Портал:Геоморфологія

Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проєкт  |  Портал

Геоморфологія Мапа рельєфу Землі Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

Вибрана стаття Ян-Має́н (норв. Jan Mayen) — норвезький острів, розташований на стику Норвезького та Ґренландського морів, приблизно за 600 км на північ від Ісландії, і 500 км на схід від Ґренландії та за 1000 км на захід від Норвегії. Географічні координати острова — 71° північної широти, 8°30’ західної довготи. Довжина острова — 55 кілометрів (у напрямку північний схід — південний захід) Площа — 373 км².::::::::::::::::читати далі

Геоморфологічна термінологія Схил Схи́ли — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин, долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил). За генезисом схили можуть являти собою первинну (що вийшла з моря) або деформовану тектонічними процесами поверхню, площину препарованого денудацією стійкого структурного елементу земної кори, частину поверхні акумулятивної або ерозійної форми рельєфу. Багато схилів мають комплексний генезис. Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природного середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів...::::::::::::::::читати далі

Вибране зображення Ельбрус, Кавказ

Обрані гірські системи Атлаські гори Загальний опис Атлаські гори, гори на північному-заході Африки, що простягнулися на 2400 км від Атлантичного узбережжя Марокко до затоки Габес у Тунісі і розташовані між Середземним морем на півночі і Сахарою на півдні. Єдиної назви для всієї гірської сиситеми у місцевого населення не існує, є лише назви окремих гірських хребтів і плато. Довжина бл. 2000 км. Найбільші висоти — у Марокко, де Атлас складений складчасто-бриловими, загалом паралельними хребтами (Сер. Атлас, Високий Атлас, Антиатлас та ін.), внутрішніми останцевими плато (Високі Плато, Марокканська Месета), денудаційними і акумулятивними рівнинами. Середня висота хребтів 2000—2500 м, найвищі — у Високому Атласі (г. Тубкаль, 4165 м). В зоні Алжиру А. звужується і знижується, в Тунісі представлений системою пагорбів Туніського А. та низьких гір, які розбиті скидами. Гори Атлас були підняті на значну висоту найновішими тектонічними рухами, що сталися переважно в кінці палеогену і неогену — тут і дотепер часті землетруси. Атлаські гори складені переважно вапняками, мергелями, строкатими глинами, зустрічаються древні вулканічні породи. Є родовища залізних, свинцево-цинкових, кобальтових (род. Бу-Аззер) та ін. руд, а також поклади фосфоритів, нафти. А. розташований у субтропічному поясі, клімат середземноморський поблизу узбережжя, напівпустельний у інших районах. В А. починаються довгі, але маловодні річки Дра і Шеліф. ::::::::::::::::читати далі

Обрані гірські хребти та масиви Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну. Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)..::::::::::::::::читати далі

Обрані гірські вершини Матергорн (нім. Matterhorn, італ. Cervino) — гора у Пеннінських Альпах на кордоні Італії та Швейцарії. Ця сьома за висотою гірська вершина Альп розташована між швейцарським населеленим пунктом Цермат (кантон Валіс) та італійським населеним пунктом Червінія (область Валле-д'Аоста). Матергорн має чотири стіни: північна височіє над долиною Цмут, південна дивиться на Червінію, східна та західна — відповідно на хребет Горне та гору Дент Дерен. Стіни розділяють чотири хребти: Гьорнлі (північно-східний), Ліон (південно-західний), Цмут (північно-західний) та Фург (південно-західний). З 1581 року Матергорн був відомий як Мон Червін, пізніше як Монте Сільвіо (1647 р.) та Монте Сервіно (1680 р.). Назва Матергорн вперше з'явилася в 1682 році. Назва гори складається з двох німецьких слів: Matte — луг та Horn — вершина, пік. Перші серйозні спроби піднятися на вершину почалися з 1857 року, в основному з італійського (південного) боку гори. Внаслідок більшої складності південних маршрутів усі ці спроби зазнали невдачі. Лише в 1865 (14 липня) році партія у складі британців Едварда Вімпера, Чарльза Хадсона, лорда Френсіса Дугласа, Дугласа Роберта Хедоу, француза Мішеля Кро та швейцарців батька та сина Пітерів Таугвальдерів змогли подолати вершину, використовуючи північний маршрут через хребет Гьорнлі.::::::::::::::::читати далі

Обрані узгір'я та плоскогір'я Межі Гвіанського щита. (англ.) Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі

Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

Обрані вершини рівнинного рельєфу Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

Обрані низовини суходолу та улоговини океану Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану Профіль дна Північного Льодовитого океану від Баренцева моря до (географічного) Північного полюсу Улоговина Нансена — океанічна котловина в центральній частині Північного Льодовитого океану, розташована між хребтом Гаккеля і шпіцбергензько-північноземельським материковим схилом. Разом з глибшою котловиною Амундсена є складаючими Євразійського басейну. Баренцова абісальна рівнина розташована в центрі котловини Нансена..::::::::::::::::читати далі

Обрані западини суходолу та жолоби океану Топографічна карта жолоба Кайман і прилеглих районів Жолоб Кайман знаходиться з західного краю мікроплити Гонав Жолоб Кайман (Кайманова западина, на радянських картах 50-х рр. — Западина Бартлетт) — складна зона трансформного розлому на дні західної частини Карибського моря між Ямайкою і Каймановими островами. Утворює частину тектонічної границі між Північно-Американською та Карибською плитами. Починається від Навітряної протоки, проходить південніше гірського пасма Сьєрра-Маестра на Кубі і далі йде до Гватемали. Кордон плит прямує по по материку (розлом Мотагуа) і потім дном Тихого океану, утворюючи Центрально-Американський жолоб..::::::::::::::::читати далі

Корисні шаблони

Нові статті Ігіткін (острів) — почато 31 січня 2023 користувачем Karina emerald Черношина — почато 31 січня 2023 користувачем Леонід Панасюк Бумор (пік) — почато 31 січня 2023 користувачем Sasha-ts Кім Хун Бінь — почато 31 січня 2023 користувачем Софі0908 Сьєрра-де-Буморт (масив) — почато 31 січня 2023 користувачем Sasha-ts Ла-Барунія-да-Ріалб — почато 31 січня 2023 користувачем Sasha-ts Ганс-Герольд Гаубер — почато 30 січня 2023 користувачем Антон Даньків Анллах — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Тутагуал II ап Рун — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Рун ап Нехтон — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Нехтон ап Сенілт — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Сенілт ап Дінгад — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Дінгад ап Тутагуал — почато 30 січня 2023 користувачем W.Gadyuchko Цернінка — почато 30 січня 2023 користувачем Леонід Панасюк Шібська вода — почато 29 січня 2023 користувачем Леонід Панасюк Водоспад Іваниха — почато 28 січня 2023 користувачем Gudyma s Франческо I Гаттілузіо — почато 27 січня 2023 користувачем Dmytro Tarnavsky Кунетицька гора — почато 27 січня 2023 користувачем Остап-Юліан Атерваль (Захарко) Ян Гадомський (астроном) — почато 27 січня 2023 користувачем Oleksiy.golubov Паїсіос Лігаридес — почато 27 січня 2023 користувачем NewChappie Слатвинець — почато 27 січня 2023 користувачем Леонід Панасюк Кабаш — почато 26 січня 2023 користувачем Visem Хавадакс — почато 26 січня 2023 користувачем Karina emerald Приндл (гора) — почато 26 січня 2023 користувачем Karina emerald Прадес (гори) — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts Сант-Мікель-де-Сольтерра (гора) — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts Каталонська Прибережна западина — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts Каталонський Береговий хребет — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts Каталонський Прибережний хребет — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts Гульєрі (гори) — почато 26 січня 2023 користувачем Sasha-ts

Обрані геоморфологічні пам'ятки Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви. У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га. .::::::::::::::::читати далі

Добра стаття А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр. Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м. Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі

Вибрані списки геоморфології

Обрана ілюстрація Західні Карпати — Татри — Кежмарский Штит, Словаччина

Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу

Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис інженерної геоморфології

Геоморфологічна література Рельєф у Тлумачному Словнику української мови. М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с. Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с. Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с. Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с. Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії. Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.) Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.) Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.) Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.) Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.) Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.) Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.) Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985 Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2.  Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9.  Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X.  Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology 138 (1): 209–222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004.  Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5.  Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7.  Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7.  Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9.  Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с. http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1.  Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7.  Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007.  }}

Геоморфологічні сайти www.geomorphometry.org - a non-commercial association of researchers and experts. An extensive review of bibliography of Geomorphometry literature by Richard J. Pike (report 02-465) Géomorphologie: relief, processus, environnement, revue française dédiée à la géomorphologie Groupe français de géomorphologie Laboratoire de géomorphologie de Clermont-Ferrand Laboratoire Morphodynamique Continentale et Côtière M2C à Caen Laboratoire d'Océanologie et de Géosciences du Nord de la France Université de Montréal, Groupe de recherche en géomorphologie fluviale Association Internationale des Géomorphologues (IAG) http://helpiks.org/6-22500.html

Геоморфологічні списки На цьому графіку 100 найвідоміших вершин Землі Файл:Hilo Town.jpg Острів Гаваї. Вулкан Мауна-Кеа Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі Острови з найвищими вершинами понад 2000 м {

Категорії Щоб побачити підкатегорії натисніть на ▻ Геоморфологія Рельєф за континентом Рельєф за країною Незавершені статті з геоморфології Шаблони:Геоморфологія Басейни Геоморфологи Геоморфологічні процеси Зсув ґрунту Карстознавство Льодовиковий рельєф Мегаповені Орологія Поверхня тіл Сонячної системи Рельєф океанічного дна Тераси Узбережжя Форми рельєфу

Геоморфологічна періодика Геоморфология (журнал) Geomorphology (journal) Anthropocene Earth Surface Processes and Landforms Zeitschrift fur Geomorphologie Transactions of the Japanese Geomorphological Union Geomorphology - Elsevier Geografiska Annaler: Series A, Physical Geography Scripta Geologica http://ci.nii.ac.jp/vol_issue/nels/AN00333248_en.html https://en.wikipedia.org/wiki/Category:Earth_and_atmospheric_sciences_journals

Джерела

Чим Ви можете допомогти	Бібліотека
	Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на геоморфологічну тематику.

Сестринські проєкти і портали

Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Наука

Астрономія

Біологія

Економіка

Історія

Математика

Техніка

Фізика

Філософія

Хімія

про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку