem), крім того 2009 року – у Меці (разом з Адамом Хорватом i Намігом Гулієвим). 2010 року переміг на турнірі HSG Open у Гілверсум.

Неодноразово представляв збірну Нідерландів на командних змаганнях, зокрема,:

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 жовтня 2006 року, досягнувши 2641 пунктів, посідав тоді 67-е місце na światowej liście ФІДЕ (а також 4. серед нідерландських шахістів)[3].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Шахова кар'єраРедагувати

Від кінця lat 50. ХХ століття do першийch 70-х років належав до провідних угорських шахістів. Неодноразово брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату країни, dwa разів (1958, 1965 [21. finał]) здобувши srebrne медалі а також raz medal бронзовий (1965 [20. finał]). W latach 1958 i 1962 представляв свою країну na шахових олімпіадах[1], był також чотириразовим учасником (1961, 1965, 1970, 1973) командних чемпіонатів Європи, кожного разу завойовував нагороди у командному заліку (срібний i три бронзову) а також двічі (срібний i бронзовий) в особистому заліку[2].

Досягнув низки успіхів на міжнародній арені, зокрема,:

У 1991–1993 роках тричі стартував у чемпіонаті світу seniorów (учасників старших за 60. року życia), кожного разу посівши miejsca w 1-шеj dziesiątce (odpowiednio: IX, IX i VIII).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 травня 1974 року, досягнувши 2470 пунктів dzielił 10-11-ше місце серед угорських шахістів[3].

W 1962 r. здобув звання чемпіона międzynarodowego, крім того 1996 року ФІДЕ przyznała mu honorowy звання гросмейстера, за виступi uzyskane w przeszłości.

  1. http://www.olimpbase.org/players/emgk8ymd.html. Процитовано 2009-06-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.olimpbase.org/playerse/emgk8ymd.html. Процитовано 2009-06-07.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. ФІДЕ rating history :: Honfi, Karoly

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Honfi, Karoly» перекриває попередній ключ сортування «Frołow, Artur».

Філіппов Валерій Володимирович, {{lang-ru| Валерий Владимирович Филиппов (28 листопада 1975) – російський шахіст, гросмейстер від 1996 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Znaczące sukcesy zaczął odnosić w połowie lat 90. 1995 року переміг w за круговою системою турнірu у Кемерowie, посів також 3-тє місце (позаду [Шульман Юрій Маркович|Юрієм Шульманом]] i Віорелом Бологаном) we Владивостоку, a наступного року поділив 1-ше місце (разом з Siemonem Dwojrisem) у Омськu а також посів 2-ге місце в Gistrup (позаду Юрієм Яковичем i Олексієм Александровим). 1997 року поділив 2-ге місце (позаду Володимиром Маланюком, разом з Andriejem Charitonowem) у фіналі Pucharu Rosji, a w 1998 у розіграшах tych посів 3-тє місце (позаду Вадимом Звягінцевим i Олександром Морозевичем). Того самого року виступив w другийej reprezentacji Rosji na rozegranej у Елісті шаховій олімпіаді, a 1999 року na 1-шеj szachownicy reprezentacji країни na командному чемпіонаті Європи у Батумі[1]. 2000 року здобув у Варні звання akademickiego чемпіона світу[2][3], переміг у Меморіалі Карлоса Торре у Мериді а також на меморіалі Михайла Чигоріна у Санкт-Петербургу (разом із, зокрема, Євгеном Наєром i Максимом Сорокіним), 2001 року поділив 1-ше місце (разом з Валерієм Поповим) на щорічному фіналі Pucharu Rosji, що відбувся в Казані, a 2002 року вдруге у кар'єрі переміг на меморіалі Carlosa Torre Repetto. У 2004 році odniósł один з найвищих успіхів у кар'єрі, перемігши (разом з Сергієм Рублевським i Рафаелем Ваганяном) w турнірі за швейцарською системою Аерофлот опен у Москва. Виступив також w що відбувся в Триполі pucharowym турнірu o чемпіонатуo світу, пройшов до III rundy (w dwóch першийch здолав Daniela Camporę i Loeka van Wely, a w trzeciej програв z Олександром Грищуком)[4].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 квітня 2004 року, досягнувши 2639 пунктів, посідав тоді 53-тє місце в світовій класифікації ФІДЕ[5].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Filippow, Walerij» перекриває попередній ключ сортування «Honfi, Karoly».

Ервін Хааг (11 січня 1933) – угорський шахіст, міжнародний майстер od 1961 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W latach 60. ХХ століття належав до провідних угорських шахістів. Багато разів брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату країни, тричі завойовував нагороди: срібний (1966) а також дві бронзові (1960, 1967). Двічі брав участь у фіналах командних чемпіонатів Європи, здобувши срібний (1970) а також бронзовий (1961) medal[1]. Між 1955 і 1959 роками чотири рази захищав кольори національної збірної командних чемпіонатах світу studentów, здобувши дві бронзові медалі (1955, 1959)[2]. Jeden z największych sukcesów у міжнародних турнірах odniósł w 1961 r. у Дебрецені, де поділив 1-ше місце (разом з Izaakiem Bolesławskim) у турнірu pamięci Лайоша Асталоша.

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 липня 1971 року, досягнувши 2440 пунктів ділив тоді 11-13 miejsce серед угорських шахістів[3].

Досягнув успіхів також у grze korespondencyjne, był, зокрема, золотим медалістом чемпіонату Угорщини. W 1960 r. здобув звання чемпіона międzynarodowego у цьому різновиді шахів.

Wspólnie z Форінтош Дьожьоem jest autorem dwóch książek poświęconych шаховийm debiutom:

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Haag, Ervin» перекриває попередній ключ сортування «Filippow, Walerij».

Хазаї Ласло (14 червня 1953 в Будапешті) – угорський шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ od 2011), міжнародний майстер od 1977 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Від середини 70-х років do połowy 80. належав до szerokiej czołówki угорських шахістів. Двічі (1977, 1980) представляв свою країну на командному чемпіонаті Європи, в обох випадках здобувши у командному заліку srebrne медалі[1]. Неодноразово брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату Угорщини, тричі посівши medalowe miejsca: w 1986 другийe, крім того w 1979 i 1980 - trzecie.

До його успіхів у міжнародних турнірах належать, зокрема, поділив 1-ше місце в Ősagárdzie (1976, разом з Valentinem Stoicą), посів 1-ше місце в Sofii (1979, позаду Яном Плахеткою), посів 1-ше місце в Кечкемет (1983, позаду Giennadijem Zajczikiem), посів 1-ше місце в Мариборі (1985, меморіал Vasji Pirca), поділив 1-ше місце вe Врнячці-Бані (1985, позаду Milanem Matulivociem i Peterem Lukacsem), посів 1-ше місце в Еспоо (1988) а також поділив 1-ше місце в Гельсінках (1989, разом з Antti Pyhalą).

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1985 року, досягнувши 2480 пунктів ділив тоді 8-10-е місце серед угорських шахістів[2].

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Hazai, Laszlo» перекриває попередній ключ сортування «Haag, Ervin».

Курт Хансен (18 вересня 1964 у Bov) – duński шахіст, гросмейстер від 1985 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Na arenie międzynarodowej з'явився w року 1980, посівши 4-те місце на чемпіонатах світу серед юнаків до 16 років, який відбувся в Гаврze. W szybkim czasie потрапляв до ścisłej światowej czołówki серед юнаків, co potwierdził здобувши w року 1982 у Гронінген звання чемпіона Європи до 20-ти років. Через рік святкував перемогу на турнірі Кубок Північного моря у Есб'єргу, a 1984 року року здобув черговий успіх, перемігши w, який відбувся в Kiljavie чемпіонаті світу до 20-ти років. Za to osiągnięcie ФІДЕ przyznała mu звання гросмейстера. W trakcie своєї кар'єри шість разів здобув звання в особистому заліку чемпіона Danii (1983, 1984, 1985, 1994, 1998, 2000)[1] а також п'ять разів (w latach 1984–2000) представляв свою країну na шахових олімпіадах, на яких - zawsze виступив на першій шахівниці - здобув 38½ очок у 62 партіях[2]. Na swoim koncie ma також перемоги w ponad 20 міжнародних турнірах. W року 1991 уперше здобув poziom 2600 пунктів рейтингowych, zaś w latach 19922003 bez przerwy посідав 1-ше miejsce серед duńskich шахістів klasyfikowanych na listach рейтингowych ФІДЕ. В липні 1992 року здобув swój rekordowy рейтинг (2635)[3], co тоді dawało mu 14-е місце na świecie. То був другий в історії найкращий результат duńskiego szachisty (wyżej klasyfikowany był tylko Бент Ларсен, który у другій половині 1980-х років notowany був у 1-шеj dziesiątce na świecie). 2003 року поділив 1-ше місце в silnie obsadzonych турнірach у Орхус (разом з Jewgienijem Agrestem) а також Samba Cup у Skanderborgu (разом з Дарменом Садвакасовим, Найджелом Шортом а також Петером Гейне Нільсеном), крім того rok później святкував перемогу (разом з Peterem Heine Nielsenem) у Мальме (турнір Sigeman & Co).

Na co dzień prowadzi szachową kolumnę w największym duńskim dzienniku "Jyllands-Posten". Oprócz arcymistrzowskiego званняu w grze praktycznej, posiada також звання гросмейстера у szachach korespondencyjnych.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Hansen, Curt» перекриває попередній ключ сортування «Hazai, Laszlo». Kategoria:Duńscy szachiści

Хачіян Меліксет Завенович (6 липня 1970 w [Баку]]) – вірменський шахіст, представник Сполучених Штатів od 2003[1], гросмейстер від 2006 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W szachy gra od 8. року życia[2]. Кілька разів брав участь у фіналах індивідуальних чемпіонату Вірменії, найкращий результат показав 1996 року у Єревані, де посів 4-те місце (позаду Володимиром Акопяном, Арташесом Мінасяном i Вігеном Мірумяном). 1995 року поділив 1-ше місце (разом з Piotrem Kiriakowem i Валерієм Невєровим) на турнірі за круговою системою у Москва, 1996 року поділив 2-ге місце (позаду Олексієм Федоровим, разом з Валерієм Чеховим i Володимиром Маланюком) в одному з турнірів Pucharu Rosji, rozegranym також в Москві, крім того 1997 року поділив II m. (позаду Леонідом Юртаєвим, разом з Tamazem Tabatadze) на турнірі за швейцарською системою у Урмії. Того самого року представляв команду Вірменії na командних чемпіонатах світу у Люцерні, здобувши бронзову медаль[3]. 2000 року поділив 2-ге місце (позаду Михайлом Салтаєвим, разом з Руфатом Багіровим, Тахіром Вахідовим, Шухратом Сафіним i Варужаном Акопяном) у Абу-Дабі, a 2002 року здобув у Коста-Меса звання чемпіона południowej Каліфорнії. 2003 року виконав дві гросмейстерські норми, під час меморіалu Едуарда Гуфельда у Лос-Анджелес (поділив 1-ше місце разом з Варужаном Акопяном i Джессі Крааєм) а також в опені у Ліндсборгу. Третю норму na звання гросмейстера виконав w 2005 року, перемігши на круговому турнірі w Лос-Анджелес. У 2007 році odniósł kolejny турнірowy sukces, посівши посів 1-ше місце в Едмонтон, a 2008 року переміг на турнірі American Open w Лос-Анджелес. У 2009 році поділив 1-ше місце (разом з Aleksandrem Daninem) на турнірі Аерофлот опен-A2 в Москві.

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 квітня 2009 року, досягнувши 2546 пунктів, посідав тоді 20-е місце серед американських шахістів[4].

  1. http://ratings.fide.com/fedchange.phtml?year=2003. Процитовано 2009-10-23.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.saintlouischessclub.org/US-Championship-2009-Player-Bios/Melikset-Khachiyan.html. Процитовано 2009-10-23.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://www.olimpbase.org/playerst/55hjn9xi.html. Процитовано 2009-10-23.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=13300512. Процитовано 2009-10-23.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Chaczijan, Melikset» перекриває попередній ключ сортування «Hansen, Curt».

Хорхе Корі (30 липня 1995) – Перуwiański шахіст, гросмейстер від 2010 року.

Шахова кар'єраРедагувати

W турнірach шаховийch бере участь від 2002 року. Od 2003 r. багато разів грав за збірну Peru на чемпіонатах світу i panамериканських серед юніорів у різних вікових категоріях, двічі здобувши звання чемпіона світу, w latach 2009 (Анталья, до 14 років) а також 2011 (Кальдас-Новас, до 16 років), jak також бронзову медаль в категорії до 18 років (Марибор 2012). Posiada також чотири золоту медаль чемпіонату państw panамериканських юніорів, які здобув у latach 2005 (до 10 років)[1], 2006 (до 12 років)[2], 2008 (до 14 років)[3] а також 2009 (до 18 років)[4].

Гросмейстерські норми виконав у 2009 r. під час чемпіонату континенту Америкаńskiego у Сан-Паулу (wynik ten став zaliczony – zgodnie z przepisami – jako dwukrotne wypełnienie normy arcymistrzowskiej) а також турнір Magistral Internacional Duchamp у Буенос-Айрес (в якому переміг разом з Federico Perezem Ponsą). W dniu zdobycia ostatniej normy liczył dokładnie 14 років а також 2 miesiące i був уówczas najmłodszym na świecie zawodnikiem uprawnionym do oтриmania званняu arcyчемпіона[5] (który oficjalnie przyznany mu став під час Kongresu ФІДЕj у квітні 2010 r. у Sofii)[6].

Do innych його в особистому заліку sukcesów належать, зокрема, поділив 2-ге місце в Buenos Aires (2009, турнір Simon Bolivar Copa, za Federico Perezem Ponsą, разом із, зокрема, Salvadorem Alonso), поділив 1-ше місце в Limie (2010, турнір III Open Jose Marca In Memoriam Premier, разом з Julio Grandą Zuñigą), поділив 1-ше місце в Бенаске (2014, разом із, зокрема, Miguelem Illescasem Cordobą)[7] а також посів 1-ше місце в Лінарес (2014, чемпіонат іберо-американських країн, позаду Акселем Бахманном)[8].

Найвищий рейтинг Ело дотепер мав станом на 1 серпня 2014 року, досягнувши 2630 пунктів, посідав тоді 2-ге місце (позаду Julio Grandą Zuñigą) серед Перуwiańskich шахістів[9].

Особисте життяРедагувати

Wspólnie ze starszą dokładnie o dwa lata siostrą Deysi (2 липня 1993), która також posiada звання arcymisтриni (zdobyty w століття 16 lat), tworzą jedno z najpopularniejszych współcześnie шаховийch rodzeństw na świecie, zarówno z racji młodego століття, в якому zdobyli звання arcymistrzowskie, jak i країни походження, który nie posiada żadnych шаховийch tradycji[10].

  1. http://www.brasilbase.pro.br/p10b2005.htm. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. http://www.brasilbase.pro.br/p12b2006.htm. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. http://www.brasilbase.pro.br/p14b2008.htm. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  4. http://www.brasilbase.pro.br/p18b2009.htm. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. http://players.chessdom.com/jorge-cori. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. http://ratings.fide.com/title_applications.phtml?details=1&id=3802272&title=GM&pb=26. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. GM Мелкумян Грант Славович wins Бенаске Open on tie-break
  8. GM Аксель Бахманн is 2014 FIBDA champion
  9. http://ratings.fide.com/id.phtml?event=3802272. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  10. http://www.andina.com.pe/ingles/Noticia.aspx?id=PXGu33CGsoY=. Процитовано 2010-06-22.  Проігноровано невідомий параметр |звання= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Увага! Ключ сортування «Cori Tello, Jorge» перекриває попередній ключ сортування «Chaczijan, Melikset». Kategoria:Peruwiańscy szachiści

Хрвоє Стевич (8 січня 1980 у Осієку) – хорватський шахіст, гросмейстер від 2002 року.

Шахова кар'єраРедагувати

Між 1991 і 1998 роками багато разів грав за збірну Хорватію на чемпіонатах світу i Європи серед юніорів у різних вікових категоріях, здобувши три медалі: бронзовий (Maтравня 1991) i срібний (Rimavska Sobota 1992 – oba na ME до 12 років) а також золотий (Guarapuava 1995 – чемпіонаті світу до 16 років).

Від кінця 1990-х років належав до когорти провідних хорватських шахістів. 2008 року здобув у Спліті звання в особистому заліку чемпіона країни (позаду 2007 rok)[1].

До успіхів Hrvoje Stevicia у міжнародних турнірах належать, зокрема,:

Неодноразово представляв Хорватію на командних змаганнях, зокрема,: