Відкрити головне меню

Канівський район

район у Черкаській області (Україна)

Ка́нівський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області. Утворений 7 березня 1923 року. Площа — 1283 км2 (6,14 % від території області). Адміністративний центр — місто Канів (не входить до складу району).

Канівський район
Coat of arms of Kaniv Rayon.png Flag of Kanivskiy Rayon.png
Герб Прапор
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Черкаська область
Код КОАТУУ: 7122000000
Утворений: 7 березня 1923 р.
Населення: 19 109 (на 1.02.2016)
Площа: 1281 км²
Густота: 15.8 осіб/км²
Тел. код: +380-4736
Поштові індекси: 19010—19052
Населені пункти та ради
Районний центр: Канів
Сільські ради: 29
Села: 56
Селища: 4
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 19001, Черкаська обл., м. Канів, вул. О. Кошового, 3, 3-24-78
Веб-сторінка: Канівська РДА
Голова РДА: Шелест Дмитро Євгенійович з 24.03.2016
Голова ради: Плисюк Володимир Пилипович з 11.11.2015
Мапа

Commons-logo.svg Канівський район у Вікісховищі

На півночі район межує з Миронівським районом Київської області, на сході — з Золотоніським районом, на півдні — з Черкаським районом, а на заході — з Корсунь-Шевченківським районом.

Зміст

ГеографіяРедагувати

Район розташований на півночі Черкаської області у лісостеповій зоні України у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини і розділений руслом Дніпра на дві частини. Більша — правобережна частина — знаходиться в межах Придніпровської височини, поверхня якої — підвищена хвилясто-пасмова рівнина, розчленована ярами та балками. Лівобережжя розташоване на Придніпровській низовині, поверхня якої низовинно-плоска та полого-хвиляста рівнини.

Сьому частину площі адміністративного району займають понад 5000 ярів, що врізалися у хвилясто-пасмову рівнину правобережної частини Канівщини на глибину 35-100 метрів. Великий Хмільнянський яр, що входить до списку найбільших ярів Європи, простягається на 10 кілометрів, має понад 500 відгалужень, а периметр його з верхів'ями становить 110 кілометрів.

На півночі район омиває Канівське водосховище, яке створено в 1975 році. На півдні району розташований Канівський природний заповідник, площею 2027 га, який утворено в 1931 році.

КліматРедагувати

Клімат району — помірно континентальний та помірно вологий з переважаючими північно-західними та південно-східними вітрами. Ґрунти, в основному, дерново-слабопідзолисті та глиняно-піщані.

РельєфРедагувати

Для Канівщини характерні два типи рельєфу. На правобережжі — високе плато, розчленоване глибокими ярами і річковими долинами. Лівобережжя — низовина з характерним для неї рельєфом плоскої терасової рівнини. Найпримітніші деталі природного комплексу Канівщини зв'язані з горбогір'ям, яке вчений-енциклопедист М. О. Максимович називав «горами Трахтемирівськими», а геолог Ю. Г. Чугунський — неповторним геологічним витвором на планеті. Відомі світові Канівські дислокації — невеличка ділянка Придніпровської височини довжиною 35 км і шириною від 2 до 9 км, що займає простір між селами Трахтемирів, Ковалі й Кононча. Тут 150 — метрова товща гірських порід різного віку (від юрського до антропогенованого) зім'ята в серії лускуватих структур дією тектонічних сил та напором Дніпровського льодовика. Сьому частину площі адміністративного району (1300 кв. км) тепер займають понад 5000 ярів, що врізалися в хвилясто — пасмову рівнину правобережної частини району на глибину 35 — 90 м. Великий Хмільнянський яр, що входить до списку найбільших ярів Європи, простягається на 18 км і має понад 500 відгалужень.

Корисні копалиниРедагувати

Надра містять: буре вугілля, гіпс, фосфорити, халцедон, вапняки, вогнетривкі глини, будівельні піски.

Флора і рослинністьРедагувати

Ліси займають площу приблизно 40 тисяч га. Основні породи дерев: сосна, дуб, граб, акація, липа, клен.

Природно-заповідний фондРедагувати

ІсторіяРедагувати

Канівський район утворений 7 березня 1923 року шляхом об'єднання Курилівської і Пшеничниківської волостей у складі Корсунської округи, яка згодом була перейменована на Шевченківську.[1] 3 червня 1925 переданий до складу Черкаської округи[2], яка була перейменована у січні 1927 року на Шевченківську і проіснувала до вересня 1930 року.[3]

З 1932 року район увійшов до складу новоствореної Київської області. Після утворення Черкаської області, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 7 січня 1954 року, Канівський район введено до її складу. За цим же документом села Гельмязівського району Полтавської області — Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка — були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4 січня 1965 року — до Канівського району. У 1963 році Канівський район було розформовано, а населені пункти, які територіально належали Канівському району, відійшли до Корсунь-Шевченківського. 4 січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради УРСР знову створюється Канівський район.

ПромисловістьРедагувати

 
Канівська ГЕС

Передові позиції в промисловості району займають підприємства харчової й переробної галузей. Канівський «Маслосирзавод» (корпорація «Клуб сиру») увійшов у п'ятірку українських експортерів молочної продукції. Тверді сири під маркою «Канівські традиції», сухе молоко, масло користуються попитом в країнах близького і далекого зарубіжжя.

Продукцію під торговою маркою «Верес» експортує також ЗАТ «Агроекопродукт». У Каневі та селах району розміщені кілька переробних заводів цього підприємства.

У кількох селах району працюють ферми фірми «Наша ряба», що вирощують і переробляють бройлерів.

До числа найбільших роботодавців і наповнювачів місцевого бюджету входить Канівська гідроелектростанція.

Найбільші населені пунктиРедагувати

Населений пункт Населення,
осіб (2007)
1 Ліпляве 2 069
2 Степанці 2 005
3 Мартинівка 1 324
4 Таганча 1 196
5 Келеберда 1 194
6 Бобриця 1 012

МузеїРедагувати

Пам'ятки архітектуриРедагувати

 
Руїни цукрового заводу у селі Мартинівка
  • Вітряки у селах Григорівка, Грищенці, Трахтемирів, Яблунів;
  • Церква Пр. Іллі (1892) у селі Прохорівка;
  • Земська лікарня, гамазей (кінець ХІХ ст.) у селі Прохорівка;
  • Виробничий корпус цукрового заводу (1914) у селі Мартинівка;
  • Адміністративна будівля спиртзаводу (1864) у селі Степанці;
  •  
    Земська управа (кінець ХІХ ст.) у селі Бобриця
    Земська управа (кінець ХІХ ст.) у селі Бобриця. Знесено
  • Будинок пристава (ХІХ ст.) у селі Межиріч;
  • Будинок графа Бутурліна (кінець ХІХ ст.) у селі Таганча;
  • Школа (кінець ХІХ ст.) у селі Трахтемирів;
  • Садиба Зноско-Боровських (ХІХ ст.) у селі Бересняги (статусу пам'ятки офіційно не має).

Відомі людиРедагувати

 
Максимович Михайло Олександрович
 
Арабажин Костянтин Іванович
 
Красюк Петро Харитонович
 
Попович Євген Оксентович

Див. також: Категорія:Персоналії:Канівський район

На Канівщині народилисьРедагувати

Військові та державні діячіРедагувати

НауковціРедагувати

ПисьменникиРедагувати

ПерекладачіРедагувати

ПоетиРедагувати

КомпозиториРедагувати

ХудожникиРедагувати

Герої Радянського Союзу та Герої Соціалістичної ПраціРедагувати

Жили (чи перебували) на КанівщиніРедагувати

Данило Бакуменко, Микола Біляшівський, Марко Вовчок, Аркадій Гайдар, Василь Гнилосиров, Микола Лєсков, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Ванда Василевська, Володимир Винниченко, Михайло Максимович, Володимир Різніченко, Олександр Твардовський, Гнат Хоткевич.

У 1843 році та 1859 році у Прохорівці бували Тарас Шевченко і Микола Гоголь.

ПолітикаРедагувати

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Канівського району було створено 47 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 66,15 % (проголосували 10 791 із 16 585 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 51,92 % (5 696 виборців); Юлія Тимошенко — 18,96 % (2 080 виборців), Олег Ляшко — 12,02 % (1 319 виборців), Анатолій Гриценко — 6,83 % (749 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,79 %.[4]

ГалереяРедагувати

Панорама Канівського водосховища в районі Лисої гори

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К.,2010. — С.391-392.

ПосиланняРедагувати