Портал:Український кінематограф

Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проєкт  |  Портал



редагувати
  Український кінематограф

Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України.

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників списів. З 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики IX з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею[1]

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів.

Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрана стаття

7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Марія Єфросініна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона.

18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
редагувати
  Повнометражні художні фільми України

«ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (Той, хто пройшов крізь вогонь) — український художній фільм режисера Михайла Іллєнка. Вийшов на екрани 19 січня 2012 року.

Фільм розповідає про долю хлопця з Полтавщини, Івана Додоки, який стає радянським військовим льотчиком, Героєм Радянського Союзу. Але доля складається так, що йому доводиться пройти німецький полон, радянські табори, і зрештою, волею долі, потрапити до Канади, де він стає вождем тамтешнього індіанського племені.

Прототип головного героя — льотчик-ас часів Другої світової війни Герой Радянського Союзу, гвардії старший лейтенант Іван Даценко, командир ланки 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації дальньої дії, уродженець села Чернечий Яр під Диканькою, який нібито після нацистського і радянського полонів потрапив у Канаду, де став вождем індіанського племені, що входило до конфедерації ірокезів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Короткометражні художні фільми України

Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова).

Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему.

Проєкт фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проєкту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Телесеріали та телевізійні художні фільми України

«Гвардія» — український військово-драматичний телесеріал кінця 2014 — початку 2015 телеканалу «2+2». Зйомки проходили у Василькові Київської області на базі військової частини. Картина виходить у прокат в Україні та Польщі. Прем'єра відбулася 23 травня 2015 на телеканалі «2+2».

Події серіалу починаються під час Євромайдану, де герої опинилися по різні боки барикад: один — офіцер внутрішніх військ, інші — протестувальники, а коли конфлікт перемістився на Схід країни, колишні противники опинилися в Нацгвардії. Різна, а подекуди конфліктна молодь має пройти школу справжнього бійця. Чи зможуть кадрові військові та новобранці, які ще вчора були «ворогами», стати єдиною командою, здатною захистити свою країну?.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Анімаційні фільми України

«Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків».

Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії.

Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Документальні фільми України

«Таємниці Генія Шевченка» — документальний біографічний фільм про Тараса Шевченка, знятий телеканалом «1+1». Прем'єра відбулася 10 березня о 22.10 в ефірі телеканалу 1+1[2][3] до 200-річчя з Дня Народження Шевченко.

Знімальна група проєкту пройшла шляхом Шевченка від Моринців крізь палаци Санкт-Петербурга і до пустель Казахстану, де Шевченко провів 10 років свого заслання. Автором ідеї та сценарію стала ведуча Світлана Усенко, відома глядачам за проєктами «Секс-місія» та «Моя хата скраю».[4] До розслідування залучили графолога.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Категорії


редагувати
  Кінофестивалі України

Оде́ський міжнаро́дний кінофестива́ль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в Одесі (Україна) d середині липня. Уперше відбувся у 2010 році.

Перші два роки фестиваль позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів з особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль артмейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Починаючи з 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма.

Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами».

Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль був проведений з 16 по 24 липня 2010 року. В рамках кіноогляду було показано конкурсну програму з 16 повнометражних картин-прем'єр 2010 років і позаконкурсну програму із понад 50 фільмів<ref>Перший Одеський міжнародний кінофестиваль відкривається в Україні. Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1200 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр «Родина» залишився Фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи Літньої кіношколи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні кінофестивалі за участі українців

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів світу у сфері кіно. Проходить щорічно у лютому в Берліні, починаючи з 1951 року.

Один із найпрестижніших кінофестивалів Європи та світу. Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найбільш відвідуваним фестивалем світу.[3]..

Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліну).

Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Паралельно з Берлінале проводиться Європейський кіноринок, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Він зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, покупців і агентів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінотеатри та кіностудії України
Центральний в'їзд

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка — кіностудія, міститься в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.

1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проєкт кінофабрики. З 20 робіт обрали проєкт Валеріяна Рикова, в розробці якого брали участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія в Києві оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найзручнішою визнали територію поблизу Пушкінського парку, тому що тут був водогін, каналізація і, головне, можна було налагодити постачання фабрики електроенергією. Досвід будівництва Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у Москві та інших містах. План будівництва затверджено того таки року, а будівництво розпочалося навесні 1927 року. Побудова велася за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110 на 40 метрів; 3600 квадратних метрів корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрові та 12 культурфільмів при напрузі 13 тисяч ампер постійного й 6 тисяч перемінного струму. Ця кінофабрика, котру заснувало ВУФКУ, як організацію, у 1928 році, на той час була найбільшою кіностудією в СРСР і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став фільм «Ванька і Месник» режисера Акселя Лундіна та оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер «Червоних дияволят» Івана Перестіані, про пастуха, що викрав секретні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартують 12 жовтня 1927 року й ідуть уночі, бо вдень закінчується будівництво павільйонів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Нові статті
редагувати
  Добра стаття

Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім Гнат Галайда) * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)(18780112)[5], Харків — † 8 жовтня 1938, тюрма НКВС СССР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору.

Гнат Хоткевич, 1900-ті роки

Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини.

1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.

1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту[6].

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Актори

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська, 23 липня (4 серпня) 1854(18540804)[7] село Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія — пом. 4 жовтня 1934 Київ) — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця 19 і початку 20 століть.

Народна артистка Української РСР (1922).

Народилася п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.[8]. Предки Марії походили з козацької старшини 17—18 століть. Дід — Костянтин Григорович Адасовський — був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку[9], а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський — суддею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери

Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана.

Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України)

У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори

Альфре́д Костянти́нович Феде́цький (* 1857, Житомир — † 21 липня 1902, Мінськ) — український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.

Портрет Вадима Богомольця з його матір'ю. Харків, 1902 р. Майстерня Альфреда Федецького. З колекції «Замку Радомисль[10]»

Народився в сім'ї польських шляхтичів. Федецькі жили у Варшаві, а потім переїхали до Києва.

Дитяче захоплення фотографією переросло в бажання присвятити життя фотомистецтву. Тож батьки направили Альфреда на навчання у Фотографічний інститут при Віденській академії мистецтв.

1880 — закінчивши навчання у Відні, Альфред повернувся до Києва і став працювати у фотоательє Влодзімежа Висоцького. Для молодого фотографа Висоцький став і професійним наставником, і духовним учителем. Він прищепив Альфредові не лише фахові навички, але й свої погляди на мистецтво, які Федецький сповідував до кінця життя.

За 6 років роботи в Києві Федецький зробив чимало чудових фоторобіт, набув необхідного досвіду для самостійної роботи. На ім'я харківського губернатора він написав прохання про дозвіл відкрити в Харкові власне фотоательє. Через 3 місяці отримав дозвіл за № 2821 від 3 червня 1886 року «на право виконання фотографічних робіт».

Удосконалив кінознімальний апарат, яким від 1896 року вперше в Україні почав знімати хронікальні фільми.

2 грудня 1896 — у приміщенні Харківського оперного театру (тепер — обласна філармонія) Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс[11].

Помер у Мінську, похований у Харкові.

Фотографії з харківської майстерні Альфреда Федецького є предметом колекціонування. Збірка цих фото знаходиться, зокрема, в фондах історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[12].::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки

І́гор Дми́трович По́клад (нар. 10 грудня 1941(19411210)) — український композитор та опермейстер, Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Член НСКУ.

Народився у м. Фрунзе, Киргизької РСР в сім'ї кадрового військового під час евакуації. Після закінчення II СВ сім'я повернулася до України, де в 1957 році Ігор закінчив СШ № 4 в місті Тернопіль. Одночасно було закінчено семирічну музичну школу по класу фортепіано. У тому ж 1957-му розпочав навчання на історико-теоретичному відділенні КІМ ім. Глієра. Вже по закінченні третього курсу Поклад перевівся на композиторський факультет Київської державної консерваторії, клас професора А. Я. Штогаренка, котру закінчує в 1967-му році..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери

Бржестовський Сергій Павлович (рос. Бржестовский Сергей Павлович; 10 жовтня 1941, Нальчик, Кабардино-Балкарська АРСР, РРФСР) — радянський і український художник кіно, заслужений діяч мистецтв України (2006)[13]

У 1964 закінчив Київське училище прикладного мистецтва, в 1973 — Всесоюзний державний інститут кінематографії (художній факультет, педагог з фаху – Й. Шпінель). Художник кіно. Працює художником-постановником Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Основні твори: „Повернення з орбіти” (1983), „Серця трьох—2” (1993), „Як гартувалась сталь” (2000). Член Національної Спілки художників України (1978).[14] Зараз - художник (за згодою) i член наглядової ради Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка (1996-2004, 2010)[15].

читати далі
редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики

Зінич (Шипунова) Світлана Георгіївна — український кінознавець. Кандидат мистецтвознавства (1966).

Народилася 19 січня 1931 р. в Одесі в родині вчителів. Закінчила філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова (1955). Викладала російську мову і літературу. З 1957 р. працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Старший науковий співробітник відділу кінознавства.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Сучасна українська кінокомедія» (1966).

Автор книг:

  • «Кінокомедія. Конфлікт. Характер. Жанри» (К., 1966),
  • «Знято в Одесі» (Одеса, 1969, у співавт.),
  • «Іван Кавалерідзе» (К., 1971, у співавт.),
  • «Українська кінопанорама» (К., 1972, у співавт.),.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори

Каринська Варвара Андріївна (Каринська Барбара) ( англ. Barbara Karinska; * 3 жовтня 1886, Харків — † 18 жовтня 1983, Нью-Йорк) — американська дизайнерка одягу, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема, співавторка сучасної балетної пачки, загальноприйнятої у світі.

Володарка премії «Оскар» (1948) за дизайн костюмів для фільму «Жанна д'Арк».

Народилася в сім’ї харківського купця-мільйонера Андрія Яковича Жмудського (третя з 10 його дітей, найстарша донька).

З дитинства захоплювалася вишиванням.

Вивчала право в Харківському університеті.

1908 — вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина іншого заможного харківського промисловця, але її чоловік помер 1909 року, через кілька місяців після народження їхньої доньки Ірини. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...

Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроєктор двома роками раніше за братів Люм'єр.

редагувати
  Кіносайти

Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість.

Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі


редагувати
  Корисні шаблони



редагувати
  Вікіпроєкти
редагувати
  Братні портали
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. http://www.kinokolo.ua/articles/361/
  2. Дивіться фільм «Таємниці генія Шевченка» на 1+1 // 1plus1.ua
  3. Таємниці генія Шевченка, - сенсаційна прем'єра фільму на "1+1" (ВІДЕО) // volianarodu.org.ua/13 березня 2014
  4. «Таємниці генія Шевченка» на «1+1» взяли частку 11,93%. 
  5. Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
  6. Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
  7. Т. І. Лазанська. ЗАНЬКОВЕЦЬКА Марія Костянтинівна. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2005. - 672 с.: іл. Процитовано 1 серпня 2014. 
  8. Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.
  9. http://officers.wardoc.ru/officers.php?id=34
  10. http://www.radozamok.com.ua/uk/Офіційний сайт історико-культурного комплексу „Замок Радомисль“
  11. УНІАН-Харків, 5.12.2011
  12. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
  13. Указ Президента України № 254/2006 Про відзначення державними нагородами України
  14. Бржестовський Сергій Павлович - член Національної Спілки художників України
  15. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. N 913, Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 2004 р. N 64 Постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 р. N 26