Відкрити головне меню
Розділ Вікіпедії: Гідрологія
Проект  |  Портал



редагувати
  Гідрологія
Кругообіг води в природі

Гідроло́гія (грец. Yδρoλoγια, від дав.-гр. Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос. гидрология, англ. hydrology, нім. hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфери Землі, явища і процеси, які в них відбуваються.

Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери.

Об'єктом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Victoria Falls gorge1.jpg

Замбе́зі — четверта за довжиною річка Африки. Площа її басейну становить 1570 тис. км², що менше, ніж половина басейну Нілу. Річка довжиною 2574 км починається в Замбії, тече через Анголу і Замбію і удовж кордонів Намібії, Ботсвани, Замбії і Зімбабве до Мозамбіку, де впадає в Індійський океан. Назва «Замбезі» мовою народу тонга означає «Велика річка».

Найбільш видовищним місцем Замбезі є водоспад Вікторія, один з найвищих водоспадів світу. Також варто згадати водоспади Чавума на кордоні Замбії з Анголою і Нгоньє — поблизу Сіоми в західній Замбії. Лише в п'яти місцях річище Замбезі перетинається мостами: в Чін'їнджи (пішохідний), Катіма-Муліло, Вікторія-Фолз, Чірунду і Тете, а також греблею гідроелектростанції Каріба..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Гідрологічна термінологія
Солоне озеро. Крим.

Озеро — природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями чи океанами.

Озера — природні водоймища у заглибинах суші (котловинах), заповнені в межах озерної чаші (озерного ложа) різнорідними водними масами. Котловини за походженням поділяють на тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни та лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (в кратерах згаслих вулканів), завально-загатні (запрудні), штучні (водосховища, ставки). Залежно від умов утворення озерного ложа виділяють такі основні типи: дамбові (річкові, долинні та прибережні, а також штучні — водосховища), котловинні (моренні, карові, карстові, термокарстові, дефляційні, вулканічні та тектонічні), змішаного походження. За водним балансом поділяються на стічні, безстічні та зі змінним стоком. За хім. складом води — на прісні та мінеральні (солонуваті та солоні). Мінеральні озера складають особливу групу. Загальна площа озер земної кулі становить близько 2,1 млн км² (бл. 1,4 % площі суші). Найбільше за площею озеро світу — Каспійське море, найглибше — Байкал. В Україні нараховується понад 7 тисяч озер площею кожне від 0,1 км² і більше. На території озер видобувають різноманітні корисні копалини — нафту, солі, руди тощо.

В озерах Землі міститься вчетверо більше води, ніж у річках, проте їхнє життя менш тривале. Якщо озеро не поповнюється водами, воно висихає, міліє або перетворюється на болото.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Джим Гіббонс
редагувати
  Обрані річки та струмки
Horyn river in Oleksandiya.jpg

Гори́нь (біл. Гарынь, давня назва — Горина) — річка в Україні та Білорусі. Права притока Прип'яті (басейн Дніпра).

Назва річки «Горинь» походить від староруського слова «горина» (гориста місцевість). У далекому минулому річка так і називалася Горина (бере свій початок між східними відногами пагористого пасма Вороняки, на висоті 345 м над рівнем моря).

Довжина 659 км (у межах України — 577 км), площа водозабору 27700 км². Загальне падіння річки 218 м. Середній похил річки 0,33 ‰.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані водоспади та пороги
Salto Angel from Raton.JPG

А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса.

Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м.

Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад.

Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води.

9 жовтня 1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані озера та лагуни
Synevyr lake 1.jpg

Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир».

Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані штучні водойми
Kauno Marios.jpg

. Каунаське водосховище (лит. Kauno marios, дослівно «Каунаське море») — водосховище у Литві на річці Німан. Площа водойми становить 6350 га. Водосховище завдовжки 83 км та завширшки 3,3 км. Максимальна глибина — 22 м. Ємність 462,0 млн м³.

Схема Каунаського водосховища

Створено в 1959 році після перекриття залізобетонною греблею заввишки 24,6 м і довжиною 150 м на річці Німан нижче міста Каунас. Забезпечує роботу Каунаської ГЕС, а також є нижнім басейном Круоніської ГАЕС. Коливання рівня становлять 4 м. На берегах створений парк, є яхт-клуб..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані штучні водостоки

Підйомний міст над каналом Ельба-Любек в Любеку Канал Ельба-Любек у федеральній землі Шлезвіґ-Гольштайн Німеччина. Канал з'єднує річки Ельба і Траве, і є водним шляхом з Ельби у Балтійське море. Довжина — 67 км; північний кінцевий пункт — Любек, на півдні — місто Лауенбург.

Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км.

У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані частини океану

База́рна (рос. Базарная) — губа на півдні затоки Варангер-Фьорд Баренцевого моря Північного Льодовитого океану. Назва губи не має точного походження, на думку Н. В. Морозова вона пов'язана з пташиними базарами, які поширені в регіоні.

Знаходиться за 1,5 км на південний схід від мису Хайсумуканніємі, зі сходу обмежена мисом Майнаволок. Губа на 1,5 км вдається вглиб суходолу, при цьому ширина її становить всього 300 м, а в центральній, найширшій, частині — 600 м. Окрім південної та невеликої ділянки західної частини, береги губи височинні, стрімко обриваються до води, складені з граніту та гнейсів. На півдні, в місці впадання струмка до губи, розташована прибережна низовина, вкрита чагарниками. На невеликій ділянці західного берега знаходиться піщаний пляж, далі на захід від якого, протікає річка з озера Ісо-Суола-Вуонен'ярві. Річка та затока губи утворюють своєрідний вузький перешийок, який далі на північ розширюється і переходить у кам'янистий височинний півострів.[[База́рна (рос. Базарная) — губа на півдні затоки Варангер-Фьорд Баренцевого моря Північного Льодовитого океану. Назва губи не має точного походження, на думку Н. В. Морозова вона пов'язана з пташиними базарами, які поширені в регіоні.::::::::::::::::[Базарна (губа)|читати далі]]

редагувати
  Обрані льодовики

Льодовик Зему — найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км².

Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти.

Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Гідрологічні списки
редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
  Науково-дослідні гідрологічні експедиції


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Гідрологічні сайти
редагувати
  Гідрологічна періодика
редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Ладозьке озеро-Коневець.PNG

Коневе́ць (рос. Коневец, Коневиц, фін. Konevitsa, Kononsaari) — невеликий острів у Ладозькому озері. Входить до Приозерського району Ленінградської області Росії. Завдяки відносній віддаленості цього місця, відокремленості монастирського життя та закритості острова як військового об'єкта тут збереглась багатогранна та цілісна природа. Тому він є одним із улюблених місць відпочинку туристів та місцем паломників.

Острів розташований на заході Ладозького озера, від берега його відокремлює вузька Коневецька протока. Від Владимировської бухти до острова приблизно 7 км. Цю відстань кораблі проходять за 40-50 хвилин. До найбільшого міста та районного центра Приозерська приблизно 40 км водою, до архіпелагу Валаам — приблизно 60 км, а від Санкт-Петербурга до Коневця водою 170 км, з них 40 км по річці Нева..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки в області гідрології
Horyn river in Oleksandiya.jpg

Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів.

Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
Lake Malawi seen from orbit.jpg
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Лімнологи

Джордж Евелін Хатчинсон {англ. George Evelyn Hutchinson, 30 січня 1903 — 17 травня 1991) — англо-американський зоолог, член Королівського товариства. Відомий своїми дослідженнями прісноводних озер і вважається батьком американської лімнології.

Народився в Кембриджі в Англії. Хатчинсон навчався в Школі Грешема, Холті (Норфолк) та Емануель Коледжі (Кембридж), університеті Кембриджа. Після двох років викладання в Університет Вітватерсранда в Південній Африці, він поступив на роботу до Єльського університету в 1928 році, де він викладав протягом наступних 43 років.

Хатчинсон став громадянином США в 1941 році.

У 1949 році Хатчинсон був обраний до Американської академії мистецтв і наук і в 1950 році до Національної академії наук Сполучених Штатів. У 1984 році він був нагороджений медаллю Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук. Нагороджений Премією Кіото в 1986 році.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Потамологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Гідрологи штучних водойм та водостоків

Лисогор Сергій Миколайович (27 листопада 1936 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 27 листопада 1936 року у місті Вінниці. Закінчив 1960 року географічний факультет Київського університету зі спеціальності «гідрологія суші», у 1967 аспірантуру. З 1968 року працює у Київському університеті: асистентом, з 1971 року старшим викладачем, з 1974 року доцентом кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології), у 1977—1980 роках заступник декана географічного факультету з навчальної роботи. Кандидатська дисертація «Дослідження динаміки берегів Київського водосховища» захищена у 1970 році. Викладає курси: «Загальна гідрологія», «Гідрологія суші», «Гідрофізика». У 19801982 роках був у Республіці Куба як радник декана географічного факультету Гаванського університету. Брав участь в експедиційних дослідженнях каскаду Дніпровських водосховищ (зокрема дослідженні динаміки берегів Київського водосховища).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Океанологи
Jacques-Yves Cousteau.jpg

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Геогідрологи та гідрогеологи

Закревський Дмитро Васильович (27 жовтня 1929 року — 14 травня 2006 року) — український гідрохімік, гідрогеолог, доктор географічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 27 жовтня 1929 року в селі Гусачівка Обухівського району Київської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Гляціологи

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Гідробіологи
Skadovsky 000 1.jpg

Сергій Миколайович Скадовський (*31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935).

Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Гідрофізики


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Інженери-гідрологи

Горєв Леонід Миколайович (*3 серпня 1939 — †18 листопада 1999) — український гідрогеолог, гідрохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри гідрології та гідрохімії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 3 серпня 1939 року в Ромнах Сумської області. Закінчив у 1963 році Київський університет, за фахом геолог-гідрогеолог. Працював інженером-гідрогеологом, у 19661971 начальником партії тресту Київгеологія. З 1971 року працював у Київському університеті старшим науковим співробітником проблемної науково-дослідної лабораторії гідрохімії, пізніше доцентом, професором. У 19931999 роках завідувач кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології) географічного факультету. Кандидатська дисертація захищена у 1971 році, докторська дисертація «Теоретичні і методологічні основи гідрохімії зрошуваних земель» захищена у 1986 році в Гідрохімічному інституті міста Ростов-на-Дону. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис гідрології. Астрогідрологи та космогідрологи

Поль Мелькіор (фр. La baron Paul, Jacques, Léon, Camille Melchior; 30 вересня 1925 - 15 вересня 2004) — бельгійський астроном та астрогідролог.

Закінчив Брюссельський університет. З 1949 працював в Бельгійській королівській обсерваторії в Уккле, з 1963 — також професор Лувенського університету. З 1959 — директор Міжнародного центру з вивчення земних припливів у Уккле.

Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гідрологічні пам'ятки

Сфа́гнове боло́то Синя́к — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Мукачівського району Закарпатської області, на схід від села Синяк (урочище «Синяк»).

Площа 1 га. Статус надано згідно з рішенням Закарпатського облвиконкому від 18.11.1969 року, № 414. Перебуває у віданні ДП «Мукачівське ЛГ» (лісництво ім. Морозова, кв. 13).

Створена з метою збереження рідкісного для Карпат сфагнового болота, де зростають види рослин, занесені до Червоної книги України. .::::::::::::::::читати далі


редагувати
  Гідрологічна література
  • Українські гідрологи, гідрохіміки, гідроекологи : наук. довідник / за ред. В. К. Хільчевського. – К.: Ніка-Центр, 2004. - 176 с.
  • Загальна гідрологія: Підручник [Електронний ресурс] / За ред. В.К. Хільчевського, О. Г. Ободовського. – К. : ВПЦ "Київський університет", 2008. - 400 с.
  • Хільчевський В.К. Основи гідрохімії: Підручник [Електронний ресурс] / В.К. Хільчевський, В. І. Осадчий, С. М. Курило. - Київ : Ніка-Центр, 2012. - 312 с.
  • Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. — К.:, 1901;
  • Огиевский А. В. Гидрология суши (Общая и инженерная). — М.: Государственное издательство сельскохазяйственной литературы, 1952;
  • Глушков В. Г. Вопросы теории и методы гидрологических исследований. — М.:, АН СССР, 1961;
  • Матушевский Б. Ф., Прох Л. З., Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. — Ленинград:, Главное управление гидрометеорологическоі службы при Совете Министров СССР. Гидрометеорологическое издательство, 1970;
  • Чеботарев А. И. Гидрологический словарь. — Ленинград:, Гидрометеоиздат, 1978;
  • Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / А. И. Денисова, В. М. Тимченко, Е. П. Нахшина и др. — К.: Наукова думка, 1989. ISBN 5-12-000805-4;
  • Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.:, Вікол, 2000;
  • Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія / Науковий збірник. - [Ел. ресурси] у НБУВ з 2010 р.
  • Гідрологія / Енциклопедія сучасної України. — К.: Поліграфкнига, 2006, Т.5;
  • Гідрологія / Екологічна енциклопедія. — К.:, Центр екологічної освіти та інформації, 2007, Т.1;
  • Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). — К.:, Ніка-Центр, 2010.
  • Біланюк В. І. Практикум із загальної гідрології
  • Польові та лабораторні дослідження хімічного складу води річки Рось : навч. посібник / за ред. В. К. Хільчевського. - К.: ВПЦ "Київ. ун-т", 2012. - 144 с.
  • Михайлов В.Н., Добровольский А.Д. Гидрология. — 3. — Высшая школа, 2008. — 463 с.
  • Книги у PDF-форматі з гідрології та гідрохімії на електронних ресурсах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.
  • Albert Baumgartner, Hans-Jürgen Liebscher: Allgemeine Hydrologie, quantitative Hydrologie. 2. Auflage. Borntraeger, Berlin 1996, ISBN 3-443-30002-2. (Lehrbuch der Hydrologie 1)
  • Siegfried Dyck (Hrsg.): Angewandte Hydrologie. Teil 1: Berechnung und Regelung des Durchflusses der Flüsse, Teil 2: Der Wasserhaushalt der Flussgebiete, Ernst, Berlin 1976.
  • Siegfried Dyck, Gerd Peschke: Grundlagen der Hydrologie. 3. Auflage. Verlag für Bauwesen, Berlin 1995, ISBN 3-345-00586-7.
  • Hubert Hellmann: Qualitative Hydrologie. Borntraeger, Berlin 1999, ISBN 3-443-30003-0. (Lehrbuch der Hydrologie 2)
  • Ulrich Maniak: Hydrologie und Wasserwissenschaft. 5. Auflage. Springer, Berlin 2005, ISBN 3-540-20091-6.
  • DIN 4049 Teil 1: Grundbegriffe, Teil 2: Begriffe der Gewässerbeschaffenheit, Teil 3: Begriffe der quantitativen Hydrologie. Beuth Verlag, Berlin.
  • J. Barner: Hydrologie - Eine Einführung für Naturwissenschaftler und Ingenieure. Heidelberg und Wiesbaden, 1987.
  • Ven Te Chow: Handbook of applied Hydrology. New York 1964.
  • Ulrich de Haar: Beitrag zur Frage der wissenschaftssystematischen Einordnung und Gliederung der Wasserforschung. In: Beiträge zur Hydrologie. Nr. 2, 1974.
  • Ulrich de Haar: Gedanken zur Entwicklung der hydrologischen Forschung in Deutschland. In: Deutsche Gewässerkundliche Mitteilungen. Heft 1, 1995.
  • Reiner Keller: Gewässer und Wasserhaushalt des Festlandes - eine Einführung in die Hydrologie. Leipzig 1963.
  • Reiner Keller: Hydrologie. Wiesbaden. (aus Erträge der Forschung, Bd. 143, 1980)
  • W. Wundt: Gewässerkunde, Berlin/Göttingen/Heidelberg 1953.
  • Themistocles Dracos: Hydrologie. Eine Einführung für Ingenieure. Wien/New York 1980.
  • Deutsche Forschungsgemeinschaft (Hrsg.): Hydrologie und Regionalisierung: Ergebnisse eines Schwerpunktprogramms (1992 - 1998). Weinheim 1999.
  • Deutsche Forschungsgemeinschaft (Hrsg.): Wasserforschung im Spannungsfeld zwischen Gegenwartsbewältigung und Zukunftssicherung. Denkschrift. Weinheim 2003.
  • Herbert Hellmann: Qualitative Hydrologie. Lehrbuch der Hydrologie. Band 2. Berlin/Stuttgart 1999.
  • Reimer Herrmann: Einführung in die Hydrologie. Stuttgart, 1976.
  • R. K. Linsley, M.A. Kohler, J.L.H. Paulhus: Hydrology for Engineers. New York 1982.
  • A. Baumgartner, E. Reichel: Die Weltwasserbilanz. München 1975.
  • H. R. Böhm, M. Deneke (Hrsg.): Wasser. Eine Einführung in die Umweltwissenschaften. Darmstadt 1992
  • Wilfried Brutsaert: Principles of Hydrology. An Introduction. Cambridge (UK) 2005.
  • Wilfried Brutsaert: Hydrology. An Introduction. Cambridge 2005, S. 1.
  • Thorsten Wagener, Howard S. Wheater and Hoshin V. Gupta: Rainfall-Runoff Modeling in Gauged and Ungauged Catchments. London (UK) 2004.
  • G. Strigel, A.-D. Ebner von Eschenbach, U. Barjenbruch (Hrsg.): Wasser - Grundlage des Lebens. Stuttgart 2010, ISBN 978-3-510-65266-2.
  • Andreas Schumann: "IWRM 2010, neue Anforderungen an die Hydrologie", Zeitschrift Hydrologie und Wasserwirtschaft, Heft 2, 2010, S. 105ff.
  • Andreas Schumann: "Hydrologie - Forschung zwischen Theorie und Praxis", Zeitschrift Hydrologie und Wasserwirtschaft, Heft 4, 2011, S. 215ff.
  • Praktische Hydrologie: Grundlagen und Übungen, Hartmut Wittenberg (Autor), Vieweg und Teubner Verlag
  • Hydrologie und Wasserwirtschaft: Eine Einführung für Ingenieure, Ulrich Maniak (Autor), Springer Verlag
  • Das Wasser in seinen Formen als Wolken und Flüsse, Eis und Gletscher, John Tyndall (Autor), Salzwasser-Verlag
  • Wasser - Grundlage des Lebens: Hydrologie für eine Welt im Wandel, Gerhard Strigel, Anna-Dorothea Ebner von Eschenbach und Ulrich Barjenbruch (Autoren), Schweizerbart'Sche Verlagsbuchhandlung
  • Hydrologie und Stoffdynamik kleiner Einzugsgebiete: Prozesse und Modelle, Erich J. Plate und Erwin Zehe (Autoren), Schweizerbart'Sche Verlagsbuchhandlung
  • Wasserbau: Hydrologische Grundlagen, Elemente des Wasserbaus, Nutz- und Schutzbauten an Binnengewässern, Daniel Vischer und Andreas Huber (Autoren), Springer Verlag
  • Lehrbuch der Hydrologie, Bd.2, Qualitative Hydrologie, Wasserbeschaffenheit und Stoff-Flüsse, Hans-Jürgen Liebscher und Hubert Hellmann (Autoren), Borntraeger Verlag
  • Lehrbuch der Hydrologie, Bd.1, Allgemeine Hydrologie, Quantitative Hydrologie, Albert Baumgartner und Hans-Jürgen Liebscher (Autoren), Borntraeger Verlag
  • Taschenbuch der Wasserwirtschaft, Kurt Lecher, Hans-Peter Lühr und Ulrich C. Zanke (Autoren), Vieweg+Teubner Verlag
  • Wasser 2050: Chancen für die deutsche Wasserwirtschaft, Engelbert Schramm (Autor), Oekom Verlag
  • Handbuch der Hydraulik: für Wasserbau und Wasserwirtschaft, Detlef Aigner und Gerhard Bollrich (Autoren), Beuth Verlag
  • HYDROLOGY: THE STUDY OF WATER, Taylor-Butler, Christine (Autoren), Children's Press Verlag
  • Applied Hydrology (Civil Engineering), Ven Te Chow (Autor), Mcgraw-Hill Higher Education Verlag

}}

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 20590 (16 жовтня 2019)





редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш