Портал:Геоморфологія
Геоморфологія ![]() Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
![]() ![]() Острів Крит (грец. Νησί Κρήτη) — п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа — 8 336), протяжність берегової лінії — 1 046 кілометрів. Острів розташований на відстані від Європи — 110 км, Азії — 175 і Африки — 300 км та омивається чотирма морями — Критським, Лівійським, Карпатоським та Міртійським. Столиця Криту — місто Іракліон. На острові знаходяться залишки мінойської культури — найдавнішої європейської цивілізації, яка процвітала на Криті за тисячі років до нашої ери.::::::::::::::::читати далі |
Геоморфологічна термінологія ![]() Вододі́л — лінія, межа, що розділяє басейни суміжних водойм (річок, озер та інше) або скупчень підземних вод. Зазвичай вододіли проходять по гірських хребтах або через найвищі точки певної місцевості. Розрізняють: головний вододіл — між сусідніми річковими системами; боковий вододіл — між притоками однієї річки (або іншої водойми). За типами збираних вод розрізняють поверхневий та підземний вододіли. Головна вододільна лінія материка утворює континентальний вододіл (головний вододіл), що поділяє басейни стоку різних океанів. Наприклад, Великий континентальний вододіл у Північній Америці проходить по Скелястих горах з півночі на південь. По один його бік річки течуть у західному напрямку до Тихого океану, а по інший — на північний схід до Північного Льодовитого океану, на схід до Атлантичного океану або на південний схід до Мексиканської затоки..::::::::::::::::читати далі |
![]() |
Обрані гірські системи ![]() Скандина́вські го́ри (норв. Den skandinaviske fjellkjede, швед. Skanderna, фін. Skandit) — гірський масив, що перетинає Скандинавський півострів, протяжністю близько 1700 км а шириною — до 320 км. Західні схили гір круто уриваються у Північне море і Норвезьке море, формуючи норвезькі фьорди в напрямку на північний схід, до кордону з Фінляндією вони зникають. На півночі гори є кордоном між Норвегією,Швецією і Фінляндією, але їхня висота несуттєва. Висота гір порівняно невелика. Найвища точка — гора Гальхепігген (норв. Galdhøpiggen), 2469 м, розташована в південній частині Норвегії. Найвища точка на території Швеції — гора Кебнекайсе (швед. Kebnekaise), 2111 м. Рельєф згладжений діяльністю древніх льодовиків. Сучасні льодовики скандинавських гір є одними з найбільш потужних в материковій Європі. Комбінація північного розташування і вологості від Північної Атлантики викликала утворення крижаних полів і льодовиків разом з крутими схилами гір створюють захоплюючі і драматичні краєвиди. Рельєф Скандинавських гір був значною мірою згладжений діяльністю стародавніх льодовиків. В сучасному рельєфоутворенні провідну роль відіграє...::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські хребти та масиви ![]() Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські вершини ![]() Гора Цукрова голова (порт. Pão de Açúcar) — скеля, розташована в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, на півострові, що простягається у напрямку Атлантичного океану на вході в бухту Ґуанабара. Скеля сягає висоти 396 метрів над рівнем моря. Вважається, що її назва походить від схожості з традиційною формою сконцентрованого рафінованого цукру. Проте, здається що це — народна етимологія, вважається, що назва фактично походить походить від Pau-nh-acuqua («високий погорб») на мові як тупі-гуарані, так і тубільного народу тамойос. Гора Цукрова голова — лише одна з кількох монолітних скель з граніту і кварцу, які височіють над водою навколо Ріо-де-Жанейро, але . На скелю зараз веде канатна дорога (відома у народі як bondinho, офіційно називається teleférico), здатна до перевезення 75 пасажирів за раз. Її довжина 1400 метрів, вагончик проходить між пагорбами Бабілонія і Урка кожної пів-години. Лінія була збудована у 1912 році. Ця скеля настільки відома, що її наявність у фільмі чи на фотографії відразу асоціюється з Ріо-де-Жанейро. Під час відвідування Цукрової голови слід знайти час, щоб також відвідати Pista Claudio Coutinho. Це доріжка довжиною 2,5 км уздовж берега моря, яка починається на «Червоному пляжі»" (Praia vermelha). Люди зазвичай бігають або гуляють там, деякі сидять та насолоджуються фантастичним видом на затоку, а інші приводять дітей, щоб погратися та погодувати мавп-капуцинів. Також можна піднятися на першу ступень гори та насолодитися виглядом на затоку..::::::::::::::::читати далі |
Обрані узгір'я та плоскогір'я ![]() Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії. Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиною, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною. Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
Обрані вершини рівнинного рельєфу Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані низовини суходолу та улоговини океану
|
Обрані западини суходолу та жолоби океану [[Файл:|120пкс|праворуч]] .::::::::::::::::''читати далі'' |
![]() |
![]()
|
Обрані геоморфологічні пам'ятки ![]() Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі |
![]() Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки геоморфології
|
![]() ![]() |
![]() Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
![]() Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
![]()
|
![]() Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
![]()
|
Геоморфологічна література
}} |
Геоморфологічні списки ![]() Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м[10], що за більшістю джерел[11], відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків»[12], на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі
|
![]()
|
Геоморфологічна періодика
|
Джерела
ред.- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- ↑ Бофорта котловина // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Energy Citations Database (ECD) - - Document #6828411. Osti.gov. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ R. W. Macdonald, E. C. Carmack (29 листопада 1991). Age of Canada Basin Deep Waters: A Way to Estimate Primary Production for the Arctic Ocean. Sciencemag.org. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Winter sea-ice melt in the Canada Basin, Arctic Ocean. Agu.org. 15 лютого 2012. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Seasonal Variations in Sea Ice Motion and Effects on Sea Ice Concentration in the Canada Basin. Agu.org. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Heat Flow through the Arctic Ocean Floor: The Canada Basin-Alpha Rise Boundary. Agu.org. 11 жовтня 1965. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Seasonal variations of sea ice motion in the Canada Basin and their implications. Agu.org. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Ashton F. Embry, Kirk G. Osadetz (8 лютого 2011). Stratigraphy and tectonic significance of Cretaceous volcanism in the Queen Elizabeth Islands, Canadian Arctic Archipelago - Canadian Journal of Earth Sciences. Nrcresearchpress.com. Процитовано 5 червня 2012.
- ↑ Вершини з відносною висотою від 500 до 1500 м відмічені знаком [*].
- ↑ Eberhard Jurgalski & 8000ers.com. Short History of Orometrical Prominence. 8000ers.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2014. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ The World Ultras Homepage (англ.)
Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
Сестринські проєкти і портали | ||
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: |