Ліщина звичайна

вид рослин
(Перенаправлено з Ліщина)

Ліщи́на звича́йна або європе́йська[1] (Corylus avellana L.) — багаторічна рослина родини березових, відома також під народними назвами горі́шник, орішина, лісови́й горі́х.

Ліщина звичайна
Ліщина звичайна у Ботсаді ім. Фоміна, Київ
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Березові (Betulaceae)
Рід: Ліщина (рід) (Corylus)
Вид:
Ліщина звичайна (C. avellana)
Біноміальна назва
Corylus avellana
L., 1753

У тих країнах, де мало ліщини, її розводять в садах вже як культурну рослину. Це стосується в першу чергу Греції та Риму, де ліщину обробляли в стародавні часи, завізши її з Кавказу[2]. Про давність вживання горіхів у їжу можна судити по великій кількості горіхової шкаралупи, знайденої в усіх оселях доісторичної людини[2].

Фундук — це окультурена форма ліщини, найкращий сорт ліщини[2].

Опис ред.

Ліщина звичайна — деревоподібний кущ 2-7 м заввишки.

 
Листя та горішки ліщини звичайної

Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.

Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.

Квіти ред.

Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.

Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.

Ліщина — однодомна рослина, що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки. Тільки після цвітіння починає розпускатися листя на кущах ліщини.

 
Ліщи́на звича́йна (Corylus avellana L.) . Маточкові квітки.
 
Цвітіння ліщини в лютому на Вінниччині

Плід ред.

Плід — горіх 15-20 мм завширшки, вкритий дуже коротким опушенням та обгорнутий трубчастою зеленою плюскою, схожою на зрослі листки. Плюска утворюється із приквітків.

Докладніше: Ліщинні горіхи

Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.

Поширення ред.

 
Ліщина у лісі поблизу Києва взимку.

Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.

Тіньовитривала рослина.

Поширена по всій Україні. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Одеська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.

Запаси сировини ліщини звичайної є значними.

Хімічний склад ред.

До складу ядра ліщинних горіхів входять жир (57,4-62,5 %), крохмаль і цукри (2,5 %), вітамін В1, каротин, мікроелементи, 17 %[2] білків.

Листя й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7 %).

Практичне використання ред.

Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин.

Ліщина — один з важливих лісових енергоносіїв, у ранньовесняний період дає багато високоякісного пилку, який містить багато білків і вітамінів. Бджоли навесні часто збирають пилок ліщини для потреб бджолиної сім'ї[3]. Часто його заготовляють для підгодівлі бджіл узимку і рано навесні, для цього зрізані гілки виставляють в теплому місці у воду, ліщина випускає сережки та розсіює велику кількість пилку, його збирають і готують суміші для підгодівлі бджолиних сімей. Також бджоли збирають з ліщини падевий мед.

Ліщина звичайна — харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

У харчуванні ред.

Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування — їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів, зокрема, уварюючи з медом або виноградом. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, варення, а макуха переробляється на шоколад, халву. Щоб отримати горіхові вершки, ядра очищують від шкаралупи, товчуть у ступі, доливаючи воду. З кашоподібної маси готують креми для тістечок, кексів, тортів.

 
Горіхи ліщини (зліва — у шкаралупі, справа — без)
 
Горіхи ліщини як цінна сировина

Олія ред.

Особливо цінується олія, яку добувають з ядра горіха. Олія світло-жовтого кольору, високої якості, смаком нагадує мигдалеву. Своїми властивостями вона не поступається мигдалевій. Поживність (калорійність їжі) горіхів ліщини у два рази вища, ніж пшениці, у три 3 рази — ніж маку та у вісім разів — ніж молока[2]. Горіхова олія має ту перевагу, що при горінні не коптить. Застосовується в кондитерських виробах, оскільки тісто з домішком горіхової олії добре сходить, а випечені вироби довго не черствіють[4].

Отримання олії в домашніх умовах ред.

Для отримання олії горіхи підсушують, розколюють. Ядра подрібнюють. Горіхову масу, звану «масельничкою», злегка розводять водою і підігрівають. Водяна пара розриває клітини, звільняючи олію, а підігріта олія стає рідшою і легше відтискається. Нагріту горіхову масу загортають в чисту ганчірочку і кладуть під прес, гвинтовий або клиновий. В останньому випадку масельничку кладуть між дошками, поміщеними в раму або у виріз у колоді. Між рамою (чи колодою) і дошками забивають клини. Під прес підставляють посудину для збору олії[2].

У медицині ред.

У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію — проти глистів, висушену плюску — при проносах, кору — проти пропасниці, листки — як антисептичний засіб.

У народній медицині ядра горіхів використовують у харчуванні як засіб від гіполактації: 30-10 г на добу відразу ж підвищує лактацію на 40-80 мл на добу[5].

У ветеринарії пилок використовують для лікування кишкових захворювань.

У промисловості ред.

Листя й кора ліщини багаті на дубильні речовини (відповідно 10 і 7 %), а в корі містяться природні барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір.

Використовується і у парфумерії, для виготовлення високоякісних художніх фарб.

З вугілля ліщини роблять олівці для малювання[2]. Кора використовується для дублення і для виготовлення жовтої фарби.

Деревина ліщини відзначається рівномірною будовою, блискуча, пружна, гнучка. З неї виготовляють обручі, столярні й токарні вироби. В XX ст. широко застосовувалася у вигляді вудилищ для риболовлі. Тонкі гілки придатні для грубого плетива (кошики, меблі), прямі пагони — для ціпків, держаків, тинів та підпірок для городини. При піролізі деревини ліщини отримують рисувальне вугілля.

Декоративне використання ред.

Як декоративна рослина, ліщина заслуговує ширшого застосування в озелененні населених пунктів України. Придатна для створення груп у парках і лісопарках, невибаглива до вимог при висадженні[6], вона майже зовсім не пошкоджується шкідниками. Має ряд декоративних форм.

У сільському господарстві ред.

Широко використовується як підщепа для виведення високоврожайних садових сортів. Як підліскова порода, що підвищує родючість ґрунту, добре його затінює, застосовується в прибалкових і прияружних лісомеліоративних насадженнях, має прекрасні вітрозахисні й ґрунтозахисні властивості.

Збирання, переробка та зберігання ред.

Горіхи ліщини звичайної збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках при температурі не вище 40° протягом кількох годин. Вологість висушених горіхів не повинна перевищувати 14-15 %.

З одного гектара можна зібрати до 2 тонн горіхів[2].

В 2022 році, в Одеській області, компанією Filbert було побудовано завод з кондитерської переробки фундука. Завод збудували в умовах війни прискореними темпами — з серпня по грудень, тоді ж Filbert отримав італійське обладнання, а в січні пакувальну лінію українського виробництва. Окрім виробничих потужностей, компанія Filbert має в Одеській області сади на площі 820 га, які засаджені основними промисловими сортами Tonda Di Giffoni, Romano, Tonda Gentile delle Langhe, Mortarella, Nocchione, які відмінно адаптуються під м'який клімат, добре плодоносять, чудово піддаються розколу і високому відсотку бланшування[7].

Шкідники ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Corylus avellana // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б в г д е ж и (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  3. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 462. 
  4. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.106
  5. Бойко В. І. Тактика ведення лактації в разі інтраамніального інфікування / В. І. Бойко, Т. В. Бабар // Здоровье женщины. — 2011.—Т.57—№ 1.— С.102-103
  6. Як та коли садити ліщину восени: корисні поради. // Автор: Марія Климко, 07.11.2021, 15:21
  7. В Одеській області побудували завод. 28.10.2023, 21:00

Джерела та література ред.

 
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліщина звичайна