Відкрити головне меню
Міняйла Рембрандта, 1627

Ломба́рд — спеціалізована кредитна установа, яка надає короткотермінові позики під заставу особистого майна позичальника.

Залежно від спеціалізації, у ломбардах приймають дорогоцінний метал, побутові речі, також можна закласти нерухомість. Здаючи річ у ломбард, її можна викупити, але й можна втратити назавжди.

За кілька хвилин працівник ломбарду оцінить техніку чи коштовність, складе контракт-розписку та виплатить гроші. Після експертизи речей клієнту називають суму, яку може виплатити ломбард і, якщо вона задовольняє клієнта, укладають договір.[1]

У документі зазначається річ, яка заставляється, її оціночна вартість, термін застави, сума, яку позичальник має заплатити через обумовлений час. Залежно від виду застави у контракт-розписку вносять додаткові пункти.

Ломбард нараховує певні відсотки на надану у кредит суму. Залежно від політики ломбарду, до відсоткової ставки може входити сума користування позикою, зберігання, страхування. Позичальник, здаючи у ломбард свою річ, має змогу викупити її через деякий час

Історія виникнення термінуРедагувати

До виникнення ломбардів її функції виконували лихварі, які існували задовго до виникнення ломбардів.

У XV сторіччі французький король Людовик XI надав монополію на лихварство підприємцям, які зобов'язувалися стягувати відсотки в строго визначених межах. Вийшло так, що утримувачами королівського привілею стали переважно вихідці з історичної області Ломбардія в Північній Італії, із столицею в Мілані, де цей бізнес вже давно був відомий. З тих пір і виникло поняття «Будинок ломбардця», або просто «ломбард», що позначає узаконений заклад по видачі позик під заставу ліквідного рухомого майна. Так в Європі була знайдена альтернатива лихварському свавіллю.

У Російській імперії ломбарди виникли значно пізніше — перші кроки до їх створення влада почали робити тільки з 1733 року. А лихварський промисел з величезними відсотками процвітав і в XIX столітті.

У літературі виведена ціла галерея представників цієї професії — від зображеної Достоєвським в «Злочині і покаранні» сухуватої бабки-лихварші Олени Іванівни, що стягувала «по гривні за місяць з рубля», до бравого відставного унтера Сили Ерофєїча Грознова з п'єси Островського «Правда — добре, а щастя — краще», який навіть сам не радить знайомим позичати у нього гроша: «Я відсотки дуже великі беру».

Законодавче регулюванняРедагувати

Діяльність ломбардів регламентується Цивільним та Господарським Кодексами України, законами України  «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати