Портал:Колекції

Колекції

Ласкаво просимо до україномовного порталу «Колекції і хоббі»

редагувати

Каїрський єгипетський музей зі старожитностями

Колекціонува́ння — цілеспрямований збір, як правило, однорідних предметів, що зазвичай мають наукову, історичну або художню цінність. У основі колекціонування лежить пізнання, задоволення певних інтересів. Предметом колекціонування можуть бути пам'ятники матеріальної і духовної культури (рукописи, книги, монети, поштові марки, витвори образотворчого мистецтва, відеоігри та ін.), об'єкти природи (мінерали, рослини, комахи тощо). Колекціонування припускає виявлення, збір, вивчення, систематизацію матеріалів, чим воно принципово відрізняється від простого збирання^[1].

Людину, що колекціонує щось, називають колекціонером. Сукупність зібраних предметів називають колекцією.

Історія колекціонування

Колекціонування відоме з найдавніших часів. Починаючи з II тисячоліття до н. е. в Уре та інших містах Дворіччя писарі збирали релігійні, літературні і наукові тексти, написані клинописом на глиняних табличках. Так виникали приватні і царські бібліотеки. Проте як особливий напрям людській діяльності колекціонування виник і отримав розвиток в епоху Відродження. У початковий період колекціонування мало універсальний характер. Так, в збірках родини Медичі у Флоренції разом з витворами мистецтва були різноманітні унікальні предмети і мінерали з багатьох країн. Збирачами рідкостей були Людовик XIV, французькі кардинали Ришельє і Мазаріні, папа Юлій II і Лев X, імператор Карл V. Нерідко формою колекціонування було створення так званих кабінетів «курйозних» речей. У Росії на початку XVIII ст. колекцією такого роду були Петровська кунсткамера, а також низка приватних колекцій, зокрема Я. В. Брюса (у кабінеті Брюса крім численних старожитностей, природних, історичних об'єктів, фізичних приладів тощо, знаходилася і одна з перших відомих в Росії колекцій монет і медалей). Відомими універсальними зібраннями були колекції І. В. Гете в Німеччині і американського художника і природодослідника Ч. У. Піла в США. У другій половині XVIII ст. набули поширення спеціалізовані колекції історичних пам'ятників, витворів образотворчого мистецтва тощо.

З диференціацією наук в XIX ст. почали створюватися спеціалізовані колекції однорідних предметів, об'єднаних загальною пізнавальною метою. Великий вплив на колекціонування природничонаукових об'єктів зробила розробка основ наукової систематизації.

В процесі розвитку колекціонування зміцнювалися його зв'язки як з природними науками, так і допоміжними історичними дисциплінами. Колекціонування сприяло розвитку нумізматики, геральдики, а також археології, етнографії тощо. Оформилися самостійні напрями колекціонування: наукове, навчальне, аматорське(непрофесійне). У формуванні наукового колекціонування провідна роль належала музеям. Видну роль зіграв генеральний директор Берлінських музеїв В. фон Боді. Навчальне колекціонування має на меті розвиток дослідницьких навичок учнів; навчальні колекції є ефективним засобом наочності в навчанні. В аматорському колекціонуванні отримує розповсюдження систематичний підбір предметів, здійснюваний на базі наукової систематизації окремих галузей знань. З появою масових видів колекціонування — філателії, боністики, аматорської нумізматики, філуменії, філокартії, фалеристики, філофонії, ніковілії тощо. Значне місце серед аматорських колекцій почали займати тематичні збори, що припускають підбір різних матеріалів по певних темах.

Процес створення зібрань яких-небудь об'єктів, організовується на основі структурних або системних принципів. Колекціонування зв'язане з пошуком відповідних об'єктів, їх систематизацією, зберіганням і експонуванням. Колекціонування вважається яскравою і глибоко своєрідною областю творчості, а будь-яка колекція за своїм складом, величиною і структурою є результатом цієї творчої діяльності.:::::::::::::::: Докладніше

Скорочення: П:БРК; Оновити кеш

Вибране зображення

редагувати

Архів

Основні статті

редагувати

Колекція трактатів Томасона про громадянську війну • Кирило Розумовський. Художня колекція • Реконструкція нотної колекції графа О. К. Разумовського за каталогами XVIII сторіччя • Бібліофілія • Боністика • Гербарій • Грамофонна платівка • Залізничний моделізм • Колекціонування • Колекціонування відеоігор

Архів

Література про колекції і хоббі

редагувати

Голиш Г. М. Основи нумізматики: навчальний посібник. 2-е вид., доп. і випр. — Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2006. — 314 с.
Збірка кераміки Петра Лінинського / Галина Івашків ; НАН України, Ін-т народознавства. — Львів : Ін-т народознав. НАН України, 2010. — 279 с. : кольор. фот. ; 29х23 см. — (Українські колекціонери). — На паліт. авт. не зазначено. — Рез. англ. — Бібліогр.: с. 71—74 (112 назв). — ISBN 978-966-02-5778-8 ^[2] ^[3] ^[4]
Нумізматичний словник / авт.-уклад. В. В. Зварич ; відп. ред. М. Ф. Котляр ; редкол. : Г. Ю. Гербільський та ін. - Л. : Видавництво Львівського університету, 1972. - 148 с.
Каталог коллекции колокольчиков Юрия Зубко. Т. 1. — Херсон : Чуев С. Н., 2013. — 424 с. : фот. ; 22х16 см. —гряз. в конце кн. — 15 экз. — ISBN 978-966-8422-77-5
Каталог коллекции колокольчиков Юрия Зубко. Т. 2. — Херсон : Чуев С. Н., 2013. — 340 с. : фот. ; 22х16 см. — 15 экз. — ISBN 978-966-8422-78-2
Каталог коллекции колокольчиков Юрия Зубко. Т. 3. — Херсон : Чуев С. Н., 2013. — 379 с. : фот. ; 22х16 см. — 15 экз. — ISBN 978-966-8422-79-9
Колекціонування культурних цінностей : курс лекцій / Б. О. Платонов. – К. : НАКККіМ, 2016. – 108 с.; іл. – ISBN 978-966-452-207-3
Кононенко Є. Колекціонування // Нариси української популярної культури. — К.: УЦКД, 1998.
Щелоков А. А. Увлекательная нумизматика. Факты, легенды, открытия в мире монет. Москва, «ЭКСМО», 2006 — 384 с.

Архів

Категорії

редагувати

Колекції

Витвори мистецтва за колекціями

Колекції в Україні

редагувати

Реконструкція нотної колекції графа О. К. Разумовського за каталогами XVIII сторіччя — книга 2004 року українського кандидата мистецтвознавства Лариси Івченко, котра зробила спробу відтворити межі і характер музичної бібліотеки із садиби Яготин. Нотна бібліотека Розумовських зберігається в НБУ імені В. І. Вернадського.

Яготинська нотна бібліотека, історія

Як і кожний вельможа Російської імперії, граф Кирило Григорович Розумовський розділяв модні, панівні ідеї середини і кінця 18 століття. Серед яких — будівництво садиб (архітектура), паркобудування і ботаніка, оперний театр і музика, приватна бібліотека.

В історії архітектури залишили слід палац К. Г. Розумовського в місті Глухів з садом бароко, палац в Петербурзі, садиба Петровське-Розумовське під Москвою, садиба Яготин, палац в місті Батурин. Наближеність до двору російської імператриці дозволила залучати до будівництва практично найкращих, найталановитіших на той час архітекторів, російських і іноземних, серед яких — Антоніо Рінальді, Валлєн Деламот, Олександр Кокорінов, Квасов Андрій Васильович, Чарльз Камерон, Адам Менелас.

Але вельможні садиби — це не тільки палаци, стайні, кухні і господарські споруди, це садово-паркові ансамблі з павільйонами, театрами і приватними картинними галереями та бібліотеками. Наприкінці життя у пихатого Розумовського погіршувались відносини з імператрицею Катериною ІІ і він наказав вибудувати палац в Києві. За переказами, амбітний вельможа не бажав, аби його маєток в Києві використовували для постояльців-військових. Він наказав розібрати дерев'яний палац і возами перевезти колоди в Яготин, де наново відбудували споруду. В новітню садибу перевели все — від коней і кріпаків до картинної галереї, музичних інструментів і бібліотеки.

Звичайно, бібліотека графа виникла не в 1790 році, коли той придбав землі в Яготині, а раніше. Особливістю садибної бібліотеки Яготина стала нотна збірка. Вона була покажчиком матеріального статку володаря і мала значну грошову і мистецьку вартість. Ноти того часу виготовляли трудомістким засобом гравіювання, тому коштували надзвичайно дорого. Дозволити собі мати нотну бібліотеку могло лише обмежене коло магнатів, серед яких був і Кирило Розумовський. Знаючи про рідкісні видання нотної бібліотеки, володар дав наказ створити каталоги. Саме каталоги, а не інвентарний опис, бо не збирався ні продавати бібліотеку, ні комусь дарувати. Склад нотної бібліотеки з часом мінявся, бо надходили доповнення і по смерті графа, і нові рукописні копії потрібних нот, що коштували значно дешевше.

Нотна бібліотека садиби Яготин — стала унікальним явищем на землях Лівобережної Україні як втілення важливих досягнень та нездійсненності багатьох обіцянок доби просвітництва. Мистецька вартість музичної бібліотеки із садиби Яготин набуває надзвичайної значущості і через знищення садиб на землях Лівобережної Україні, і через розпорошення садибних колекцій, якщо ті були збережені, і через вивіз великих бібліотек в російські центри, як були вивезені приватні бібліотеки з садиб України Старий Мерчик чи Воронцовського палацу в Криму — до Москви.

На тлі масового розпорошення приватних бібліотек за часів СРСР, неконтрольованого продажу видань за кордоном радянською фірмою «Міжнародна книга», котра десятиліттями розпродавала бібліотеки державні, церковні чи монастирські, приватні, царські і садибні, музичній бібліотеці із садиби Яготин майже «пощастило». Неповну, недосліджену, практично покинуту в садибі, її встигли вивезти 1918 року в Київ і призабули майже на 80 років.

Дослідження збереженої частини нотної бібліотеки із садиби Яготин

Спробу дослідити яготинське нотне зібрання зробила кандидат мистецтвознавства Лариса Івченко, завідувач відділу формування музичних фондів НБУ імені В. І. Вернадського. Музичні бібліотеки рідкісні навіть в Західній Європі, котра століттями мала декілька відомих музичних центрів в Флоренції, Римі, Парижі, Болоньї, Відні, Мадриді, Лондоні, Гамбурзі, Венеції. На теренах України яготинська музична бібліотека — принаймні єдина збережена, що сформована ще наприкінці 18 століття і в неповному стані дійшла до 21 століття. Унікальними є не тільки самі ноти, які в ті часи виробляли трудомістким засобом гравіювання, а і твори та імена популярних тоді композиторів. Серед них перші або прижиттєві музичні твори — Арканджело Кореллі, Джузеппе Тартіні, Йозефа Гайдна, Франческо Марлаккі, Моцарта, синів Йоганна Себастьяна Баха. В збірці знайдені також рідкісні авторські рукописи опер італійського композитора Дженнаро Астаріта «Безлюдний острів» та «Бакалійник». Остання опера була створена на лібрето Княжніна за замовою самого Олексія Кириловича Розумовського. В яготинській нотній бібліотеці знайдені також рукописні копії творів прусського короля Фрідріха ІІ, аматора-виконавця і прихильника гри на флейті.

Уявному відтворенню складу бібліотеки сприяють і випадково збережені каталоги яготинського нотного зібрання. Це вісім солідних книг у шкіряних обкладинках, що мають суперекслібрис із графською короною та ініціалами латиною — ACR. Кожна з книг подає опис окремого музичного жанру зібрання — сонати, дуету, симфонії, тріо, секстетів, квінтетів, квартетів. Загальна кількість одиниць збереження досягає 1700, але є приєднані матеріали 19 ст., які, ймовірно, додали представники родини Репніних-Волконських. На відміну від надто коштовних книг і нотних видань, рукописні копії нот тоді були значно дешевші. Такі копії теж представлені у яготинській музичній бібліотеці. Зібрання ще не досліджене повністю. Частка творів викликає науковий інтерес і інтригує невідомими відкриттями. Серед знайденого — непідписана симфонія, ноти якої оприлюднено в Парижі 1760 року. За попередніми припущеннями вона може бути твором композитора Максима Березовського. В 1991 році частка нотної бібліотеки із садиби Яготин була показана на виставці в місті Прага.:::::::::::::::: Докладніше

Архів

Колекціонери

редагувати

Богдáн Іванович Ханéнко (*11 (23) січня 1849(18490123) — †26 травня (8 червня) 1917) — колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії.

Життєпис

Народився в родовому маєтку Ханенків на Чернігівщині: село Лотоки Суразького повіту Чернігівської губернії^[5]. Пра-правнук Миколи Даниловича, син Івана Івановича Ханенка й Катерини Богданівни. Навчався у 1-й Московській гімназії.

У 1871 р. закінчив навчання на юридичному факультеті Московського університету зі ступенем кандидата права. Обіймав посаду мирового судді в Петербурзі.

У 1876—1882 роках — член Варшавського окружного суду. Вийшовши у відставку подорожував у Західній Європі. З кінця 1880-х років оселився в м. Києві.

Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час називався як «Київський музей західного і східного мистецтва», тепер — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопки переважно на території Київщини. Видав збірник «Старожитності Подніпров'я» (рос. Древности Поднепровья, 1—6, 1899—1907 рр.).

Був членом

й інших наукових товариств.

Був одружений на Варварі Миколаївні Терещенко, дочці цукропромисловця Миколи Артемовича Терещенка.

З 1892 — директор-розпорядник, а потім — голова правління Південно-Російського Товариства сприяння землеробству («Землеробський синдикат»).

Від 1896 р. — директор-розпорядник і голова правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків. На початку 1890-х років —

член Всеросійського товариства цукрозаводчиків,
член Київського Біржового товариства,
голова Київського комітету торгівлі і мануфактури.

У 1906–1912 рр. — виборний член Державної Ради Російської імперії від промисловців. Член партії октябристів.

Зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. Його дружина однією з перших почала збирати давньоруські ікони. Зіграв головну роль у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею (офіційно відкритий в 1904 р.), основу експозиції якого склала археологічна колекція Ханенків (3145 предметів).

За дарчою дружини, Варвари Ханенко, колекція була передана УАН (Державний музей західного і східного мистецтва).:::::::::::::::: Докладніше _________________________________________________________________________________________________________________________

Васи́ль Олекса́ндрович Щави́нський (нар. 28 грудня 1868, Київ, Російська імперія — † 28 грудня 1924, Ленінград, РРФСР, СРСР) — російський й український хімік-технолог, мистецтвознавець і колекціонер.

Біографія

Народився 28 грудня 1868 у Києві.

Закінчив Політехнічний інститут у Цюриху (Швейцарія). Жив у Петербурзі. Брав участь у реставрації картин Ермітажу. Вважав Київ своєю Батьківщиною.

У 1906-1908 почав збирати картини старих майстрів. Його збірка з часом налічувала приблизно 150 картин, здебільшого нідерландських і фламандських художників.

Він — один з організаторів виставки «Мистецтво союзних народів» 1914 року, де показав картини своєї збірки.:::::::::::::::: Докладніше

Цього року...

Нові статті

Портал:Колекції/Нова стаття

Архів Нові статті

Колекції у Вікіновинах	Колекції у Вікіцитатнику	Колекції у Вікіпідручнику	Колекції у Вікіджерелах	Колекції у Вікісловнику	Колекції в Віківерситеті	Колекції у Вікісховищі	Колекції у Вікімандрах
Новини	Цитати	Посібники	Тексти	Визначення	Навчання	Зображення	Путівники

Чим допомогти, про що писати

редагувати

Запрошуємо Вас взяти участь у написанні статей про колекції

Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.

Як робити, з чого почати першу свою публікацію:


Мистецтво	Католицтво	Живопис	Книги	Архітектура	Біографії	Історія	Декоративно-ужиткове мистецтво	Література	Бароко