Гільдія

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Гíльдія (від нім. Gilde — корпорація) — в середньовічній Західній Європі різні об'єднання — взаємодопомоги, релігійні, політичні; в XII — XV століттях корпорації купців (в Англії також ремісників).

Купецькі гільдіїРедагувати

Купецькі гільдії – корпоративні організації торговців у Західній Європі. Почали створюватися наприкінці 11 – на поч. 12 ст. в Англії, Німеччині, Франції, Фландрії (історична область у Західній Європі, основна частина якої входить нині до складу Бельгії, решта – до Франції і Нідерландів). Тоді купці окремих міст як центрів міжнародної і внутрішньої торгівлі почали об'єднуватися в гільдії з метою охорони своїх товарів від грабіжницьких нападів, для цього вони створювали збройні загони, надавали одні одним взаємодопомогу у випадках стихійних лих та катастроф, спільно добивалися вигідних умов для збуту своїх товарів у торговельних містах і портах, пільгових мит, монопольної роздрібної торгівлі. На чолі західноєвропейських купецьких гільдій стояли старійшини з помічниками і виборною радою. У пізньому середньовіччі купецькі гільдії діяли під вивісками торговельних компаній.

У Київській РусіРедагувати

У Київській Русі корпоративні купецькі організації у великих торговельних центрах відомі з 12 ст. під назвою "сотні" або "ста". Внаслідок монголо-татарської навали та роздроблення земель на окремі князівства процес розвитку самоорганізації місцевого купецтва фактично призупинився. Протягом 14–18 ст. торг. промисел на українських землях, що втратили самостійність і підпали під владу Польщі, Литви та Московії (з 1721 – Російська імперія), провадили здебільшого не професійні купці, а шляхта, магнати і козацька старшина. Вони монополізували міжнародну торгівлю. Конкурентами для них були іноземні купці, що осіли по укр. містах. Внутрішня торгівля перейшла до рук міського населення – міщан. Останні створювали цехи, а також своєрідні братства, що діяли за статутами. Найдавнішими такими братствами були Віленське та Львівське (1-ша пол. 16 ст.). Ці корпоративні організації дбали про якість продукції, боролися з конкурентами, вишукували засоби для вигідного збуту товарів. Відомим свого часу було Ніжинське торговельне братерство. За універсалом Богдана Хмельницького від 5 травня 1657 року воно було звільнене від сплати мита та мало інші пільги. Ці привілеї були підтверджені пізнішими грамотами інших українських гетьманів та владик.

До поширення загальноімперських російських законів на українських землях торговельних промисел тут був вільний від юридично-правових обмежень, а термін "гільдія" не вживався. Торгівлею могли займатися представники будь-якого стану, сплативши відповідне мито.

У Російській імперіїРедагувати

У Російській імперії термін "гільдії" з'явився вперше в регламенті Комерц-колегії 1719. Законодавче оформлення гільдій відбулося тут 1721 р., як станових, а не корпоративних організацій і було пов'язане з суто фіскальними інтересами держави. Тоді міське населення було розділене на "регулярне" і "нерегулярне". Регулярне, у свою чергу, було поділене на дві гільдії. До 1-ї входили банкіри, знатні купці, лікарі, аптекарі, шкіпери купецьких кораблів, окремі категорії ремісників; до 2-ї – дрібні торговці та ремісники. 1742 р., купецтво як окремий стан було розділено на три гільдії. Належність до купецтва обумовлювалася обов'язковим записом до однієї з цих гільдій. Згідно з маніфестом імператриці Катерини II від 17 березня 1775 р., купецтво як стан поділялося також на привілейоване гільдійне купецтво і на належних до стану міщан торговців. До "привілейованих" входили купці, які мали капітал від 500 рублів. Їхні права і обов'язки визначалися Жалуваною грамотою містам 1785 р.. Купецтво звільнялося від подушних податків (див. Подушне), а замість рекрутської повинності сплачувало певний внесок. Великі купці, які мали більше 50 тис. рублів капіталу, були виділені в імените купецтво й отримували пріоритетне право вести закордонну торгівлю.

Купецькі гільдії створювали купецькі товариства, які завідували становими справами, обирали щорічно купецького старосту і його товаришів (заступників). Староста займався розкладкою податків і зборів, громадськими і міськими повинностями купецького стану.

Із поширенням у 18 ст. на українських землях, що ввійшли до складу Російської імперії російського законодавства, місцеві торговці мусили записуватися до купецьких гільдій зі сплатою особливого збору, запровадженого повсюдно в Російській імперії з 1785 року.

З розвитком економіки ценз розподілу за гільдіями у Російській імперії зріс. Водночас під тиском збільшення обсягів торгівлі, якою займалися селяни, роль купецьких гільдій почала зменшуватися. За указом імператора Олександра II 1863 р., набув чинності новий закон, змінений 1865 року, згідно з яким 3-тя гільдія купців ліквідовувалася, а на заняття промислом вводився спеціальний збір. Для заняття торгівлею достатньо було придбати промислове посвідчення. Водночас той, хто мав посвідчення купця, мусив купувати також посвідчення на заняття промислом. Від 1898 купецькі гільдійські свідоцтва почали надавати добровільно лише тим особам, які бажали здобути станові права купецтва.

Після розпаду Російської імперії в 1917 році становий поділ суспільства було ліквідовано і, відповідно, були ліквідовані купецькі гільдії.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати