Портал:Геоморфологія

Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проєкт  |  Портал

Геоморфологія Мапа рельєфу Землі Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

Вибрана стаття О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води. Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області. Розмежування виняткових (морських) економічних зон та континентального шельфу України та Румунії навколо острова визначено рішенням Міжнародного Суду в Гаазі 3 лютого 2009 року..::::::::::::::::читати далі

Геоморфологічна термінологія Червона Балка Північна (Кривий Ріг, Україна) . Мезорельє́ф (англ. mesorelief) — форми рельєфу, проміжні за розмірами між макрорельєфом і мікрорельєфом (наприклад, річкові долини, ущелини, улоговини, моренні горби тощо). Їхня площа вимірюється кількома або десятками км². Мезорельєф представлений нерівностями земної поверхні середніх розмірів з амплітудами висот до декількох десятків метрів, що утворені внаслідок екзогенних процесів..::::::::::::::::читати далі

Вибране зображення Вільям Морріс Девіс

Обрані гірські системи Япо́нські А́льпи (яп. 日本アルプス, にほんあるぷす, МФА: [nihoɴ aɾupu̥su]) — загальна назва трьох гірських хребтів у центрі острова Хонсю, в Японії. Розташовані на території префектур Яманасі, Наґано, Ґіфу. Назва «Японські Альпи» була вперше запропонована англійським гірничим інженером Вільямом Говландом (1842 — 1922). Він вжив її як метафору для позначення гірського хребта Хіда, яким подорожував, в «Путівнику Центральної і Північної Японії» (1881) року під редакцією Ернста Сатова. Згодом назва «Японські Альпи» була вжита для позначення трьох гірських хребтів Хіди, Кісо й Акаїсі в книзі англіканського проповідника Вальтера Вестона (1861—1940) «Альпінізм та дослідження в Японських Альпах» (1896). Під впливом цієї роботи японські науковці почали вживати цей неологізм в своїх працях. Зокрема, Кодзіма Усуй вперше вижив його у своєму чотиритомнику «Японські Альпи» (1915) для окреслення гір Хіда, Кісо й Акаїсі. Він також додатково запропонував класифікувати гірський масив на Північні (Хіда), Центральні (Кісо) та Південні Альпи (Акаїсі). Ця класифікація вживається в японській науковій та популярній літературі. Окрім трьох основних хребтів, до Японських Альп часто відносять інші гори регіону Тюбу, що розташовані в Центарльнояпонському гірському пасмі. .::::::::::::::::читати далі

Обрані гірські хребти та масиви Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі

Обрані гірські вершини Гора, що горить (англ. Burning Mountain) — гора біля населеного пункту Вінген, Новий Південний Уельс, Австралія, розташована за 200 км на північ від Сіднея, біля шосе «Нова Англія» з Сіднея до Брісбена. Висота — 653 м. Своєю назвою гора зобов'язана природному процесу підземного горіння вугільного пласта, що проходить під землею через пісковик. Палаюча гора входить до Природного резерву Палаюча гора (Burning Mountain Nature Reserve), що управляється австралійською службою національних парків і дикої природи. Район гори також є спадщиною австралійських аборигенів. Полога стежка завдовжки 3,5 км піднімається від парковки до місця, де з-під землі виходить дим і сірка. Перші дослідники і поселенці вважали, що цей дим має вулканічне походження, і Палаюча гора, приблизно до 1830 року (за іншими даними — до 1866 року) вважалася єдиним активним континентальним вулканом в Австралії..::::::::::::::::читати далі

Обрані узгір'я та плоскогір'я Середньосибірське плоскогір'я. Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії. Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиной, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною. Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі

Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

Обрані вершини рівнинного рельєфу Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

Обрані низовини суходолу та улоговини океану Владимирська Мещера Мещерська низовина, Мещера — є величезною рівниною, що розташована в Центральному федеральному окрузі, займає східну частину Московської області, південну, — Владимирської і північну — Рязанської областей. За цим розрізняють: Підмосковну Мещеру, Владимирську Мещеру і Рязанську Мещеру (рязанська носить назву Мещерський край або сторона). Мещерська низовина має вид трикутника, обмеженого з півдня, — річкою Окою, з півночі — річкою Клязьмою, зі сходу річками — Судогдою і Колпною. Західна межа Мещерської низовини в межах Московської області доходить до міста Москви (залишками лісових масивів Мещери є в місті Москві парк «Сокільники» і район Лосиного острова), східна межа упирається в Оксько-Цнінський вал в районі міста Касимова Рязанської області. Рівнина має пониження з півночі на південь, у бік річки Оки. На півночі низовини висота над рівнем моря становить 120–130 метрів, знижуючись до 80-100 метрів в південній частині низовини. У центрі низовини від міста Єгор'євська до міста Касимова тягнеться невелика піднесеність складена четвертичними зандровими пісками і моренными суглинками.::::::::::::::::читати далі

Обрані западини суходолу та жолоби океану Географічне розташування Маріанської западини Схема утворення Маріанського жолоба. Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів. Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м. Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі

Корисні шаблони

Нові статті Венді Ренар — почато 24 червня 2022 користувачем Дми88 Іриней I Єрусалимський — почато 24 червня 2022 користувачем Krutyvuss Діодор І Єрусалимський — почато 24 червня 2022 користувачем Krutyvuss Ґай Карлтон, 1-й барон Дорчестер — почато 24 червня 2022 користувачем BataGoran Тимофій I Єрусалимський — почато 24 червня 2022 користувачем Krutyvuss Даміан I Єрусалимський — почато 23 червня 2022 користувачем Krutyvuss Список птахів Бонайре — почато 22 червня 2022 користувачем Olbiopontik Список птахів Саби — почато 22 червня 2022 користувачем Olbiopontik Список птахів Сен-Бартельмі — почато 22 червня 2022 користувачем Olbiopontik Кухня Сент-Люсії — почато 22 червня 2022 користувачем Vity OKM Гаянський пепперпот — почато 22 червня 2022 користувачем Vity OKM Кхазі-Гілс — почато 22 червня 2022 користувачем Білецький В.С. Кейви — почато 22 червня 2022 користувачем Білецький В.С. Брендівайн-Спрінгс — почато 22 червня 2022 користувачем Білецький В.С. Гамов (кратер) — почато 22 червня 2022 користувачем Jbuket Муртензе — почато 22 червня 2022 користувачем Nickispeaki Барлавенто (острови) — почато 21 червня 2022 користувачем Dmytro Tarnavsky Сотавенто (острови) — почато 21 червня 2022 користувачем Dmytro Tarnavsky Хінтерругг — почато 21 червня 2022 користувачем Nickispeaki Курфірстен — почато 21 червня 2022 користувачем Nickispeaki Акі та солона риба — почато 21 червня 2022 користувачем Vity OKM Ямайська кухня — почато 21 червня 2022 користувачем Vity OKM Ямайський пиріжок — почато 21 червня 2022 користувачем Vity OKM Суха (притока Іпеля) — почато 21 червня 2022 користувачем Леонід Панасюк Рис та горох — почато 21 червня 2022 користувачем Vity OKM Коукал андаманський — почато 20 червня 2022 користувачем Olbiopontik Чемпіонат Фарерських островів з футболу 2022 — почато 19 червня 2022 користувачем Jphwra Гореб — почато 19 червня 2022 користувачем Krutyvuss Коукал вохристоголовий — почато 18 червня 2022 користувачем Olbiopontik Пекельний каньйон, США — почато 18 червня 2022 користувачем IvanKiko

Обрані геоморфологічні пам'ятки Ландшафт над печерою Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі

Добра стаття Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище Монастирище) Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів: Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо. .::::::::::::::::читати далі

Вибрані списки геоморфології

Обрана ілюстрація Вулкан Еребус, Острів Росса

Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу

Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис інженерної геоморфології

Геоморфологічна література Рельєф у Тлумачному Словнику української мови. М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с. Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с. Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с. Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с. Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії. Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.) Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.) Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.) Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.) Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.) Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.) Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.) Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985 Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2.  Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9.  Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X.  Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology 138 (1): 209–222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004.  Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5.  Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7.  Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7.  Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9.  Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с. http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1.  Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7.  Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007.  }}

Геоморфологічні сайти www.geomorphometry.org - a non-commercial association of researchers and experts. An extensive review of bibliography of Geomorphometry literature by Richard J. Pike (report 02-465) Géomorphologie: relief, processus, environnement, revue française dédiée à la géomorphologie Groupe français de géomorphologie Laboratoire de géomorphologie de Clermont-Ferrand Laboratoire Morphodynamique Continentale et Côtière M2C à Caen Laboratoire d'Océanologie et de Géosciences du Nord de la France Université de Montréal, Groupe de recherche en géomorphologie fluviale Association Internationale des Géomorphologues (IAG) http://helpiks.org/6-22500.html

Геоморфологічні списки Масив Вінсон, Земля Елсворта, хребет Сентінел Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м, що за більшістю джерел, відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків», на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі {

Категорії Щоб побачити підкатегорії натисніть на ▻ Геоморфологія Рельєф за континентом Рельєф за країною Незавершені статті з геоморфології Шаблони:Геоморфологія Басейни Геоморфологи Геоморфологічні процеси Зсув ґрунту Карст Льодовиковий рельєф Мегаповені Орологія Поверхня тіл Сонячної системи Рельєф океанічного дна Тераси Узбережжя Форми рельєфу

Геоморфологічна періодика Геоморфология (журнал) Geomorphology (journal) Anthropocene Earth Surface Processes and Landforms Zeitschrift fur Geomorphologie Transactions of the Japanese Geomorphological Union Geomorphology - Elsevier Geografiska Annaler: Series A, Physical Geography Scripta Geologica http://ci.nii.ac.jp/vol_issue/nels/AN00333248_en.html https://en.wikipedia.org/wiki/Category:Earth_and_atmospheric_sciences_journals

Джерела

Чим Ви можете допомогти	Бібліотека
	Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на геоморфологічну тематику.

Сестринські проєкти і портали

Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Наука

Астрономія

Біологія

Економіка

Історія

Математика

Техніка

Фізика

Філософія

Хімія

про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку