Бізнес

організація, що займається комерційною, промисловою або професійною діяльністю

Бізнес (також відомий як підприємство або фірма) є організацією, що бере участь у виробництві продукції, торгівлі товарами чи послугах споживачам.[1] Компанії є найбільш розповсюдженими в капіталістичній економіці, де більшість з них приватні і започатковані задля одержання прибутку, отже збільшення багатства їх власникам. Компанії також можуть бути не-для-прибутку або державними корпораціями.

Бізнес (англ. business - справа, робота, заняття) — підприємницька, комерційна чи будь-яка інша діяльність, котра не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку.

Час, потрібний для початку бізнесу 2017 року[2]

ЕтимологіяРедагувати

Бізнес — англіцизм, що означає економічну діяльність. Етимологічно слово бізнес походить від «busy» — зайнятий, активний. У соціальному вимірі, бути «зайнятою» діловою людиною (бізнесменом), може означати участь в організації виробництва товарів чи послуг з прибутковою метою.

БІ́ЗНЕС (англ. business – справа, угода, комерція) — підприємницька діяльність з купівлі та продажу, що дає прибуток. Бізнесом називають також, комерційне підприємство чи будь-яку практичну справу. Слово «Бізнес» в англомовних країнах може вживатися й у зневажливому значенні як сумнівна справа, здирництво, хоча переважно — у значенні завдання, обов’язку, турбот, права, складної справи.

В Україні за радянських часів, це слово вживалося лише в негативному значенні й означало діяльність, скеровану на одержання прибутку без огляду на мораль, виходячи лише з егоїстичних інтересів, часто шляхом здирництва, сумнівних махінацій. З поступовим переходом до ринкової економіки в суверенній Україні, змінюється смислове й емоційне навантаження цього слова: воно починає означати, як і в розвинених країнах, насамперед корисну діяльність для забезпечення особистих потреб життя. Однак велика кількість населення, загалом, й надалі вважає, що це заняття обов’язково передбачає нечесність, правопорушення, а то й схильність до кримінальної поведінки, а прибутки, в цілому, не є результатом особистої кмітливості й вправності підприємця та не збігаються з інтересами країни, спільноти, використовуються марнотратно та не в інтересах економічного зростання згідно ідей справедливості, що панують в Україні. Натомість у розвинених капіталістичних країнах, бізнес у своїй «цивілізованій» формі діє згідно з законами, сповнений економічної відповідальності й відданий національним інтересам.[3]

Основні форми власностіРедагувати

Форми володіння бізнесом розрізняються залежно від юрисдикції, але існує кілька загальних суб'єктів:

Індивідуальне підприємство: Індивідуальне підприємство, належить одній людині — приватному підприємцю, також відомому як фізична особа підприємець (ФОП) і діє в її інтересах. Власник веде бізнес самостійно і може наймати співробітників. Приватний підприємець несе необмежену відповідальність за всіма зобов'язаннями, взятими на себе бізнесом — чи то операційні витрати, або судові рішення проти бізнесу. Всі активи бізнесу належать приватному підприємцеві, в тому числі, наприклад, комп'ютерна інфраструктура, будь який інвентар, виробниче або торговельне обладнання, а також будь-яка нерухомість, що належить ФОП.

Партнерство: Партнерство — це бізнес, який належить двом або більше людям. У більшості форм партнерства, кожен партнер несе необмежену відповідальність за боргами, що виникли у бізнесу. Три найбільш поширених види комерційних товариств це: повне товариство, обмежене партнерство і товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ).[4]

Корпорація: власники корпорації несуть обмежену відповідальність, і бізнес має окрему юридичну особу від своїх власників. Корпорації можуть бути як державними, так і приватними, і вони можуть організовуватися як для отримання прибутку, так і як неприбуткові організації. Приватною комерційною корпорацією володіють її акціонери, які обирають раду директорів для керівництва корпорацією і найму її керівного персоналу. Приватна комерційна корпорація може перебувати у приватній власності невеликої групи осіб або в публічному володінні з публічними акціями, що котируються на фондовій біржі.

Кооператив: Кооператив, який часто називають «ко-оп», являє собою підприємство з обмеженою відповідальністю, яке може організовуватися як прибуткове або неприбуткове. Кооператив відрізняється від корпорації тим, що в ньому є члени, а не акціонери, і вони розділяють повноваження щодо прийняття рішень. Ці кооперативи зазвичай поділяються на споживчі або робочі кооперативи. Кооперативи є основою ідеології економічної демократії.

Limited liability company (LLC), товариства з обмеженою відповідальністю та інші особливі типи бізнес-організацій, захищають своїх власників або акціонерів від банкрутства, ведучи бізнес в межах окремої юридичної особи з певним правовим захистом. Навпаки, некорпоративні підприємства або особи, які працюють самостійно, зазвичай не захищені.[5]

Франшизи: франшиза — це система, в якій підприємці купують права на відкриття та ведення бізнесу у більш великої корпорації. Франчайзинг, наприклад в США, дуже поширений і є одною з основних економічних сил. Одне з дванадцяти підприємств роздрібної торгівлі в Сполучених Штатах, має франчайзинговий бізнес, де працюють 8 мільйонів осіб.[6]

Приватна компанія, обмежена гарантією: зазвичай використовується, коли компанії створюються для неприбуткової мети — такі як клуби або благодійні організації. Члени гарантують виплату певних (зазвичай номінальних) сум, якщо компанія йде на ліквідацію через неплатоспроможність, але в іншому, вони не мають економічних прав щодо компанії. Цей тип компаній поширений в Англії. Компанія з обмеженою відповідальністю може мати акціонерний капітал або не мати його.

Приватна компанія, обмежена акціями: найбільш поширена форма компанії, яка використовується для комерційних підприємств. Зокрема, компанія з обмеженою відповідальністю — це «компанія, в якій відповідальність кожного акціонера обмежена сумою особистого інвестування», причому корпорація є «найбільш поширеним прикладом компанії з обмеженою відповідальністю». Цей тип компанії поширений у Великій Британії та багатьох англомовних країнах. Компанія з обмеженою відповідальністю, може бути

КласифікаціяРедагувати

Див. ще: Класифікація галузей промисловості, Класифікація видів економічної діяльності

Сільське господарство, таке як одомашнення риби, тварин, вирощування худоби, а також лісозаготівельні, нафтові і гірничі підприємства, які видобувають природні ресурси і сировину, такі як: деревина, нафта, природний газ, руди, рослини або мінерали.

Бізнеси, що надають фінансові послуги, охоплюють: банки, брокерські фірми, кредитні спілки, страхові компанії, компанії з активів та інвестицій, такі як приватні інвестиційні компанії, фонди прямих інвестицій, інвестиційні фонди нерухомості, суверенні фонди добробуту, пенсійні фонди, пайові інвестиційні фонди, індексні фонди та гедж-фонди, фондові біржі та інші компанії, які отримують прибуток за рахунок інвестицій та керування капіталом.

Розважальні компанії і агентства засобів масової інформації, котрі отримують прибуток в основному, від продажу інтелектуальної власності. До їх числа входять: кіностудії і продюсерські компанії, компанії засобів масової інформації, такі як мережі кабельного телебачення, онлайн-агентства цифрових медіа, агентства по роботі з талантами, агентства мобільного зв'язку, газети, видавництва книг і журналів.

Промислові виробники — виробляють продукцію або з сировини, чи зі складових частин, а потім експортують готову продукцію з прибутком. До них належать матеріальні товари, такі як автомобілі, автобуси, медичні прилади, скло або літаки.

Компанії, що працюють з нерухомістю, продають, інвестують, будують і розвивають нерухомість, в тому числі землю, житлові будинки та інші споруди.

Роздрібна торгівля, гуртова торгівля та дистрибуція (логістика), діють як посередники і доправляють товари, виготовлені виробниками, передбачуваним споживачам; вони отримують прибуток, завищуючи ціни виробників. Більшість магазинів і торгових фірм, є дистриб'юторами або роздрібними продавцями.

Транспортні підприємства, такі як залізниці, авіалінії, судноплавні компанії, які доправляють товари і фізичних осіб в місця призначення за плату.

Спортивна індустрія бере участь у виробництві, сприянні, просуванні або організації будь-якої діяльності, досвіду або бізнесу, спрямованого на спорт. Вона отримує прибуток продаючи товари і послуги, пов'язані зі спортом.

Комунальні підприємства надають житлово-комунальні послуги, такі як водопостачання, електропостачання, видалення відходів або очищення стічних вод. Ці галузі зазвичай, знаходяться у віданні державного уряду.

Третинний сектор економіки пропонує нематеріальні товари або послуги і зазвичай, стягує плату за робочу силу або інші послуги, що надаються уряду, споживачам або іншим підприємствам. Оформлювачі інтер'єрів, косметологи, стилісти, візажисти, солярії, пральні самообслуговування, хімчистки і дезінсектори — це підприємства сфери послуг.

Керування бізнесомРедагувати

Ефективне і результативне функціонування бізнесу, а також вивчення цього предмета, називається менеджментом. Основними галузями керування є фінансовий менеджмент, маркетинг-менеджмент, керування персоналом, стратегічний менеджмент, виробничий менеджмент, операційний менеджмент, сервіс-менеджмент та керування інформаційними технологіями. Власники можуть самі керувати своїм бізнесом або наймати менеджерів для цього. Незалежно від того, чи є вони власниками або найманими працівниками, менеджери керують трьома основними складовими вартості бізнесу: фінансовими ресурсами, капіталом (матеріальними ресурсами) і людськими ресурсами. Цими ресурсами керують щонайменше в шести функціональних областях: юридичні контракти, виробництво або виробничі послуги, маркетинг, бухгалтерський облік, фінансування і людські ресурси.

Кілька важливих чинників, які слід враховувати під час прийняття рішення про те, як керувати бізнесом, охоплюють:

  • Загальні партнери в товаристві (крім товариства з обмеженою відповідальністю), а також всі, хто особисто володіє та керує підприємством без створення окремої юридичної особи, несуть персональну відповідальність за борги і зобов'язання підприємства.
  • Як правило, корпорації зобов'язані платити податки так само, як і «реальні» люди. У деяких податкових системах, це може призвести до так званого подвійного оподаткування, оскільки спочатку корпорація платить податок на прибуток, а потім, коли вона розподіляє свій прибуток своїм власникам, фізичні особи повинні вносити дивіденди в свій дохід, коли вони заповнюють власні особисті податкові декларації, після чого вводиться другий рівень прибуткового податку.
  • У більшості країн існують закони, які тлумачать малі корпорації інакше, ніж великі. Вони можуть бути звільнені від певних вимог законодавства, мати спрощені процедури в спеціалізованих областях і мати полегшений, вигідний або дещо інший податковий режим.
  • «Публічне розміщення» через процес, відомий як первинна публічна пропозиція (англ. IPO), означає, що частина бізнесу буде належати членам громадськості. Це вимагає від організації, як окремого суб'єкта, розкриття інформації громадськості та дотримання більш жорсткого зведення законів і процедур. Більшість публічних компаній є корпораціями, які продали акції, але все частіше з'являються також публічні ТОВ, які продають ПАЇ (іноді також звані акціями), а також інші більш незвичайні організації, такі як, наприклад, інвестиційні трасти нерухомості в США і пайові трасти у Великій Британії. Повне товариство не може «стати публічним».

КапіталРедагувати

 
Мексиканська фондова біржа на Проспекті Реформи, Мехіко

Коли підприємствам потрібно залучити гроші (їх називають капіталом), вони інколи пропонують цінні папери для продажу.[7]

Капітал може бути залучено приватними засобами, шляхом первинного публічного розміщення на фондовій біржі[8] або іншими способами.

Серед основних фондових бірж — Шанхайська та Гонконзька (Китай), Сінгапурська, Нью -Йоркська та NASDAQ (США), Лондонська (Велика Британія), Токійська (Японія) та Бомбейська (Індія). Більшість країн з ринками капіталу, мають принаймні одну.

Підприємства, які стали публічними, підпадають під дію нормативних актів, що стосуються їх внутрішнього керування, наприклад, як визначається компенсація керівникам, а також коли і як інформація розкривається акціонерам та громадськості. У Сполучених Штатах ці правила насамперед впроваджуються та виконуються Комісією з цінних паперів і бірж США (SEC). Інші західні країни мають подібні регуляторні органи. Регламенти впроваджуються та виконуються Китайською комісією з регулювання цінних паперів (CSRC) у Китаї. У Сінгапурі регулювальним органом є Монетарний орган Сінгапуру (MAS), а в Гонконзі — Комісія з цінних паперів та ф'ючерсів (SFC).

Поширення та ускладнення законів, що регулюють бізнес, змусили посилити спеціалізацію у галузі корпоративного права. Це не є нечуваним для певних видів корпоративних операцій, які потребують команди з п’яти-десяти адвокатів через розгалужене регулювання. Комерційне право охоплює загальне корпоративне право, трудове право, законодавство про охорону здоров'я, закон про цінні папери, злиття та поглинання, податкове право, плани виплат працівникам, регулювання продовольства та ліків, законодавство про інтелектуальну власність щодо авторських прав, патентів, торгових марок, законодавства про телекомунікації та фінансування.

Інші види пошуку капіталу передбачають краудсорсинг в інтернеті, венчурний капітал, банківські кредити та боргові зобов’язання.

Походження прибуткуРедагувати

Спрощено, прибутковість діяльності досягається шляхом продажу якомога більшої кількості продукту чи послуг, за найменших затрат на їх виробництво.

Розрізняються, звичайний дохід та винятковий дохід:

  •    Звичайний дохід -— дохід від реалізації та поточних фінансових операцій за біжучий рік (кредити клієнта та постачальника).
  •    Винятковий дохід -— за визначенням, не є частиною повсякденної діяльності компанії. Це може бути продаж активів (будівель, машин тощо), продаж дочірніх підприємств або різні бухгалтерські операції (приклад: переоцінка фінансової вартості акцій).

Націнка, розрахована як різниця між ціною продажу та собівартістю товарів, залучених до реалізації, становить основний внесок у прибуток компанії.

Щоби збільшити цю маржу, є лише два важелі:

  •    збільшити ціну на продану продукцію чи послуги (наприклад: продаж автомобіля за 15 000 євро),
  •    зменшити собівартість виробництва проданих продуктів або послуг (приклад: виробництво автомобіля за 12 000 євро).

Засоби зменшення витрат надзвичайно різноманітні, в тому числі:

  •    вести переговори з постачальниками щодо зниження закупівельних цін на обумовлені товари,
  •    покращити якість виробництва з меншою кількістю відходів,
  •    підвищити продуктивність машин,
  •    покращити продуктивність праці людей (підвищення кваліфікації, коригування співвідношення між фіксованою винагородою та прив'язаною до результатів, покращення умов праці, дослідження практик задля їх вдосконалення, краще керування персоналом, управління навичками, енергоаудит, аудит інструментів),
  •    зменшити податки та збори з виробництва (податок на прибуток, зменшення внесків працівників на соціальні або пенсійні фонди, користування пільгами),
  •    зменшити запаси, щоби знизити пов'язаний капітал,
  •    домовлятися з клієнтами про більш швидкі умови оплати, щоби зменшити фінансові витрати,
  •    використовувати безкоштовне програмне забезпечення задля зменшення капіталу, пов'язаного з платним програмним забезпеченням,
  •    розташуватися поруч з місцями виробництва сировини,
  •    зменшити фонди оплати праці та соціальні виплати, аналіз споживчої вартості (це часто найпотужніший спосіб, оскільки інколи можна значно скоротити витрати).

Бухгалтерський облікРедагувати

Докладніше: Бухгалтерський облік

Бухгалтерський облік — це вимірювання, обробка та передавання фінансової інформації про господарчі суб'єкти, такі як підприємства та корпорації. Сучасну галузь було засновано італійським математиком Лукою Пачолі 1494 року. Бухгалтерський облік, який називали «мовою бізнесу», вимірює підсумки господарської діяльності організації та передає ці дані різним користувачам, в тому числі інвесторам, кредиторам, керівництву та регуляторним органам. Працівники бухгалтерського обліку, відомі як бухгалтери. Терміни «бухгалтерський облік» та «фінансова звітність», часто використовують як синоніми.[9]

Реформування державних підприємствРедагувати

Див. також: Державна цільова програма

Ключовим напрямком реформи державних підприємств, є побудова прозорої системи менеджменту шляхом впровадження інструментів корпоративного керування. Підсумки цієї роботи, сприятимуть підтримці реформи корпоративного урядування в секторі електроенергетики, енергетичної безпеки України та вдосконаленню конкурентності державних підприємств України на світових ринках.[10]

Комерційне правоРедагувати

Докладніше: Комерційне право

До предмету комерційного (торгового) права відносять загальні вимоги до здійснення прибуткової діяльності, корпоративне право, купівлю-продаж товарів та інші угоди між професійними учасниками ринкових взаємин без участі споживачів (контрактне право), реєстрацію комерційних юридичних осіб, банкрутство, взаємини комерційного посередництва, обіг цінних паперів, регулювання цін та конкуренції, бухгалтерської та іншої публічної звітності, інші сфери комерційних відносин.

В країнах англо-американського права, одночасно з терміном комерційне право, застосовується визначення бізнесове право (анг. — business law).

Інтелектуальна власністьРедагувати

Докладніше: Інтелектуальна власність

Компанії часто мають важливу «інтелектуальну власність», яка потребує захисту від конкурентів, щоби компанія залишалася прибутковою. Для цього можуть знадобитися патенти, авторські права, товарні знаки або збереження комерційної таємниці. У більшості підприємств є назви, логотипи та подібні методи брендингу, яким може бути корисно використання товарних знаків. Патенти і авторські права в Україні, комерційні таємниці і товарні знаки, значною мірою регулюються Статтею 441 Цивільного кодексу України. Через характер інтелектуальної власності, бізнес потребує захисту в кожній юрисдикції, в якій компанії стурбовані проблемами конкурентів. Багато країн підписали міжнародні договори про інтелектуальну власність, і тому компанії, зареєстровані в цих країнах, підкоряються національним законам, пов'язаним цими договорами. Задля захисту комерційної таємниці, компанії можуть вимагати від співробітників підписання положень про неприпустимість конкуренції, які накладають обмеження на взаємодію співробітника із зацікавленими сторонами і конкурентами.[11]

ПрофспілкаРедагувати

Докладніше: Профспілка

Профспілка (або спілка працівників) — це організація робітників, які об'єдналися для досягнення спільних завдань, зокрема захисту ділової етики, поліпшення стандартів безпеки, досягнення вищої заробітної плати і таких як: медичне обслуговування і вихід на пенсію, збільшення числа працівників, яких роботодавець призначає для виконання роботи та поліпшення умов праці. Профспілка через своє керівництво, веде перемовини з роботодавцем від імені членів профспілки (рядових членів) і укладає з роботодавцями трудові договори (колективні договори). Найчастіша мета цих асоціацій або союзів — «підтримання або поліпшення умов їх зайнятості». Це може охоплювати переговори про заробітну плату, правила роботи, процедури подавання скарг, правила найму, звільнення і просування працівників, пільги, безпеку на робочому місці і лінію поведінки.

БезпекаРедагувати

Докладніше: Охорона праці

Професійні хвороби та нівечення коштують бізнесу мільярдів доларів щорічно[12]. Дослідження показали, як прийняття і впровадження компанією комплексних систем керування безпекою та охороною здоров'я, скорочує кількість таких випадків і видатки на страхування та відшкодування постраждалим працівникам[13]. Продовжують розроблятися нові технології, такі як переносні пристрої безпеки[14] й онлайн-тренування з безпеки, щоби спонукати роботодавців вкладати кошти в систему безпеки і таким чином знижувати витрати підприємств на захист власних співробітників.

Опис на прикладі СШАРедагувати

В США бізнес розвивається на основі індивідуальної, партнерської та корпоративної форм власності. На індивідуальній власності заснований бізнес, в якому власником і підприємцем є одна особа, що отримує всі доходи і несе відповідальність за ведення справи. У США таких власників понад 15 млн. (75 % від загальної кількості підприємств), але вони отримують лише до 9 % грошових надходжень. Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, обмежений район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості (в США майже третина робочих місць припадає на фірми, де працює менше 100 осіб), певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвиткові конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху. Малий бізнес — важливе джерело інновації. До винаходів, зроблених ним, належать літаки, гелікоптери, персональні комп'ютери, аерозоль тощо.

На основі партнерської (групової) форми власності розвивається бізнес добровільно офіційно зареєстрованих асоціацій двох і більше осіб. Партнери створюють компанії, товариства та інші організації і стають співвласниками спільної власності. Партнерство становить майже 8 % обсягу підприємницької діяльності і 4 % відсотка всіх підприємницьких доходів в США.

На корпоративній формі власності заснований великий бізнес. Корпорації існують, як незалежні юридичні суб'єкти, відповідальність акціонерів за зобов'язанням фірми, за правовими претензіями до неї обмежуються їх внесеними грошовими коштами.

Жодна з трьох форм організації бізнесу не є універсальною. Одноосібний бізнес має таку перевагу, як простота. Партнерство сприяє об'єднанню капіталів і талантів декількох осіб. Корпорації пропонують обмежену відповідальність і необмежену діяльність самої організації отримання прибутку. Центральна постать будь-якого бізнесу — менеджери, які формують організаційну структуру бізнесу, контролюють взаємодію всіх ресурсів тощо.

Компанія згідно юридичного підходу, ФранціяРедагувати

Обрану правову форму треба зареєструвати у компетентних органах. Ця правова форма пов'язана з відмітною та однозначною ідентифікацією. У разі компанії, ця реєстрація надає їй юридичної особи та юридичного статусу, форма якої залежить від корпоративної мети компанії, кількості постачальників капіталу, розміру залученого капіталу, а також законодавчих та нормативних вимог. Здійснення діяльності компанії також, може бути предметом попереднього дозволу, виданого на постійній або поновлюваній основі, знову ж таки в межах чинного законодавства (приклади: діяльність банків, страхування, аптеки, тимчасова робота, тощо).

Питання про компанію як правову спадщину, як власність, досі обговорюється в доктрині. Наприклад, у нинішньому стані французького законодавства лише окремі аспекти компанії, такі як капітал, лояльність клієнтів та засоби виробництва, розглядаються як права власності (вважаються майновими правами), що належать чинному суб’єкту. З іншого боку, свобода підприємництва визнається Державною радою як загальний правовий принцип з конституційною вагою.

Таким чином, згідно концепції, закон ототожнює компанію з її керівниками. Однак закон також, регулює представництво співробітників у компанії.

Концепція компанії як чистої організації, здатної діяти самостійно, є культурним утворенням. Приписування рішень, поведінки, навіть емоцій компанії — це віра, яка ототожнює її з людською особистістю. Така персоналізація компанії міститься в законі про компанії, в якому використовується образ юридичної особи. Це також зустрічається в маркетингу з концепцією фірмового стилю для клієнтів.

Ця культурна асиміляція має юридичні та економічні наслідки. Таким чином, визначення «обмежена відповідальність» та його впровадження до законів XIX століття (наприклад: у Франції, закони від 23 травня 1863 року, згодом від 24 липня 1867 року; в Англії закони 1856–1862 років Про обмежене Акціонерне товариство) було, згідно вислову Харарі у його книзі SAPIENS, «серед найвигадливіших винаходів людства»: «Peugeot — творіння нашої колективної уяви. Юристи говорять про «юридичну вигадку», отже Peugeot належить до особливого виду юридичних вигадок, "товариств з обмеженою відповідальністю". Харарі пояснює: «Якщо машина зламалася, покупець міг би подати до суду на Peugeot, але не на Армана Пежо. Якщо компанія позичала мільйони, перш ніж збанкрутувати, Арман Пежо не заборгував би своїм кредиторам жодного франка. Адже кредит було надано компанії Peugeot, а не Арману Пежо — людині».

Тому “обмежена відповідальність” — це передавання кримінальної відповідальності від акціонера до компанії та економічних ризиків до її робочої групи. Однак це передавання, не супроводжується натомість, передаванням права власності, через юридичну несправжність компанії: незалежно від суми, вкладеної акціонером, він завжди має повноваження і є фактичним власником (завдяки його володінню часткою акцій) усіх засобів виробництва (приміщення, машини, ІТ -ресурси, тощо), в тому числі тих, що придбані завдяки позиченим “мільйонам”; це компанія, яка набуває позикові кошти, відшкодовує і підтримує засоби виробництва за власний рахунок, крім звичайно, виплати заробітної плати, зборів і податків[15].

Той факт, що компанія використовує будь-яку форму акціонерного товариства, не обов'язково означає, що ці цінні папери котируються на фондовій біржі (або навіть що це вважається публічною пропозицією). У цьому разі, купівлі на фондовому ринку або публічні пропозиції, можуть змінити більшу частину контролю над компанією, а також призвести до зміни її керівництва.

Деякі компанії можуть бути створені для притлумлення основних функцій бізнесу: зокрема, для приховування законної чи незаконної діяльності (наприклад: деякі види діяльності, такі як азартні ігри, обмін валюти, мийка автомобілів, нерухомість, як відомо допускають «переробку» або «відмивання» грошей, отриманих від незаконної діяльності).

ІсторіяРедагувати

Історичні аспекти виникнення бізнесу як явища, хто саме стояв біля джерел його утворення, історичний образ підприємця і яким чином створюється своя «справа» — відповіді на всі ці питання відображені в книжці «Оманлива тиша». В основу книжки, лягло наукове дослідження однієї з наймогутніших кримінальних організацій.

B2b продажі і ефективна організація роботиРедагувати

Мобільні додатки відмінно допомагають менеджерам з продажу, дилерам або дистриб'юторам зв'язуватися між собою. Так зручно контролювати роботу складу та його завантаженість, керувати організацією логістичних перевезень, бачити скарги або побажання, перенаправляти дзвінки від клієнтів до відповідного відділу.

Критика та захист компаніїРедагувати

Приватне підприємство, як суб’єкт, який створює та ділиться багатством, піддавалося чималій критиці. Критика, що йде, зокрема, з ХІХ століття від думок про соціалізм та соціальне християнство, виявилася більш глибокою у країнах католицької культури та особливо православних (де взаємини моралі з грошима складні), ніж у країнах протестантської культури, у яких становище та соціальна функція кожної особистості, вважаються плодом божественної волі (згідно з тезою Макса Вебера про протестантську етику та капіталізм).

Деякі недоброзичливці розглядають приватне підприємство як суб'єкт господарювання, який надає перевагу власним особистим інтересам на шкоду загальному добру.

  •    Соціалістична критика, що виникла в XIX столітті, вперше була зосереджена на економічних наслідках стосовно питання нерівномірного розподілу багатства, створеного компанією, на користь капіталістів (винагорода за капітал) та на шкоду працівникам (які вкладають свою роботу). Теоретично це висунув Карл Маркс.
  •    Додано критику корпоративного впливу на політичну владу. У марксистській теорії соціальна «надбудова», що охоплює політичні та релігійні сили, служить економічній «інфраструктурі». Ця критика про зв'язок між політиками та бізнесом, навіть поза течією марксистської думки, дуже жива на початку XXI століття.
  •    Компанії звинувачують у проведенні своєї геополітичної гри, продиктованої їх власними інтересами, незалежно або навіть всупереч національній чи міжнародній зовнішній політиці (наприклад, з питань прав людини).
  •    Історично, приватні компанії звинувачували у пропаганді колоніалізму, західного імперіалізму та війни. Це, наприклад, ленінська критика імперіалізму, як вищої стадії капіталізму.
  •    З кінця ХХ століття компанії звинувачують у завдаванні шкоди довкіллю під час своєї діяльності.

Інші критики зосереджувалися на внутрішній роботі приватного підприємства. Зокрема можна відзначити таке:

  •    Критика експлуатації працівників з огляду на асиметрію у співвідношенні сил між роботодавцями та робітниками, особливо у часи безробіття.
  •    Критика лінії поділу багатства (приріст продуктивності, прибутку) між тими, хто вкладає капітал, і тими, хто надає робочу силу.
  •    Критика влади в компанії, яка традиційно належить агентам, котрі приносять капітал, а не тим, хто забезпечує їх роботу. Звідси спроби врівноважити, наприклад, спільне керування в Німеччині.
  •    Критика форм тиску, що чиниться на працівника та призводить до стресових явищ, виникла, зокрема, з кінця ХХ століття.

Зіткнувшись з критикою, захисники бізнесу наголошують, що приватний інтерес насправді, йде в напрямку загального добробуту:

  •    Приватне підприємство є найбільш ефективним засобом розподілу ресурсів (капіталу, робочої сили, сировини та енергії), особливо враховуючи обмеження прибутковості.
  •    Приватне підприємство — найдієвіший двигун економічного зростання та технічних інновацій. Навіть коли вона не знаходиться біля її джерела, компанія є рушієм застосування та розповсюдження технічних інновацій.
  •    Компанія, керуючись турботою про власний розвиток та прибутковість, не враховує національних, расових чи статевих ознак і спирається винятково на особисті заслуги. Через це компанія розглядається як фактор миру та міжнародного зближення й об'єднання різних людей.

Щодо внутрішнього функціонування компанії, її захисники додають, що вона може навпаки, бути місцем особистої реалізації. Найбільш просунуті випадки цієї тенденції, зустрічаються в компаніях з новими технологіями, де підприємці часто молоді, а людські стосунки менш формальні (культура крутого стартапу). Правда дехто розглядав перетворення деяких компаній на реальні місця життя з колективними зонами релаксації, як підступний засіб контролю співробітників.

Деякі великі приватні компанії з XIX століття розробили соціальні та культурні програми для власних працівників (їдальні, помешкання, навчання, спортивні та культурні заходи, відпустки). Ці практики, які іноді випливають із соціального християнства, були засуджені на Заході соціалістичною думкою як такі, що підпадають під патерналізм (патерналістичний капіталізм).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Sullivan, arthur; Steven M. Sheffrin (2003). Economics: Principles in action. Upper Saddle River, New Jersey 07458: Pearson Prentice Hall. с. 29. ISBN 0-13-063085-3. 
  2. Time required to start a business. Our World in Data. Процитовано 2020-10-31. 
  3. Бізнес — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2021-08-12. 
  4. Holloway, Samuel S.; Parmigiani, Anne (2014-11-20). Friends and Profits Don’t Mix: The Performance Implications of Repeated Partnerships. Academy of Management Journal 59 (2). с. 460–478. ISSN 0001-4273. doi:10.5465/amj.2013.0581. Процитовано 2020-11-01. 
  5. Choose a business structure. Choose a business structure (en). Процитовано 2020-11-01. 
  6. Definition of a Franchise Business. Small Business - Chron.com. Процитовано 2020-11-01. 
  7. analyst, Full Bio Follow Linkedin Follow Twitter Marshall Hargrave is a stock; Stocks, Writer with 10+ Years of Experience Covering; markets; Analyzing, As Well as; Hargrave, valuing companies Learn about our editorial policies Marshall. What Is Capital?. Investopedia (en). Процитовано 2021-08-10. 
  8. What is Ipo? Definition of Ipo, Ipo Meaning. The Economic Times. Процитовано 2021-08-10. 
  9. Department of Accounting. Foster School of Business (en). Процитовано 2020-11-01. 
  10. Southwood, Peter (1991). У Southwood, Peter. The Major Western Defence Industries. Disarming Military Industries: Turning an Outbreak of Peace into an Enduring Legacy (en). London: Palgrave Macmillan UK. с. 56–78. ISBN 978-1-349-11527-3. doi:10.1007/978-1-349-11527-3_5. 
  11. zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2235 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 2020-11-01. 
  12. Zinkhan, George M.; Williams, Brian C. (2007-09-01). The New American Marketing Association Definition of Marketing: An Alternative Assessment. Journal of Public Policy & Marketing (en) 26 (2). с. 284–288. ISSN 0743-9156. doi:10.1509/jppm.26.2.284. Процитовано 2021-07-28. 
  13. Shepherd, Dean A.; Wiklund, Johan (2005-06-27). The small business's entrepreneurial orientation and knowledge-based resources (en-US). Edward Elgar Publishing. ISBN 978-1-84542-569-2. 
  14. Login – SAGE Business Researcher. businessresearcher.sagepub.com. Процитовано 2021-07-28. 
  15. R-D des entreprises financée par des fonds étrangers, par source de financement, 2015. dx.doi.org. 2018-06-08. Процитовано 2021-08-02. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Історія бізнесу. Світова історія економіки від неоліту до ґлобалізації / Ніколаус Піпер ; з нім. пер. Олекса Логвиненко — К. : Вид-во «К. І. С.», 2006. — 172 с.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати