Ліщина звичайна
Ліщи́на звича́йна або європе́йська (Corylus avellana L.) — багаторічна рослина родини березових, відома також під народними назвами горі́шник, орішина, лісови́й горі́х.
| Ліщина звичайна | |
|---|---|
| |
| Ліщина звичайна у Ботсаді ім. Фоміна, Київ | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Суперастериди (Superasterids) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Букоцвіті (Fagales) |
| Родина: | Березові (Betulaceae) |
| Рід: | Ліщина (рід) (Corylus) |
| Вид: | Ліщина звичайна (C. avellana)
|
| Біноміальна назва | |
| Corylus avellana L., 1753
| |
У тих країнах, де мало ліщини, її розводять в садах вже як культурну рослину. Це стосується в першу чергу Греції та Риму, де ліщину обробляли в стародавні часи, завізши її з Кавказу[1]. Про давність вживання горіхів у їжу можна судити по великій кількості горіхової шкаралупи, знайденої в усіх оселях доісторичної людини[1].
Фундук — це окультурена форма ліщини, найкращий сорт ліщини.[1]
ОписРедагувати
Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-7 м заввишки.
Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.
Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.
КвітиРедагувати
Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають угорі характерний пучок волосків.
Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.
Ліщина — однодомна рослина, що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки. Тільки після цвітіння починає розпускатися листя на кущах ліщини.
.jpg)
ПлідРедагувати
Плід — горіх 15-20 мм завширшки, вкритий дуже коротким опушенням та обгорнутий трубчастою зеленою плюскою, схожою на зрослі листки. Плюска утворюється із приквітків.
Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.
ПоширенняРедагувати
Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.
Тіньовитривала рослина.
Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.
Запаси сировини ліщини звичайної є значними.
Хімічний складРедагувати
До складу ядра ліщинних горіхів входять жир (57,4-62,5 %), крохмаль і цукри (2,5 %), вітамін В1, каротин, мікроелементи, 17 %[1] білків. Листя й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7 %).
Практичне використанняРедагувати
Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин.
Ліщина — один з важливих лісових енергоносіїв, у ранньовесняний період дає багато високоякісного пилку, який містить багато білків і вітамінів. Бджоли навесні часто збирають пилок ліщини для потреб бджолиної сім'ї.[2] Часто його заготовляють для підгодівлі бджіл узимку і рано навесні, для цього зрізані гілки виставляють в теплому місці у воду, ліщина випускає сережки та розсіює велику кількість пилку, його збирають і готують суміші для підгодівлі бджолиних сімей. Також бджоли збирають з ліщини падевий мед.
Ліщина звичайна — харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна, фітомеліоративна рослина.
У харчуванніРедагувати
Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування — їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів, зокрема, уварюючи з медом або виноградом. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, варення, а макуха переробляється на шоколад, халву. Щоб отримати горіхові вершки, ядра очищують від шкаралупи, товчуть у ступі, доливаючи воду. З кашоподібної маси готують креми для тістечок, кексів, тортів.
ОліяРедагувати
Особливо цінується олія, яку добувають з ядра горіха. Олія світло-жовтого кольору, високої якості, смаком нагадує мигдалеву. Своїми властивостями вона не поступається мигдалевій. Поживність (калорійність їжі) горіхів ліщини у два рази вища, ніж пшениці, у три 3 рази — ніж маку та у вісім разів — ніж молока[1]. Горіхова олія має ту перевагу, що при горінні не коптить. Застосовується в кондитерських виробах, оскільки тісто з домішком горіхової олії добре сходить, а випечені вироби довго не черствіють[3].
Отримання олії в домашніх умовахРедагувати
Для отримання олії горіхи підсушують, розколюють. Ядра подрібнюють. Горіхову масу, звану «масельничкою», злегка розводять водою і підігрівають. Водяна пара розриває клітини, звільняючи олію, а підігріта олія стає рідшою і легше відтискається. Нагріту горіхову масу загортають в чисту ганчірочку і кладуть під прес, гвинтовий або клиновий. В останньому випадку масельничку кладуть між дошками, поміщеними в раму або у виріз у колоді. Між рамою (чи колодою) і дошками забивають клини. Під прес підставляють посудину для збору олії.[1]
У медициніРедагувати
У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію — проти глистів, висушену плюску — при проносах, кору — проти пропасниці, листки — як антисептичний засіб.
У народній медицині ядра горіхів використовують у харчуванні як засіб від гіполактації: 30-10 г на добу відразу ж підвищує лактацію на 40-80 мл на добу.[4]
У ветеринарії пилок використовують для лікування кишкових захворювань.
У промисловостіРедагувати
Листя й кора ліщини багаті на дубильні речовини (відповідно 10 і 7 %), а в корі містяться природні барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір.
Використовується і у парфумерії, для виготовлення високоякісних художніх фарб.
З вугілля ліщини роблять олівці для малювання[1]. Кора використовується для дублення і для виготовлення жовтої фарби.
Деревина ліщини відзначається рівномірною будовою, блискуча, пружна, гнучка. З неї виготовляють обручі, столярні й токарні вироби. Тонкі гілки придатні для грубого плетива (кошики, меблі), прямі пагони — для ціпків, вудок, держаків. При випалюванні деревини одержують рисувальне вугілля.
Декоративне використанняРедагувати
Як декоративна рослина ліщина заслуговує ширшого застосування в озелененні міст. Придатна для створення груп у парках і лісопарках, майже зовсім не пошкоджується шкідниками. Має ряд декоративних форм.
У сільському господарствіРедагувати
Широко використовується як підщепа для виведення високоврожайних садових сортів. Як підліскова порода, що підвищує родючість ґрунту, добре його затінює, застосовується в прибалкових і протияружних лісомеліоративних насадженнях, має прекрасні вітрозахисні й ґрунтозахисні властивості.
Збирання, переробка та зберіганняРедагувати
Горіхи ліщини звичайної збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках при температурі не вище 40° протягом кількох годин. Вологість висушених горіхів не повинна перевищувати 14-15 %.
З одного гектара можна зібрати до 2 тонн горіхів[1].
ШкідникиРедагувати
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в г д е ж и (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 462.
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.106
- ↑ Бойко В. І. Тактика ведення лактації в разі інтраамніального інфікування / В. І. Бойко, Т. В. Бабар // Здоровье женщины. — 2011.—Т.57—№ 1.— С.102-103.
Джерела та літератураРедагувати
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Фундук: прикладна генетика, селекція, технологія розмноження і виробництва: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. С. Косенко, А. І. Опалко, О. А. Опалко ; за ред. І. С. Косенка; Нац. акад. наук України, Нац. дендропарк «Софіївка». — К.: Наукова думка, 2008. — 256 с.: ілюстр.
- Вирощування ліщини [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Ліщина звичайна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 245. — ISBN 5-88500-055-7.
- Ліщина звичайна // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 106.
- Горіх [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 269-270. — 1000 екз.
- Ліщина [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 855. — 1000 екз.