Вивірка
Час існування: середній міоцен — сьогодення
Вивірка звичайна типовий
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Підродина: Sciurinae
Триба: Sciurini
Рід: Вивірка (Sciurus)
Linnaeus, 1758

Tenes
Sciurus
Hesperosciurus
Otosciurus
Guerlinguetus
Hadrosciurus
Urosciurus

Посилання
Вікісховище: Sciurus
Віківиди: Sciurus
EOL: 34612
ITIS: 180171
NCBI: 10001

Ви́ві́рка[1][2], віве́риця[3][4], або бі́лка[5][6][ком. 1] (Sciurus) — рід гризунів родини вивіркових. Вивірка пристосована до життя на деревах. Рід налічує багато видів (29[7]), поширених у лісах Європи, Азії та Америки. Вивірки належать до групи немишовидих гризунів. Представники роду — лісові жителі, які живляться переважно насінням та плодами. Вони в основному денні й проводять більшу частину свого часу на деревах, зрідка спускаючись на землю в пошуках їжі. Вивірки будують власні гнізда, зазвичай, у вигляді кулястого витвору з гілок і листя, в порожнинах дерев або у розгілках. Етимологія: наукова назва Sciurus походить від дав.-гр. σκιά — «тінь», οὐρά — «хвіст», σκίουρος — «заслонений хвостом», алюзія до положення хвоста, коли тварина сидить прямо[8].

Опис

ред.

Це дрібні гризуни, які мають довгасті тіла з довгими пухнастими хвостами. Вага: 176–768 грамів, довжина тіла без хвоста: 160–308 мм, довжина хвоста: 149–313 мм. Верхня губа розділена. Задні кінцівки довші за передні й мають фізіологічні пристосування в щиколотках, які дозволяють повертатися на 180 градусів; ступні п'ятипалі. Моляри горбкуваті. Є невеликий статевий диморфізм у Sciurus, але більшість середніх показників маси та довжини близькі.

Вивірки всеїдні: крім горіхів, насіння, плодів, грибів і зеленої рослинності вони також вживають в їжу комах, яйця і навіть невеликих птахів, а крім того дрібних ссавців і жаб. У весняний період можуть живитися бруньками рослин.

Однією з притаманних ознак вивірок, є здатність запасати їжу на зиму, зокрема горіхи, закопуючи їх в землю, чи ховаючи в дуплах дерев. Часто вони не знаходять ці запаси, чим сприяють поширенню насіння рослин.

Спосіб життя

ред.

Гризуни з роду Sciurus ведуть денний спосіб життя і витрачають значну частину свого діяльного дня на пошук їжі та розсіювання насіння. Завдяки своїй деревній природі та фізіологічним пристосуванням до лазіння, вони проводять більшу частину часу на деревах і чудово вміють робити прості розрахунки щодо стрибків між деревами на основі хитання гілок і ваги. Ці види переміщують насіння в невеликі сховища для подальшого вилучення. Вони, зазвичай, будують свої гнізда у вигляді круглястої конструкції з гілок і листя в дуплах дерев або розвилках гілок.

Вони харчуються здебільшого горіхами та іншим насінням, фруктами та деякими частинами рослин і, рідше, випадковою тваринною їжею, як от комахи, яйця, пташенята й інші дрібні тварини.

Види Sciurus мають середню тривалість життя 5–10 років, хоча в неволі цей вік може подвоїтися до майже 20 років.

Надродові таксони

ред.

Рід вивірка (Sciurus) є типовим для родини вивіркових (Sciuridae) та всіх його мотрійкових складових: триби Sciurini та підродини Sciurinae. Водночас, родина вивіркових є типовою для надродини вивіркуватих (Sciuroidea), підряду вивірковидих (Sciuromorpha) та групи підрядів «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Тобто повна мотрійка має такий вигляд (цифри за [1] [Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.]):

Найближчі родові групи

ред.

Найближчими до вивірок гризунами є чотири роди, що разом з вивіркою входять до складу триби Sciurini:

Склад роду: підроди й види

ред.
 
Вивірка звичайна — Sciurus vulgaris
 
Вивірка сіра — Sciurus carolinensis
 
Вивірка чорна — Sciurus niger
 
Вивірка юкатанська — Sciurus yucatanensis
 
Вивірка японська — Sciurus lis

Рід вивірка поділяють на 7 підродів та 30 видів[9]. Номінативний підрід Sciurus s. str. охоплює 13 видів.

Типовим видом роду є вивірка звичайна (Sciurus vulgaris).

В Україні, як і по всій Європі, поширений один вид цього роду — Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). Найближчий у географічному вимірі інший вид вивірок — вивірка кавказька (Sciurus anomalus), розповсюджена у Грузії і в Закавказзі.

Назва роду українською мовою

ред.

Словник Б. Грінченка подає українське «вивірка» (з варіантами «веві́рка», «вевю́рка»[10]; останнє тотожне пол. wiewiórka) як відповідник до російського «бѣлка»[2], але також наводить синоніми «білка»[6] і «біли́ця»[11], «віве́риця»[12] (останнє — на Галичині[12]).

Слово «вѣверица» засвідчене в давньоруській мові. Воно походить від праслов'янських форм *věverъka, *věverica. Вважають, що праслов'янська назва вивірки утворена від подвоєння праіндоєвроп. кореня *ver («вигинати», «виправляти»), з якого походить також лат. viverra (див. «Вівера»)[13].

«Білка», «білиця» — пізні утворення від д.-рус. бѣла вѣверица («біла вівериця»). Первісно «білицями» («білками») звали лише вивірок з білою шерстю (таке хутро цінувалося особливо високо), потім це слово стало загальним позначенням всіх вивірок[13][14].

В українській теріологічній літературі існує дві видозміни родової назви Sciurus. У хронології в теріологічних оглядах рід згадується так[15]:

  • 1874 вывѣрка звычайна (Sciurus vulgaris) (Полянській, М. «Зоологія». — Прага, 1874)
  • 1920/1927 вивірка, білка (Шарлемань, 1920, 1927),
  • 1922 вивірка (Іван Верхратський, 1922)
  • 1925 вивірка (Храневич, 1925),
  • 1928/1931 вивірка (Паночіні, 1931)
  • 1930 вивірка (Ернст, Київ, 1930)
  • 1930 вивірка, білка (Sciurus vulgaris) (Українська загальна енциклопедія, Іван Раковський (гол. ред.))
  • 1938/1952/1965 білки (Мигулін, 1938; Корнєєв, 1952, 1965),
  • 1956 рос. — белка, векша, місцеве — вивірка, білиця (Татаринов К. А. Звірі західних областей України, 1956),
  • 1962 Голоскевич Г. Правописний словник
  • 1983 білка, вивірка (Маркевич, Татарко, 1983),
  • 1997 вивірка (Загороднюк, Покиньчереда, 1997),
  • 1999—2006 вивірка (Загороднюк, 1999, 2004, 2006; Дулицкий, 2001),
  • 2005/2006 вивірка (білка) (Делеган та ін., 2005; Булахов, Пахомов, 2006).

У працях зоологів до 1932 року і після 1991 при позначенні роду Sciurus (якому присвячено цю сторінку) переважає назва «вивірка», у період 1933—1991 року родову назву «вивірка» ставили синонімом до видової назви «білка» або вилучали[джерело?]. Поза зоологічною літературою становище дещо інше: більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка[16], Огієнка[17] та Тимченка[18], а також Енциклопедія українознавства[19]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» для позначення роду Sciurus невідоме, замість нього вживають слово «білка»[17].

Вивірка у художній літературі

ред.

Вивірка доволі часто згадується в українській художній літературі. Кілька прикладів вживання:

  • Як «вивірка»:

Ольга Кобилянська, повість «Через кладку» (1913):

Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і мовчали.

Іван Ле, повість «Кленовий лист» (1960):

Під час відпочинку Роман виліз на дерево і ганяв вивірку на невимовну втіху дівчаток.

Олександр Кузьменко, замальовка «Зустріч» (1968):

Притулившись до дерева, я упродовж усієї боротьби розважаю: сонячна вивірка щастя мешкає поряд із тим, хто жадає володіти нею, однак переплигує на інше місце, як тільки людина намагається перехопити її собі в обладу.

Іван Багряний, «Тигролови» (1944):

Перед очима, по буйній яскравій зелені, бігали сонячні зайчики. Десь реготала вивірка.

Дмитро Павличко, «Поля, немов токи скляні» (1965):

Край хати — журавель-батіг, Соснова кучерява шапка, Де сонця золотий горіх Тримає вивірка у лапках.
  • Як «білка»:

Олесь Гончар[20], «Бригантина» (1973):

Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись, шастають, мов білки, між гіллям, меткі, верткі, тільки листя шелестить та лоби крізь кетяги черешень проблискують…

Осип Назарук[20], «Роксоляна» (1930):

Почала бігти [Ель Хуррем] парком дрібними ніжками, оглядаючись на нього, як молода вивірка-білка.

Олесь Донченко[20]:

Десь у хвойній верховині завовтузилася білка.

Іван Нехода[21]:

І падає сніг, і шумлять дерева… Десь лускає білка горішки дебелі.

Також з назвою роду пов'язані фразеологізми «крутитися як (наче) [та] білка в колесі» та «обідрати як (мов, наче) білку»[22].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
Коментарі
  1. Див. інші синоніми у розділі «Назва роду українською мовою»
Виноски
  1. Вивірка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Вивірка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Вівериця // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  4. Вівериця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Білка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. а б Білка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Процитовано 02.10.2022.
  8. Palmer T. S. Index Generum Mammalium: A List of the Genera and Families of Mammals // North American Fauna. — 1904. — Вип. 23. — С. 625.
  9. Види ссавців світу, 2005[недоступне посилання]
  10. Вевірка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Білиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. а б Вівериця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  14. Ю. В. Откупщиков. Белка и беличий // К истокам слова. Рассказы о науке этимологии. — М. : Авалон, 2005. — С. 27.
  15. І.В. Загороднюк. Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України (PDF). Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2013.
  16. Словарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65
  17. а б Іван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52 [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]
  18. Історичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170
  19. Енциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж — Нью-Йорк, 1955. с. 130
  20. а б в білка // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  21. Орфографічний словник [Архівовано 2013-07-13 у Wayback Machine.] Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.
  22. білка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела

ред.

Посилання

ред.